Лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати

28 лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати.

2 березня охорона повідомила в Кремль: "Не виходить, не телефонує, не відповідає". Коли на дачу з'явилися члени Політбюро, Сталін один помирав у своїй кімнаті. 5 березня лікарі констатували смерть.

Тридцять років Сталін керував величезною країною, в якій проводився перший у світі соціалістичний експеримент. За цей час країна пройшла індустріалізацію, насильницьку колективізацію, хвилі масового терору, руйнуючу війну і перетворилася в одну з двох наддержав

3 атомною зброєю, які тримали в руках долі світу. СРСР володів найбільшою сухопутною армією світу і посів друге місце після США за промисловістю, що вдалося досягти завдяки тотальній системі управління. Проте в умова-х цієї системи виникла глибока суперечність між необхідністю змін у соціально-політичній і економічній сферах і нездатністю державного апарату усвідомити і здійснити ці зміни.

3. "Відліга" (1953-1964)

Смерть Й.В. Сталіна в березні 1953 р. викликала в радянському суспільстві широку палітру настроїв. Проте смерть вождя полегшила пошуки виходу з суперечностей, які охопили всі сфери суспільного життя.

Хрущовська "відлига" охоплює процес десталінізації, перетворення в суспільно-політичному житті, оновлення партії, перетворення в економії і лібералізацію зовнішньополітичного курсу.

Вже навесні 1953 р. були проведені зміни в складі партійного і державного керівництва. Секретаріат ЦК партії очолив М.С. Хрущов - відомий партійний діяч, який багато років керував великими партійними організаціями. Головою Ради Міністрів був призначений Г.М. Маленков.

Перші кроки шляхом відновлення законності'в країні були здійснені у квітні 1953 р., коли припинилося слідство у "справі лікарів", звільнили учасників "мінгрельської справи". Був заарештований міністр внутрішніх справ (об'єднання МВС і КДБ) Л.П. Берія як "ворог народу" і відданий під суд. У пресі розпочалася критика культу особи Сталіна. Здійснювалася робота з реабілітації невинних жертв репресій. На початок 1956 р. було реабілітовано 16 тис. чоловік.

Важливою віхою в процесі десталінізації став XX з'їзд КПРС, на закритому засіданні якого М. Хрущов проголосив доповідь "Про культ особи і його наслідки".

В доповіді наводилися численні факти про масові репресії і депортації народів у ЗО - 40-ві роки. Причини її пов'язувалися з культом особи Й. Сталіна, з рисами його характеру і відступом від марксистського-ленін-ського вчення про роль особи в історії. Після з'їзду була прийнята відповідна постанова ЦК КПРС про культ особи. Проте доповідь М. Хрущова не була оприлюднена.

З метою зміцнення законності була здійснена реформа системи правопорядку, правосуддя, розроблене і затверджене нове кримінальне законодавство, прийняте положення про прокурорський нагляд. З депортованих народів були зняті необгрунтовані звинувачення, і їм було повернено автономію. Не призупинилась робота з реабілітації жертв репресій, проте вона була непослідовна. Реабілітація не торкнулась багатьох видатних і державних діячів, репресованих у 30-ті роки радянських корейців і виселених у роки війни кримських татар і німців.

Разом з тим політика десталінізації викликала незадоволення консервативних, просталінських сил. 1957 р. група партійних лідерів на чолі з Г.М. Маленковим, В.М. Молотовим і Л.М. Кагановичем зробила спробу скинути М. Хрущова. Проте спроба не вдалася, і пленум ЦК партії виключив лідерів групи з партії та -зняв їх з посад.

Ліквідація "опозиції" дозволила здійснити зміни в складі вищих органів влади. З посади Голови Верховної Ради СРСР звільнили КЄ. Ворошилова, з посади міністра оборони - маршала Г.К. Жукова, який відіграв вирішальну роль у збереженні на посаді М.С. Хрущова. Скоро останній став і головою уряду, і першим секретарем ЦК партії, де виявив суб'єктивізм і волюнтаризм у здійснені політичної лінії. Саме під його керівництвом 1961 р. на черговому XXII з'їзді КПРС була прийнята нова програма партії, яка проголошувала будівництво комунізму через двадцять років: досягнення найвищого у світі виробництва продукції на душу населення, перехід до комуністичного самоврядування і виховання нової людини комуністичного суспільства.

Виконання цих завдань не мали матеріальної перспективи; швидке вирішення соціальних питань не мало ніякого підтвердження. Більше того, значно погіршувалося матеріальне становище мас, що викликало протести населення. В деяких регіонах, зокрема в Новочеркаську, проти людей була використана зброя.

М.С. Хрущов і його оточення намагалися здійснити курс економічних реформ, особливо в сільському господарстві, з тим, щоб забезпечити населен-ня продовольством. Підвищувалися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, удосконалювалася податкова політика, збільшувалося фінансування галузей агросфери. Якщо 1955 р. 7% загального обсягу капітало­вкладень спрямовувалося в агросферу, то 1956 р. - 18%. Значно збільшилося постачання селу сільськогосподарської техніки. 1954 р. розпочалося освоєння цілинних земель. Всі заходи в галузі сільськогосподарської політики сприяли окремим успіхам, проте докорінного поліпшення сільськогосподарського виробництва не відбулося. А викуп колгоспами в МТС (машинно-тракторних станцій) техніки на кабальних умовах лише підірвав економіку багатьох господарств. Продовжували діяти силові методи управління галузями агросфери. В результаті не до кінця продуманої сільськогосподарської політики СРСР вимушений був купувати хліб за кордоном.

Було розроблено заходи і в галузі управління промисловістю. 1957 р. було прийнято закон про перебудову управління промисловістю. Змінювалася галузева система управління, яка здійснювалася через міністерства і відомства. Новою основною організаційною формою управління стали Ради народного господарства (раднаргоспи). На цій основі більшість галузевих міністерств було ліквідовано, створювалися 105 раднаргоспів. Передбачалося, що перехід до територіального принципу управління значно зміцнить економічні зв'язки всередині регіонів і республік, всі промислові підприємства і будівництва передавалися до регіональних органів {раднаргоспів). Цього не відбулося, бо централізована система управління гальмувала розвиток економіки, збереглися адміністративні методи господарювання. Була порушена єдина науково-технічна політика в країні в умовах науково-технічної революції.

Значні зрушення відбулися в соціальній сфері. Для робітників, службовців у суботні і передсвяткові дні на дві години скорочувався робочий день; для окремих категорій громадян пенсії збільшувалися в два рази; постійно зростала заробітна плата; збільшилися масштаби житлового будівництва; була відмінена плата за навчання в школах і вищих навчальних закладах.

У середині 50-х років чітко визначилися нові підходи до зовнішньополітичних проблем. У документах XX з'їзду КПРС були зроблені висновки про можливість відвернення нової світової війни. Значно лібералізувався зовнішньополітичний курс радянського керівництва. На відміну від Сталіна Хрущов активізував контакти з керівниками інших держав, намагався досягти скорочення збройних сил і припинення випробувань атомної зброї. СРСР здійснив конкретні заходи зі скорочення озброєнь. Особливе значення мав договір між СРСР, США, Англією 1963 р. про заборону випробувань атомної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдналися більше ста держав.

Разом з тим зовнішня політика СРСР у період хрущовської "відлиги" здійснювалася в умовах жорсткої конфронтації між країнами соціалізму і Заходом. На противагу Заходу 1955 р. засновується Організація Варшав-ського договору, яка створювала об'єднані збройні сили і Політичний консультативний комітет для гарантування безпеки соціалістичних країн. СРСР надавав великої уваги країнам так званого третього світу, де за його допомогою було побудовано тисячі підприємств. Разом з цією матеріальною допомогою СРСР орієнтував розвиток цих країн соціалістичним шляхом, що теж викликало конфронтацію між соціалізмом і капіталізмом.

Непродумані дії з надання військової допомоги 1962 р. Кубі ледве не привели світ на грань світової війни, коли СРСР розмістив там ракети з ядерними боєголовками. Лише прямі переговори президента США Дж. Кеннеді і М.С. Хрущова дозволили запобігти світовому ядерному конфлікту.

Перетворення періоду 1953 - 1964 рр. були першою і найбільш значною спробою реформувати радянське суспільство, подолати сталінську спадщину, обновити політичні, державні й соціальні структури. Проте здійснити це вдалося частково. Жодна, навіть надзвичайно виразна особа не могла змінити ситуації, коли не було механізму для змін. В авторитарній системі, на яку при Хрущові перетворився дещо пом'якшений сталінський тоталітаризм, такого механізму не могло бути. Його наявність означала б крах самої системи. Але цей шлях ще треба було пройти. Хрущовська "відлига" була не довгою, але мала значення для майбутнього.

4. Роки "застою" (1964-1985)

У жовтні 1964 р. М.С. Хрущов був звільнений від усіх посад і відправлений на пенсію. Три генсеки, три вожді партії і держави протягом 20 років правили країною. Найдовше у керма стояв Л.І. Брежнєв - вісімнадцять років. Ю.В. Андропову і К.У. Черненко історична доля відвела миттєвості. Вони не кинули країну у прірву, проте і не піднесли її на нову висоту. Це був період наростання негативних явищ у всіх сферах суспільного життя. Вони виявилися в стагнації економіки, корумпованості вищих ешелонів влади, падінні авторитету СРСР на міжнародній арені. Заходи на "удосконалення" соціалізму не могли зупинити кризи адміністративно-командної системи, яка поступово наближувалася, їхня діяльність викликала зростання опозиційних настроїв населення, розбудила цілий рух дисидентів.

Найбільший внесок у цю справу зробив один з ініціаторів і організаторів зміщення Хрущова Л.І. Брежнєв. Людина обережна, консервативна, без будь-яких ознак самобутньої особи, але амбітна, він більше всього дбав про стабільність суспільства і соціалізму. Для нього було характерне яскраве імперське мислення. В "активі" Сталіна були Фінляндія, Польща, Прибалтика, а потім і вся Європа. У Брежнєва - Польща, Чехословаччина, Афганістан. Лаври Сталіна не давали йому спокою. Поступово розпочався відступ від курсу десталінізації, Преса призупинила критику культу особи Сталіна, викриття беззаконь сталінського режиму.

Значно жорсткішою робилася цензура, обмежувався доступ до наукової інформації. Був підготовлений проект часткової і повної реабілітації Сталіна, і лише протести лідерів ряду комуністичних партій Європи призупинили реалізацію плану. Тим часом нехай і нерішучі, проте відверті дії з реабілітації Сталіна, реставрації сталінізму серйозно занепокоїли інакодумців і значно посилили опозиційні настрої в суспільстві.

Посилення ідеологічного тиску після періоду "відлиги" викликало широкий рух дисидентства. Воно не було організаційно оформленим, проте мало чіткі принципи і авторитетних лідерів (Рой Медведев, О.I. Солжені-цин, А.Д. Сахаров). Основу дисидентства становила правозахисна і миротворча діяльність, спрямована спочатку на удосконалення існуючої системи, пізніше на відмову від неї. В Україні, Вірменії, Грузії, республіках Прибалтики дисидентський рух був забарвлений націонал-демократичними тонами.

Найбільш відомі форми протесту дисидентських кіл на адресу політичного керівництва СРСР, судових та карних інстанцій - заяви, звернення, відкриті листи, демонстрації. Остаточний відхід нового керівництва від ре­форматорського курсу сприяв активізації опозиції. За кордоном дисиденти налагодили видання літературних творів, які були заборонені в країні (Тамвидав). У СРСР виникли так звані безцензурні видання (Самвидав). Представники дисидентського руху зазнавали різноманітних переслідувань (ув'язнення в тюрми і табори, в "психушки", висилка за кордон). У політичній сфері все більше і більше задували холодні вітри і знищували рівень суспільної активності.

Покладати надії доводилось на економіку. Тим більше, що після хру-щовського "а" важко було не сказати "б". Було розпочато з аграрної сфери. В березні 1965 р. Пленумом ЦК КПРС були введені стабільні плани закупівлі сільськогосподарської продукції; збільшувалися заготівельні ціни на зернові культури, надбавки на діючі ціни на худобу. Знімалися обмеження на особисті господарства колгоспників, для них вводилася гарантована оплата. Держава інвестувала гігантські кошти в сільськогосподарське виробництво, майже вдвічі збільшилася поставка мінеральних добрив, ширилася меліорація земель тощо.

Чому ж масштабні й цілеспрямовані зусилля на оздоровлення не дали очікуваного ефекту? Насамперед не відбулося звільнення села від тенет бюрократичного адміністрування. Намагання подолати антиселянський характер аграрної політики не вдалося. Перебудова на селі велася наказними методами. Командно-адміністративна система суб'єктивно визначала інвестиційну, технічну, технологічну політику на селі. Обсяг валової продукції сільського господарства постійно скорочувався.

Подібні процеси мали місце і в промисловості. Програма економічної реформи промисловості скорочувала значну кількість планових показників підприємств, які раніше вводила держава. Встановлювався один із головних показників їх роботи - обсяг реалізованої продукції. На підприємства створювались спеціальні фонди за рахунок відчислень від прибутку, кошти яких призначалися для розвитку виробництва і матеріального заохочення робітників і службовців. Ліквідовувалися раднаргоспи і відновлювалося галузеве управління. Тепер воно мало діяти в умовах нових принципів планування і господарської самостійності підприємств. Таким чином реформа передбачала підвищення ролі економічних методів управління.

У 70 - 80-ті рр., поглиблювався процес загальносоюзного розподілу праці, "взаємодоповнення" республіканських господарств, коли кожен регіон орієнтувався переважно на якусь одну-дві галузі промисловості. Це вело до однобокості розвитку республік і регіонів, наслідки якого відчуваються і сьогодні. Курс на інтеграцію економік республік, директивне управління республіканськими господарствами з центру викликали диспропорції в їхній структурі, а за ними і зростання опозиційних настроїв в союзних республіках. Серйозно загострюються диспропорції в структурі промисловості. Пріоритетний розвиток дістали галузі важкої промисловості, насамперед оборонної. Виробництво військової техніки на підприємствах машинобудування досягало 60%.

Несприятлива економічна кон'юнктура склалася на світовому ринку, де основним і досить значним був радянський експорт нафти. Падіння цін на нафту значно скоротило надходження валюти. Беззаконня і корупція сприяли розвитку такого явища, як тіньова економіка, що давало вищому чиновництву практично безмежні можливості для збагачення. Такі самі можливості мала взагалі бюрократична верхівка.

Разом з тим середні прошарки, усунуті від влади, були відчужені і від права розпоряджатися національним багатством. До того ж загострювалися суперечності в розвитку суспільства, давалося взнаки хронічне невиконання планів у соціальній сфері. Повільніше від планового йшло зростання реальних прибутків населення. Підвищення заробітної плати здійснювалося без врахування результатів праці. Невиправдано зближувалася оплата праці інженерно-технічного персоналу і робітників. Посилення соціальної нерівності, яка визначалася не стільки обсягами доходів чи рівнем освіти, скільки ставленням до джерел розподілу матеріальних благ, порушення законності з боку численних керівних працівників, корумпованість, славослів'я на адресу Брежнєва викликали зростаюче незадоволення в країні. Авторитет головної - за партійними мірками - людини катастрофічне падав. Маразм у великій політиці неухильно міцнішав, стаючи врешті-решт нормою правлячої олігархії.

Інтелігенція аж ніяк не приховувала свого саркастичного ставлення до партійного "авторитета", а рівно і до догідливої бюрократичної верхівки. Як гриби після дощу, з'являлися байки, притчі, анекдоти, персонаж яких легко впізнавався після перших слів. Це неабияк турбувало наближених, бо створювало загрозу їх власному розкошуванню.

Нового генсека Ю.В. Андропова (листопад 1982 р.) по-різному було зустрінуто в суспільстві. Прагнення демократії, незламне в дисидентах, захисниках людських прав і свобод, які жорстоко придушував Андропов (15 років - голова КДБ), було несумісне з визнанням його генсеком. Однак були і ті, які знудилися за "сильною рукою", яку вбачали в наступнику Брежнєва. Новий генсек провів ряд кадрових змін, значної уваги надав боротьбі з бюрократизмом, безгосподарністю і корупцією. Населенню країни запам'яталися "облави" на прохідних підприємств і установ, міліцейські наскоки на клуби і кінотеатри для виявлення прогульників, штрафні санкції, вирахування із заробітної плати. Проте заходи з "наведення порядку" не привели до жаданих результатів, хоча широкі маси сподівалися на оздоровлення морально-політичного клімату.

Наступник Андропова К.У. Черненко (квітень 1984 р.) не прагнув до проведення в країні якихось реформ. Кадровий партійний працівник, який на старість років став генсеком, нічого не встиг зробити. Проте процес реформування радянського суспільства був необоротний. Смерть Сталіна, XX з'їзд КПРС і критика культу особи, "відлига", дисидентський рух, безперечно, робили радянське суспільство суттєво іншим. Воно вже не було чисто тоталітарним. В його глибинах зароджувались мікрочастини громадянського вигляду. Хоча і повільно, але наступала лібералізація багатолітніх порядків, які у творців і захисників репресивного режиму, будівничих адміністративно-командної системи вважалися непохитними.

Література

1.       Бердичевський Яків Михайлович, Ладиченко Тетяна Михайлівна, Щупак Ігор Якович. Всесвітня історія. 11 клас. 1939-2004: Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. - Запоріжжя : Прем'єр, 2005. - 432с

2.       Бінгем Джейн, Чандлер Фіона, Таплін Сем. Всесвітня історія: повна ілюстрована енциклопедія. - К. : Країна Мрій, 2007. - 416c. :

3.       Бураков Юрій Васильович, Кипаренко Геннадій Миколайович, Мовчан Степан Петрович. Всесвітня історія. Новітні часи: Підруч. для 11 кл. середніх загальноосвіт. навч. закл. - 5. вид., випр. та доп. - К. : Генеза, 2006. - 416с.

4.       Всесвітня історія: Посібник до держ. екзамену для студ. іст. спец. / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Петро Петрович... Моціяка (уклад.) - Ніжин : НДПУ ім. М.Гоголя, 2004. - 282с.