НДР у повоєнні роки

3. НДР у повоєнні роки

Радянська військова адміністрація у своїй зоні окупації Німеччини з перших післявоєнних днів закладала основи соціалістичного режиму радянського зразка. Завдяки їй відновили свою діяльність Комуністична і Соціал-демократична партії Німеччини, які у 1946 р. об'єдналися у Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). У жовтні 1949 р., після проголошення НДР, були обрані перший президент країни - В. Пік - колишній лідер КПН і перший прем'єр-міністр - О. Гротеволь - колишній лідер СДПН. Розвиток економіки йшов директивно - за дворічним (1949 - 1950) та п'ятирічними планами. Відразу ж було націоналізовано майже всю промисловість, проведено соціалістичну аграрну реформу - примусово створювалися кооперативи. Та вже події 1953 р. виявили небажання німців йти цим шляхом. У травні цього року уряд підвищив норми виробітку робітників на 10%, не вистачало товарів широкого вжитку, почалися страйки, учасники яких вимагали відставки першого секретаря СЄПН В. Ульбріхта, проведення вільних загально-німецьких виборів, виводу радянських військ. 17 червня 1953 р. в Берліні та інших містах НДР страйкувало близько 500 тис. чоловік - це було справжнім народним повстанням. За допомогою радянських військ повстання було придушено, тисячі демонстрантів опинилися за ґратами, 20 - були розстріляні за вироком суду, сотні німців загинули під радянськими танками. Ці події були першим антисоціалістичним виступом проти нав'язування тоталітарного режиму сталінського зразку в країнах Східної Європи.

Після смерті в 1960 р. президента НДР В.Піка вищим органом влади стала Державна рада, головою якої було обрано першого секретаря ЦК СЄПН В. Ульбріхта. Взявши курс на «побудову соціалізму на німецькій землі», нове керівництво НДР провело серію реформ, що сприяло розвитку економіки і поліпшенню матеріального становища населення (життєвий рівень громадян НДР був вищим, ніж рівень життя населення інших соціалістичних країн, хоча дедалі більше поступався рівню життя західних німців), але водночас слухняно виконувало вказівки «старшого брата» по «соціалістичному табору» - СРСР. Це викликало протест серед населення, однією з форм якого була масова втеча східних німців через відкритий кордон із Західним Берліном в ФРН: лише за першу половину 1961 р. таким чином втекло 100 тис. чоловік. У відповідь на це кордон був закритий, а в ніч на 13 серпня 1961 р. в Берліні було споруджено сумно відомий Берлінський мур (4 м. заввишки і 46 км завдовжки), який пильнували прикордонники НДР, які одержали наказ без попередження відкривати вогонь по перебіжчикам. Цей бетонний мур не лише розділив німців, але й став зловісним символом - пам'ятником «холодної війни» між соціалістичним Сходом і капіталістичним Заходом Європи. За час існування Берлінського муру біля нього було вбито 78 перебіжчиків з «соціалістичного раю» до «капіталістичного пекла», а на всьому кордоні між НДР і ФРН було вбито 224 чоловіки. Незважаючи на це, щорічно близько 250 тис. громадян НДР «голосували ногами» проти комуністичного режиму - втікали на Захід.

Прихід до керівництва НДР та СЄПН Е. Хонеккера в 1972 р. призвів до згортання політики реформ і консервації режиму радянського типу. Більше від того, саме за часи його правління відбулося оформлення суспільства тоталітарного соціалізму, характерними ознаками якого були: узурпація влади в державі і суспільстві єдиною партією (СЄПН), всевладдя партійно-бюрократичного апарату, монопольна власність держави на засоби виробництва, екстенсивний розвиток економіки і розподільча система, що планово й централізовано управляються, тотальний контроль над суспільством і суспільною свідомістю, ставка на репресивні засоби утримання влади, у випадку НДР - все більше втручання в життя громадян т.з. «штазі» - системи державної безпеки, ігнорування соціальних проблем суспільства, прав його громадян. В НДР дедалі більш виразно визрівала суспільно-політична криза, що посилювалася загостренням економічних проблем (в кінці 80-х рр. державний борг складав величезну суму - понад 20 млрд. доларів) та небажанням і неспроможністю її керівництва визнати гостру необхідність проведення докорінних змін в суспільстві. Навіть процеси перебудови, демократизації й гласності, що розпочалися у другій половині 80-х років в СРСР, революційні зміни в Польщі та Угорщині не знайшли підтримки у авторитарно-бюрократичного керівництва держави і СЄПН, де навпаки, культ особи Хонеккера набував потворної форми.

Поворотним моментом в історії Східної Німеччини і всієї німецької нації стала осінь 1989 р. Саме 7 жовтня, коли в НДР помпезно відзначалося 40-річчя «першої соціалістичної держави на німецькій землі», в багатьох містах республіки почалися небувалі за масовістю антиурядові мітинги та демонстрації, що призвели до падіння тоталітарного режиму Е. Хонеккера. Спочатку соратники по СЄПН звільнили його зі всіх посад, потім було сформовано на коаліційній основі новий уряд НДР на чолі з Х.Модровим, першим кроком якого було відкриття своїх кордонів із Західним Берліном і ФРН і вже 10 листопада 1989 р. населення розібрало горезвісний Берлінський мур. Так в НДР розпочалася народна антитоталітарна революція, метою якої було не лише повалення комуністичного режиму, але й об'єднання двох німецьких держав. СЄПН, керівництво якої пішло у колективну відставку і яка перейменувала себе в Партію демократичного соціалізму, у березні 1990 р. програла вибори у парламент. На них перемогу здобув правий блок «Альянс за Німеччину» на чолі з Християнсько-демократичним союзом, лідер якої - Л. де Мез'єр сформував останній уряд НДР і впевнено, за активної підтримки з боку партійних і державних установ ФРН, повів Східну Німеччину до об'єднання з Західною в єдиній державі, про що мріяв німецький народ протягом всього повоєнного періоду.

4. Об'єднання Німеччини. ФРН на сучасному етапі

Процес об'єднання Німеччини здійснювався в декілька етапів. Наслідком проведеного в НДР у червні 1990 р. референдуму став Договір про економічний, валютний та соціальний союз між НДР і ФРН, згідно з яким, зокрема, з 1 липня в Східній Німеччині вводилася західнонімецька грошова одиниця - марка. Народна палата НДР прийняла рішення про входження НДР в ФРН з З жовтня 1990 р. Слід підкреслити, що об'єднанню Німеччини сприяли прихильна позиція нового керівництва СРСР на чолі з М.Горбачовим, активні дії в такому напрямку канцлера ФРН Г.Коля та підтримка даного процесу з боку провідних держав світу. 12 вересня в Москві СРСР, США, Велика Британія і Франція, а також НДР та ФРН підписали Договір про остаточне врегулювання питань стосовно Німеччини. Одночасно був парафійований (набув чинності) Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР та ФРН. Зміну зовнішньополітичного становища об'єднаної Німеччини і непорушність європейських кордонів закріпив також документ, підписаний 1 жовтня в Нью-Йорку міністрами закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, НДР та ФРН про припинення з об'єднанням Німеччини чинності чотиристоронніх угод стосовно Берліна та всієї Німеччини. Таким чином, об'єднання Німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка підвела риску під підсумками Другої світової війни і завершила важливий етап післявоєнної історії Німеччини та Європи.

З жовтня 1990 р. здійснився акт історичної справедливості - німецькі землі і народ об'єдналися у спільній державі, назва якої залишилася - Федеративна Республіка Німеччини, а столицею став Берлін. Того ж року відбулися вибори до бундестагу (парламенту ФРН). Блок ХДС/ХСС - ВДП знову переміг і канцлером об'єднаної Німеччини знову обрано Г. Коля. Основною проблемою його уряду стало подолання економічної відсталості нових (східних) федеральних земель (з 3 тис. підприємств колишньої НДР, наприклад, 70% потребували негайної модернізації та кредитувань), трансформування їх соціально-економічної та політичної структур та їх інтеграція у загально-німецьку економічну й політичну системи. На останніх виборах до парламенту восени 1998 р. перемогу отримали соціал-демократи у союзі з партією зелених. Новим канцлером ФРН став Г. Шредер. «Ера Коля» закінчилася. До того ж, на початку 2000 р. внаслідок політичного скандалу, що розгорнувся навколо протиправних фінансових порушень керівництва фракції ХДС/ХСС під час виборчої кампанії, відбулася відставка Коля з посад голови ХДС і парламентської фракції.

Зовнішня політика ФРН у післявоєнний період зазнавала змін - від конфронтації з країнами соціалізму (50 -60-ті рр.) і орієнтації на США до «нової східної політики» і мирного співіснування (70 - 90 рр.). ФРН відіграла провідну роль в розробці Заключного акта Гельсінської наради (1975). Після об'єднання німецьких земель ФРН взяла курс на ліквідацію на своїй території американських воєнних баз і виведення американських військ, а також збройних сил СРСР (до кінця 1994 р.) із східної частини країни. Головним пріоритетом ФРН на сучасному етапі є поглиблення процесу європейської інтеграції у відповідності до національних інтересів. Вона - активний член ЄЕС і НАТО, одна з головних ініціаторів і учасників економічної допомоги Заходу посткомуністичним країнам Східної Європи, здійснює, зокрема, фінансову компенсацію колишнім «остарбайтерам».

ФРН активно співпрацює у сфері бізнесу з Україною, має з нею дипломатичні відносини на рівні посольств. У червні 1993 р. була підписана Спільна декларація про основи відносин і співробітництво між Україною і Німеччиною. Нині завершується робота над Договором про дружбу і співробітництво, який має стати фундаментом для українсько-німецького стратегічного партнерства в Європі в XXI столітті. У Німеччині проживає понад 20 тис. українців, які мешкають переважно у великих містах - Мюнхені, Дюссельдорфі, Гамбурзі. Тут діють наукові установи - Український вільний університет (з 1945 р.), відділення Української Вільної академії наук, видаються журнали, наприклад «Український історик», газети тощо.