Навигация
Розвиток політичної думки в країнах Сходу
92719
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Розвиток політичної думки в країнах Сходу
Державна національна ідеологія – це декларована або фактично визначає урядовий курс система концепцій і поглядів з питань державності, політичної влади і соціально-економічного розвитку. Офіційні ідеології і програми, які лежать в основі державної політики – результат взаємодії різних етнічних, релігійних, станово-класових груп (які б не були різні їх інтереси), які представляють всю націю. Державна ідеологія служить могутнім активатором необізнаності народу, її відсутність або неадекватність загальнонаціональній згоді перешкоджають інтеграції, підтриманню стабільності, реалізації національних програм і т.д. Далекоглядні лідери розуміють це, інші приходять до розуміння, рухаючись шляхом "спроб і помилок".
Державна ідеологія, яку формулюють правлячі кола, повинна опиратися на національну ідею більшості народу, який проживає в межах певних політичних кордонів і який має спільну мету та життєві інтереси. Державна ідея може змінюватися із зміною урядів, тоді як національна ідея є тривалим фактором. Офіційні ідеології дуже активні. У розпорядженні властей є могутній арсенал засобів обробки населення. Мета її – формування національної самосвідомості через міфологізацію офіційної ідеології, тобто такі поняття як батьківщина, монархія, соціальна утопія і т.д. підносяться до рангу святинь.
Десятки держав на Сході мають свою історію, своє бачення світу і національних проблем які змінюються в залежності від обставин. Звідси і багатство офіційних доктрин і програм. Але в основі всього цього різноманіття незалежно від типу державності і політичного режиму у постколоніальний період лежить формула "чотирьох "С" – стабільність владних структур, стабільність національного буття, стабільність економічного росту і стабільність соціальної сфери.
Державна політична детермінанта сучасних офіційних ідеологій, проголошених або не проголошених в офіційних документах – націоналізм всіх відтінків, який поєднується з авторитаризмом або демократією. Ідеології можна умовно віднести до двох основних категорій, які самі по собі в чистому вигляді рідко зустрічаються.
• ідеологія національного прагматизму як демократичного так і авторитарного
• концепції так званих ідеологічних держав і близькі до них концепції "особливого шляху".
Для Японії це "суспільство благоденства японського типу" на національно-ліберальній основі, для Китаю, Кореї це опора на власні сили "чучхе", для Малайзії прагматизм, завданням якого є формування єдиної малайської нації, в Індонезії державу "все для всіх" на основі модернізації країни Кредо Сукарно п’ять принципів "панча сила" в Індії курс Дж. Неру "державний націоналізм", в Туреччині "кемалізм" з шести принципів, керівна ідея національна держава європейського типу. В сучасних монархіях – Брунеї і Таїланді, Камбоджі і Марокко – державна ідеологія тримається на тріаді "батьківщина (нація) – віра – монарх". Держави правлячих ідеологій – Ісламська Республіка Іран – "держава ісламу" яка не знає ні соціальної, ні економічної, ні національної нерівності, Пакистан – мусульмани Індії повноправна нація, Сірія і Ірак – ідеологія Баасизму проголошує мету: арабська єдність, свобода, соціалізм в ім’я відродження арабської нації. Ізраїль з дня утворення існує під прапором сіонізму – націоналістичній ідеї, стержнем якої є уява про світове єврейство як єдиний народ возз’єднаний на "землі обєтованній". До "ідеологічних" держав можна включити і країни, які обрали "особливий", "третій шлях розвитку", хоча після краху соціалізму говорити про них не варто.
В ідеологічній і політичній боротьбі на Сході широко використовується наднаціональна ідеологія або ідеології – панісламізм, панарабізм, пантюркізм, євразійство і т.д. Незважаючи на це, країни Азії і Африки після другої світової війни шукаючи виходи із різних ситуацій стали на шлях інтеграції. Сьогодні є такі регіональні організації: Ліга арабських країн (ЛАК – 1945 р.); Органзація Африканської єдності – Африканський союз (1963 – 2000 р.); ОПЕК і ОАПЕК, Ісламська конференція, Союз країн Перської затоки, асоціація країн південної Азії (Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бруней, Бангладеш), АСЕАН – об’єднання країн Південно-Східної Азії.
3. Політичні процеси на Сході
Схід після другої світової війни став ареною активної міжнародної політики. Центрами протистояння стали Китай, де назрівала громадянська війна між Гомінданом і КПК і Корея. Ідея Сталіна поділити Японію на чотири окупаційні зони провалилася і основним центром концентрації сил став Китай. Прогнилий режим Чан Кайші впав під ударами НВАК і 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив утворення КНР. Залишки військ Чан Кайші були перевезені американцями на о. Тайвань, де останній і проголосив Китайську Республіку.
Іншим об’єктом суперництва США і СРСР стала Корея, де в 1948 р. були утворені дві держави – КНДР (комуністи) і Республіка Корея на Півдні. Після перемоги китайської революції лідер КНДР Кім Ір Сен почав мріяти про єдину соціалістичну Корею. Заручившись згодою Сталіна і Мао Цзедуна він в 1950 р. почав похід на Південь. Маючи перевагу в живій силі, війська КНДР захопили весь півострів. Тут уже висадилися американці під прапором ООН і вже армія КНДР залишила півострів. Тут вже за рекомендацією Москви у війну втрутилася КНР, пославши 500 тис. "добровольців". У 1953 р. було підписано перемир’я між воюючими сторонами і Корея по цей час залишається розділеною по 38 паралелі.
Після капітуляції Японії ПСА стала ареною визвольних революцій, якраз тут розпочався розпад колоніальної системи. Ще першого червня 1945 р. лідер Індонезії Ахмед Сукарно опублікував "п’ять принципів" ("Панча сила") майбутнього індонезійського державного націоналізму: інтернаціоналізм, демократія, загальний добробут, націоналізм і віра в бога в конкретних умовах країни. 17 серпня 1945 р. Сукарно проголосив незалежну Республіку Індонезію.
2 вересня 1945 р. голова Національного комітету визволення і керівник комуністів Індокитаю Хо Ші Мін проголосив утворення ДРВ. Але утвердити державу не вдалося, почалася французька агресія (1956 – 1954 рр.), як і в Індонезії агресія голландців (1946 – 1949 рр.), а в Малайї – до 1957 р. Перша закінчилася Женевськими протоколами, які зафіксували незалежність ДРВ на Півночі В’єтнаму, обіцяли референдум на Півдні в 1956 р. (не проведено), незалежність Лаосу і Камбоджі. Індонезія теж відстояла свою незалежність. Надія була на СРСР, його авторитет і сильний вплив комуністів. Але боротьба за сфери впливу на Далекому Сході і в ПСА була на користь СРСР тільки в Китаї та В’єтнамі, Північній Кореї. Інші КП потерпіли поразки через авантюризм у діях і нерозумні рекомендації з Москви і Пекіну: в Індонезії 1948 – 1949 і 1965 рр. на Філіппінах – 1952 р., в Малайї на середину 50-х р.
Похожие работы
... , а розвиватися як передові країни у світовій спільноті. Але існує серйозна небезпека знову неправильно визначити ворога: бачити його в ісламі; в мусульманській общині в цілому, або в інших суспільствах, наприклад в народах Тропічної Африки. Виділити у всіх країнах анти системні сили, які були придушені (бажано, звичайно, не воєнними методами, а економічно і ідеологічно), і ізолювати їх від мас, ...
... ». Проте прийоми природничо-наукового вивчення явищ культури, пошуку їхніх загальних рис згодом одержали назву типологічного порівняння й стали тридцятилітньому частиною порівняльно-історичного методу. У процесі вивчення культур Тайлор застосовував також «метод пережитків». Під пережитком він розумів «живе свідчення або пам'ятник минулого» , «ті обряди, звичаї, погляди та інше, які, будучи в силу ...
... хоча його неокласицизм був конформістським відбитком тенденції - штучної і тому можливої тільки як тимчасова опора на минулі традиції Розділ 2. Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття 2.1 Авангардизм у музичному мистецтві ХХ століття У нових музичних напрямах другої половини XX століття питання єдності музичного твору стоїть значно гостріше, оскільки надання ...
... тис. ф. ст. [41, 76]. Після подій 1649 р., що ознаменувалися падінням монархії в Англії й установленням республіканського устрою, який проіснував до 1653 pp., зовнішня політика Англії спрямовувалася на зміцнення буржуазії та держави в цілому. З цією метою парламент розробив систему протекціоністських законів, які забороняли ввозити в Англію товари іноземного виробництва. Так, Кромвель заборонив ...
0 комментариев