Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Міністерство освіти України

Хмельницький національний університет

Реферат

на тему: Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Хмельницький – 2010

Зміст

Вступ

Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація

Основні програмні погляди товариства

Значення Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки XIX століття

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Перша половина XIX ст. для історії держави та права України була періодом відсутності української національної державності і включення земель України як адміністративних одиниць з напівколоніальною адміністрацією до складу Російської та Австрійської імперій. Все це супроводжувалося наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла "народності" означала не що інше як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин.

Всі ці утиски надали поштовх початку національного відродження, зростанню політичної активності громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХІХ ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства.

Фактично у працях кожного історика чи політолога, що вивчає становище української політичної думки у даному періоді, відводиться одне з головних місць політико-правовим ідеям Кирило-Мефодіївського товариства. Оминути дане утворення у контексті становлення української політичної думки неможливо. Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін.

Для написання цієї роботи мною використовувались роботи таких вчених: Чижевський Д., Холод В., Кухта Б., Гелей С., Кирилюк Ф. та інших. Їх глибокий аналіз допоміг мені краще зрозуміти становище політичної думки в Україні в даний період та дозволив зробити висновки стосовно позитивних і негативних сторін першої політичної організації української інтелігенції.

Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток “Київська молода”, поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. [9]

На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів – Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли “щоб усі слов’яни стали добрими братами” і “брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки”.

Цей гурток став ідейним та організаційним попередником найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. – Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого як Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

Товариство виникло в кінці 1845 – на початку 1846 року. Його засновниками були:

-    Микола Костомаров – історик, професор Київського університету.

-    Василь Білозерський – полтавський учитель.

-    Микола Гулак – службовець канцелярії Київського генерал-губернатора, дослідник історії права.

Згодом до них приєдналися:

-    Пантелеймон Куліш – письменник, автор української абетки.

-    Тарас Шевченко – поет і художник.

-    Опанас Маркевич – етнограф і фольклорист.

-    Іван Посяда – педагог.

-    Георгії Андрузький – поет і публіцист.

-    Микола Савич – педагог і журналіст.

-    Олександр Навроцький – поет-перекладач.

-    Олександр Тулуб – педагог.

-    Дмитро Пильчиков – педагог.

За винятком Т.Шевченка, М.Костомарова і М.Савича, всі вони були молодими людьми віком від 19 до 25років. [11]

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників.

Але можна зауважити, що все ж таки кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує програмний документ кирило-мефодіївців “Книга буття українського народу”, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство фактично не встигло розпочати активної роботи і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців, встигнувши підготувати лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності.

Усю його роботу можна поділити по таких напрямках:

1. Учасники проводили пропагандистську діяльність:

а) Писали прокламації, звернення до народу:

- Звернення до “братів українців”;

- Звернення до “братів великоросіян і поляків”;

б) Пропагували свої ідеї в університеті, інших навчальних закладах Києва;

в) Поширювали твори Т.Г.Шевченка.

2. Створювали в селах школи для народу.

3. Розробляли проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, складали шкільні підручники.

4. Видавали книги та журнали.

5. Збирали кошти на культурні потреби, на видання популярних книжок.

Загалом, протягом усього часу існування Кирило-Мефодіївського товариства його члени збиралися лише декілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії, на яких були підготовлені основні положення їхньої програми.

Варто відмітити, що поділяючи загальні засади своєї програми, члени товариства розходилися у питанні про першочергові завдання. М.Костомаров вважав першочерговим домогтися єдності слов’ян. П.Куліш наголошував на розвитку української культури. Т. Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. [5]

Все це привело до утворення двох течій всередині кирило-мефодіївців: