Революція 1917 року в Україні (лютий-початок липня 1917 року)

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний Університет

Заочний факультет

Кафедра історії України

Контрольна робота

З дисципліни: « Історія України»

Варіант № 17

Тема: Революція 1917 року в Україні.

(лютий-початок липня1917р.)

Виконав:

Прийняв: професор

Ветров Р.І.

м. Дніпродзержинськ

2008р.

Питання до теми

1.         Лютнева революція 1917р. Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Альтернативні шляхи розвитку України.

2.         Виникнення Центральної Ради, її склад, програма і соціальна база. Курс на політичну автономію України.

3.         Взаємовідношення Центральної Ради та Тимчасового Уряду. I-й Універсал Центральної Ради, його завдання і мета. Сформування Генерального Секретаріату. II-й Універсал Центральної Ради Та його зміст.

1. Лютнева революція 1917р. Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Альтернативні шляхи розвитку України

Лютнева революція 1917р

У 1917 р. відбулися дві російські революції. Перша — Лютнева —Почалася вона коли 8 березня (23 лютого за ст. ст.) петроградські робітники оголосили страйк протесту проти нестачі продуктів. Але, отримавши наказ стріляти в цивільних людей, царські війська перейшли на бік робітників. За кілька днів подібне вчинила більша частина столичної залоги. Водночас населення міста заповнило вулиці, щоб продемонструвати солідарність із страйкарями. З поширенням демонстрацій по всій імперії Микола II зрікся престолу, його міністри й урядовці розбіглися, а ненависні жандарми поховалися. До 12 березня царський режим розсипався, як картковий дім.

Внаслідок цієї революції утворилося двовладдя — Тим­часовий уряд та Ради робітничих і солдатських депутатів. У країні було ліквідовано самодержавний лад, розпочали­ся демократичні перетворення. Всі політичні партії та гро­мадські організації стали діяти легально.

Тимчасовий уряд на чолі з позапартійним князем Г. Львовим, до якого входили представники ліберально-бур­жуазних партій і один соціаліст — міністр юстиції О. Керенський, проводив політику продовження війни, виявив неспроможність вирішити національне питання. Він зволі­кав з проведенням нагальних соціально-економічних ре­форм, а для заспокоєння народних мас давав щедрі обіцян­ки і пропонував чекати скликання Установчих зборів. За розпорядженням Тимчасового уряду на місцях створювали­ся «громадські комітети», призначались замість губерна­торів урядові комісари. На земських з'їздах розпочалось обирання виконавчих губернських комітетів.

Другою владою виступали створювані на місцях Ради ро­бітничих, солдатських, а потім і селянських депутатів, зас­новниками яких були загальноросійські партії соціал-демок­ратів та есерів. У середині 1917 р. в Україні налічувалося 252 ради, в тому числі в Донбасі — 180 (71%). Як і в Центральній Росії, багатопартійні Ради спершу очолювали переважно есе­ри і меншовики, лідери яких загалом підтримували Тимча­совий уряд. Ради почали на місцях боротися з продовольчи­ми труднощами, за встановлення на підприємствах 8-годинного робочого дня, формували загони народної міліції, чер­воної гвардії тощо. Проте в Україні вони не відігравали провідної ролі й на владу не претендували.

Становище в Україні після повалення царизму

На Україні процес повалення старої влади йшов над звичайно бурхливо. Робітники та солдати роззброювали поліцію та жандармерію, заарештовували представників царських властей. Створювались нові органи місцевої вла­ди — Ради робітничих і солдатських депутатів. У Харкові Рада робітничих депутатів остаточно сформувалась і поча­ла діяти 2 березня, у Києві — 3-4 березня. Всього ж про­тягом цього місяця виникло понад 170 Рад, у тому числі в Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, Полтаві, Чернігові. У селах розгорнувся процес створення Рад селянських депутатів. Створення цих органів революційно-демократичної диктатури робітничого класу і селянства означало, що революція пішла далі «традиційних» буржуазно-демократичних революцій, які завершува­лись організацією влади буржуазії.

Вийшли з підпілля більшовицькі організації України. Загальна кількість членів партії на той час у них була невелика — близько 3 тис. Та з кожним днем лави більшо­виків зростали. Організовувались партійні комітети. У Хар­кові загальноміський партійний комітет було створено 3 бе-резня. На початок квітня Харківська більшовицька органі­зація налічувала 2 тис. чоловік.

У Катеринославі загальноміський комітет було обрано на партійній конференції, що відбулася 5 березня. На по­чаток квітня Катеринославська більшовицька організація налічувала близько 1000 членів партії.

Значно зросли більшовицькі організації Донбасу. Так, Луганська організація, до складу якої в перші дні рево­люції входило близько 100 чоловік, у квітні об'єднувала вже 1500 комуністів.

На своєму першому засіданні обрали партійний комітет і київські більшовики. До нього ввійшли В. О. Ватін (Бистрянський), І.М.Крейсберг, М. М. Лебедєв, М.М. Майоров, М.О. Савельєв (Петров) та ін. На початку квітня Київська більшовицька організація налічувала близько 2 тис. членів партії. У ряді міст України — Одесі, Мико­лаєві, Херсоні, Маріуполі, Полтаві, Чернігові та деяких інших – більшовики входили до складу об'єднаних соціал-демократичних організацій. На середину літа більшовицькі організації України налічували 33000 чоловік.

Одночасно із створенням Рад формувалися й органи місцевої влади Тимчасового уряду — так звані громадські комітети. Ініціаторами їх стороння виступали гласні колишніх міських дум, фабрикати і заводчики, земські поміщики, ліберальна професура тощо. Все ж у ряді про­мислових центрів України, зокрема в Донбасі, авторитет Рад вже в перші дні їхнього існування був значно вищим, ніж у громадських комітетів.

Три табори влади в Україні

Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 13 березня 1917р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикально настроєних лівих стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але на відміну від подій у Петрограді, в Києві на арену вийшла й третя дійова особа: 17 березня українці заснували організацію, - Центральна Рада. Це громадське об’єднання було створено З березня 1917 р. у Києві з ініціа­тиви ряду політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради був обраний визначний історик та громадський діяч М. С. Грушевський — лідер Товариства українських поступовців - партії, програма якої у соціальній та політичній сферах багато в чому була близькою до програми російських ка­детів. Провідну роль у Центральній Раді відігравали партії соціалістів-федералістів, українських соціал-демо­кратів, есерів та їх лідери — В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов. Це були партії соціалістичної орієнтації, роз­рахованої на віддалену перспективу. Своєю найближчою метою вони ставили досягнення широкої автономії для України в складі Російської Федеративної Республіки. До складу Центральної Ради входило понад 800 чоловік, які пред­ставляли селянські, профспілкові, робітничі організації, українські національні, дрібнобуржуазні партії та громад­ські організації інших національностей (російські есери, Бунд та ін.). За рекомендацією Центральної Ради почали створюватися підлеглі їй місцеві органи влади — так звані «українські ради» (губернські, міські, повітові).

Керівники Центральної Ради використали могутнє пат­ріотичне піднесення мас українського народу, підхопивши їх загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культури, суспільно-полі­тичного життя.