Перехід на господарські роботі

4. Перехід на господарські роботі

Якщо на початку 30-х років Каганович посідав друге за значенням місце в партійному апараті, то з середини 30-х років Сталін став переміщати його на господарську роботу. У 1935 році Каганович був призначений наркомом шляхів сполучення. Транспорт виявився слабкою ланкою в господарській системі країни, але Каганович, діючи методами погроз і терору, зумів за короткий час помітно поліпшити роботу залізниць. Зменшилася кількість аварій, і поїзди почали ходити за більш чіткому розписі. В кінці 1937 року він був призначений наркомом важкої промисловості. На початку 1939 року Каганович став також наркомом паливної промисловості, а в 1940 році він очолив наркомату нафтової промисловості. Каганович до того ж був заступником голови РНК. Фактично він став другою людиною в Раднаркомі після Молотова. Радянська преса постійно рекламувала Кагановича як «сталінського наркома», здатного швидко налагодити будь-яку важку справу. У газетах і журналах нерідко з'являлися оповідання і статті, що розповідають про гуманність Кагановича і його турботу, про просту людину. На жаль, у кампанію з вихваляння Кагановича включився і такий видатний письменник, як Андрій Платонов. Автор «Котловану» і «Чевенгуру», після прочитання яких Сталін сказав: «Талановитий письменник, але сволота» - що опинився в немилості і отримував тепер відмови від журналів і видавництв, Платонов опублікував наприкінці 1936 року оповідання «Безсмертя», який неможна оцінити інакше, як підлабузництво по відношенню до Кагановича.

 Роки війни з гітлерівською Німеччиною були важким часом для всіх радянських керівників. Каганович відповідав у першу чергу за безперебійну роботу залізниць, на які в умовах війни лягла особлива відповідальність. Залізні дороги, і без того перевантажені у нас в країні, повинні були здійснювати тепер величезний обсяг військових перевезень та евакуацію багатьох тисяч підприємств у східні райони країни. Каганович не увійшов до першого складу Державного Комітету Оборони, але скоро був включений до ДКО разом з Булганіним, Мікояном і Вознесенським.

Залізниці впоралися з неймовірно важкими завданнями воєнних років, і в цьому була, безсумнівно, заслуга Кагановича. У вересні 1943 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1942 році Каганович був також членом Військової Ради Північно-Кавказького фронту. Щоправда, він продовжував в основному працювати в Москві та на фронті бував «наїздами». Коли 1942 року німецькі війська про-рвали лінію фронту на півдні і стали швидко наступати в напрямку Кавказа і Волги, Каганович вилетів на фронт з особливою місією: йому потрібно налагодити роботу військової прокуратури і військових трибуналів. У ці місяці чимало командирів і комісарів Червоної Армії поплатилися життям за невдачі і прорахунки, відповідальність за які несло в першу чергу вище командування.

Вже в 1944 році Каганович поступово перемикається на господарську роботу. Залишаючись заступником Голови Совнаркома СРСР та заступником голови Транспортного комітету, Кагановіч стає у 1946 році міністром промисловості будівельних матеріалів, це була одна з найбільш відстаючих галузей.

Вплив Кагановича зменшився ще наприкінці 30-х років і продовжувався змінюватися протягом війни. Він виконував важливі завдання, але загальне керівництво військовою економікою по лінії Ради Міністрів і ДКО здійснював в першу чергу Вознесенський, а по партійній лінії Малєнков. Вознесенський в 1946 році нерідко керував засіданнями Ради Міністрів СРСР. У партійно-державної ієрархії ім'я Кагановича стояло в 1946 році лише на дев'ятому місці - після Сталіна, Молотова, Берії, Жданова, Маленкова, Вознесенського, Калініна і Ворошилова.

У 1947 році Каганович був направлений Сталіном в Україну в якості першого секретаря КП(б)У. Республіка не виконала в 1946 році плану хлібозаготівель через важку посухи, і Сталін був незадоволений Хрущовим, який ось уже дев'ятий рік стояв на чолі ЦК КП(б)У. Переїзд до Києва був, однак, для Кагановича явним пониженням, і він працював тут без колишньої енергії. До того ж Хрущова не звільнили з роботи в республіці, він залишився на посаді голови Ради Міністрів УРСР. Якщо в 30-і роки в Москві Хрущов схильний був говорити: «Так, Лазар Мойсеєвич», «Слухаю, Лазар Мойсеєвич», - то тепер на Україні між ними часто виникали конфлікти. Каганович не дуже багато часу приділяв сільському господарству, але став роздувати звичне кадило боротьби з «націоналізмом», переставляти кадри, видаляючи нерідко хороших і цінних. Набагато більше, ніж Каганович, Україні допомогли рясні весняні дощі, що забезпечили республіці в 1947 року високий урожай. Не маючи на цей раз надзвичайних повноважень, Каганович часто посилав записки Сталіну, не показуючи їх перед цим Хрущову. Але Сталін вимагав, щоб і Хрущов підписував всі ці записки, що було явним вираженням недовіри до Кагановича. Незабаром стало ясно, що від перебування Кагановича на Україні немає ніякої користі. Хрущов мав тут набагато більший вплив, тоді як у Кагановича була не дуже добра слава ще з середини 20-х років. У наприкінці 1947 року Каганович повернувся в Москву, відновивши свою роботу в Раді Міністрів СРСР.

Але і в Москві положення Кагановича ставало все більш складним. Набирала силу горезвісна кампанія проти «безрідних космополітів». Від євреїв очищали партійний і державний апарат, їх не приймали на дипломатичну службу, в органи безпеки, скоротився прийом євреїв в інститути, які готують кадри для військової промисловості і найбільш важливих галузей науки. Євреїв перестали приймати у військові училища та академії, у партійні школи. Серед єврейської інтелігенції пройшли масові арешти.

Сам Лазар Каганович в цей час нерідко вів себе як антисеміт, дратуючись присутністю в своєму апараті або серед «обслуги» євреїв. Дивувала дріб'язковість Кагановича. Так, наприклад, на членів Політбюро часто влаштовувалися перегляди іноземних кінострічок.

Жертвою шпигуноманії став і старший брат Кагановича Михайло Мойсейович, який ще в 1940 році був знятий з поста міністра авіаційної промисловості, а на XVIII партійній конференції навесні 1941 виведений зі складу членів ЦК ВКП (б). У перші роки після війни він був звинувачений у шкідництві в галузі авіаційної, і навіть у таємному співробітництві з гітлерівцями. Ці безглузді звинувачення розглядалися на Політбюро. Доповідав Берія. Каганович не захищав свого брата.

Сталін все рідше і рідше зустрічався з Кагановичем. На XIX з'їзді КПРС Каганович був обраний до складу розширеної Президії ЦК і навіть в бюро ЦК, але не увійшов до відібрану особисто Сталіним «п'ятірку» найбільш довірених керівників партії.

Після арешту групи кремлівських лікарів, в більшості євреїв, які були оголошені шкідниками та шпигунами, в СРСР почалася нова широка антисемітська кампанія.