Навигация
Уміння й навички екскурсовода
82818
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.4 Уміння й навички екскурсовода
Навичкою називають уміння виконувати певна дія. Це вміння досягається кількаразовим повторенням того самого вправи. У результаті в працівника здобуваються звички, що дозволяють йому виконувати цю роботу більш якісно. Для екскурсовода такими діями є процеси підготовки й проведення екскурсій. Його звичками стають образ дій, порядок і послідовність «операцій» у ході проведення екскурсій. На основі придбаних звичок формуються й удосконалюються навички. Таким чином, навичка – це відпрацьовані практикою дії екскурсовода, які виробляються по однієї й тій же схемі (спрямованість, послідовність, однакові витрати часу й ін.). Навичка може бути визначений як більше високий ступінь уміння. Навичка є дією, чиненою автоматично. Свідомий контроль самого виконавця роботи за такими діями зведений до мінімуму. Придбати навичку означає не тільки зробити роботу більше швидкої і точної, але й виконувати її більш упевнено.
Навички екскурсовода можна розділити на кілька груп: навички розробки нової теми екскурсії; навички показу об'єктів в екскурсії; навички екскурсійної розповіді; навички техніки ведення екскурсії; навички демонстрації експонатів «портфеля екскурсовода»; навички роботи з екскурсійною аудиторією; навички мовного етикету; навички роботи із книгою, у музеї, на виставці, в архіві; навички підготовки до ведення екскурсії; навички реклами екскурсій; навички після екскурсійної роботи; навички прослуховування екскурсії. Вони можуть бути підрозділені по ступені складності, рівню автоматичності, наявності творчих елементів і т.д.
У ході практичної діяльності має місце процес взаємодії різних навичок (наприклад, навичок мови й демонстрації об'єктів, показу пам'ятників і використання наочних приладдя). Взаємодія навичок виражається в комплексному використанні методичних прийомів, у їхньому впливі один на одного.
Підвищення ефективності екскурсії пов'язане з формуванням екскурсійних навичок і постійним їхнім удосконалюванням.
У засвоєнні методичних прийомів і вдосконалюванні навичок їхнього використання існують два основних шляхи. Перший з них – стихійний шлях проб і помилок, він більше тривалий і менш ефективний. Екскурсовод використовує прийоми, самостійно аналізує рівень їхньої дієвості, удосконалює навички, вносить зміни в процес їхнього застосування, виявляє й виправляє прорахунки й помилки. Другий – керований шлях припускає постановку й рішення конкретних завдань – засвоєння певних навичок і в певній послідовності. При цьому відбувається формування навичок, що володіють властивостями, які необхідні для практичної діяльності екскурсовода як фахівця певної галузі знань (історика, філолога, ботаніка, інженера-механіка, архітектора). При керованому шляху формування навичок використовуються різні форми навчання: навчальні вправи на маршруті біля екскурсійного об'єкта, вивчення методичної літератури, відвідування екскурсій, прослуховування магнітофонних записів екскурсій, засвоєння методичної документації й т.д.
Система навчальних вправ. У ході своєрідних репетицій без участі екскурсійної групи багаторазово повторюються певні елементи конкретної екскурсії. Звичайно – це методичні прийоми показу об'єктів і розповіді, в основі яких лежить той або інший методичний прийом піднесення словесного матеріалу. Заняття проводять методисти або досвідчені екскурсоводи. При цьому відбувається, наприклад, відпрацьовування прийому використання експонатів з «портфеля екскурсовода» або варіантів розміщення екскурсантів на місці показу об'єкта спостереження. У ході подібних вправ засвоюються, уточнюються й автоматизують дії екскурсовода.
Удосконалювання навичок дозволяє екскурсоводові використовувати варіанти ведення екскурсій для людей з різним рівнем підготовки.
Домашні завдання. Велике місце в підвищенні професійної майстерності екскурсовода, формуванні й закріпленні навичок займає виконання домашніх завдань. Характерна риса цього виду занять – конкретність. Екскурсоводові, наприклад, дається завдання відрепетирувати техніку використання прийому реконструкції при показі пам'ятника в міській екскурсії, прийом використання жестів і т.д. [№16, стр. 59–61]
Ефективність екскурсії залежить не тільки від знань і вмінь екскурсовода, але й від умінь екскурсантів володіти навичками спостереження об'єктів, від їхньої уваги до розповіді екскурсовода, уміння сприймати фактичний матеріал, робити необхідні висновки. Тому важливим завданням екскурсії є навчити екскурсантів бачити й сприймати об'єкти, тобто прищепити їм певні навички спостереження й вивчення об'єктів.
2.5 Мова екскурсовода
Сприйняття екскурсійної теми побудовано на звуковому й образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. Стосовно екскурсантів він може виступати з позицій:
інформатора, що повідомляє знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не показуючи до нього свого відношення, не роз'ясняючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;
коментатора, що, повідомляючи про спостережувані об'єкти, події і явища, дає пояснення, називаючи причини, їх що викликали;
співрозмовника. Показуючи об'єкти, екскурсовод виступає в ролі співрозмовника. Відбувається зацікавлена розмова, у ході якого враховується реакція екскурсантів на викладається материал, щоМ, використовується питально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв'язку з реакцією слухачів, їхніми питаннями й репліками може ввести в розповідь додатковий матеріал;
порадника. Екскурсовод роз'ясняє побачене й дає ради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсантів до необхідних висновків;
емоційного лідера, що аналізує об'єкти й події, пов'язані з ними, дає оцінку розглянутим проблемам, передає екскурсантам свою переконаність, допомагає зрозуміти спостережувані об'єкти і явища.
У ході проведення екскурсії використовуються наступні п'ять форм ораторського мистецтва:
1) слово або мова – короткий усний виступ на яку-небудь тему;
2) доповідь – публічний виступ на певну тему, містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;
3) реферат – короткий виклад змісту питання, засноване на дані науки, огляді й аналізі літературних, архівних і інших джерел;
4) лекція – усний публічний виступ, у якому докладно викладається яка-небудь тема;
5) малі форми усного мовлення – репліка (згода, заперечення, зауваження), відгук на мову виступаючого, довідка по ходу виступів, риторичне питання, пряма відповідь на питання.
Будь-яка добре підготовлена й проведена екскурсія являє собою синтез форм ораторського мистецтва.
Мова й мова. Важливо не плутати поняття «мова» і «мова», які тісно зв'язані між собою.
Мова – це існуюча можливість, що проявляється при наявності певних умов: знання фонетичних, лексичних, граматичних правил; уміння мислити й говорити, досягати взаєморозуміння з іншими людьми. Мова є специфічним соціальним засобом зберігання й передачі інформації, а також керування людським поводженням.
Мова – реалізація можливості мови, форма спілкування між людьми, «конкретне говоріння», що протікає в часі й викрите у звукову (включаючи внутрішнє проказування) або письмову форму.
Використання можливостей мови в мові дозволяє екскурсоводові ясно виразити певну сукупність знань по даній темі. Зрозумілість мови, її точність і виразність залежать від ряду факторів – правильного підбора слів, побудови фраз і ін.
Мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню. Зовнішня мова має комунікативне призначення, її зміст орієнтований на розуміння іншими людьми. Розповідь екскурсовода – зразок зовнішньої мови, завдання якого – впливати на свідомість і фактичні дії людей, передати їм певну інформацію про конкретні об'єкти й домогтися, щоб ця інформація одержала правильне відбиття у свідомості екскурсантів. Передача знань і відбиття дійсності – дві основні функції мови. Перша функція мови в екскурсії – повідомлення знань, словесне вираження почуттів у ході спілкування з аудиторією. Повідомлення на будь-яку тему ділиться на дві частини: а) найменування об'єктів, із частин, історичних подій, природних явищ, окремих дій людей, тобто їхнє словесне позначення; б) висловлення судження про їхню сутність, значення, відношенні до інших об'єктів, явищам, діям.
Внутрішня мова – це мова про себе, попереднє формулювання думок, які будуть повідомлені аудиторії. Людина, міркуючи про який-небудь предмет, спілкується із самим собою у внутрішньому (схованому) діалозі. За допомогою внутрішньої мови здійснюється мислення, у ній використовуються такі допоміжні засоби, як схеми, образи, таблиці. Внутрішня мова опирається на знання людини, отримані їм раніше. Для екскурсовода внутрішня мова носить форму уявного проказування всього змісту екскурсії або її частин.
Кожний екскурсовод повинен більш повно використовувати можливості внутрішньої мови, що є в сутності спілкування людини із самим собою для постановки й рішення того або іншого пізнавального завдання. Якщо зовнішня мова являє собою виклад готових, логічно, грамотно сформульованих думок, то внутрішня мова – підготовчий етап, у ході якого в бесіді із самим собою у свідомості людини народжуються й уточнюються ці думки.
Екскурсовод в екскурсії використовує обидві форми мови – внутрішня мова передує зовнішньої, а екскурсант, що засвоює повідомлення екскурсовода, використовує при цьому лише внутрішню мову. Це допомагає краще зрозуміти й запам'ятати отримані знання, погодитися з висновками екскурсовода, його точкою зору. Іноді таку ситуацію в екскурсії називають методичним прийомом схованого діалогу, що дозволяє екскурсантові, не вступаючи у відкриту словесну дискусію, зробити правильний висновок по викладається материалу, щоМ. [№18, стр. 78]
Стиль мови – це різновид мови. Наприклад, мова людей у побуті відрізняється від мови в офіційній сфері, мова наукових рефератів відрізняється від мови педагогів загальноосвітніх шкіл. Розрізняють стилі мови: художній, діловий, розмовно-повсякденний (побутовий), науковий, публіцистичний, професійно-технічний.
Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного вираження думок, побудови мови. Від інших стилів його відрізняють своєрідні форми й прийоми розповіді, такі особливості, як лаконічність, точність, логічність, образність, виразність, емоційність, чистота, багатство мови.
Індивідуальний стиль мови екскурсовода характеризує рівень його професійної майстерності, мовну культуру. Особливості стилю мови екскурсовода залежать від його призначення: а) відтворити зовнішню картину тієї або іншої історичної події; б) дати вичерпну характеристику спостережуваному об'єкту, описуваному події, природному явищу; в) змусити екскурсантів відчути історичну обстановку далекого часу.
У мові екскурсовода неприпустиме вживання стандартних фраз і слів, зміст яких уже давно стерся: «так сказати», «значить», «коротше говорячи». Важливі й відтінки мови. Її тон, наприклад, повинен бути трохи піднятим протягом всієї екскурсії.
Характер розповіді змінюється залежно від завдань. Розповідь може носити оповідальний або реконструктивний характер. Оповідання – це розповідь про яку-небудь подію, опис його ходу. Оповідач дає слухачам уяву про те де і як відбувались події.
Оповідальний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій.
Реконструктивна розповідь ставить своїм завданням відновити перед уявному поглядом слухачів той або інший предмет у первісному виді (наприклад, будинок, що не дійшов до нашого часу). Керуючи процесом сприйняття, екскурсовод рекомендує екскурсантам побачити й відтворити у своїй свідомості намальовану їм картину.
Культура мови. Культурної вважають мова, що характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки. Професор В.А. Артемов у своїй книзі «Культура мови» (М.: Знання, 1966) включає в це поняття культуру вимови, граматичних форм і синтаксису мови, а також стилістичну культуру мови.
Поняття «культура мови» ставиться до мови усної й мови письмової. Та й інша мова повинна бути змістовної, зрозумілої, виразної й діючої. Культура письмової мови екскурсовода знаходить своє вираження в таких документах, як контрольний і індивідуальний тексти, методична розробка, реферат, лекція, рецензія, бібліографічний образ.
Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, а індивідуальний – мовою, близьким до розмовного. Культура усного мовлення розглядається як сполучення трьох складових частин: мовної культури мови, психологічної культури мови, комунікативної культури мови.
Мовна культура мови поєднує поняття – культура словника, культура граматичних форм і синтаксису мови, культура вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістична культура мови, культура жестів і міміки.
Психологічна культура мови включає поняття: змістовність, зрозумілість, граматична й стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, рада, прохання, заборона, докір, попередження). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.
Комунікативна культура мови, що переслідує встановлення контактів і зв'язків з аудиторією, включає такі поняття, як екскурсовод – джерело інформації; розповідь екскурсовода – система справжніх повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають: правильність мови (дотримання норм літературної мови, наголоси й граматики); точність мови, що «складається у відповідності змісту мови тому колу предметів, явищ дійсності, які мовою відображаються»; логічність мови, що складає у відповідності зв'язків мови зв'язкам предмета і явищ у реальній дійсності; чистоту мови, у якій немає елементів, далеких літературній мові, і немає елементів мови, що відкидаються нормами моральності; виразність мови (її особливості, що викликають інтерес екскурсантів і зміцнюють увагу до викладається матеріалу); багатство мови (насиченість її різними засобами мови); доречність мови (відповідність її темі, змісту, меті й завданням екскурсії, а також складу екскурсійної групи).
Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони міняються протягом екскурсії – прискорюються або вповільнюються.
Розрізняють темп мови швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий. Темп мови повинен бути спокійний, розміряний, таким, щоб зміст мови ефектно сприймалося.
При підготовці конкретних тим, розробці розповіді екскурсоводові доречно проводити самостійні заняття з годинниками в руках. Швидкий темп мови – 75 слів у хвилину, середній – 60 слів, уповільнений – 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, тому що він робить екскурсію маловиразної й нудної.
У мові екскурсовода основні положення викладаються повільніше, ніж інший матеріал. Матеріал, що розвиває основні положення, викладається у швидкому темпі.
До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, тому що це викликає роздратування слухачів, розсіює їхню увагу.
Для екскурсовода важливо мати гарну дикцію – чітка, ясна вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мови є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоказування закінчень фраз і слів.
Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Важливо, щоб дикція (манера вимовляти звуки й слова в мові) була ясної й виразною. Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість мови, відробити вимова слів, які із працею сприймаються екскурсантами. Потім звертається увага на квапливість або сповільненість вимови. Кожне слово, у тому числі й слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.
Екскурсовод повинен стежити за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимові слів і пропозицій. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданої, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно надає фарбування розповіді, показує відношення екскурсовода до змісту матеріалу.
Є й інше призначення інтонації в розповіді – доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, несподіванка, характер питальності й т.д. Зміна інтонації викликається значеннєвим змістом розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова й цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.
Майстер усного слова И.Л. Андронников затверджує, що діапазон інтонацій можна вважати безмежним. Не буде помилкою сказати, що щирий зміст сказаного полягає не в самих словах, а в інтонаціях, з якими вони вимовлені. Інтонація окремих пропозицій може бути питальної, окличної, стверджувальної, оповідальної. Тон розповіді може побут радісним, смутним, урочистим залежно від того, про що екскурсовод оповідає і як він до цього ставиться. Емоційне фарбування розповіді повинна бути виправданої, тому в ході підготовки до проведення екскурсії варто визначити інтонацію й тон майбутньої розповіді.
Екскурсовод повинен володіти всіма видами наголосів – словесними, фразовими, логічними. Саме по собі наголос це виділення слова або групи слів силою голосу або підвищенням тону. Логічний наголос – виділення найбільш важливого моменту в мові. Такий наголос робиться на тих словах, які повинні прикувати увагу екскурсантів, змусити їх задуматися, прийти до певного висновку. [№12, стор. 79–82]
Важливо відробити фразові й логічні наголоси в розповіді. У кожній фразі звичайно виділяється одне або кілька слів, з яких робиться значеннєве (фразове) наголос. При логічному наголосі у фразі виділяється слово або слова, найбільш важливі по своєму змісті. Екскурсоводові не слід механічно заучувати формулювання й важкі слова в тексті. Потрібно звикнути до них, зрозуміти їхній зміст і тільки після цього запам'ятати. Головне домогтися, щоб їхнє вживання в мові було природним і необхідним. У тих випадках, коли не вдається цього досягти, окремі слова можуть бути замінені іншими, більше звичними для даного екскурсовода, більше природними для стилю його мови.
Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.
Постійна робота з розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати й уживати слова в розповіді, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від уживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводові виробити свій індивідуальний стиль мови.
Похожие работы
... на Закарпатті, забезпечить комфортабельним транспортом, перекладачем, гідом. 2.2 Дослідження процесу надання екскурсійних послуг у ВАТ ГТК “Інтурист-Закарпаття” Велике місце в організації екскурсійного обслуговування місцевого населення і туристів займає диференційований підхід, тобто підготовка і проведення екскурсій з урахуванням запитів, інтересів, рівня підготовки і інших особливостей ...
... пропозиції стосовно використання зібраної інформації в подальшій роботі. Як приклад наводимо план підготовки і проведення екскурсії в механічний цех промислового підприємства, яку можна провести у 7 чи 8 класах. 2.3 План-конспекту уроку за темою «Організація і структура механічного цеху промислового підприємства» Тема. ОРГАНІЗАЦІЯ І СТРУКТУРА МЕХАНІЧНОГО ЦЕХУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА ...
... і. 3. Інноваційні козацько-лицарські технології шкільної освіти. 4. Система психомистецьких технік козацького духовного єднання особистостей. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОГРАМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ Адамівська школа козацько-лицарського виховання як саморозвивальний духовно збагачений освітньо-виховний заклад інноваційного типу має стати наочним зразком нової національної школи, що вказуватиме один з ві ...
... мов полягає в наявності сформованої іншомовної комунікативної компетенції,яка входить до складу когнітивно-технологічного компоненту. 2. Компонентно-стурктурний аналіз професійної компетентності вчителя іноземних мов Професійна компетентність учителя синтезує в собі, по-перше, загальні вимоги до педагога як до особистості, по-друге, особливості його професійно-педагогічної діяльності, по-трет ...
0 комментариев