Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни

1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни

Для більш ґрунтовного і цілісного розуміння діяльності військово – морського флоту СРСР безпосередньо під час бойових дій на фронтах Другої сітової війни є необхідним проаналізувати те, що являв собою флот напередодні війни, хто відігравав ключову роль в його керівництві і які заходи приймались за для посилення обороноздатності країни на морі.

30 грудня 1937 року постановою ЦВК і СНК СРСР був створений наркомат ВМФ СРСР, який з березня 1939 року очолив М.Г.Кузнєцов. 23 квітня 1938 року була створена Головна Військова рада ВМФ. Її керівником став також нарком ВМФ. Напередодні і під час війни членами Головної Військової ради ВМФ були секретар ЦК ВКП(б) А.А.Жданов, перший заступник наркома ВМФ і начальник Головного морського штабу (ГМШ) Л.М.Галлер, заступник наркома і начальник головного управління політичної пропаганди ВМФ (з 22 липня 1941р. – Головного політичного управління ВМФ) І.В.Рогов. замісники наркома адмірали І.С.Ісаков і Г.І.Левченко, начальник управління Військово – повітряних сил ВМФ генерал – лейтенант авіації С.Ф.Жаворонков.

Головна Військова рада і Наркомат ВМФ розробляли пропозиції по будівництву ВМФ, пропозиції по оперативно – стратегічному використанню флотів в разі війни. Передбачалось, що плани використання військово – морських сил у війні буде розробляти Генеральний штаб – вищий орган управління збройних сил країни. Але на практиці було так, що Генеральний штаб і штаби приморських округів з залученням штабів флотів розробляли плани прикриття і спільної оборони узбережжя, тобто використання ВМФ для оборони приморських напрямків від вторгнення ворога на територію країни.

Згідно з основними положеннями радянської військової доктрини флот повинен був не тільки прикривати приморські фланги сухопутних військ від ударів з моря, але й бути готовими до ведення активних дій. Тому згідно з директивами наркома ВМФ кожний флот розробив плани перших самостійних дій.

З самого початку війни рішення про використання флотів приймала Ставка Головного Командування Збройних Сил СРСР, яка була створена 23 червня 1941 року. До її складу увійшли народний комісар оборони С.К. Тимошенко (голова), І.В. Молотов, начальник Генерального штабу Г.К. Жуков, Маршал Радянського Союзу К.Е. Ворошилов, С.М. Будьонний, народний комісар військово-морського флоту адмірал М.Г. Кузнєцов.

Взагалі найбільші важелі управління флотом знаходились в М.Г. Кузнєцова. Народний комісар військово–морського флоту відрізнявся нерадянською ініціативністю і працьовитістю. Прикладом принциповості М.Г. Кутузова може служити вже післявоєнний випадок, коли І.В. Сталін запропонував розділити Балтійський флот на два окремих, на що М.Г. Кузнєцов чітко висловив власну позицію, заявивши, що вважає такі дії недоречними. За наказом І.В. Сталіна це питання було розглянемо на засіданні Головної військово – морської ради, де не дивлячись на підтримку Сталіна, М.Г. Кузнєцов не відмовився від своїх поглядів. Після цього відношення І.В. Сталін і М.Г. Кузнєцова погіршилися, а в 1948р. він навіть був відданий під суд Військової колегії Верховного суду і розжалуваний до контр-адмірала. Але цей професіонал був потрібний І.В. Сталіну, і коли під час суперечностей стосовно Балтійського флоту, М.Г. Кузнєцов заявив, що якщо його думка неважлива, нехай його звільнять, І.В. Сталін заявив. Що: "Вас звільнять, але тоді коли це буде потрібно".

34 – річний М.Г. Кузнєцов ставши наймолодшим наркомом в СРСР; першим моряком на цій посаді (раніше наркомами були комісар Смірнов і чекіст Фріновський) зробив великий внесок в укріплення послабленого чистками 30-х років флоту. Взагалі тема репресій на флоті довгі роки, зі зрозумілих причин була закритою. До даної проблеми почали повертатись лише в роки перебудови. Як виявилось масштаби репресій були вражаючими. Була фізично ліквідована переважна частина верхівки флоту.

Під репресії у 1937 році потрапив керівник морського відділу академії генерального штабу Едуард Самуїлович Панцержанський. Який був відповідальний за підготовку керівних кадрів оперативних з’єднань фронтів. Також в цей рік було розстріляно керівника і військового комісара військово-морської академії, флагмана флоту 1-го рангу Іван Мартинович Лудрі.

В наступному 1938 році розстріляли начальника головного управління суднобудівної промисловості нарковмважкпрому, а з 1936 року замісника наркому оборонної промисловості Ромуальда Адамовича Муклевича, якого називають одним з тих хто поклав початок будівництву радянських бойових кораблів на вітчизняних суднобудівних заводах. В цьому ж році розстріляли замісника наркому оборони по військово-морським силам, флагмана флоту 1-го рангу Володимира Митрофанович Орлова та людину яка 10 років очолювала Балтійський флот а в останні роки життя була керівником військово-морських сил робоче-селянської червоної армії, флагмана флоту 1-го рангу Михайла Володимировича Вікторова.

Були репресовані і командуючі Чорноморського та Північного флотів Іван Кузьмич Кожанов та Костянтин Іванович Душенов відповідно.

Трагічний список репресованих керівників радянського військово-морського флоту можна продовжити іменами члена військової ради морських сил Далекого Сходу, армійського комісара 2-го рангу Г.С. Окунєва, адмірала Л.М. Галлера, репресованого вже після війни, який помер в тюрмі міста Казань у 1948 році та багатьма іншими. Але очевидним постає той факт, що жорстока політика сталінської репресивної машини найгіршим чином вплинула на стан військово-морського флоту напередодні військових дій, позбавивши флот цінних професійних кадрів.

В цих умовах перед М.Г.Кузнєцовим стояло важке завдання підготовки флоту фактично на новій кадровій основі. Народний комісар військово–морського флоту провів низку навчань, особисто відвідав найбільші кораблі, став ініціатором відкриття нових морських училищ і морських спецшкіл (у майбутньому нахімовських училищ). За його участі були прийняті дисциплінарні і корабельні устави ВМФ.

Оскільки ВМФ був окремим наркоматом і не підлягав наказу Тимошенко і Жукова від 21 червня 1941 року про недопущення "йти на провокації". Кузнєцов зумів своїм наказом від того ж 21 червня 1941р. привести всі флоти і флотилії до стану бойової готовності.

На сьогодні стає дедалі очевидніше те, що керівництво СРСР і безпосередньо І.В. Сталін добре розуміли значну вірогідність радянсько – німецької війни і вели підготовку до неї. М.Г. Кузнєцов говорив: "Для мене безумовно одне: І.В. Сталін не тільки не виключав можливості війни з гітлерівською Німеччиною, навпаки, він таку війну вважав досить імовірною і навіть, рано чи пізно, обов’язковою. Договір 1939р. він розглядав лише як відсунення строків початку війни".

Одною з перших ознак, що свідчила про загрозу нападу з боку Німеччини, було різке посилення діяльності німецької розвідки. На морських театрах німецька розвідка почала діяти раніше всього у Фінській затоці і в районі військово – морських баз Прибалтики. Це відповідало плану "Барбаросса": Балтійський морський театр належав до стратегічного напрямку, на якому повинна була наступати група артилерії "Північ", що мала на меті захопити Прибалтику і Ленінград. 2 січня 1941р. над островом Ханко двічі був помічений німецький розвідувальний літак. 5 березня над Ліенеї декілька разів пролетів німецький літак. Зенітні батареї і ескадрений міноносець "Яков Свердлов" розпочали вогонь і скоріш за все в одному з випадків пошкодили літак.

В травні 1941р. замісник начальника головного морського штабу доповів в генеральний штаб, що за останній час мали місце випадки появи поблизу радянського узбережжя невідомих підводних човнів біля берегів Камчатки, Севастополя, в різних пунктах Фінської затоки": о.Сескар, Уте, Дачо і півострова Ханко".

Починаючи з кінця 1940 року військово – морській організації Німеччини наполегливо просили навігаційні карти, лоції і опис знаків морів Північно Льодовитого океану, а також Балтійського, Чорного морів. Військово – морський аташе в Берліні М.А. Воронцов назвав майже точну дату початку війни.

Наркомат ВМФ мав свій бюджет, фонди заготівки матеріальних ресурсів, план замовлень промисловості і з 1937 року почав розробку суднобудівної програми, що була спрямована на створення великих надводних кораблів, літаків, крейсерів, авіаносців. Однак навіть радянське керівництво визнавало, що на те щоб флоти зрівнялись з флотами найбільш потужних морських держав в кількості великих надводних кораблів, було потрібно два десятиліття.

Тому програма не отримала офіціального затвердження і була відкоригована у відповідності з більш – менш реальних можливостей промисловості. В систему наркомату суднобудівної промисловості входив 21 завод, з якими кооперувались більше 200 заводів інших галузей. Діяли конструкторські бюро і науково – дослідні інститути.

Цікавим фактором є те, що в даний період СРСР робив спроби будівництва бойових кораблів в капіталістичних країнах. В Італії був побудований один лідер ескадрених міноносців ("Ташкент"); Німеччина продала недобудований крейсер "Лютцов" ("Петропавловск"), який однак так і не був уведений в дію. США взагалі відмовилась від розміщення замовлень на будівництво кораблів.

За проектом плану військового суднобудування вважалось необхідним мати на кожному театрі рівну, або дещо більшу кількість кораблів основаних класів в порівнянні з противником. Але досягти такого рівня було надзвичайно важко. Протягом 1940 і на початку 1941р. суднобудівна програма продовжувала корегуватись: зменшувалась кількість лінійних кораблів, збільшувалась кількість крейсерів; в плані було будівництво 2-х авіаносців (для Північного і Тихоокеанського флотів). Було збільшено кількість бойових кораблів спеціального призначення: вартових кораблів, тральщиків і особливо полювальників за підводними човнами. Прорахунком в планах будівництва флоту можна вважати відсутність розробок спеціальних десантних кораблів. До кінця 1942р. на кожному театрі в середньому планувалось мати по 3 крейсери, 16 ескадрених міноносців, 60 підводних човнів.

У зв’язку з загрозою нападу Німеччини 19 жовтня 1940р. уряд знов переглядає план військового суднобудування. Було вирішено нових закладок лінійних кораблів і важких крейсерів не виробляти; передбачалось продовження робіт на кораблях з більшим ступенем готовності, припинилось будівництво кораблів з великими строками виробництва.

Загальний тоннаж бойових кораблів з початку 1939 по 1941р. зріс завдяки введення в дію нових одиниць приблизно на 160 тис. т. В кінці 1940р. в будівництві знаходилось ще 269 кораблів, в яких частина була закінчена в першій половині 1941р. і прийняла участь у війні.

Розподілення бойових кораблів по театрам, або стратегічна розстановка військово – морських сил залежала від необхідності захисту в першу чергу життєво важливих районів країни, що розташовувались поблизу Чорного і Балтійського морів.

На початку 30-х років стали потрібними військово – морські сили для оборони Півночі і Далекого Сходу. Там почали поспіхом будувати флот, бази, аеродроми, одночасно переводити туди кораблі з інших театрів. Але до початку війни і це завдання не було повністю вирішене.

Кораблі, що будувались в першу чергу спрямовувались для посилення Балтійського і Чорноморського флотів. Тихоокеанський флот поповнювався головним чином за рахунок підводних човнів і авіації.

В 1940 році було прийнято рішення про термінове посилення північного флоту, але на це часу не вистачало. Перед початком Великої Вітчизняної війни Північний флот мав порівняно невеликі сили: бригаду підводних човнів і по одному дивізіон ескадрених міноносців, вартових кораблів, тральщиків, мінних загороджувачів і вартових катерів.

Берегова охорона знаходилась ще в процесі будівництва і перед початком війни було ще далеко до її завершення. Протиповітряна оборона складалась з декількох дивізіонів. Головною базою флот був Полярний. Кораблі базувались також і на Мурманськ. В Архангельську знаходилась Біломорська військова база. Аеродромна мережа флоту була надзвичайно обмеженою, авіація фактично могла експлуатувати тільки один сухопутний і два морських аеродроми. Північний флот мав тільки три ударні групи: підводну, артилерійсько торпедну (міноносну) і авіаційну, а також невелику кількість кораблів, що мали призначенням виконання спеціальних бойових завдань і забезпечення бойових сил. Як показали військові дії, цих сил було недостатньо.

Балтійський флот перед війною мав у своєму складі більше 200 кораблів різних класів, а також більше 650 літаків. Він мав мережу військово – морських баз і аеродромів. Артилерійські батареї, що будувались на островах Найссар, Осмуссар, Даю, Ефель, Руссарьо, Готланд, а також на Ханко і в районі Талліна повинні були посилити берегову артилерію на 103 гармати великого і середнього калібрів. В поєднанні з мінними загородженнями вони могли створити значну перешкоду для ворожого флоту.

Чорноморський флот перед початком бойових дій нарахував більше 200 кораблів та біля 620 літаків. Військово – морські бази і найбільш важливі ділянки узбережжя були прикриті артилерією берегової оборони.

Балтійський і Чорноморський флоти могли сформувати по декілька артилерійських, артилерійсько – торпедних, підводних і авіаційних ударних груп. До складу цих флотів входила значна кількість бойових кораблів спеціального призначення (мінних загороджувачів, тральщиків, вартових). При цьому підводні човни і артилерійські кораблі могли діяти на всю глибину театру. Досить далекобійними силами були бомбардувальники і літаки торпедоносці.

Тихоокеанський флот мав досить чисельні з’єднання підводних човнів, торпедних катерів і авіації, які могли діяти в своїй береговій зоні. У берегів імовірного противника і в океані боротьбу могли вести лише великі і середні човни.

На Балтійськом морі на почату війни співвідношення корабельних сил сторін було приблизно рівним. На Чорному морі радянський флот перевищував військово – морські сили противника, але який міг створити перевагу завдяки 4-у німецькому повітряному флоту. Північний флот з початку 1942р. поступався силами Німеччини, зосередженим в Північній Норвегії.

Напередодні Великої Вітчизняної війни у складі ВМФ були Амурська Червоно знаменна військова флотилія (база Хабаровськ), Каспійська військова флотилія( база Баку), Пінська військова флотилія (база Пінськ); Дунайська військова флотилія ( база Ізмаїл), які в різні періоди брали участь у війні.

Швидке збільшення військово–морського флоту потребувало розвитку і посилення його тилу. Центральним органом управління тилам було головне управління портів. На кожному флоті були служби постачання матеріальними засобами, технічного забезпечення, медична, інженерна, квартирно – експлуатаційна служби, а також допоміжний флот і автомобільний транспорт, які були у віддані керівництва тилу.

Основу тилу фронту складали військово – морські бази, в яких розміщувалися запаси, судно ремонтні заводи, технічні комплекси – все необхідне для забезпечення бойової діяльності кораблів, авіації і берегових частин.

У зв’язку з тим, що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально – технічне забезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачання кораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.

Перед війною відбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько – Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флоти почали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя, півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотилія Чорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пінська військова флотилія свій район базування перемістила з Києва на захід в м. Пінськ.

Друга Світова війна, що розпочалась викликала необхідність поглибленого вивчення досвіду бойових дій. Виявився недостатній рівень підготовки, зокрема оперативно – тактичної, командного складу. Організація системи ПВО військово – морських баз і ескадр не відповідала вимогам, оскільки не гарантувала відбиття несподіваних ударів противника з повітря і не виключала помилкових пострілів по власним літакам. Через недосконалість технічних засобів спостереження за підводними човнами суттєво відставала протичовнова оборона. Командування флотом було стурбовано відсутністю на озброєнні неконтактних тралів і недостатньою кількістю тральщиків спеціальної побудови, протичовнових кораблів і засобів висадки.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР 1 вересня 1939р. був прийнятий закон про загальну військову повинність і про п’ятирічний строк служби червонофлотців на кораблях, чотирирічний в частинах зв’язку і берегової артилерії. В 1939р. відбулись зміни у підготовці командного складу і проходження ним служби. Командні військово – морські училища були перетворені у вищі навчальні заклади, що дозволяло підвищувати командирів флоту.

М.Г.Кузнєцов так оцінив боєздатність флоту перед початком війни: "Загалом, хоча ми і не встигли створити великий флот, обладнати наші морські сили всіма засобами боротьби, все ж це був флот боєздатний… ми готувались зустріти ворога скоординованими ударами підводних і надводних кораблів, авіації і берегової оборони. Прагнення використовувати спільно розрізнені сили відбилось і на самій організації флоту. В нас були створені маневрені з’єднання ескадри і загони, що склались з кораблів різних класів. Ми вже тоді формували з’єднання не по класам кораблів, як раніше, а відповідно до оперативних і тактичних завдань, які доводилось вирішувати".

Перед війною при розробці оперативних планів було вирішено виходити з припущення, що проти СРСР виступить коаліція держав, очолювана Німеччиною, яка могла включати в себе Італію, Угорщину, Румунію, Фінляндію і Швецію з одночасним нападом на Сході Японії. До початку бойових дій плани флотів, що являли собою розвиток загального плану оборони державного кордону 1941р. були розроблені. Вони визначали загальний напрямок бойової підготовки.

Радянське командування вважало, що війська першого стратегічного ешелону: Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, а також дальня авіація зможуть відбити напад ворога. З підведенням військ другого стратегічного ешелону повинен був розгорнути загальний наступ з перенесенням бойових дій на територію противника.

У відповідності до цього плану Північний флот готувався до того, щоб знищити флот противника при його появі в Баренцовому і Білому морях; сприяти 14-ій армії в обороні півостровів Середній, Рибачий, Кольський і в першу чергу не допускати висадки десанту: закрити прохід судам противника в Біле море; спільно з частинами Архангельського військового округу захищати узбережжя Білого моря; проводити крейсерські дії підводними човнами на морських сполученнях у західного узбережжя Норвегії.

Найбільш напружені Бойові дії очікувались в Балтійському морі. Тому Балтійський флот повинен був не допустити висадки морських десантів на узбережжя Латвійської і Естонської РСР, на острови Езель і Даго; спільно з ВПС червоної армії нанести поразку німецькому флоту при його спробах пройти у Фінську і Ризьку затоки. В разі одночасного з Німеччиною виступу Фінляндії Балтійський флот повинен був знищити її флот, допомагати сухопутним військам на узбережжі Фінської затоки і на півострові Ханко, здійснити з перших днів війни перевезення військ з північного узбережжя Естонської РСР на півострів Ханко; перервати морські комунікації противника в балтійському морі. Перевага радянського флоту на Чорному морі дозволяла використовувати його більш активно. Чорноморський флот повинен був забезпечити перевагу на морі, активними мінними постановками і діями підводних човнів не допустити проходу кораблів противника через протоки в Чорне море. В разі вступу у війну Румунії – проводити операції по знищенню її флоту, перервати морські комунікації і блокувати узбережжя, включаючи гирло Дунаю, сприяти лівому флангу сухопутних військ при діях на узбережжі. Як бачимо, Північний флот мав в цілому оборонні завдання, балтійський флот, обороняючи узбережжя повинен був втримувати панування в Фінські і Ризькій затоках, створити опорні пункти в районі Ханко – Аландських островів, Чорноморський флот, втримуючи перевагу на всьому морі, завдання що виникали повинен був вирішувати головним чином наступальними діями. Передбачалось що всі флоти будуть діяти спільно з сухопутними військами: на всіх театрах ставилось завдання нищити морські комунікації, але був відсутній наказ про захист власних морських сполучень.

Отже, говорячи про стан, в якому знаходився Військово-морський флот СРСР напередодні війни можна зробити висновок, що командування флотом розуміло наближення та неминучість майбутньої війни і вело безпосередню підготовку до неї. Підготовчі заходи мали як низку позитивних так і негативних моментів ( як то неодноразове корегування та зміна плану будівництва флоту). В результаті Військово-морський флот СРСР підійшов до війни з приблизним паритетом сил на Балтійському морському театрі, деякою перевагою на Чорноморському морському театрі і з меншими силами на Північному морському театрі