Ранній, середній та пізній докласичні періоди (близько 1500 р. до н. е. – 250 р. н. е.)

2. Ранній, середній та пізній докласичні періоди (близько 1500 р. до н. е. – 250 р. н. е.)

У «докласичний період» (1500 р. до н. е. – 250 р. н. е.) люди освоїли деякі сільськогосподарські навички, навчилися підвищувати врожайність полів. По всій області майя виникають густонаселені поселення сільського типу. Близько 1000 р. до н. е. сільські жителі Куельо (на території Белізу) виготовляли глиняний посуд і ховали померлих з певними ритуалами. Дотримуючись усталеного церемоніалу: у могилу клали шматочки зеленого каменю й інші коштовні предмети. У мистецтві майя цього періоду помітний вплив ольмекської цивілізації, що виникла в Мексиці на березі затоки. В історичній науці існують припущення, що створенням ієрархічного суспільства й царської влади давні майя зобов'язані ольмекській присутності в південних районах області майя з 900 по 400 рр. до н. е[15].

Влада ольмеків скінчилася. Починається ріст і процвітання південних торговельних міст майя. З 300 р. до н. е. по 250 р. н. е. виникають такі великі центри, як Накбе, Ель-Мірадор і Тікаль. Майя досягли значних успіхів в області наукових знань. Використовують ритуальний, сонячний і місячний календарі, які являють собою складну систему взаємозалежних календарів. Ця система дозволяла індіанцям майя фіксувати найважливіші історичні дати, робити астрономічні прогнози й сміливо заглядати в настільки віддалені часи, про які навіть сучасні фахівці в галузі космології не беруться судити. Їхні обчислення й записи ґрунтувалися на гнучкій системі рахунку, що включала в себе символ для позначення нуля, невідомий стародавнім грекам і римлянам, а в точності астрономічних розрахунків вони перевершували інші їхні сучасні цивілізації. З усіх древніх культур, що процвітали в Північній і Південній Америці, тільки майя мали розвинуту систему писемності. І саме в цей час починає розвиватися ієрогліфічна писемність майя. Ієрогліфи майя схожі на мініатюрні малюнки, втиснуті в малюсінькі квадратики. Насправді ж це одиниці письмової мови – однієї з п'яти оригінальних систем писемності, створених незалежно одна від іншої. Деякі ієрогліфи – складові, але більша їхня частина – це ідеограми, що позначають фрази, слова або частини слів. Ієрогліфи вирізали на стелах, на притолоках, на вертикальних площинах кам'яних сходів, на стінах гробниць, а також писали на сторінках кодексів, на глиняному посуді. Близько 800 ієрогліфів уже прочитані, і вчені з неослабним інтересом займаються дешифруванням нових, а також дають нові тлумачення вже відомим символам[16].

В цей же період зводяться храми, які прикрашаються скульптурними зображеннями богів, а потім і правителів майя. У гробницях правителів майя цього періоду знаходять багаті приношення.

3. Ранній та пізній класичні періоди (близько 250 –900 рр. н. е.)

На 250 р. н. е. Тікаль і сусіднє з ним місто Вашактун стали головними містами в центральній низинній зоні на території майя. У Тікалі було все: і велитенські храми-піраміди, і палацовий комплекс, і майданчики для гри м'ячем, і ринок, і парова лазня.

Суспільство розділилося на правлячу еліту й підлеглий їй працюючий клас хліборобів, ремісників, торговців. Завдяки розкопкам стало відомо, що соціальне розшарування в Тікалі відбувалися, насамперед у житлі. У той час як прості общинники жили в розкиданих серед лісів селищах, правляча еліта одержувала у своє розпорядження більш-менш чітко окреслений життєвий простір Центрального акрополя, що до кінця класичного періоду перетворився в справжній лабіринт із будинків, побудованих навколо шести просторих внутрішніх дворів на площі близько 2,5 квадратних кілометрів. Будинки складалися з одного-двох рядів довгих приміщень, розділених поперечними стінками на ряд кімнат, кожна кімната мала свій вихід. «Палаци» служили житлом для поважних осіб, крім того, тут, ймовірно, розміщувалася міська адміністрація[17].

Починаючи з III ст. до н. е. правителі, наділені вищою владою, споруджують храми-піраміди й стели із зображеннями й написами, які мали увічнити їхнє правління; обряд посвяти складався з ритуалу кровопускання й людських жертвоприношень. Найдревніша з відомих стел (датована 292 р. до н.е.) знайдена в Тікалі, вона поставлена на честь одного зі спадкоємців правителя Яш-Еб-Шока ІІ, що заснував на початку століття династію, яка була при владі 600 років. В 378 р. до н. е., при дев'ятому правителі із цієї династії – Лапі Великого Ягуара, Тікаль підкорив собі Вашактун. На той час Тікаль перебував під впливом племені воїнів і торговців з мексиканського центра Теотіуакана, перейнявши в іноземців деякі методи ведення війни.

Класична культура майя (600 – 900 рр. н. е.). , для якої характерно бурхливе будівництво палаців і храмів, в VII – VIII ст. до н. е. вийшла на новий рівень розвитку. Тікаль повернув собі колишню славу, але з'явилися й інші, не менш впливові центри. На заході області майя процвітав Паленке, яким правив Пакаль, що прийшов до влади в 615 р. до н. е. й похований з найвищими почестями в 683 р. до н. е. Правителі Паленке відрізнялися більшою будівельною запопадливістю й створили велику кількість храмів, палацових комплексів, царську усипальницю й інші будівлі. Але, що важливіше за все, – скульптурні зображення й ієрогліфічні написи, якими прикрашені ці спорудження, надають інформацію про те, що правителі й слухняний їм народ вважали головним. Після вивчення всіх пам'ятників складається враження, що в цей період відбулися деякі зміни в ролі, що приділялася правителеві, і вказують на зміни, побічно вказують на причину краху такої, здавалося б, благополучної цивілізації, якою була цивілізація майя в «класичний період»[18].

Крім того, у чотирьох різних місцях Паленке Пакаль і його спадкоємець спорудили так звані царські реєстри – стели із записами про членів правлячої династії, що простежують її коріння аж до 431 р. н.е. Очевидно, вони були дуже стурбовані доказом свого законного права на владу, і причиною тому були два випадки в історії міста, коли правитель одержував право престолонаслідування (спадщини) по материнській лінії. Так відбулося з Пакалем. Оскільки в майя право на престол передавалося звичайно по батьківській лінії, Пакаль і його син були змушені внести в це правило деякі корективи.

В VII ст. до н. е. набуло слави й південно-східне місто Копан. Багато написів і стели Копана показують, що містом протягом 4-х сторіч, з V ст. н.е., правила одна династія. Завдяки такій стабільності місто придбало вагу й вплив. Засновник династії, правитель Яш-Кук-Мо (Голуба-Кетуаль-Папуга), прийшов до влади в 426 р. н. е. І можна припустити, що авторитет його був дуже великий, і всі наступні правителі Копана вважали за необхідне саме від нього вести відлік своєї царської лінії. З 15 його царствених нащадків довше за всіх прожив енергійний Дим-Ягуар, що зійшов на престол в 628 р. й правив 67 років. Що прославився як Великий Підбурювач, Дим-Ягуар привів Копан до небувалого розквіту, сильно розширивши його володіння, можливо, за допомогою територіальних війн. Знатні люди, що служили при ньому, ймовірно, ставали правителями скорених міст. За час правління Диму-Ягуара чисельність міського населення досягла приблизно 10 тис. осіб. У той час війни між містами були звичайним явищем. Незважаючи на те, що правителі міст доводилися один одному родичами внаслідок міждинастичних шлюбів, та й у культурі – мистецтві й релігії – цих міст було багато спільного[19].

Продовжує розвиватися мистецтво, ремісники постачають знать різними вишуканими виробами. Триває будівництво церемоніальних будинків і численних стел, що звеличують особисті заслуги правителів.

Однак, починаючи з VIII ст., і особливо в IX ст., міста центральних низин занепадають. В 822 р. політична криза потрясла Копан; останній датований напис у Тікалі відноситься до 869 р.