Навигация
Ліберальні реформи Олександра II
72404
знака
0
таблиц
0
изображений
1.3 Ліберальні реформи Олександра II
Світогляд імператора Олександра ІІ зложився багато в чому під впливом його наставника В. А. Жуковського, людини ліберальних поглядів. Після поразки в Кримській війні економічна відсталість Росії стала очевидною, і частина суспільства почала рішуче вимагати модернізації. Поряд з оборонними й економічними проектами (такими, як будівництво залізниць), Олександр II здійснив ряд реформ ліберального характеру. Найважливішою з них було скасування кріпосного права 19 лютого 1861 р., при цьому селяни одержали право на викуп землі. Усього кріпаків було 25% від загального числа селян. В 1864 р. була проведена судова реформа, зокрема, були введені мирові суди і суд присяжних. На рівні місцевого самоврядування були засновані представницькі органи влади — земські зібрання. Земські школи стали сільськими центрами освіти. Було розширено багато цивільних свобод, зокрема, ослаблена цензура, зменшено обмеження на релігійні меншості, амністовані політв'язні, скасовані важкі тілесні покарання, скасовано обмеження на виїзд за кордон, введена університетська автономія. Була проведена також військова реформа на окраїнах імперії, наприклад у Фінляндії.
Реформи супроводжувалися ростом вимог поширити їх на область політичних свобод. Під час відсутності системної ідеологічної основи для перетворень, у середовищі освіченої молоді стали здобувати популярність нігілізм і різні радикальні навчання. Влада відреагувала жорсткістю політичного розшуку, особливо після замаху на імператора в 1866 р. Невдалий початок російсько-турецької війни спровокувало в 1877 р. глибоку кризу, з метою виходу з якої Олександр II надав міністрові внутрішніх справ графу М.Т. Лоріс-Меликову широкі повноваження для знищення терористичної «Народної свободи» і при цьому доручив йому розробити план політичної реформи. Передбачалося створення дорадчої комісії, що включає делегатів від земських зібрань, яка б готовила законопроекти для внесення в Держраду. Однак Олександр II був убитий народовольцями саме в той день (1 березня 1881р.), коли він підписав маніфест про свої наміри. Новий цар, Олександр ІІІ, проголосив непорушність самодержавства й взяв курс на нейтралізацію ефекту реформ свого попередника. [2, 54]
1.4 Ліберальні настрої інтелігенції
Незважаючи на тверді цензурні обмеження, серед інтелектуальної еліти ліберальна думка продовжувала розвиватися і в 1830-і рр. В 1836 р. Петро Чаадаєв опублікував вісім «Філософічних листів», у яких він підняв питання про культурну відособленість Росії. Об'єктами критики Чаадаєва були православ’я, кріпосництво й самодержавство. Слідом за Чаадаєвим, західники (А.І. Герцен, В.Г. Белінський і ін.) бачили в Західній Європі реалізацію ідей законності, справедливості й прав особистості. Їм заперечували слав’янофіли (А.С. Хомяков, К.С. Аксаков і ін.), які думали, що в російського «народа-богоносця» свій особливий шлях й особливі цінності: общинний (колективний) початок і соборність (соборність до згоди серед представників громади). Слов'янофіли вважали, що народ повинен займатися моральним саморозвитком, а не прагненням до влади або до особистого збагачення, і підкреслювали, що між ним і державним апаратом існує фундаментальне протистояння: «сила влади - царю; сила думки - народу».
Дискусії між західниками й слов'янофілами подали надію, що ідеї лібералізму можливо адаптувати для Росії, зробивши акцент на соціальній справедливості. [11, 51] До початку 1860-х рр.. частина інтелектуальної еліти перейнялася переконанням, що для подолання відсталості країни недостатньо реформувати самодержавство, а необхідні глибокі політичні перетворення.
Однак західний лібералізм у своєму розвитку опирався на широкий клас власників, якого в Росії не було. Результатом стала поява нового суспільного класу — інтелігенції, який взяв на себе роль опозиції й бази для поширення ліберальної ідеології. Інтелігенція складалася із учителів, інженерів, літераторів, адвокатів і т.д., які прагнули до вироблення єдиної системи соціально-ліберальних цінностей і вважали, що майбутнє національного прогресу залежить головним чином від культурного рівня самої інтелігенції. [11, 54]
Серед інтелігенції було безліч різних течій. Так, ліберальний консерватизм прагнув до синтезу ліберальних свобод із ідеалами консерватизму (порядок, стабільність, релігійно-моральні традиції, національно-культурна спадкоємність). К.Д. Кавелін був одним з перших ліберальних мислителів у Росії, що протиставив лібералізм анархії. Він указував, що забезпечення цивільних прав і свободи особи вимагають всебічної підтримки з боку держави. Провівши аналіз російської історії, Кавелін зробив висновок, що замість того, щоб намагатися негайно перейти до представницького правління, російський лібералізм повинен опиратися на традиції общинного самоврядування й землеволодіння, а також на світову юстицію. [9, 66]
Інший ліберальний консерватор, впливовий професор Московського університету Борис Чичерін (обраний в 1882 р. міським головою), призивав до поетапного законодавчого введення конституції: спершу свободи сумління, слова, преси, потім демократичного формування уряду. На думку Чичеріна, свобода волі не існує без морального закону, а їхнім синтезом є право як «свобода, визначена законом». Тому він наполягав на необхідності сильної влади, що виконує функції нагляду над виконанням закону.
Однак найбільшу активність проявляла група, що дотримувалася соціалістичних ідей, викладених в утопічному романі Миколи Чернишевського «Що робити?» (1863 р.), і навіть вживала спроби реалізувати їх на практиці («Знаменська комуна» і т.п.)
Після початку контрреформ Олександра III головним осередком ліберальної опозиції, яка боролася за введення конституції, стали земства. Ослаблення терористичного опору також супроводжувалося ростом регіональних соціалістичних організацій (надалі стали опорою для есерів) і ліберального народництва. Хоча ліберальне народництво, строго говорячи, не було частиною ліберального руху, воно розвивалося під впливом ліберальних ідей. Його найвизначніший ідеолог Микола Михайловський стверджував, що головне завдання суспільства полягає в створенні умов для розвитку особистості, вважаючи її вищим мірилом суспільного прогресу. Попереджаючи про можливий соціальний вибух, він призивав до мирної заміни «самодержавства царя самодержавством народу» на основі загальних виборів, свободи слова й свободи зборів.
Інший ліберальний народник, Яков Абрамов, думав, що для інтелігенції найважливішою є щоденна робота з реального поліпшення економічного становища селян на місцях: у школах, лікарнях, земських установах і т.д. («теорія малих справ»). Народники думали, що в Росії можливо здійснити лібералізацію зусиллями тільки інтелігенції й селянства, минаючи капіталізм.
Похожие работы
... нову модель культури. Варто пам'ятати, що створення нової культури закономірно передбачає певне заперечення попередньої, що фактично сьогодні можна простежити. Одним із первинних шляхів реалізації європейської моделі розвитку України є застосування її в межах життєдіяльності окремого регіону держави. Тобто це свідчить про те, що європеїзація держави може розпочатися з окремого її регіону, а ...
... ї держави вони пов'язували з визволенням Наддніпрянщини від панування Роси, ліквідацією польського панування в Галичині та створенням з усіх українських земель національно-територіальної автономії у складі Австро-Угорщини. Виникнення, програмні положення та діяльність загальноросійських партій Початковим пунктом для аналізу становлення партійної системи служать особливості соціально-економі ...
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
... сьогодні розглядати постать Н.Махна як "антигероя" чи політичного авантюриста, оскільки лідер селянського руху боровся за те, у що справді вірив. Розділ III. Анархізм та сучасність 3.1 Теорія та практика анархізму на пострадянському просторі Анархістська теорія кінця XX - початку XXI ст. зазнала суттєвих змін. Суспільна трансформація, яка розпочалась з початком гласності на території СРСР, сприяла ...
0 комментариев