Червня 1941 р

26 червня 1941 р.

Бюро обкому КП/б/У відмічає, що обласна комсомольська організація на даний період часу правильно визначила свої завдання і мобілізувала комсомольців та неспілкову молодь на проведення заходів по обороні країни.

Комсомольська організація значно підвищила в своїх рядах організованість, дисципліну, більшовицьку пильність, ідучи у винищувальні батальйони та дружини для боротьби з ворожими десантами.

Комсомольський актив в ряді районів активно проводить політично-масову роботу серед населення…

Бюро обкому КП/б/У постановляє:

1. Зобов'язати обком і райкоми ЛКСМУ посилити політично-масову роботу серед комсомольців і молоді, виховуючи в них почуття самовідданості, дисципліни, організованості, більшовицької пильності та нещадної боротьби з фашистськими парашутними десантами та диверсантами.

2. Зобов'язати обком ЛКСМУ провести організований набір молоді, зокрема дівчат та учнів, на роботу в промислових підприємствах, в колгоспах, радгоспах, МТС, замість тих працівників, які призвані до лав РСЧА.

3. Зобов'язати райкоми КП/б/У та обком ЛКСМУ негайно підібрати секретарів райкомів, завідуючих обліком та старших піонервожатих замість тих, які вибули в РСЧА. Звернути увагу на підбір секретарів первинних комсомольських організацій та провести інструктаж у питаннях практичної роботи.

4. Райкомам КП/б/У заслухати на засіданнях бюро райкомів питання про роботу районних комсомольських організацій в час мобілізації, повсякденно допомагаючи їм в роботі.

Важливою формою мобілізації комсомольців в діючу армію було створення з ініціативи комсомолу спеціальних комсомольсько-молодіжних військових частин. З такою ініціативою 25 червня 1941 року виступили і комсомольці Вінниччини. Йдучи назустріч патріотичним почуттям комсомольців і молоді, обком комсомолу при підтримці обкому партії і ЦК ЛКСМУ звернувся до командування Південного фронту з проханням використати на оборонній роботі комсомольців евакуйованих районів, які виявили гаряче бажання добровільно вступити до Червоної Армії і віддати свої сили боротьбі з ненависним ворогом. Військова рада Південного фронту підтримала ініціативу молодих вінничан сформувати добровольчий комсомольський полк. Але розвиток воєнних подій змусив завершити формування полку вже на території інших областей. Полк поповнився комсомольцями і молоддю Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської і Сталінської областей. На початку жовтня

1941 року в Донбасі він розпочав свій бойовий шлях як 38-й окремий добровольчий комсомольський полк. Бійці ставили міни, будували оборонні споруди, мости й переправи, відбивали атаки ворога.

З травня по листопад 1942 року полк воював у складі 18-ї армії, політвідділ якої очолював Л. І. Брежнєв. В складі цієї армії полк пройшов з боями від Ростова до Новоросійська. В кінці

1942 року він був переформований в 64-у окрему інженерно-санітарну бригаду, а влітку 1943 року – в 1-у штурмову інженерно-саперну бригаду. Комсомольська бригада уславила себе в боях. з фашистами і була нагороджена орденами Суворова, Кутузова та Червоного Прапора.

Незважаючи на героїчний опір Радянської Армії, титанічну організаторську роботу партії, ворог, використовуючи фактор раптовості і тимчасової переваги в живій силі і техніці, просувався в глиб нашої країни.

2. Евакуація із прифронтової смуги

На початку липня 1941 року, з наближенням лінії фронту, перед обласною партійною організацією постало невідкладне завдання: евакуювати в тил країни людей, устаткування промислових підприємств та інші матеріальні цінності.

Керуючись постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 27 червня 1941 року «Про порядок вивезення і розміщення людських контингентів і цінного майна», а також вказівками Державного Комітету Оборони, комуністи обласної партійної організації в надзвичайно складних умовах здійснювали евакуацію. Відправляли на схід у першу чергу найважливіші підприємства, найцінніше устаткування. Було демонтовано і вивезено машини й устаткування Глуховецького каолінового комбінату, Жмеринського вагоноремонтного заводу, частково Вінницького суперфосфатного заводу, взуттєвої фабрики Барського механічного заводу, Кордилівського, Гніванського, Турбовського цукрових заводів. З районів області перебазовували автотранспорт, МТС, колгоспну худобу.

З військової точки зору рішення радянського керівництва про дотримання у війні з гітлерівцями тактики «випаленої землі» при вимушеному відступі Червоної Армії можна вважати цілком правильним. Можна навести численні приклади. коли тактика «випаленої землі» допомагала затримати просування ворога. Однак якщо в давні часи, коли людей було відносно небагато, під час використання подібної тактики практично все цивільне населення відходило разом з армією, залишаючи ворогові дійсно випалену землю, то у новітній час ситуація змінилася. Значне зростання чисельності населення набагато ускладнювало його відхід разом із регулярною армією. Ставало практично неможливим вивезти все населення районів, яким загрожувала ворожа окупація, у тил. До того ж потрібно було вивозити величезну кількість промислового обладнання, техніки, переганяти у тил багато худоби, і в той же час забезпечувати постачання регулярної армії всім необхідним для ведення бойових дій. У такій ситуації можливості транспорту не давали змоги не лише евакуювати все цивільне населення для класичного використання тактики «випаленої землі», а й робили неможливим вивезення всього необхідного обладнання. Тому доводилося, вибирати, що саме потрібно вивозити в першу чергу. Евакуація, що проводилася радянськими урядовцями на початку війни з німецько-фашистськими загарбниками, найкраще показала, хто найбільше цінувався радянським режимом. У першу чергу евакуювали кваліфікованих робітників, представників партійного та радянського керівного апарату, працівників НКВС, а також талановитих конструкторів винахідників, які могли знадобитися для конструювання нових зразків озброєння. А багато пересічних робітників та селян були фактично приречені на те, щоб зазнати кривд та утисків з боку окупаційного режиму.

15 вересня 1941 року нарком легкої промисловості УРСР направив свого листа всім начальникам главків, трестів обллегпромів директорам підприємств. В ньому відмічалосящо, не дивлячись на неодноразові вказівки багато місцевих начальників не займаються питаннями евакуації, не керують не намагаючись якомога швидше виїхати на схід.

З наближенням лінії фронту місцеві партійні, радянські та суспільні організації практично припиняли політичну роботу серед населення, тому абсолютна більшість радянських людей була дезорієнтована і зовсім не знала загальної ситуації в країні. За умови, коли Червона Армія відходила все далі І далі, багатьом радянським людям доводилося змиритися з думкою, що їхня земля буде захоплена ворогом. Тому їм потрібно було подбати про себе, щоб вижити за часів війни. Загалом на схід Росії, до республік Середньої Азії і Казахстану було відправлено понад 4,5 млн. жителів України. Однак майже в десять разів більше українців не змогли або не побажали виїхати на схід і залишилися на окупованій ворогом території. Причому свідомо залишалися не тільки безпартійні, а й комуністи, нерідко не бажаючи, як це не дивно, боротися з фашистами

При евакуації МТС із прифронтової смуги ряд керівників земельних органів та директорів МТС порушували вказівки Державного Комітету Оборони і Наркомзему СРСР про порядок евакуації МТС. Мали місце факти, коли замість організації відведення у тилові райони тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин МТС. їх директори самі виїжджали, залишаючи ввірене їм майно та людей напризволяще, не обтяжуючи себе організацією його евакуації. У багатьох випадках неорганізованість вивезення майна призводила до того, що після евакуації з МТС тракторів., там припинялася будь-яка робота. Крім того, тим працівникам МТС, які звільнялися з роботи, не видавали зароблені ними гроші і не давали довідки про стан розрахунку з цими людьми. Фактично вони втрачали, таким чином, шанс будь-коли отримати ці кошти.

Нерідко керівниками колон тракторів, що евакуювалися, призначалися другорядні особи, які не могли забезпечити просування їх до місця призначення.

Трактористам, що супроводжували трактори, не дозволяли брати в евакуацію свої сім'ї. Це призводило до того, що частина трактористів залишала довірені їм машини на шляху пересування, намагаючись повернутися до своїх рідних. Також неправильно оформлялися (чи взагалі не видавалися) супровідні документи про видачу матеріальних цінностей та коштів, що створювало умови для різноманітних зловживань, для незаконного привласнення великих сум грошей. Внаслідок вищеназваних недоліків в організації евакуації багато цінного майна МТС залишалося на шляхах пересування, а частина його знищувалася. Особливо часто це траплялося у тих випадках, коли керівні працівники не змогли або не побажали вчасно організувати його евакуацію. Таке становище мало місце через те, що керівники багатьох обласних земельних відділів самоусунулися від організації евакуації МТС. або керували нею поверхово, не турбуючись, по суті, про збереження цінного майна і про економне використання коштів, виділених на його евакуацію.

Багато сільськогосподарської техніки, особливо комбайнів, залишалося водіями внаслідок поганого стану шляхів, який ще більше погіршився в умовах дощової погоди. Деякі машини були виведені з ладу під час нальотів ворожої авіації. До речі, згідно з радянськими документами, частина керівних осіб, які повинні були організовувати евакуацію майна МТС, розбігались після перших же нальотів ворожих літаків, залишаючи своїх підлеглих напризволяще. В таких умовах велика кількість водіїв тікали до рідних домівок, залишаючи ввірене їм майно на шляхах. Тому на початку війни з фашистами вздовж шляхів, можна було побачити багато тракторів, комбайнів та інших машин, які були кинуті водіями. Нерідко ці машини залишалися у цілком справному стані, і фашисти могли використовувати їх для своїх потреб. Цікаво, що місцеві жителі часто розбирали ці машини на запасні частини і ховали їх. А вже під час ворожої окупації люди, що змогли привласнити різноманітні деталі, торгували ними на ринках або намагалися обміняти їх на продукти харчування.

Організація евакуації худоби також була налагоджена не досить невдалою.

Не було організоване ветеринарне обслуговування тварин на шляху просування, погано було налагоджене їх харчування. Евакуація худоби проводилася під постійними нальотами ворожої авіації, а тому тварини часто розбігалися, а їх повторне збирання та гуртування нерідко не проводилося. Колгоспникам, які займалися перегоном худоби, часто не видавали належних у таких випадках грошей на дорогу, і ці люди були змушені харчуватися за власний рахунок. Такі порушення мали місце внаслідок того, що багато бухгалтерів тікали на схід, привласнюючи гроші, що були виділені на проведення евакуації.¹⁷¹ Тому у цей час було зафіксовано велику кількість випадків залишення худоби працівниками, що переганяли її, на шляхах пересування.

Неорганізоване проведення евакуації створювало сприятливі умови не лише для різноманітних зловживань з боку керівництва, а й для особистого збагачення простих селян-колгоспників за рахунок пограбування майна колгоспів та радгоспів, за рахунок привласнення худоби, машин, які були залишені на шляхах під час евакуації.

Будучи зацікавленими у привласненні усуспільнених цінностей, селяни нерідко намагалися зірвати проведення евакуації. Деякі люди, що залишалися на окупованій території, прагнули перешкодити знищенню радянськими органами майна, яке не вдавалося евакуювати. Крім того, такі дії були зумовлені також тим, що селяни були незадоволені проведенням тактики «випаленої землі» при відступі частин Червоної Армії, коли спалювалися заводи, майстерні, висаджувалися у повітря пекарні тощо. Офіційне пояснення радянського уряду, що ці заходи здійснюються для того, щоб цінне майно «не залишалося ворогам», не задовольняло пересічних людей. Адже вони змушені були залишатися на окупованій території, і їм потрібно було вижити, а знищення чи вивезення хліба, пального або різноманітних машин зменшувало шанси на виживання, оскільки селяни залишалися без засобів до існування.

Висновок

Вже в перші тижні війни Вінниччина стала прифронтовою. На підприємствах, установах, навчальних закладах міста, як і скрізь по містах і селах України, відбувалися багатолюдні мітинги і збори, які продемонстрували згуртованість, патріотизм трудящих, їх готовність боротися з ворогом. Величезне, мобілізуюче значення мали лозунги партії «Все для фронту, все для перемоги!», «Всі сили на розгром ворога!». Ці лозунги стали непорушним законом життя і діяльності всіх трудящих.

Організовано в місті проходила мобілізація. Сотні робітників, службовців, інженерно-технічних працівників йшли на фронт добровольцями. Не можна не згадати про патріотичну ініціативу комсомольців міста, яка була схвалена військовою Радою Південного фронту. Тут з ініціативи обкому комсомолу формується з молодих добровольців спочатку батальйон, а потім полк. Але хід воєнних подій змусив завершувати формування полку вже за рахунок молодих добровольців Миколаївської, Запорізької, Херсонської, Донецької, Дніпропетровської областей. У жовтні 1941 року 38-й окремий добровольчий полк вже розпочав бойові дії. Згодом він перетворився в першу штурмову комсомольську інженерно-саперну бригаду, яка прославила себе в боях з ворогом і була нагороджена орденами Суворова, Кутузова і Червоного Прапора.

Тисячі вінничан брали участь в будівництві укріплень навколо міста, несли службу в загонах протиповітряної оборони. Для охорони важливих промислових об'єктів, для боротьби з диверсантами та шпигунами у місті був сформований батальйон в. складі 300-х бійців. На підприємствах створювались групи сприяння винищувальному батальйону. Ядром батальйону і груп сприяння були комуністи і комсомольці, які не підлягали мобілізації. Жінки і молодь заміняли також на виробництві тих, хто зі зброєю в руках ставав на захист рідної землі.

Початок війни різко змінив характер роботи залізничного транспорту, особливо в прифронтовій смузі, до якої належала Вінниччина. У лічені дні і години потрібно було переправити вантажі до лінії фронту. Крім того, вінницьким залізничникам прийшлося докласти великих зусиль і проявити велику мужність, щоб своєчасно евакуювати людей, підприємства, їх устаткування в східні райони країни. Не дивлячись на часті бомбардування до 13 липня 1941 р. евакуаційні перевезення на вінницькій залізниці в основному були завершені.

В ті тяжкі дні, коли над Вінницею вже нависла загроза ворожої окупації, 5–6 липня до міста прибула група працівників ЦК КП(б) У на чолі з секретарем ЦК М.С. Співаком. Ця група практично допомогла в проведенні заходів по евакуації на схід, в першу чергу людей, найбільш важливих підприємств, майна колгоспів і радгоспів області, а також в підборі людей для підпільної і партизанської боротьби, в організації баз і явочних квартир.

19 липня 1941 року останні військові частини Червоної Армії змушені були залишити Вінницю. Але ворог боявся ще входити в місто. Тільки після жорстокого артилерійського обстрілу та бомбардування з повітря гітлерівці вдерлися в місто. Почалися страшні дні німецько-фашистської окупації…

Література

1. Ніколаєць Ю.О. Морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії в Україні у перший період Великої Вітчизняної війни. – Вінниця, 2004.

2. Нариси Вінницької обласної партійної організації. – Одеса, 1980.

3. Наукові праці з історії КПРС. Міжвідомчий науковий збірник. За ред. Мазило В.М. – К., 1969.

4. Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.): Збірник документів і матеріалів. – Одеса, 1971.

5. СССР в Великой Отечественой войне 1941-1945 р. Краткая хроника. – М., 1970.

6. Вінниччина в період Великої Вітчизняної війни. 1941–1945 рр. – К., 1965.

8. Материалы научной конфереции кафедр общественных наук вузов г. Винницы, посвященной 20-летию победы советского народа в Великой Отечественной войне. 24 мая 1965 года. – Винница, 1965.

7. Комсомольське плем’я. – 1990. – 23 червня.

8. Комсомольське плем’я. – 1986. – 21 червня.

9. Правда. – 1980. – 9 травня.

10. Красная звезда. – 1941. – 6 липня.