ЮГОСЛАВІЯ в 1918-1941 рр

6. ЮГОСЛАВІЯ в 1918-1941 рр.

У липні 1917 р. на острові Корфу між керівництвом Югославського комітету (центром югославської еміграції з Австро-Угорщини) і сербським урядом розпочалися переговори про майбутнє південнослов'янських народів, що завершилися підписанням декларації. Вона проголошувала неминучість єдиної південнослов ямської держави І принципи створення після закінчення війни Королівства сербів, хорватів і словенців, що мало об'єднати південнослов'янські землі Австро-Угорщини, Сербію та Чорногорію. Нова держава мала бути конституційною, демократичною, парламентською монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів.

Найважливішим кроком на шляху до національного визволення південнослов'янських народів Австро-Угорщини стало створення 1918 р. у Загребі Народного віча — представницького органу словенців, хорватів та сербів. Віче проголосило себе єдиним законним політичним представником південнослов'янських областей Австро-Угорщини. В умовах краху Австро-Угор-ської монархії Народне віче прийняло резолюцію про розрив з Австро-Угорщиною і проголосило Державу словенців, хорватів і сербів (СХС). Віче стало верховним органом влади СХС. Передання влади відбувалося мирним шляхом. Однак утворена на уламках Габсбурзької монархії Держава СХС дуже скоро виявилася нежиттєздатною. У країні панувала викликана війною і революцією анархія, керівництву нової держави не вдалося вийти з війни, хоча у жовтні було заявлено про нейтралітет: Антанта і США продовжували воєнні дії до остаточної капітуляції Австро-Угорщини, італійські війська захопили приморські області. Експансія Італії в Північній Адріатиці, хаотичний відступ австро-угорських військ загострили внутрішньополітичне становище в південнослов'янських землях — усе це привело до того, що Народне віче стало на шлях фактичного об'єднання словенців, хорватів і сербів. Останні мали боєздатну армію та сильний державно-поліцейський апарат. Об'єднання відбулося 1918 р. Нова держава дістала назву Королівства сербів, хорватів, словенців (СХС). До нього увійшли Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Далмація, Боснія та Герцеговина, Воєводина. 20 грудня був сформований уряд, який очолив серб С. Протич.

Багатонаціональне Королівство СХС було відсталою країною зі слаборозвинутою промисловістю, більшість населення працювала в сільському господарстві. Становище ускладнювалося тим, що правлячі кола Сербії проводили великосербську націоналістичну політику.

Одне з основних внутрішньополітичних завдань уряду Королівства СХС полягало у вирішенні аграрного питання. Поміщицькі володіння залишилися, частина земель була передана селянам за викуп.

Королівство СХС було визнане країнами Антанти, а потім і всіма країнами Версальського договору. За мирним договором до Італії відійшли Крайна, Істрія, Задар тощо. У 1920—1921 рр. серією двосторонніх договорів Королівство СХС, Румунія та Чехословаччина сформували орієнтований на Францію військово-політичний блок Мала Антанта.

1921 р. у день святого Вида було прийнято Конституцію ("Видован-ську"). Конституція проголосила сербо-хорвато-словенську державу монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів, закріпила унітарний устрій Королівства СХС та пануюче становище в ньому Сербії. Хоча конституція проголошувала і гарантувала права і політичні свободи громадян, права несербських народів та національних меншин цілком ігнорувалися.

20-ті роки характеризувалися складним економічним становищем, загостренням політичної та національної боротьби. Компартія агітувала за право націй на самовизначення, навіть до відокремлення, хорвати виступали за федеративний устрій держави. Наприкінці 20-х років унаслідок політичної кризи становище в країні різко загострилося.

Вихід із ситуації правлячі кола вбачали в установленні авторитарного режиму. 1929 р. король Олександр здійснив державний переворот: Видован-ську конституцію було скасовано, парламент розпущено. Основою правопорядку в країні став декларований королем надзвичайний закон "Про захист держави", що заборонив діяльність усіх політичних партій. Королівство СХС перетворилося у військово-поліцейську державу. 1929 р. Королівство СХС було перейменовано в Королівство Югославію. Проте протидія королівській внутрішній політиці змусила короля Олександра запровадити нову конституцію, згідно з якою зберігався парламент, але король мав усю повноту влади.

Світова економічна криза охопила Югославію пізніше за інші країни. У 1931 —1933 рр. промислове виробництво скоротилося, без роботи опинилося 300 тис. чоловік. Прискорення економічного розвитку у 1935—1937 рр. здебільшого було пов'язане з розвитком оборонної промисловості та спорудженням нових металургійних, машинобудівних та хімічних підприємств. Проте за рівнем розвитку промисловості та обсягу її продукції на душу населення країна посідала в Європі передостаннє місце.

Внутрішньополітичне становище Югославії характеризувалося загостренням соціальних та особливо національних суперечностей. 1939 р. Хорватія добилася автономії в межах Королівства Югославії.

На-початку Другої світової війни Югославія проголосила про свій нейтралітет. Того ж року югославський уряд установив дипломатичні відносини з СРСР. Після нападу Італії на Грецію в 1940 р. Югославія потрапила в центр протиборства за вплив на Балканах між Великою Британією та фашистськими державами.

Затиснута з усіх боків країнами фашистського блоку, Югославія у березні 1941 р. підписала протокол про приєднання до Берлінського пакту1. Це викликало обурення населення країни. Спираючись на масове невдоволення, група офіцерів і політичних діячів у березні 1941 р. здійснила державний переворот: уряд та принц-регент були скинуті. Німеччина прийняла рішення про вторгнення до Югославії. І хоча у 1941 р. у Москві було підписано радянсько-югославський договір про дружбу і ненапад, зупинити гітлерівську агресію вже було неможливо.

Література

1.         Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

2.         Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука, 1999. — 189с.

3.         Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315