Життєвий рівень населення та розвиток культури в УРСР періоду застою (1965–1985 рр.)

Реферат з історії України

«Життєвий рівень населення та розвиток культури в УРСР періоду застою (1965–1985 рр.)»

План

1.    Стан забезпеченості товарами та послугами жителів України у 70-80-х роках

2.    Житлове будівництво

3.    Стан медичного обслуговування

4.    Привілейоване становище партійно-державної номенклатури

5.    Стан освіти і культури. Поглиблення ідеологізації, русифікації та денаціоналізації навчального процесу

6.    Література і мистецтво: розвиток і застій

1.    Стан забезпеченості товарами та послугами жителів України у 70-80-х роках

Екстенсивний економічний розвиток Радянського Союзу та його складової частини - УРСР у 70-80-ті роки мав безпосередній вплив на життєвий рівень населення, стан його забезпеченості товарами, послугами (в тому числі і медичними), на розгортання житлового будівництва. «Золота епоха» Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, щомісячними преміальними, безкоштовним медичним обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до сьогодні для великої частини українського суспільства є недосяжним ідеалом.

Починаючи з XXIII з'їзду КПРС правляча партія наголошувала, що «найвища мета суспільного виробництва за соціалізму - найбільш, повне забезпечення матеріальних та духовних потреб людей, що зростають». Це положення навіть було проголошене «основним економічним законом соціалізму», що й було зафіксовано в брежнєвській конституції.

Дійсно, зростав національний доход, зростали й доходи населення. Якщо національний дохід зріс у 2,5 рази за період з 1965 по 1985 рік, то матеріальний добробут (якщо брати тільки цифри заробітної платні) зріс у 1,85 рази. Так якщо середня зарплата 1965 р. складала 93,9 крб, то у 1985 р. - 173,9 крб. Мінімальна заробітна плата зросла з 40-45 до 70 крб., було скасовано податки з неї, знижено ставки податків на зарплату до 90 крб. З 1966 р. запроваджено гарантовану щомісячну оплату праці в колгоспах. В школах впроваджено безкоштовне забезпечення підручниками учнів 1-5-х класів. Населення, грошові надходження якого зросли тільки протягом 1971-1975 pp. в 3,1 рази, вже не хотіло купувати вітчизняні товари, якість і вибір яких були дуже далекими від вимог часу. Черги за престижними імпортними товарами сягали вже не годин, а днів.

Щоправда темпи зростання знижувались від п'ятирічки до п'ятирічки. Якщо протягом 1971-1975 pp. заробітна плата зросла на 29%, то за наступні п'ять років - на 17%, а у 1981-1985 pp. - лише на 14%. Головні причини цього явища - падіння купівельної спроможності карбованця; зростання цін, нестача (дефіцит) промислових товарів та високоякісних послуг. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійки порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 раза. Не забуваємо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця до долара, що коливався в межах 60 коп за один долар. Щоправда доларів у вільному продажу не було - порушників карали за «валютну спекуляцію».

Крім того на межі 70-80-х pp. були значно підвищені роздрібні ціни як на престижні товари (ювелірні вироби, кришталь, килими), так і на товари широкого попиту: меблі, хутрові вироби, шерсть, бензин, будматеріали, цитрусові. Зросли ціни й на комунальні послуги та транспорт.

На кінець 70-х pp. вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів народного вжитку. У першій половині 80-х з полиць магазинів майже зникли м'ясо-молочні продукти, а невдовзі магазини стали являти собою місце, де можна було ознайомитися тільки з обличчями продавців, а не купити необхідний товар.

Перевага випуску продукції промисловості групи «А» над продукцією групи «Б» далась взнаки. У середині 70-х pp. у зв'язку зі стрибком цін на нафту у світі, радянський уряд мав змогу, продаючи нафту та газ за кордон, закупати якісні імпортні продовольчі товари та товари широкого вжитку. А на кінець 70-х - початок 80-х pp. з переходом індустріальних та постіндустріальних країн на енерго- та ресурсозберігаючі технології потік «нафтодоларів» зменшився - і товарів групи «Б» вже явно не вистачало. Фактично розпочався «товарний голод».

Загалом за рівнем життя СРСР (разом з Україною) стояв на 50-60-х місцях у світі.

2. Житлове будівництво

Розмах промислового будівництва в Україні, процес збільшення міського населення (урбанізація) вимагали збільшення темпів житлового будівництва. В цей період були побудовані нові міста: Придніпровськ, Нововолинськ, Українка, Світловодськ, Червоноград, Вільногорськ, нові мікрорайони в столиці України (Оболонь, Відрадний, Русанівка, Нивки, Березняки, Микільська Борщагівка, Лісний, Виноградар, Троєщина) та обласних центрах. За період з 1961 по 1980 pp. було побудовано 379 608 тис. кв. м житла, нові помешкання отримали 34,4 млн чоловік. Масштаби будівництва вражали * у Києві щоденно в середньому зводився стоквартирний будинок. Забезпеченість житлом зросла з 9,9 кв. м. на людину в 1960 р. до 14 кв. м у 1980 році. Але й цього було недостатньо: у 1981-1985 pp. черга на житло налічувала 1,5 млн чоловік і вона не зменшувалася.

Щоправда якість будівництва була надзвичайно низькою і нові жильці повинні були зразу ж замінювати «столярку» (вікна, двері), сантехніку, електропроводку, інколи навіть підлогу, перештукатурювати стіни та стелю.

Швидкими темпами відбувалася газифікування міст та селищ України. У 1971 р. останнім з обласних центрів був газифікований Кіровоград. Повільно розвивалася сфера комунальних послуг - 150 селищ міського типу не мали центрального водопостачання, 60 міст і понад 500 селищ - каналізації. Тільки 5% сіл було газифіковано на кінець 80-х років.