Навигация
Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.
30497
знаков
0
таблиц
0
изображений
План
1. Вступ
2. Визрівання передумов скасування кріпацтва
2.1 Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18 – початку 19 століття
2.2 Внутрішня політика царату
2.3 Вплив Вітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої
2.4 Дворянський етап у Російському визвольному русі. Декабристи
2.5 Криза кріпосницької системи господарства. Народна освіта
2.6 Загострення кризи кріпака ладу. Революційно-демократичний рух
2.7 Ріст селянського руху
3. Основні положення сільської реформи 1861р. у Росії
3.1 Скасування особистої залежності
3.2 Наділи й повинності селян
3.3 Викуп селянських наділів
4. Особливості реалізації сільської реформи в Східній Україні
5. Висновок
6. Список використаної літератури
1. Вступ
Кріпосне право - унікальна у своєму роді система проіснувало незвичайно довго, у ньому багато хто бачили причини відсталості Росії, проти нього виступали най яскравіші представники свого часу. Відомо, що близько 90% населення Російської Імперії становили селяни, значна їхня частина була в кріпосної залежності, з огляду на це можна говорити, що історія Російського кріпосного права - суть історія Росії.
Покріпачення відбувалося не відразу. Так головною тенденцією в розвитку селянського господарства в Московській Русі стає звуження можливостей виходу й прикріплення селян до землі. Іти з насиджених місць у спокійні роки вони не мали приводу. З-під протекторату великих бояр і монастирів селяни виходили рідко, відхід був, головним чином, з худорідних маєтків.
Але поземельна залежність, проте, поступово перетворювалася в особисту. Уже в XV в. великий князь давав деяким монастирям грамоти, по яких селян «не велел выпущати прочь». В XVI в. з розширенням території держави на схід і рухом, що почався, сільського населення, зосередженого раніше в межах верхнього басейну Волги, на Середню Волгу, на Дон, Урал, для землевласників прикріплення селян стало насущним завданням. До того ж із середини XVI в. у Росії зложився цілий ряд несприятливих обставин, що сприяли покріпаченню. Це програна, тривала Ливонська війна, що змушувала уряд збільшувати податки звичайні, уводити податки надзвичайні й додаткові, що погіршувало положення селянства. Величезна шкода селянам нанесла опричнина, походи й ексцеси опричників розоряли населення.
Наприкінці 1560-х рр. трирічний голод спустошив країну, ціни піднялися в багато разів, справа доходило до людожерства. Одночасно знову вибухнула епідемія чуми, що охопила 28 міст Росії. Міста порожніли, селянське господарство деградувало. До середини 1580-х рр. у Московському повіті залишилося всього 14% оброблюваної ріллі, у країні наступило «великое разорение». Населення знімалося зі своїх місць і бігло на окраїни, ховаючись від влади.
У цих умовах у московського уряду був один вихід заборонити волю селянського пересування й увести заповідні лета. З 1581 р. на землях, охоплених черговим переписом, всі записані в писарські книги селяни оголошувалися старожильцями й не могли залишати свої будинки... І хоча спочатку ця міра розглядалася як тимчасова, нею було покладене початок покріпачення. Наступний його етап - введення в 1597 р. п'ятирічного строку розшуку швидких селян, протягом якого власницькими селян, що стали, можна було шукати й повертати на колишні місця проживання.
У першій половині XVII в., відновлюючи після Смути законопорядок у країні, уряд неодноразово міняв цей строк розшуку незаконно збіглих селян (дев'ять, п'ятнадцять, десять років), керуючись, насамперед, інтересами дворянства, що формується, чиї землі були більше розорені, чим землі великих феодалів. Дворяни й дрібні феодали стояли за повне скасування строку давнини позовів про селян.
Соборне Укладення 1649 р. закріпило безстроковий розшук селян, поставивши останню крапку в процесі їхнього покріпачення. Кріпосне право, тобто право землевласника на особистість селянина і його дітей, закріплювалося в законі введенням катування для тих селянських дітей, «которые от своих отцов и матерей учнут отпиратися». Закон установив більші штрафи й покарання батогом для осіб, що приймали й укривали швидких. Уводилася майнова відповідальність селянина за свого пана, борги дворян випливало «правити» на їхніх селянах. Поступово переходило до їхніх власників і право розпорядження й відчуження селянських земель.
Соборне Укладення, однак, охороняло при цьому особистість селянина, зазіхання на його життя й честь залишалися кримінально карними. За традицією «хазяї» селян уважалися як би державними представниками (агентами) стосовно них і зобов'язані були підтримувати належний порядок на селянських землях (не розоряти селян і не наносити тим самим збитку скарбниці). Будь-які протиправні дії стосовно селян (як, властиво, і стосовно всього населення) заборонялися. Права селян обмовлялися законом, у тому числі право рівного суду для всіх.
Кріпосне право (кріпосництво) - суть форма залежності селян: прикріплення їх до землі й підпорядкування адміністративної й судової влади феодала.
Зі смертю Миколи I в 1856 р. пішла в минуле стара феодальна Росія. Наступила епоха соціально-політичних і економічних перетворений, у ході яких Росія перетворилася в одну із провідних капіталістичних держав миру. Перетворення відбувалися під час двох царювань: Олександра Миколайовича II (1856 1881) і Олександра Олександровича III (1881-1894).
Початок перетворенням поклала селянська реформа 1861 р., головним досягненням якої з'явилося скасування кріпосного права. Поміщицькі селяни становили менш половини селянського населення країни (23 млн.). Близько 30 % їх жили в 12 центральних нечорноземних губерніях і перебували на оброку, головним чином, грошовому. Вони вже досить сильно були утягнені в ринкові відносини, займалися відходництвом (відходом у міста на заробітки). Понад 22 % кріпаків жило в центральних чорноземних губерніях. Більшість їх перебувало на панщині й у набагато більшому ступені, чим оброчні селяни, випробовувало тяготи кріпосного стану. 18 % селян проживало на основній частині України, інші - у Поволжя, у Новоросії (так називалися південні українські губернії) і в Приуралля. Величезні території Російської імперії, такі як північ, Сибір, Прибалтика, західні губернії, або не знали взагалі кріпосництва або вже ліквідували його до цього часу. Тут жили державні селяни (26 млн.), що вважалися особисто вільними й платили в скарбницю оброчну подать.
Селянська реформа, як, втім, і, всі інші, проводилася з ініціативи уряду, що опиралося на досить вузьке коло чиновницької бюрократії (лібералів) і освіченого дворянства. Тому що основна маса дворян не була зацікавлена в скасуванні кріпосного права.
Ціль даної контрольної роботи, полягає в розкритті сутності, причин скасування кріпосництва й розгляду основних положень кріпосної реформи 1861р.
Похожие работы
... рухів і, з другого – створити в особі місцевих селян опору самодержавства в боротьбі проти польського національно-визвольного руху. Розділ ІІ. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні Боячись зростаючого селянського руху і прагнучи створити на Правобережній Україні в особі селян опору для боротьби проти польського національно-визвольного ...
... міністра Д.А.Мілютіна. В 1864 р. він увів систему військових округів, трохи пізніше здійснив централізацію військового управління. Була реформована система військових навчальних закладів, прийняті нові військові устави. Проводилося переозброєння армії. В 1874 р. у Росії була введена всестанова військова повинність із обмеженим терміном військової служби. Військова служба замість 25 років ...
... напівкріпосницької залежності. Селяни ж прагнули до поліпшення свого життя шляхом повної ліквідації кріпосництва і запровадження фермерського господарства. II. Причини української еміграції кінця XIX- початку XX ст. 2.1 Становлення і консолідація української нації Процес становлення і консолідації української нації на етнічній основі значно посилився і прискорився пі ...
, але потерпів у 971 році поразка під Доростолом від византийцев, через що відмовився від претензій на дунайські землі. При поверненні в Київ загинув у 972 р. у бої з печенегами в районі дніпровських порогів. У останні роки князювання Святослав проводив антихристианский терор, намагаючись перекласти на християн провину за власні військові невдачі на Дунаї. Він мав намір знищити всіх християн і ...
0 комментариев