Німеччина у другій половині ХІХ ст.

Реферат на тему:

Німеччина у ІІ половині ХІХ ст.

Дати і персоналії

1949 р. - розкол Німеччини, утворення ФРН і НДР

Жовтень 1990 р. - об'єднання Німеччини

КОЛЬ Гельмут (нар. у 1930 р. в родині фінансового чиновника) - федеральний канцлер ФРН з 1982 по 1998 р. Отримав історичну і юридичну освіту в університетах Франкфурта-на-Майні і Гейдельберга, доктор філософії. Політичну діяльність почав у 50-ті рр., тоді ж вступив до Християнського демократичного союзу (ХДС), який очолював з 1973 до початку 2000 р., голова фракції ХДС/ХСС в бундестазі в 1976 –1982 рр.

План

1. Утворення ФРН та НДР

2. Німецьке «економічне диво». «Нова східна політика» ФРН

3. НДР у повоєнні роки

4. Об'єднання Німеччини. ФРН на сучасному етапі

1. Утворення ФРН та НДР

Федеративна Республіка Німеччина - парламентська республіка. Складається із земель. Кожна земля має свою конституцію, парламент (ландтаг) і уряд. Законодавчу владу здійснює двопалатний федеральний парламент - бундестаг (палата депутатів) і бундесрат (палата земель). Виконавча влада - уряд на чолі з канцлером. Президент обирається на 5 років. Столиця - м. Берлін (до 1990 р. - Бонн).

У ході війни Німеччина зазнала тяжких втрат: 13 млн. загиблих (18% населення), промислове виробництво скоротилося до 30% порівняно з довоєнним рівнем, висока Інфляція. За рішеннями Ялтинської і Потсдамської конференцій країну було окуповано СРСР, СІНА, Великою Британією і Францією. Німеччину поділили на 4 зони: Східна Німеччина відійшла до радянської зони, Західна - до США, Британії і Франції. Для спільного управління було створено Контрольну Раду з головних керівних осіб усіх 4-х зон. Берлін також поділили на 4 частини. Політика окупаційних властей мала бути спрямована на демілітаризацію (роззброєння), денацифікацію (викорінення нацизму) і демократизацію (утвердження демократичного ладу) Німеччини.

У грудні 1946 р. окупаційні зони США і Британії об'єднано у Бізонію (з 1948 р. Тризонія - приєдналася Франція). Там починають формуватися органи влади, фінансові установи, політичні партії - створюються основи демократичної країни. 20 червня 1948 р. у західній Німеччині проведена грошова реформа, що зупинила інфляцію, ліквідувала «чорний ринок». Збільшилося промислове виробництво, а у 1949 р. досягнуто його довоєнного рівня, чому сприяло і приєднання Західної Німеччини до «плану Маршалла»: їй надано 3,9 млрд доларів стартової допомоги. 8 травня 1949 р. Парламентська рада, утворена з представників західнонімецьких земель, за ініціативою окупаційної влади затвердила «Основний закон Федеративної Республіки Німеччини», що проголосив Західну Німеччину демократичною федеративною державою: до її складу увійшло 11 земель. Виникла нова держава зі столицею у м. Бонн. Після парламентських виборів новообраний парламент 7 вересня 1949 р. затвердив Конституцію ФРН і обрав голову першого західнонімецького уряду: канцлером ФРН став 73-річний лідер партійного блоку ХДС/ХСС К. Аденауер.

У відповідь на це в радянській окупаційній зоні була спеціально обрана Німецька рада. 7 жовтня 1949 р. вона проголосила утворення Німецької Демократичної Республіки, її столицею став східний Берлін (західна зона міста стала самоврядною територією, пов'язаною з ФРН). Отже, Німеччина, населення якої прагнуло до того, щоб країна після Другої світової війни була єдиною, мирною і демократичною, фактично стала першою ареною зіткнення супердержав у «холодній війні». Саме їхня непоступливість та амбіції спричинили розкол Німеччини на ФРН і НДР, що засвідчило поділ повоєнного світу на дві ворожі частини.

2. Німецьке «економічне диво». «Нова східна політика» ФРН

У перші роки урядування Аденауера було проведено економічні реформи, результатом яких стало стрімке зростання приросту промислової продукції (9,6% на рік), зростання обсягу виробництва у чотири рази до 1965 року. Такі темпи розвитку отримали назву німецьке «економічне диво» - Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі. Автори реформ - канцлер ФРН Аденауер і міністр економіки Л. Ерхард, який став у 1963 р. другим канцлером Західної Німеччини.

Аденауер та Ерхард разом з групою неоліберальних економістів створили теорію «соціального ринкового господарства», за якою особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція мають поєднуватися з елементами державного регулювання. При цьому держава постійно дбає про найменш захищені верстви населення - низькооплачуваних робітників, студентів, пенсіонерів. Для попередження циклічних криз в економіці держава використовувала важелі кредитної й податкової політики, провівши реформи грошової, кредитно-валютних та податкових систем. Капіталовкладення в економіку ФРН, наприклад, зросли з 18,3 млрд. марок у 1950 р. до 41 млрд. марок у 1955 році.

Німецькому «економічному диву» сприяли такі чинники:

• у ході війни значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини Німеччини;

• невеликі репарації (відповідали 5% промислового потенціалу);

• велика кількість дешевої робочої сили (із Східної Пруссії, Судетів репатрійовані понад 10 млн. німців);

• кошти за «планом Маршалла» йшли, головним чином, на оновлення виробництва, створення нових галузей (електроніка, нафтохімія та ін.);

• великий попит на всі види продукції;

• невеликі воєнні витрати;

• розвиток нових наукомістких галузей, широке впровадження досягнень НТР;

• використання світового досвіду, зарубіжних ліцензій та патентів тощо;

• працелюбність, дисциплінованість, цілеспрямованість й талант німецької нації.

Складний характер у ФРН мав процес формування партійно-політичної структури суспільства. Основні політичні партії, які борються за владу, - Християнсько-демократичний союз (ХДС), Християнсько-соціальний союз (ХСС), які утворили правий блок ХДС/ХСС, лівоцентристська Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) і центристська Вільна демократична партія (ВДП), які часто виступають спільною коаліцією.

Безперечною заслугою двадцятирічної ери «Християнських демократів» в ФРН (1949 - 1969) стало «німецьке економічне диво» - відродження економічного потенціалу Німеччини і перетворення її на передову держану Західної Європи. На початку 70-х рр. ФРН вийшла на перше місце в Європі за темпами зростання економіки, особливо у галузі переробки міндобрив, текстильній промисловості, будівельній індустрії. Безробіття стало найменшим у Європі - 4 - 4,5%.

Перетворення ФРН на провідну західноєвропейську державу поставило перед нею нові завдання в галузі зовнішньої політики. Адже політика невизнання країн Східної Європи - своїх безпосередніх сусідів, що проводилась урядами християнських демократів, завела дипломатію ФРН в глухий кут, загрожувала, зокрема, втратою для Західної Німеччини величезного східноєвропейського ринку. Ініціаторами зміни зовнішньої політики ФРН виступили соціал-демократи, які разом з вільними демократами у 1969 р. здобули перемогу на виборах до бундестагу і сформували коаліційний уряд на чолі з лідером СДПН В. Брандтом. Він та міністр закордонних справ ФРН В. Шеєль стали творцями «нової східної політики», спрямованої на поліпшення відносин з соціалістичними країнами - СРСР, НДР та ін. У серпні 1970 р. між СРСР і ФРН укладено договір про визнання непорушності кордонів у Європі, узаконено кордон між ФРН і НДР. У 1970 р. ФРН підписала договір з Польщею (визнані її кордони), у 1972 р. - з НДР (взаємне визнання німецьких держав відкрило їм шлях в ООН), у 1973 р. - з Чехословаччиною (ФРН визнала недійсними Мюнхенський диктат 1938 р. щодо цієї країни); установила дипломатичні відносини з Болгарією, Угорщиною. Збільшився товарообмін з цими країнами: в 70-і рр. ФРН стає головним економічним партнером країн Східної Європи на Заході. Результатом «нової східної політики» ФРН стало й укладання чотиристоронньої угоди між СРСР, США, Францією і Великобританією про статус Західного Берліну, а також початок «розрядки» міжнародних відносин в Європі і світі в цілому.

У внутрішній політиці соціал-демократичні уряди В.Брандта, а з 1974 р. - Г.Шмідта, запроваджували широкі соціальні програми - скорочено військову строкову службу, надано виборче право особам, які досягли 18 річного віку, збільшено розміри пенсій, виплат по безробіттю, розширено права профспілок, створено найкращу в Європі систему медичного обслуговування і пенсійного забезпечення. Однак зростання витрат на соціальні програми зменшувало вкладення у виробництво, вело до економічних негараздів, інфляції, безробіття. Через це вільні демократи вийшли із коаліції з СДПН і підтримали блок ХДС/ХСС і у 1982 р. канцлером став голова ХДС Г.Коль.

Уряд Г. Коля дотримувався неоконсервативного напряму в регулюванні економіки. Запроваджено програму вгортання соціальних витрат, скорочено асигнування на державний сектор, впроваджено заходи, які стимулюють приватне підприємництво. В результаті економіка ФРН швидко одужала, країна стала найбільшим експортером товарів у світі, а наслідком НТР й постійної економічної модернізації стало збільшення основи західнонімецького суспільства - заможного середнього класу. У 1987 р. Коль знову був обраний канцлером і саме йому судилося стати першим канцлером об'єднаної Німеччини.