Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Законодавчо-правове регулювання надання платних послуг оздоровчого характеру

1.1 Право на надання платних послуг оздоровчими центрами

1.2 Захист прав споживачів комерційних послуг оздоровчих центрів

РОЗДІЛ 2. Методичне забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

2.1 Мета та завдання оздоровчих центрів

2.2 Основні типи і зміст роботи оздоровчих закладів

2.2.1 Фітнес-клуби

2.2.2 Басейни

2.2.3 Спортивні клуби

2.3 Принципи організації роботи з клієнтами оздоровчих центрів

2.4 Матеріально-технічне забезпечення функціонування оздоровчих центрів

РОЗДІЛ 3. Рентабельність діяльності комерційних оздоровчих закладів

3.1 Принципи розрахунку економічної доцільності

3.2 Особливості досягнення прибутковості у сфері оздоровчих послуг

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Проблема. Cпад життєвого рiвня, залишковий принцип фiнансування системи охорони здоров`я, економiчна неефективнiсть iснуючої системи фiнансування охоронооздоровчих заходiв збільшення інтенсивності і тривалості праці суттєво погiршили здоров`я населення України. Фактичним проявом цього є те, що iз року в рiк зростає смертнiсть та падає народжуванiсть в Українi. Аналiзуючи смертнiсть населення України за останнi роки, можна вiдзначити рiзницю смертностi залежно вiд статi для осiб працездатного вiку. Тому успiшне перетворення всiх ланок народно-господарського комплексу України вимагає якiсно нових пiдходiв до вирiшення проблем охорони здоров`я, створення гнучкої i ефективної системи управлiння охороннооздоровчими закладами, iнтенсивного розвитку мережi оздоровчих центрiв, пiдвищення ефективностi витрат на охорону здоров`я.

Актуальність. Діяльність оздоровчих центрів по задоволенню потреб населення у послугах оздоровчого характеру для нейтралізації вражаючих факторів соціального середовища.

Об`єкт дослідження – законодавчо-правове поле в Україні щодо регулювання надання платних оздоровчих послуг.

Предмет дослідження – Закони України і директивно інструктивні матеріали Мінохорони здоров`я, Мінмолодьспорту, які регламентують функціонування оздоровчих центрів.

Робоча гіпотеза – знання змісту і функції правових актів у галузі комерції охорони здоров`я сприятиме формуванню системної уяви про умови відкриття та діяльності центрів оздоровчого спрямування для різних верств населення.

Мета дослідження: скласти ієрархію правових актів і директивно-інструктивних матеріалів, потрібних для відкриття приватного ОЗФ центру.

Завданнями роботи є:

1)               провести аналіз законів України, які регулюють надання платних послуг оздоровчого характеру;

2)               дати характеристику відомчим директивно-інструктивним матеріалам наданню платних послуг оздоровчого характеру;

3)               з`ясувати умови досягнення рентабильності у діяльності комерційних оздоровчих закладів.

Методика дослідження: аналіз законів України і правових актів щодо підприємництва, а також інструктивно-директивних відомчих документів; систематизація документів за напрямками діяльності; класифікація їх функціонального значення.

Інноваційна новизна. В практиці фахової підготовки студентів за спеціалінсю «Фізична культура і спортивно-масова робота» та «Фізична культура та туризм» не включені матеріали по наданню оздоровчих послуг на комерційній основі, що широко застосовуються в практиці надання платних послуг.

Теоретико-методичнезначення теми: аналізуючи діяльність оздоровчих центрів комерційного типу можемо прослідкувати рівень надання послуг населенню та спроможність населення даними послугами користуватися. Для людини в сучасному суспільстві досить актуальним стало питання підтримання свого здоров`я, тому багато людей віддає перевагу користуватися послугами оздоровчих центрів, ніж займатися намооздоровленням, надання консультацій кваліфікованим спеціалістами набуває все більшої популярності серед населення України, зокрема та набирає все більших обертів на світовому ринку послуг.

Матеріали роботи можуть бути використані у відповідній навчальній темі фахової підготовки пр спеціальностям.

РОЗДІЛ 1 ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ОЗДОРОВЧОГО ХАРАКТЕРУ 1.1 Право на надання платних послуг оздоровчими центрами

Надавати платні послуги оздоровчого характеру можуть суб`єкти підприємницької діяльності. Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; (Абзац другий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1807-III від 08.06.2000)

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про підприємницьку діяльність”;

об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. (Частину першу статті 2 доповнено абзацом згідно із Законом N 1807-III від 08.06.2000)

Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об’єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. (Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом N 2356-III від 05.04.2001)

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. (Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України.

Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України. (Частина третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 304/95-ВР від 13.07.95, в редакції Закону N 1775-III від 01.06.2000 — набирає чинності 02.11.2000)

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. (Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1987-III від 21.09.2000)

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується цим Законом і своїм статутом.

Відносини, пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Умови здійснення підприємницької діяльності

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, крім об’єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі — органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Забороняється реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, найменування яких суперечать вимогам частини третьої статті 2 цього Закону. Відомості про зареєстровані суб’єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. (Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1807-III від 08.06.2000, N 2356-III від 05.04.2001)

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

(Частину другу статті 8 доповнено абзацом згідно із Законом N 1987-III від 21.09.2000)

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб’єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України. (Частина восьма статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 429-IV від 16.01.2003)

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об’єкт.

Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб’єкта підприємництва.

У разі зміни свого місцезнаходження суб’єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації. (Частина сімнадцята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: (Абзац перший частина вісімнадцятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. (Абзац шостий частини вісімнадцятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-III від 11.05.2000)

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. (Частина двадцята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 429-IV від 16.01.2003)

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб’єктів підприємницької діяльності.

Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 8 в редакції Закону N 2697-12 від 15.10.92, із змінами, внесеними згідно з Декретом N 10-92 від 15.12.92, Законами N 3716-12 від 16.12.93, N 82/95-ВР від 02.03.95, N 725/97-ВР від 16.12.97, в редакції Закону N 762/97-ВР від 23.12.97)

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору в тому числі у випадках, передбачених законами України, — контракту підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

(Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2401-III від 26.04.2001)

При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.

Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний господарським судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. (Частина третя статті 10 в редакції Законів N 2684-12 від 14.10.92, N 2409-III від 17.05.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Діяльність підприємця припиняється:

з власної ініціативи підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; (Абзац третій статті 11 в редакції Закону N 2684-12 від 14.10.92, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

1.2 Захист прав споживачів комерційних послуг оздоровчих центрів

Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

безпеку послуг;

необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію послуги, їх кількість, якість, а також про їх виконавця; (Абзац шостий статті 3 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002) відшкодування збитків, завданих послугами неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей послугами у випадках, передбачених законодавством; (Абзац сьомий статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

1. Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору послуг, набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час використання послуг відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами послуг в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності. (Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

2. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи. (Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право: (Абзац перший частини першої статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

1) давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість послуг, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки послуг, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів;

3) одержувати від суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються, безплатно копії необхідних нормативних документів та інші відомості, які характеризують якість послуг, комплектуючих виробів, що використовуються для надання послуг; (Пункт 4 частини першої статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

4) забороняти суб’єктам господарської діяльності реалізацію надання послуг:

на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;

на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці послуги внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); (Абзац третій пункту 6 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість;

на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів; (Пункт 6 частини першої статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

5) приймати рішення:

про припинення у сфері послуг, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, — до усунення виявлених недоліків; (Абзац другий пункту 7 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

про тимчасове припинення діяльності підприємств сфери послуг, що систематично порушують правила надання послуг, — до усунення виявлених недоліків;

6) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

7) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

8) накладати на суб’єкти господарської діяльності сфери послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами. (Частина друга статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

Порядок припинення відвантаження і реалізації надання послуг, діяльності підприємств сфери послуг, а також вилучення документів, що свідчать про порушення прав споживачів, визначається законодавчими актами України.

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його службових осіб, а також дій таких осіб.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Право споживача на належну якість послуг

1. Споживач має право вимагати від виконавця, щоб якість наданої послуги відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про послугу, яку надає виконавець. (Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

2. Вимоги до послуги щодо його безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості послуг забезпечується правом участі об’єднань споживачів у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством.

3. Виконавець зобов’язаний передати споживачеві послугу, яка за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про послугу, що надається виконавцем.

Виконавець забезпечує нормальну роботу викорстовуваних технічних засобів оздоровлення.

Стосовно послуг споживач має право пред’явити виконавцю відповідні вимоги, якщо були виявлені недоліки в роботі обладнання, які заподіяли гкоду його здоров`ю.

Споживач має право на те, щоб послуги були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов’язкові вимоги до послуги, використання якого може завдати шкоди життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно реалізацію надання послуг. (Абзац другий частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ОЗДОРОВЧОГО ХАРАКТЕРУ 2.1 Мета та завдання оздоровчих центрів

Сучаснi оздоровчi центри повиннi бути високоорганiзованими саморозвиваючими системами, здатними ефективно розвиватись i в повнiй мiрi враховувати сукупнiсть загальнонацiональних, галузевих та регiональних iнтересiв в пiдвищеннi кiлькостi та якостi здоров`я людини в умовах ринкової економики. Тобто збiльшення ефективностi цих центрiв вимагає розробки нових методологiчних, органiзацiйно-методичних та iнформацiйних основ управлiння, виходячи iз проблем децентралiзацiї систем управлiння об`єктами народного господарства, зумовлених стратегiєю подальшого розвитку економiки України.

Економiчнi перетворення, якi проводяться сьогоднi в Українi, вимагають бiльш ефективного використання природо-ресурсного, науково-технологiчного потенцiалу регiонiв, що зумовлює зосередження охороннооздоровчої дiяльнiстi саме в регiонах. Останнє може бути зумовлене ще й тим, що регiони України вiдрiзняються соцiально-економичними та природо-ресурсними можливостями, екологiчною ситуацiєю, рiвнями народжуваностi та смертностi населення. Тому концепцiя регiоналiзацiї оздоровчої полiтики повинна виходити саме iз соцiально-економiчних, природо-ресурсних, екологiчних, клiматичних та культурних можливостей регiонiв. При цьому основною ланкою охороннооздоровчої полiтики в регiонах повинно стати удосконалення органiзацiї наявної мережi санаторно-курортних закладiв, якi б забезпечували бiльш ефективне та рацiональне використання рекреацiйних та лiкувальних природних ресурсiв. Мова йде про створення iстинно профiлактичної та вiдновлюваної форми охорони здоров`я, об`єкт якої - практично здорова людина, а головна мета - не допустити захворювань виключно природними, немедикаментозними профiлактичними та вiдновлювальними засобами.

Оскiльки основою здоров`я людини можна вважати оптимальну органiзацiю взаємодiї в системi "людина-середовище", чого не можна досягнути в межах всiєх країни, то виникає необхiднiсть у створеннi спецiальних центрiв у вiдповiдних з природно-ресурсної, екологiчної та соцiально-економiчної точок зору регiонах України. Такi центри пропонується називати валеологiчними iнновацiйними центрами (ВІЦ) та класифiкувати їх на рекропарки, рекрополiси, курортополiси та рекреацiйнi зони. Назва валеологiчнi iнновацiйнi центри походить вiд валеологiї - науки про здоров(я i основою їх органiзацiйної структури управлiння повинен бути "iнновацiйний" тип структур, орiєнтований на нововведення. Тому основним видом ефективної дiяльностi цих центрiв повинна стати постiйна розробка, реалiзацiя та впровадження сучасних наукоємких технологiй рекреацiї, лiкування та реабiлiтацiї на основi виключно природних профiлактичних та вiдновлювальних засобiв. ВІЦ повиннi ефективно функцiонувати в ринкових умовах господарювання, бути здатними покривати витрати на розвиток лiкувальної компоненти охороннооздоровчих заходiв, зумовленої необхiднiстю стацiонарної, медикаментозної форми лiкування мешканцiв регiону та пацiєнтiв центру згiдно з його клiнiчними профiлями i завдяки наявностi належної науково методичної та лiкувальної бази, необхiдної iнфраструктури.

Такi центри, на наш погляд, доцiльно органiзовувати в Карпатськiй, Полiськiй, Пiвнiчно-причорноморськiй та Кримськiй рекреацiйних зонах. Це дозволить сформувати загальноукраїнську мережу ВІЦ та iнтегрувати iї в мiжнароднi оздоровчi мережi. Економiчною основою таких центрiв можуть бути рiзнi форми власностi (державна, мунiципальна та приватна), а окремi курортополiси можуть представляти собою спецiалiзованi економiчнi зони, наприклад, такi мiста-курорти, як Трускавець, Моршин, Схiдниця та iн.

Рiвень розвитку ВІЦ, їх органiзацiйної структури визначається всiєю сукупнiстю ресурсiв, скерованих на вирiшення проблем оздоровлення, виконання необхiдних науково-технологiчних дослiджень, створення сучасної бази оздоровлення, пiдготовку ВІЦ до нововведень та пiвищення квалiфiкацiї працiвникiв. Тобто на розвиток ВІЦ необхiдно дивитись з кадрової, iнформацiйної, органiзацiйної та матерiально-технiчної точок зору, оскiльки ВІЦ - це комплекс економiчно та юридично самостiйних рекреацiйних, лiкувальних та реабiлiтацiйних закладiв, пiдприємств та органiзацiй, установ науки та освiти, фiнансових та торгових закладiв (або їх пiдроздiлiв), сконцентрованих на окремiй територiї з розвинутою iнфраструктурою, об`єднаних єдиним органiзацiйно-iнновацiйним процесом, i представляють своєрiдний полiгон для створення, широкого використання та поширення нових методiв та принципiв органiзацiї науково-технологiчної, оздоровчої, iнформацiйно-управлiнської та економiчної дiяльностi. Ефективнiсть функцiонування таких соцiально-економiчних систем залежить в основному вiд органiзацiї управлiнської дiяльностi. Тому велику увагу тут слiд зосередити на формуваннi вiдповiдних органiв i органiзацiйних структур управлiння, засобiв комунiкацiї та iнформацiйної бази.

Оскiльки санаторiї, пансiонати, будинки вiдпочинку, готелi, спортивно-оздоровчi табори та туристичнi бази, розташованi на територiї iснуючих сьогоднi мiст-курортiв, пiдпорядкованi рiзним мiнiстерствам та вiдомствам, то першочерговим завданням соцiально-економiчних перетворень тут повинна стати органiзацiя системи управлiння ними. В якостi органiв управлiння - базова органiзацiя ВІЦ є своєю штаб-квартирою, а також мiсцевi органи влади в межах своїх повноважень. Базовою органiзацiєю тут може стати акцiонерне iнновацiйне товариство, яке може мати декiлька засновникiв (до числа яких входитимуть науково-дослiднi iнститути, санаторiї та пансiонати, органи комунальної власностi, пiдприємства, зовнiшньоторговi фiрми). В структуру ВІЦ повинна входити також науково-технологiчна рада, створена при базовiй органiзацiї. Мiсцевi органи влади повиннi здiйснювати контроль за дотриманням умов функцiонування ВІЦ. Що стосується мiнiстерств та вiдомств України, а також органiв територiального управлiння, то їх оздоровчi заклади та пiдприємства, якi входитумуть в ВІЦ, можуть делегувати свої повноваження базовiй органiзацiї. Мiсцевi Ради народних депутатiв i органи по управлiнню державною власнiстю можуть передавати в користування базової органiзацiї ВІЦ на договiрних засадах земельнi дiлянки, об(єкти iнфраструктури i т.д.

Для вiдпрацювання методiв та принципiв органiзацiйного управлiння валеологiчними iнновацiйними центрами оптимальних шляхiв досягнення охороннооздоровчої та економiчної ефективностi нами обрано створення курортополiсу в м.Трускавець, оскiльки тут є вiдповiдна науково-методична та лiкувальна база, необхiдна iнфраструктура i Трускавець вiдповiдає вимогам з точки зору архiтектури, курортобудування та екологiї. Але для подальшого розвитку Трускавця, як i iнших санаторно-курортних зон не екстенсивним (через нарощування лiжко-мiсць), а iнтенсивним шляхом, через сучаснi наукоємнi технологiї рекреацiї, лiкування та реабiлiтацiї, сервiсу та необхiдного для ефективного розвитку курорту виробництва, бажано, щоб Трускавець став вiдкритим для iнвестицiй та впровадження сучасних технологiй, входив в свiтову мережу курортних охороннооздоровчих закладiв i вiдповiдав статусу оздоровниць мiжнародного рiвня. Це зумовлює змiну iснуючої форми господарювання на бiльш просту, гнучку та здатну до адаптацiї при будь-яких змiнах в зовнiшньому середовищi, i саме такiй формi повинна вiдповiдати структура системи управлiння курортополiсом. Курортополiс повинен бути як єдиний органiзм, златний ефективно та надiйно функцiонувати, забезпечуючи свiй постiйний розвиток та витримуючи конкуренцiю серед аналогiчних закладiв країни та зарубiжжя. Тобто курортополiс слiд розглядати як триєдине поняття:

·           по-перше, географiчне, як мiсто-курорт, з вiдповiдними природо-ресурсними, клiматичними та екологiчними умовами;

·           по-друге, економiчне, як єдиний господарський комплекс з вiдповiдною iнфраструктурою, iниегрованою на корпоративних засадах, та з правами спецiальної економiчної зони:

·           по-третє, оздоровче, як ВІЦ, що займається розробкою, реалiзацiєю та використанням нових технологiй рекреацiї, реабiлiтацiї, сервiсу та необхiдного курорту виробництва. Тому до основних документiв, що регламентують створення курортополiсу, необхiдно вiднести: регiональну схему розвитку та розмiщення iнфраструктури курорту, схему генерального плану, схему забудови мiста-курорту та вiдповiднi закони України.

Створення курортополiсу доцiльно проводити поетапно, але оскiльки вiн повинен представляти собою iнновацiйну структуру, то першочерговим повинно бути створення iнновацiйного центру розвитку курорту типу iнновацiйного бiзнес-iнкубатора. Пiсля цього доцiльно здiйснювати формування iнших пiдприємницьких структур, згiдно з органiзацiйною структурою курортополiсу, та iнтегрувати їх на корпоративних засадах в курортополiс з подальшим наданням йому статусу спецiальної економiчної зони.

Таким чином, створенi рекропарки, рекрополiси, курортополiси, рекреацiйнi зони та взаємозв(язки мiж ними можуть представляти собою Нацiональну мережу валеологiчних iнновацiйних центрiв як нову форму охорони здоров(я населення України, концепцiя формування якої розроблена в Центрi дослiджень науково-технiчного потенцiалу та iсторiї науки iм.Г.М.Доброва НАН України.

2.2 Основні типи і зміст роботи оздоровчих закладів 2.2.1 Фітнес-клуби

Сучасні тенденції у світовому оздоровчому русі супроводжуються появою нових терміноів і понять у сфері цього социокультурного феномена. Одним з таких понять є "фитнесс", що одержав за останнє десятиліття широке поширення, зустрічаючи в назвах клубів, оздоровчих програм і ін. При цьому він має саме різне тлумачення і застосування, що веде до термінологічної і методичної плутанини. Так, наприклад, деякі федерації бодібілдингу проводять змагання по так званому "фітнессу" для жінок. По своїй суті це типові змагання з бодібілдингу.

Слово "фітнесс" має досить широкий спектр тлумачень - придатний, бадьорий, пристосований, здоровий. Найбільш близько за значенням у російській мові є «підготовлений».

За своїм цільовим призначенням "фітнесс" у більшому ступені відповідає загальноприйнятому в нас у країні поняттю "фізична культура". Однак це широке поняття значною мірою є декларативним, що як би стверджує значимість лише фізичної активності для життя людини.

Концептуальна база "фітнесу" має більш конкретний зміст і є важливою складовою філософії успіху, що припускає необхідність визначеного рівня готовності переборювати життєві труднощі (фізичні, психологічні, емоційні).

У такий спосіб "фітнес" - поняття багатомірне, що включає більш широкий спектр ознак, ніж просто рівень фізичного стану.

Загальний фітнес можна визначити як степінь збалансованості фізичного, психічного, соціального станів, які використовують необхідні резерви для забезпечення поточної життєдіяльності без зайвої фізичної і психічної напруги в стані гармонії з навколишнім середовищем.

Ідеологія загального фітнесу реалізується в оздоровчих програмах, у яких об'єднані методи і засоби, що сполучаться з фізичними навантаженнями (вправи) і ментальними діями, орієнтовані на регуляцію психічного (духовного) стану. Прикладом подібного підходу є програма типу «Фітнес духу і тіла» [6].

Психічний і соціальний компоненти загального фітнесу характеризують рівень їх стану, що забезпечують адекватну реакцію поведінки, здатність протистояти емоційним стресам і знаходитися в стані гармонії з навколишнім соціумом.

Більш докладно зупинимося на фізичному фітнесі, що характеризує рівень фізичних можливостей, які забезпечують поточну рухову активність без зайвого функціонального напруження організму і залучення для цього необхідних фізіологічних резервів.

Далеко не завжди актуальний фізичний фітнес у стані забезпечити необхідні умови для повноцінної життєдіяльності. Тому підвищення фізичного фітнесу до рівня оптимального (необхідного), по суті, є основною задачею будь-якої оздоровчої програми.

На відміну від узагальненого розуміння фізичної культури як умови здорового способу життя фитнесс має у своєму розпорядженні досить чіткі критерії оцінки рівня фізичного стану.

Структура фізичного фітнесу виділяє основні фізичні (рухові) якості, що мають безпосередній зв'язок зі здоров'ям і відображають рівень функціонального стану окремих життєво важливих органів і систем.

Для об'єктивної оцінки рівня "фізичного фітнесу" у світовій практиці розроблені комплекси тестів, що фактично мають міжнародний статус [5]. Це дозволяє об'єктивно оцінювати рівень фізичного стану індивідів, статевих, вікових і соціальних груп.

У чому полягає принциповий підхід при визначенні функції конкретної фізичної вправи? Будь-яка фізична вправа, кінцевою метою якої є здоров'я, відноситься до фітнесу.

Заняття яким-небудь видом спорту, що ставить своєю метою досягнення вищих (рекордних) результатів уже не можуть бути віднесені до фітнесу. Це пов'язано з тим, що вузькоспеціалізовані заняття на рівні високих досягнень не вирішують оздоровчих задач. І чим вище рівень цих досягнень, тим більш ясно виражені їх негативні наслідки [1,2, 3].Надмірна по своїй напруженості адаптація (тренованість) має високу "структурну ціну" і містить в собі можливість функціонального виснаження систем, що домінують в адаптаційних реакціях, а також зниження функціональних резервів інших систем, що не беруть участь безпосередньо в адаптаційних реакціях і що виявляються детренированими [4].

Фітнес - це вже навіть не тренд, а буквально частина нашого життя.

Одночасно слід зазначити, що фітнес має величезну кількість різновидів. Завдяки цьому різноманіттю, будь-який бажаючий має можливість підібрати для себе таку програму, що підходить саме йому. Причому є ряд варіантів і для дитячого фітнесу (фітнес для дітей), і для жіночого фітнесу (включаючи програми для вагітних і конкурси начебто "Міс фітнес").

Приведемо короткий список того, що на даний момент відносять до фітнесу:

-         аеробіка;

-         стретчинг;

-         тай-чи;

-         йога;

-         шейпінг;

-         пілатес;

-         каланетик.

Не секрет, що тренування додають людині бажаний зовнішній вигляд вашій мускулатурі і дозволяють виглядати більш стрункою і сухорлявою.

Але фізичні навантаження потрібні людині протягом усього життя. Без них людина швидше старіє, „збирає” букет хвороб. Численні дослідження виявили цілий список негативних наслідків, до яких приводить відсутність регулярних фізичних вправ.

Фітнес не тільки допомагає вам жити довше, він дозволяє вам і почувати себе молодше. "Регулярні заняття спортом можуть бути еквівалентні омолодженню на десять років", - говорить дослідник д-р Рій Шепард з університету Торонто.

У людей, що ведуть сидячий спосіб життя, показник ефективного об`єму легень (Vо₂ max) зменшується на 1% у рік, починаючи з 25-річного віку.

Тренованому серцю для виконання тієї ж роботи потрібно зробити меншу кількість ударів на хвилину. Програма для поліпшення стану здоров'я може знизити частоту серцевих скорочень у спокої приблизно на 5-15 ударів за хвилину, а, чим нижче ваша ЧСС, тим ви здоровіші. Це означає, що ви швидше будете проходити процес відновлення, ЧСС і дихання будуть швидше повертатися до нормальних значень, і у вас буде більше енергії.

Коли ви здорові ваші клітини більш ефективно використовують кисень, і це знову ж означає, що ви маєте велику кількість енергії, і швидше відновлюєтесь після фізичної активності.

Через недостатнє використання сполучні тканини, пов'язане із сидячим способом життя, зв'язки, суглобні сумки, сухожилля втрачають свою рухливість.

Регулярні заняття фізкультурою можуть подовжити ваше життя. Спортивна форма, як було встановлено, прямо зв'язана з рівнем смертності. Помірний рівень інтенсивності тренувань, що називають "прийнятним для більшості дорослих", виявляється достатнім захистом від ранньої смерті.

Фітнес допомагає уникнути руйнівного впливу багатьох захворювань, пов'язаних з віком. Багато проблем, що виникають з віком, пов'язані аж ніяк не з хворобами, а з втратою фізичної форми.

Недостатня фізична активність є одним з наріжних каменів у попередженні серцево-судинних і інших захворювань, що включають ішемічну хворобу серця, інсульт, підвищення артеріального тиску, інсуліннезалежєний діабет, остеопороз. Низька фізична активність або сидячий спосіб життя є доведеним чинником ризику їх виникнення і розвитку.

За даними одного дослідження, опублікованим у журналі "Cіrculatіon", люди, що не займаються спортом, піддаються такому ж ризику серцевих захворювань, як курці, що викурюють одну пачку цигарок у день або з тими, у кого рівень холестерину складає 300 і більш.

Розмір, сила і вага серця збільшаться за допомогою вправ. Так само як волокна інших м'язів вашого тіла збільшуються в розмірі в результаті адаптації до навантаження, що збільшується, тим же саме відбувається і із серцем. Мережа кровоносних судин у серце буде також розростатися і зробить ваше серце більш сильним м'язом, що за одне скорочення перекачує більше крові.

Люди, що не займалися фізкультурою або займалися тільки зрідка, важили більше, ніж їх однолітки, що регулярно займалися спортом. Причина в тому, що базовий рівень метаболізму (швидкість обміну речовин) сповільнюється з віком - приблизно на 2-3% за кожні 10 років після 20-літнього віку. У людей з надлишковою вагою, що не займаються фізкультурою, метаболізм сповільнюється ще більш.

У міру того, як ви спалюєте жир і нарощуєте м'язи, ваш організм починає спалювати більше калорій, навіть під час відпочинку. Це означає, що ви можете їсти більше, не набираючи при цьому вагу. Повна людина, при виконанні вправ, спалює головним чином глюкозу, у той час, як тренована людина спалює жирову тканину. Падіння рівня глюкози підвищує апетит, таким чином, повна людина, може стати ще повнішою якщо не володіє силою волі. Заняття аеробікою, збільшують кількість ферментів, що спалюють жир, у м'язових клітинах. Коли ви натреновані, ваш організм при виконанні вправ буде краще абсорбувати і використовувати в кровотоці жирні кислоти, таким чином, більше жиру буде виділятися, підвищуючи обмін жирів.

З роками ми починаємо більше їсти і менше займатися фізкультурою. У результаті ми нарощуємо жир і втрачаємо мускули - тканину з найбільшим метаболізмом. З роками співвідношення жиру і мускулів у вашому тілі змінюються: мускули поступаються місцем жиру. Після 30 років людина втрачає в середньому від 3 до 5 відсотків м'язових волокон за кожні 10 років. До 60 років ви можете втратити до 30% вашої мускульної сили.

Ідеальним для жінки є від 17 до 22% жиру, але в середньому жінки мають 36%. Чоловік вважається струнким, якщо його рівень жиру менше 21%. За допомогою регулярного виконання комплексу вправ і правильної дієти кількість жиру в організмі буде зменшуватися, а м'язової маси - збільшуватися, змінюючи при цьому ваша статуру. Пам`ятайте, що м'язи важчі жиру, тому низький вміст жиру не обов'язково означає низьку вагу тіла.

Досить інтенсивні і регулярні фізичні навантаження захищають організм людини від виникнення раку товстої кишки, здатні попередити поява раку молочної залози і легень, тобто найпоширеніших форм раку.

Для попередження перерахованих захворювань фахівці звичайно дають наступні рекомендації:

1.         Займатися фізичними вправами не менш 3 разів у тиждень;

2.         Для кращої витримки навантаження серцево-судинною системою на заняття варто затрачати 35-90 хвилин, розподіливши їх у такий спосіб: 5-10 хв. розминка, 25-70 хв. навантаження, 5-10 хв. розслаблення. Чим старше людина і чим вона менше тренована, тим важливіша стадія розминки;

3.         Фізичні вправи можуть включати комплекси з легким, помірним і великим навантаженням. Чим більше вид вправ підходить до способу життя людини, тим більше резону зайнятися саме ними;

4.         Рекомендована частота, тривалість і інтенсивність вправ повинні відповідати можливостям кожної конкретної людини і залежати від вихідного рівня його тренованості. Ті, хто веде сидячий спосіб життя і неактивні фізично, повинні починати з нетривалих і не дуже інтенсивних вправ і підвищувати свою тренованість поступово протягом декількох тижнів;