Медицина (лат. medicina, від medico - лікую, зціляю) - система наукових знань і практична діяльність, направлені на збереження і зміцнення здоров'я людей, запобігання і лікування хвороб. Характер і рівень розвитку медицини визначаються матеріальними умовами життя суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих стосунків. Розвиток медицини тісно пов'язаний з розвитком природознавства, філософії і техніки.
Історія медицини вивчає розвиток медичної діяльності і медичних знань в нерозривному зв'язку з розвитком і зміною суспільно-економічних формацій, із спільною історією культури народів. Історія медицини показує, як на основі перевірки і узагальнення емпіричних знань народу склалася наукова медицина, як медична наука розвивалася в тісному зв'язку з економічним і політичним розвитком суспільства, в боротьбі передового, наукового матеріалістичного світогляду зі світоглядом ненауковим, ідеалістичним.
Коли виникли перші зачатки медичної допомоги, лікування - напевно не відомо. Найпоширеніша версія - одночасно з виникненням людини, тобто за декілька сотень тисяч років до нашої ери, на початку четвертинного періоду в історії Землі. Цю гіпотезу не раз висловлювали не лише фахівці-історики, але і медики. Так, великий фізіолог І.П. Павлов писав, що "медична діяльність - ровесниця першої людини", "було б несправедливо рахувати історію медицини з письмового її періоду".
Біографія Грофіла
Герофіл народився (приблизно 300 до н. е), старогрецький анатом і хірург. Першим почав проводити систематичні розтини трупів людини для вивчення анатомії. Народився в Халкідоні (Віфінія). Внук Арістотеля, учень філософа-стоїка Хрісиппа і знаменитої лікарки Праксагора. Велику частину життя провів в Александрії. Ім'я Герофіла часто згадують поряд з ім'ям його сучасника Ерасистрата. Обидва вважали, що центром нервової системи є головний мозок, і розрізняли "чутливі" і "рухові" нерви.
Герофіл залишив багато праць по всіх розділах медицини, включаючи офтальмологію, кардіологію і акушерство. Його вигадування втрачені, проте на них неодноразово посилається Гален.
У прекрасних коментарях до вигадувань Гіппократа їм описані оболонки ока, будова шлунково-кишкового тракту, кровопостачання і морфологія оболонок головного мозку, основні межі будови різних частин серцево-судинної системи. Проводячи розтини, Герофіл вперше вивчив синусний стік (torcular Herophili), де сходяться всі синуси потиличної частини голови. Він описав також грудну протоку, хоча і не знав його призначення, і залишив найточніші для свого часу описи чоловічих і жіночих статевих органів.
Найбільш відомі роботи Герофіла по дослідженню пульсу. Він першим визначив його частоту, вказав на діагностичне значення цього параметра. Спостерігаючи за пульсом під час систоли і діастоли (скорочення і розслаблення серця), відзначаючи його частоту, наповнення, ритмічність і стабільність, він робив медичні висновки. Визначав ритм пульсації крові в артеріях, порівнював різні види пульсу з музичними ритмами, привласнив кожному типові пульсу спеціальну назву. Одна з цих назв, пульс", що "скаче, збереглося до наших днів.
Про місце і час смерті Герофіла нічого не відомо.
Медична практика
З початком епохи еллінізму (кінець IV - початок I ст. до н.е.) центр наукової медицини перемістився в столицю однієї з монархій еллінізму - Александрію (у Єгипті), де були створені в III столітті до н. е. при Птолемеях бібліотека і Мусей, дослідницький інститут, що представляє по суті, з лабораторіями, кімнатами для занять із студентами, ботанічним і зоологічним садом, обсерваторією. Тут склалася відома у всьому світі і що зумовила на багато століть вперед розвиток медицини Александрійська медична школа. Вона прославилася діяльністю головним чином двох видатних лікарок - Герофіла і Еразістрата, що залишили помітний слід в медицині.
Засланнями на авторитет грецьких лікарок, раніше всього Гіппократа, Герофіла і Еразістрата, пістрявлять сторінки єдиного медичного вигадування римлян "De medicina, що збереглося повністю" ("Про медицину"). Це частина, що дійшла до нас, обширного 8-книжного енциклопедичного зведення знань, що включало риторику, філософію, військову справу, медицину і ін. Зберігся лише трактат "Про медицину", вигадування, написане в I столітті н. е. на латинській мові давньоримським ученим і письменником Автором Корнелієм Цельсом (Celsus, I ст до н. е. - I ст. н.е.), якого називали "латинським Гіппократом" і "Цицероном медицини". Воно пролежало декілька століть в пилі монастирської бібліотеки, витягувало на світло лише в 1443 році і лише тоді стало доступним європейській медицині.
Після вторинного народження вигадування Цельса, виданого в 1478 році у Флоренції, його лексика (нерідко з уточненими або зміненими значеннями слів) майже повністю увійшла до словника професійної медицини, стала невід'ємною частиною міжнародних анатомічних номенклатур кінця XIX і середини XX ст. Найбільш коштовні розділи компілятивного трактату Цельса присвячені гігієні, хірургії, шкірним хворобам: даний опис стригучого лишаю, чотирьох ознак запалення (почервоніння, припухання, жар і біль) і ін. Завдяки трактату Цельса значною мірою збережені роботи Герофіла, Еразістрата і інших грецьких учених.
Лікарка Герофіл Халкедонійський і Еразістрат, одні з родоначальників Александрійської медичної школи, вперше стали з науковою метою вивчати анатомію людини на трупах, робити психологічні досліди на засуджених до смерті, за що їм справедливо докоряв письменник-богослов Люций Целій Фірман Лактінций (Lactantius, друга половина III століття н. е). На жаль, основні праці цих учених (Герофілом була написана "Анатомія") загублені. Про анатомічні і фізіологічні погляди александрійських учених ми взнаємо з вигадувань Везалія, який критикував їх матеріалістичне пояснення походження чутливості і руху.
Герофіл - учень Проксагора (340-320 рр. до н. е), анатома з Коса, прославився в царювання царя Птолемея Лагосу, який дозволив проводити розтин трупів і навіть надавав для цієї мети живих злочинців. Розкриваючи трупи, Герофіл прийшов до виводу, що головний мозок, по-перше, центр всієї нервової системи, а по-друге, орган мислення.
На жаль, досягнення ученого не збігалися з поглядами Арістотеля і тому ігнорувалися. Пройшли два тисячоліття, перш ніж припущення Герофіла і його послідовника Галена затвердилися в розумах європейських учених.
Заслуга Герофіла полягає в тому, що він один з перших в своїй праці "Анатомія" детально описав нервову систему і внутрішні органи людини. Він встановив відмінність між в'язками, сухожиллями і нервами, які, на його думку, є продовженням білої субстанції спинного і головного мозку; прослідив зв'язок нервів з головним і спинним мозком. Таким чином, він розмежовував спинний мозок від кісткового, показавши, що перший є продовженням головного мозку. Герофіл детально описав частини головного мозку (особливо мозкові оболонки і шлуночки), а також описав серединну борозну мозку.
Герофіл не відносив нюхові нерви до черепних, а вважав їх частиною мозкової субстанції. Він пов'язував походження рухів з нервами, а паралічі, на його думку, виявляються в результаті втрати чутливості або довільних рухів, або тих і інших. Всупереч Проксагору, який тремтіння пояснював ураженням судин, Герофіл пов'язував його із змінами в нервах і мозку.
Герофіл описав і назвав дванадцятипалу кишку, встановив відмінність між артеріями і венами. У своїх фізіологічних переконаннях він допускав наявність чотирьох сил (що живить, зігріває, мислячою і такою, що відчуває), відповідно локалізованих, на його думку, в печінці і кишечнику, в серці, в мозку і в нервах.
Інтереси Герофіла були вельми широкі. У вигадуванні "Про очі" він описав частини ока - склоподібне тіло, оболонки і сітківку, а в спеціальному вигадуванні "Про пульс" - поклав початок вченню про артеріальний пульс. Він зрозумів зв'язок між пульсом і діяльністю серця, встановив наявність систоли, діастоли і паузи між ними. Він написав вигадування по акушерству, хірургії.
Герофіл ввів багато лікарських засобів, поклав початок вченню про специфічну дію ліків.
Приписують Герофілу авторство таких термінів, що дійшли до нас, як простата, діастола і систола. Герофіл вперше звернув увагу на існування лімфатичних вузлів, але прийняв їх помилково за залози. Він був, ймовірно, першим науковим редактором вигадувань Гіппократа, що критично проаналізував приписувані йому тексти, уточнив і модернізував виклад.
Еразістрат (приблизно 300-240 рр. до н. е), уродженець острова Кеоса, учень батька ботаніки Теофраста, Феофраста (справжнє ім'я - Тіртам; 372-287 рр. до н. е), і Хрізіппа Кнідського (336 р. до н. е), що повставав проти вживання послаблюючих і кровопускань.
Дослідження Еразістрата не лише доповнювали, але і розвивали дослідження і погляди Герофіла. Еразістрат проводив розтини і вівісекції, сприяв розвитку анатомічних, зокрема патолого-анатомічних і фізіологічних знань. Вперше слово "мозок" як назва була введена в літературу Еразістратом. Їм було задоволене повно описана макроскопічна будова головного мозку, вказано на наявність мозкової звивини і отворів між бічними і третіми шлуночками, які згодом отримали назву монроєвих. Еразістрат описав мембрану, що відокремлює мозочок від мозку. Їм вперше описуються долі мозочка (термін "мозочок" він також вживає вперше). Він описав розгалуження нервів: розрізняв нерви рухові і чутливі.
Еразістрат першим висловив думку, що душа (пневма) розташовується в шлуночках мозку, найголовнішим з яких є четвертий. Кров, що проходить через хоріоїдальні сплетення, приходить в зіткнення з душею і переробляється в свідомість. Це була перша в історії людства психофізіологічна концепція пояснення механізму свідомості, яка набула широкого поширення і існувала впродовж Середніх століть.
В питанні про органі "тваринної душі" обидва олександрійці вважали, що вона локалізується в певних частинах мозку. Герофіл головне значення надавав мозковим шлуночкам, і ця думка стримувалася декілька століть. Еразістрат же звернув увагу на кору, пов'язавши багатство звивини мозкових півкуль людини з його розумовою перевагою над іншими тваринами.
Еразістрату належить авторство таких неологізмів, як, наприклад, паренхіма, плетора, булімія (буквально "бичачий голод"), анастомоз (точніше synanastomosis; приставку syn - пізніше відкинув Гален), що збереглися до цих пір, хоча і істотно змінили з часом своє значення. Еразістрату сучасна медицина зобов'язана також такими термінами, як чутливі і рухові нерви, "артерія" і тому подібне
У теоретичних поглядах Еразістрат відходив від того, що панував в його час гуморализма - вчення про переважаючу роль соків - і відстоював роль твердих часток в організмі (солідаризм). У лікуванні хвороби головне місце відводив дієті, вважаючи, що всяка хвороба є наслідком застою, переповнювання того або іншого органу неперетравленою їжею. У хірургії йому приписують винахід катетера. Вивчаючи судинну і нервову систему, Еразістрат описав сердечні і венозні клапани, скорочення сердечного м'яза; перистальтику кишок і ін.
Успіхи лікарів - александрійців були обумовлені зіставленням анатомічних даних про будову нервової системи з експериментальним вивченням залежності функцій від роздратувань і розрізів різних частин мозку. Філопон (VI ст. н.е.) повідомляє про досліди, в яких шляхом роздратування оболонок мозку викликалися рухові паралічі і втрата чутливості.
Похожие работы
... і мислителі були, як правило, одночасно і філософами, і вченими-натуралістами. Їхнього досягнення в математиці, механіці, астрономії навічно ввійшли в історію науки. Це був докласичний етап у розвитку природознавства (класичне природознавство починається значно з XVI-XVII ст., коли будуть закладені основи сучасної науки). Панування натурфілософії обумовило такі особливості давньогрецької науки, ...
... Хлопчики 9 8 Дівчинки 4 5 Середній вік 1,8 1,7 Середній рівень (М ± m) активності основних психомоторних функцій 14 ± 2 14 ± 3 Для реабілітації дітей була розроблена програма, яка включає додатковий догляд за дитиною, масажні вправи, комплексні гімнастичні заходи, а також додаткові заняття на розвиток уваги та рухливості. Комплекс гімнастичних та масажних вправ наведено в додатку А. ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості. 3. Науково-технічний розвиток в давньому Римі 500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком ...
0 комментариев