Завоювання Київської Русі монголо-татарами

Зміст Вступ 1. Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі

2. Похід монголо-татарів на Південну Русь

3. Роль монголо-татарської навали та іга у словянській історії

Висновки

Список використаної літератури
Вступ

Однієї з трагічних сторінок історії Київської Русі XIII ст. є монголо – татарська навала.

Кінець ХІ – середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже в ХІІ ст. на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканьське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська та Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла 50, а у XIV ст. – 250.

Феодальну роздрібненість спричинило декілька факторів.

1.         Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Поруч із слов’янами тут проживали понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель Київської Русі помітно випереджав два інші процеси – формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне «переварювання» і органічне включення у структуру давньоруської держави, що врешті-решт і створювало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій.

2.         Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної та політичної відокремленості давньоруських земель.

3.         Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельне існування, зміцнення та накладання горизонтального (від старшого до молодшого) і вертикального (від батька до сина) принципів успадкування влади були причиною феодальної роздрібненості.

4.         Зміна торгівельної кон’юнктури і занепад торгівлі.

5.         Перманентні напади степових кочовиків

Справжньою Немезидою для Києва були його давні вороги – кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв’язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари.

1. Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі

При житті Чингісхан оголосив своїм спадкоємцем (каганом) третього сина - Угедея. При Угедеї (він помер в 1241 р.) монголи завершили підкорення Китаю. Оскільки почата ними на початку 30-х років спроба опанувати землями аланів, башкирів і волзьких болгар силами одного улусу Джучи закінчилася невдачею, в 1235 році на хуралі в столиці Монгольської держави Каракорумі було ухвалено рішення про загальмонгольський похід на захід для завоювання країн Європи. Главою походу (джихангіром) був призначений старший син Джучи, Бату (Батий), а його військовим радником - Субедей-багатур.

Перший похід Батия на Русь почався в 1236 році, Батий і Субедей вели за собою величезне для того часу військо. Точного числа воїнів, очевидно, ніхто не знав. Багато істориків вважали його рівним 300-500 тисячам вершників. Таку кількість вершників, що кинулися на Русь, варто визнати малоймовірною; у противному випадку їм треба було б в умовах зими прокормити з урахуванням запасних коней близько 1 000 000 коней, що практично нереально. Згідно повідомленню східних літописців, військо Батия - Субедея включало близько 30 000 монголів (з них 4000 - гвардія) і близько 200-300 тисяч різноплемінних кінних воїнів, що приєдналися до монголів на шляху їхнього проходження. С. М. Соловйов теж називав цифру 300 000. Інші автори приводять цифру 120-150 тисяч вершників, що, імовірно, найбільше відповідає істині. Хоча в історіографії є й інші точки зору. Так, наприклад, Л. Н. Гумилев приводить цифру в 30 000 - 40 000 воїнів, вважаючи, що велику кількість воїнів південноруського степу просто не могли прогодувати, тому що кожен воїн мав по 2-3 коня.

Монголи наприкінці 1236 року розгромили волзьких болгар, улітку 1237 року підкорили собі половців у межиріччя Волги й Дону, а восени 1237 року головні сили Батия зосередилися у верхів'ях ріки Воронежа. Попереду перед ними лежала Північно-Східна Русь.

Першим здобутком завойовників стало Рязанське князівство. Тут не чекали небезпеки з боку степу. Звичайно степняки нападали на руські землі навесні, по свіжій траві, або в крайньому випадку влітку, після збирання врожаю. А в той час стояла пізня осінь, і перші пухнаті сніжинки вже починали кружляти в повітрі. Яка може бути війна напередодні холодної зими? Тим часом полчища Батия обійшли з півдня, лісостепом, заболочені мещерські ліси й раптово обклали Рязань. Посли Батия пред'явили рязанському князеві Юрію Інгваревичу ультиматум - віддати їм від усього десяту частину. Після ради з васальними рязанськими князями Юрій відповів послам Батия відмовою, додавши із твердою рішучістю: "Коли нас усіх не стане, тоді все буде ваше". У надії домовитися з ординцями великий князь Рязані все-таки послав до Батия посольство на чолі із сином Федором і з багатими подарунками. Хан подарунки прийняв, але висунув більше зухвалі вимоги: віддати в наложниці представникам монгольської знаті сестер і дочок рязанських князів, а особисто йому, Батию, дружину Федора - красуню княгиню Євпраксію, що походила з роду візантійських імператорів. Федір відповів рішучою відмовою, а розлючений хан наказав відразу вбити всіх руських послів.

Шість днів штурмувала орда Рязань. Рязанці героїчно захищали своє місто, але чекати своєчасної допомоги їм було нівідкіля. Чернігівського князя Михайла й рязанців розділяло величезний простір й осіннє бездоріжжя. Збройна рать, послана на допомогу рязанцям володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем, встигла дійти тільки до Коломни. Місто впало 21 грудня 1237 року й піддалося повному спустошенню. Великий князь Юрій Інгваревич і його дружина були вбиті. Церкви й монастирі спалені. Полонених загарбники або порубали, або порозстрілювали з луків. Літописець писав про цю криваву оргію: "Велику княгиню Агрипину, мати великого князя, з невістками й з іншими княгинями мечі іссєкоша, а єпископа й священників чин вогню предаша, у святій церкві пожегоша, а іній многі від зброї подоша, а в граді багатьох людей, і дружин, і діти мечі іссєкоша, і інших у реце потопіша; ієреї, чорноризця до останка іссєкоша, і весь град пожгоша; багатство рязанське й сроднік їх, київське й чернігівське, поімаша, а храми божія разоріша, і у святих олтарех багато крові проліяша".

Після взяття Рязані монголи рушили до Коломни. На той час вона була сильною фортецею й важливим стратегічним пунктом при впаданні Москви-ріки в Оку. До нас не дійшли подробиці битви за Коломну, але кілька літописів говорять однозначно, що там "бисть січа велика". Тут головним силам монголів протистояли місцева дружина рязанського князя Романа Інгваревича, залишки рязанського воїнства й володимирська рать на чолі із князем Всеволодом Юрійовичем. При бої за Коломну був убитий останній син Чингісхана, Кюлькан. Чингисиди, як звичайно, не приймали особистої участі в бої. Тому загибель Кюлькана під Коломною говорить про те, що русичам, ймовірно, вдалося нанести в якомусь місці сильний удар по монгольських тилах.

Москва в ті роки була вже значним торговим центром, але з погляду оборони її стіни не являли собою потужних зміцнень. Проте, за свідченням перського історика Рашид-ад-Діна, монголи штурмували її “спільно”, тобто спільними силами, і здолали її тільки “у п'ять днів”. Обороняло Москву “мале військо” на чолі з малолітнім князем Володимиром Юрійовичем і воєводою Пилипом Нянькою. Після взяття міста воєвода був убитий, а князь полонений.

У міру просування військ Батия - Субедея до Володимирської землі опір русичів зростав. З'явилися загони, які в наш час прийнято називати партизанськими. Такий загін організував й очолив, відповідно до переказу, рязанський воєвода Євпатій Коловрат. При підході орди до Рязані він був посланий Юрієм Інгваревичем у Чернігів, а коли повернувся, його рідне місто продовжувало димітися в руїнах. Євпатию вдалося зібрати в загін близько 1700 добровільних месників. Загін Коловрата поспішив по кривавому сліду орди й наздогнав її у Володимирській землі наприкінці січня 1238 року. Його стрімкі маневрені удари були настільки чутливі, що перед штурмом головних міст Володимирського князівства Субедей був змушений кинути проти загону більші сили, щоб взяти його в кільце й нарешті знищити. Подвиг перших руських народних месників оспіваний в “Повісті про Євпатія Коловрата”.

Тумени Батия й Субедея рухалися до Володимира льодовими дорогами по Москві-ріці, Яузі й Клязьмі й підійшли до столиці князівства 3 лютого 1238 року. До штурму Володимира монголи готувалися за всіма правилами військової науки, засвоєної ними ще в Китаєві. Біля стін міста вони побудували облогові вежі, щоб бути на одному рівні з обложеними й у потрібний момент перекинути через стіни “перемети”, установили “пороки” - стінопробивні й метальні машини. Уночі навколо міста був споруджений “тин” - зовнішнє зміцнення для захисту від вилазок обложених і для того, щоб відрізати їм всі шляхи до відступу.