Навигация
КОМУНІСТИЧНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
19781
знак
0
таблиц
0
изображений
2. КОМУНІСТИЧНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
Наприкінці 20-х років сталінське угруповання, що утвердилося при владі, взяло на озброєння таку програму: ліквідувати приватновласницький сектор в економіці — експропріювати непманів і куркулів, колективізувати бідняцькі та середняцькі господарства, зосередити у своїх руках всі продуктивні сили, налагодити безпосередній товарообмін, створити могутню важку промисловість і зміцнити збройні сили. Керівники СРСР вважали, що цей "революційний стрибок" дасть можливість обігнати передові держави, якщо дотримуватися системи жорстокості, військової дисципліни, зберігати керівну роль правлячої партії. А звідси і політичні цілі — ніякого інакомислення, підпорядкованість генеральній лінії партії, особистого — суспільному.
Уперше про курс індустріалізації офіційно було проголошено на XVI з'їзді у виступі Сталіна. У партійній верхівці точилася гостра боротьба з питань темпів розвитку важкої промисловості. Фактично перший практичний крок до форсування індустріалізації відбувся навесні 1928 р., коли Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло фінансовий план на поточний рік. Питома вага витрат на капітальне будівництво лише за рік подвоювалася. Йшлося про спорудження Сталінградського тракторного заводу, Уральського заводу важкого машинобудування, Ростсільмашу, Дніпрогесу, Турксибу (Туркмено-Сибірської залізниці) та інших.
Перша п'ятирічка (1928/29—1932/33 рр.) передбачала середньорічний приріст промислової продукції в обсязі 19—20%. Основним завданням п'ятирічки було перетворення країни з аграрно-індустріальної в індустріальну. Проте основні цифри плану були відкоректовані. На думку Сталіна і його оточення, на кінець п'ятирічки можна було виплавляти чавуну замість 10 млн. тонн — 17 млн., випустити 170 тис. тракторів замість 55 тис., 200 тис. автомобілів замість 100 тис. тощо. Ці підрахунки не були продумані і не мали реальної основи.
Джерелами фінансування промисловості були "перекачування" коштів із аграрного сектора в індустріальний, нищівна експлуатація селян, позики, емісія грошей.
За всіма показниками перший п'ятирічний план було не виконано.
На шкоду галузям легкої промисловості першочергове значення надавалося розвитку важкої промисловості, робився наголос на завершенні реконструкції всього народного господарства на основі нової техніки. Зростання продуктивності праці у 2,2 раза було досягнуто в основному за рахунок того, що левова частка коштів спрямовувалася у важку промисловість.
Збільшення чисельності робітників і службовців — з 23 млн. у 1928 р. до 39 млн. у 1940 р. —- розглядалося як ознака піднесення до добробуту, але замовчувався факт того, що на кінець 30-х рр. на одного мешканця міста припадало житлової площі менше, ніж до революції. Більшість робітників і службовців жили у комунальних квартирах, бараках, підвалах. Середня заробітна плата промислового робітника становила 125 крб. у місяць, тоді як номенклатура середнього рівня одержувала в 25—ЗО разів більше.
За період двох п'ятирічок були досягнуті значні успіхи в галузі індустріалізації. До ладу вступило приблизно 9 тис. великих підприємств, налагоджено масовий випуск літаків, вантажних і легкових автомобілів, комбайнів і тракторів, різноманітного обладнання, яке призначалося насамперед для подальшого розгортання важкої промисловості і зміцнення військової могутності СРСР.
Проте політика індустріалізації менше всього торкнулася інших галузей економіки. Ручна масова праця переважала в будівельній галузі та сільському господарстві; не розвивалася легка промисловість, мало уваги надавалося розвитку інфраструктури — шосейних доріг, складських приміщень, торговельної мережі тощо.
3. НАСИЛЬНИЦЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
Індустріальний стрибок негативно відбився на селянських господарствах. Надзвичайне оподаткування викликало незадоволення селян. Влада штучно підвищувала ціни на промислові товари та занижувала закупівельні ціни на зерно, що ускладнило хлібозаготівлю, постачання зерна державі.
Хлібна криза кінця 1927 р. погіршила економічну ситуацію в країні і поставила під загрозу план індустріалізації. Для виходу з кризи окремі економісти і господарники пропонували змінити взаємовідносини між містом і селом. Проте для ліквідації хлібної кризи було обрано інший курс.
Після повернення з інспекційної поїздки до Сибіру взимку 1928 р. Сталін проголосив: при хорошому врожаї продаж зерна відставав від плану, що було оцінено як саботаж з боку куркулів. Не менш важливою була й інша теза: доки існують куркулі, існуватиме і саботаж хлібозаготівель. Звідси виходив і командний наказ: не жалкуючи сил і коштів, розгорнути організацію колгоспів і радгоспів.
У січні 1930 р. ЦК ВКП (б) приймає постанову "Про темпи колективізації, заходи допомоги держави колгоспному будівництву", що передбачала жорсткі терміни його проведення. В основних зернових районах країни (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ) її повинні були завершити до весни 1931 р., у Центральній Чорноземній області, Україні, на Уралі, в Сибіру і Казахстані — до весни 1932 р. А до кінця першої п'ятирічки колективізацію належало здійснити в масштабі всієї країни.
Паралельно з колективізацією здійснювалася політика ліквідації куркуля як класу. Була навіть спущена квота, за якою від 3 до 5% селянських господарств пропонувалося вважати "куркульськими". Зразу ж розпочалося змагання на місцях за рекордно швидке створення "районів суцільної колективізації". Вже в березні 1930 р. у Білорусії в колгоспи об'єднали
63% господарств, в Україні і Російській Федерації — 58, Закавказзі — 50, Узбекистані — 46%.
Це об'єднання здійснювалося з порушенням елементарних норм добровільності, що привело до антиколгоспних виступів. Лише з січня до березня 1930 р. відбулося 2 тис. антиколгоспних повстань. Незадоволення селян вело до масового забою худоби. Швидко створені колгоспи почали розпадатися.
У лютому 1930 р. було прийнято закон про порядок ліквідації куркульських господарств. Куркулі поділялися на три категорії. До першої включалися організатори антирадянських і антиколгоспних виступів, які підлягали арешту і суду. Найбагатших куркулів — друга категорія — переселяли в інші райони. Всі інші куркульські господарства підлягали частковій конфіскації, а їхні володарі — виселенню на нові території. Під час розкуркулення було ліквідовано близько 1 млн. господарств (15% селянських господарств).
У виселених селян з'явилася нова "надійна прописка" — концтабори і селища, що мало чим відрізнялися від таборів. Паспортний режим адміністративною стіною відділяв село від міста, бо після введення паспортної системи паспорти одержували лише жителі міст і робітничих селищ. Праця колгоспників не оплачувалася грошима.
Проте Сталін вважав, що політика партії себе виправдала. Валові збори зерна зменшилися, а державна заготівля збільшилася з 10 млн. тонн в 1928 р. до 22,7 млн. тонн в 1934 р. Справжній результат цієї політики був іншим. З осені 1932 р. багато районів країни охопив найжорстокіший голод, рахунок жертв якого йшов на мільйони, були навіть випадки людожерства. Супутником голоду став тиф, по країні прокотилися голодні бунти, різко збільшилась чисельність безпритульних дітей. Режим у відповідь лише посилив репресії. Голодуючі райони оточили загороджувальними загонами, безпритульних людей забирали в спеціальні табори і посилали на важкі роботи.
Економічні негаразди не спинили проведення колективізації. На кінець другої п'ятирічки було організовано понад 243 тис. колгоспів. 1933 р. були запроваджені обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції державі. У колгоспів вилучали 70% врожаю, аж до насіннєвого фонду. Державні ціни на сільгосппродукти в кілька разів були нижчі за ринкові, що мало забезпечити швидкі темпи індустріалізації. Плани колгоспних засівів складалися керівництвом машинно-тракторних станцій, створених для технічного обслуговування колгоспів, затверджувалися виконкомами районних Рад і потім повідомлялися колгоспам.
Адміністративно-командна система управління колгоспами, високі розміри державних поставок, низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію і фактично кріпосна праця селян гальмували економічний розвиток господарств. Це були результати генерального курсу партії на селі, суцільної колективізації сільського господарства, політики формування індустріалізації.
Похожие работы
... благ і послуг. У такому трактуванні технологія й технологічний прогрес виступають як ресурс, що має вирішальне значення для соціально-економічного розвитку, оскільки є основою сучасного розширеного відтворення в масштабах світового господарства. Збільшення значення науки й техніки як одного з фундаментальних факторів становлення постіндустріальної цивілізації в сучасних умовах визначається не ...
... розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. - Модернізація туристичної та рекреаційної сфери 73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — ...
... , піклуватися про ветеранів війни і праці, скоротити управлінські витрати, встановити повнокровний соціалістичний ринок, створити правову соціалістичну державу, обновити національну політику і вирішити багато інших завдань. Демократизація – початок і суть перебудови, найбільш істотна її характеристика в той час. Демократизація пронизує всі сфери суспільства. У сфері політики вона пропонує зміну ...
... запровадила такий узагальнюючий показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя. 2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегель називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду ...
0 комментариев