Національна політика СРСР в роки перебудови

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра всесвітньої історії

Shura19@yandex.ru

Курсова робота

на тему:

“Національна політика СРСР в роки перебудови”

Виконала:

студентка -го курсу,

групи, історико-

соціологічного факультету

Науковий керівник:

РІВНЕ - 2004

ЗМІСТ

сторінка

Вступ ................................................................................ 3

1.Причини перебудови .................................................... 5

2. Перебудова: її мета і результати ................................ 13

2.1. Політичні зміни .................................................. 15

2.2. Перебудова в економічних відносинах .............. 20

2.3. Перебудова в зовнішній політиці ....................... 26

3. "Перебудова" - як головна причина розвалу СРСР ..... 31

3.1. Путч ..................................................................... 31

3.2. Розпуск СРСР ....................................................... 32

3.3. Підсумки перебудови .......................................... 35

Література ....................................................................... 39

Вступ

Поняття “перебудова” дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось, що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом “перебудова” як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років.

У середині 80-х керівництво КПРС проголосило курс на перебудову. По масштабі викликаних нею змін у Європі, та й в усьому світі її справедливо зіставляють з такими історичними подіями, як Велика французька революція або ж Жовтень 1917 року в Росії. Отже, термін “перебудова” з'явився в нашій політичній лексиці в 1985 році. Але чим була тодішня “перебудова”? Що вона дала країні і чого вона її позбавила?

Необхідність проведення подібних перетворень була викликана найглибшою кризою радянської системи, що склалася наприкінці 70-х – початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової громадськості, і, насамперед, у країнах Східної Європи, у так званому “соціалістичному таборі”. У цих країнах, як, утім, і в Радянському Союзі, складається демократична суспільна думка, формується дисидентський рух, що вимагав реальних особистих і політичних прав, відмовлення від методів тоталітаризму.

Зміни в СРСР у 1985-1991 рр. здійснювалися в ході так званої «перебудови» - революційної радикальної форми перетворення суспільства. Як політичний термін вона протистоїть таким поняттям, як «удосконалювання», характерне для іншого, еволюційного типу розвитку. Що краще, сказати складно, але, у всякому разі, події показали, що «перебудова», у тому вигляді, якою вона представлена Горбачов і К⁰, не виправдалася і цілком провалилася.

В середині 80-х років керівництво СРСР прийшло до висновку про необхідність покінчити з п'ятнадцятирічним “застоєм” через прискорення соціально-економічного розвитку країни. Необхідність прискорення обумовлювалася чотирма факторами: по-перше, гострими, невирішеними соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони здоров'я, екологічної); по-друге, погрозою перелому воєнно-стратегічного паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної незалежності країни насамперед по стратегічних постачаннях; нарешті, погрозою економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики, вперше заявлений на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, був схвалений ХХVІІ з'їздом партії і втілений у планах XII п'ятирічки.¹

Почалася радикальна перебудова економічної системи. Однак її успіх багато в чому залежав від політичної системи. Її треба було перетворити таким чином, щоб вона забезпечила необоротність соціально-економічного перевороту. На думку економічних радників М.Горбачова саме недемократичність політичної системи прирекла на поразку НЕП, економічні перетворення 50-х років і економічну реформу 1965 року.

В цій курсовій роботі буде проаналізовано курс і тенденції національної політики СРСР у роки перебудови. А саме, у першому розділі роботи мова піде про причини перебудови, як внутрішні так і зовнішні, які служили поштовхом до радикальних змін у радянському суспільстві. У другому розділі буде розкрита суть перебудови, її мета та проміжні результати її запровадження. В цьому розділі будуть проаналізовані зміни у різних сферах країни – у політичній (внутрішній та зовнішній), економічній, народногосподарській, духовній. І нарешті у третьому розділі наведені наслідки змін, які відбулися під час перебудови. А це – путч, розвал СРСР, занепад економіки країни та інше.

1.Причини перебудови

Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”. Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної держави, демократизація існуючого режиму.

“Перебудова – єдино можливий шлях зміцнення і розвитку соціалізму, вирішення назрілих проблем суспільного розвитку… Перебудова - це наша доля, шанс, що дає нам історія. Він не може і не повинен бути упущений” – говорив М.С.Горбачов, виступаючи на XIX Всесоюзній конференції КПРС.²

Саме тоді вперше всупереч закостенілим, догматичним представленням про соціалізм, політичні діячі країни, реформатори згадують слова Маркса про те, що “соціалістичне суспільство аж ніяк не буде назавжди даною річчю, а як і всякий інший суспільний лад його варто розглядати як піддане постійним змінам і перетворенням”.

До середини 80-х років необхідність змін, що назрівала, була зрозуміла у багатьох країнах. Тому запропонована в тих умовах М.С. Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії зміцнення дисципліни і порядку повага до цінності і гідності особистості; відмовлення від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато чого іншого.³

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою мету вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється.

Перебудова, яка розпочалася у 1985 року виявила неготовність державних структур влади, її лідерів, до ефективного вирішення основних проблем, поставлених життям.

Ось що говорить сам екс-президент СРСР М.С. Горбачов, по одному з питань навколо якого бушували політичні пристрасті - економічні реформи, їх темпи і ціна, яку повинно було заплатити суспільство. У цьому зв'язку серед прихильників реформ визначилося 2 підходи. Одні визнавали необхідність радикальних реформ послідовного, поетапного переходу до ринку, неприпустимість обвалу, анархії. Інші вважали припустимим перехід у лічені тижні, місяці, словом, стрибкоподібним шляхом. З врахуванням цього Горбачов запитує: ”Де ми опинилися? - На грані розвалу економіки, поголовного зубожіння населення”.⁴

Щодо того, якою мірою Горбачов і його оточення були щирі у своїх намірах по здійсненню запланованої перебудови, є багато різнохарактерних оцінок. Ось, наприклад, судження Гліба Якуніна, Церковнослужителя, колишнього депутата Верховної Ради, у відповідь на питання журналіста “Яка ваша думка про позицію Горбачова; зараз багато говориться про те, що він теж багатьох зрадив?». Відповідь: «Ця страшна і диявольська структура нашого суспільства чистих, не заплямованих людей на самий верх не пускала. Але з іншого боку, якщо Горбачов дійсно йшов на самий верх цієї системи, щоб її зруйнувати, до – цього треба відноситися поблажливо. Адже це ж політика, а в політиці...». Очевидно, цими трьома крапками політик – розстрига хотів сказати, що «ціль виправдовує засоби».

Не менш важлива в цьому зв'язку і точка зору одного із сучасних лідерів Російської Компартії Г.А.Зюганова. Він пише: «У розвитку нашої сучасної кризи «царський» період (автор має на увазі період смути на поч. XVІІ ст.) відповідає правлінню Горбачова. «Володар слабкий і лукавий», ..., він виявився зовсім не здатним до вирішення тих проблем, що нагромадилися на той час у СРСР. Маючи всі необхідні повноваження, всевладний генсек жодного разу не зважився ними скористатися. Намагаючись зберегти особисту владу шляхом нескінченного лавірування між угрупованнями в ЦК і регіональними елітами, він лише роз'ятрив їхні владні апетити, власними руками «запустивши» механізм розвалу країни».

Аналогічних і суперечливих суджень у літературі на характеристику М.С. Горбачова є чимало.

Однак якщо говорити про необхідність корінної перебудови, то потреба в ній була велика, усі вчені тоді і сьогодні підкреслювали і підкреслюють її закономірність і історичну необхідність.

Однак питання, що виникає в цьому зв'язку і по якому продовжуються гострі суперечки і зараз, - якою мірою була продумана змістовна частина самої перебудови, чи були вироблені чіткі й ефективні механізми її реалізації? Ось тут і виникає ряд серйозних питань, однозначних відповідей на який немає.

Відомо, що в ході провалу реформ 60-х років радянська економіка поступово ставала несприйнятливою до інтенсифікації; науково–технічному прогресу. Вона здобувала закритий характер. Відсталість машинобудування, сировинна спрямованість економіки, нерозвиненість споживчого сектора економіки деформували структуру виробництва, не дозволяли вирішувати соціальні проблеми.

Один з останніх прем'єр-міністрів союзного уряду в ті роки – В.Павлов на засіданні Верховної Ради, говорячи про дефіцит союзного бюджету (він склав до кінця 80-х близько 40 млрд. р.), вперше назвав суму збитку антиалкогольної кампанії Горбачова – Лігачева, яка на ті часи склала 200 млрд. р.⁵

Завдяки високим темпам соціально-економічного розвитку в 50-і і 60-і роки наша країна домоглася високих успіхів. Але, починаючи з 70-х років динаміка економічного розвитку, стала погіршуватися. Це знайшло своє відображення в помітному зниженні темпів нашого розвитку за всіма показниками – і економічним, і соціальним. Показник росту національного доходу впав з 41% у VIII п'ятирічці до 16,5% у XI. Уповільнення темпів розвитку і зниження норми нагромадження в національному доході знизили приріст капіталовкладень у народне господарство: у IX п'ятирічці він складав 42%, у X – 28, у XI п'ятирічці – 17%. Відповідно скоротився і приріст виробничих фондів. Якщо врахувати приховане підвищення цін, то реального приросту національного доходу і капітальних вкладень на рубежі 70-80-х років не було, країна ввійшла в смугу стагнації економіки, став знижуватися рівень життя народу.⁶

В даний час рівень життя населення, ступінь задоволення його потреб не відповідають тій індустріальній могутності, тому рівню розвитку науки і техніки, освіченості і культури населення, яких досяг Радянський Союз.

Погіршення економічного становища країни особливо негативно позначилося на розвитку соціальної сфери. Відставання в вирішенні соціальних проблем накопичувалося поволі. Спочатку це було пов'язано з тим, що силу ряду об'єктивних причин приходилося перерозподіляти кошти з метою розвитку важкої промисловості чи посилення оборони країни або для відновлення зруйнованого війною господарства і т.п. Але згодом відставання в вирішенні соціальних проблем виявилося зв'язаним насамперед з негативними тенденціями в економічному розвитку останніх 15 років.

В ці роки, колишнє керівництво країни, намагаючись сповільнити погіршення економічного становища, пішло на значний перерозподіл ресурсів із соціальної у виробничу сферу. Засоби на соціальні цілі стали виділятися по так званому «залишковому принципу». І до середини 80-х років країна по ряду соціальних показників зробила крок назад у порівнянні з 1960-1965 роками.

В даний час найбільш гостра соціальна проблема – житлова. До початку 60-х років країна будувала 2 млн. квартир, протягом одного року вводилося 100-110 млн. кв. м житлової площі за рахунок всіх джерел. Радянський Союз вийшов на перше місце у світі по кількості споруджуваного житла на 1000 чоловік, що виглядало цілком природно, оскільки тоді прослідковувалося значне відставання від промислово розвинутих країн по забезпеченості житлом. У 1960 році на будівництво житла було спрямовано 23% всіх капітальних вкладень.

Але в наступні роки Радянський Союз виявився однією з деяких країн світу, яка почала скорочувати будівництво житла в розрахунку на 1000 чоловік у 1984 році було побудовано також 2 млн. квартир, як і 25 років тому. Але населення країни за цей період істотно виросло, і тому в розрахунку на одну людину обсяг житлового будівництва скоротився. Сьогодні значна частина родин не має в користуванні окремої квартири чи будинку, а значна частина квартир і будинків, які є в Росії, у тому числі в сільській місцевості, не має необхідних санітарно-побутових і комунальних зручностей.⁷

Інша серйозна соціальна проблема – це проблема продовольства. Справа не тільки в тому, що в нас у порівнянні з іншими розвитими країнами низький рівень споживання м'ясних продуктів – 65 кг у рік у розрахунку на душу населення, а в інших країнах – 75 – 80 і навіть більше. Радянський Союз, як показують розрахунки, поступається більшості країн і по споживанню молока і молочних продуктів, маючи при цьому дуже невеликий асортимент цієї продукції і дуже низька її якість.

Наша країна значно поступається іншим країнам по споживанню овочів, особливо в окремі періоди року. Населення вживає фруктів втроє менше того, що визначено медичними нормами, і це особливо несприятливо позначається на здоров'ї дітей.

Одна із самих актуальних соціальних проблем у той час – зміцнення здоров'я радянських людей. «Залишковий принцип» виділення коштів на народний добробут призвів до того, що частка, яка виділяється на охорону здоров'я з нашого національного доходу, увесь час скорочувалася і зараз складає менше 4 %. Є країни, які виділяють від 8 до 12 %. Лікарні і поліклініки – це вкрай бідні медичні заклади, які не оснащені сучасними приладами, ефективними ліками, з низькою заробітною платою медичного персоналу і т.п. План по введенню лікарень, поліклінік, родильних будинків виконувався на 40-60%.

Здоров'я населення погіршувалося також і тому, що з метою збільшення дохідної частини бюджету за останні 20 років (до 1984 року) виробництво і продаж горілки збільшилися вдвічі, а вина – у 4 рази. Багато в чому, в роки застою спостерігалася сама значна у світі різниця між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків. У СРСР (дані за 1984-1985 р.) чоловіки жили на 10 років менше жінок – це один з найнижчих показників середньої тривалості життя.⁸

До цієї проблеми безпосередньо примикає проблема положення пенсіонерів, яких нараховується близько 58 млн. у 1956 році був прийнятий пенсійний закон з найнижчим на той час віком виходу на пенсію по старості. Але сьогодні по розмірах пенсій, по співвідношенню між пенсією і зарплатою наше пенсійне забезпечення поступається ряду інших країн.

Незадовільною була справа з насиченням внутрішнього ринку товарами широкого вжитку. Причини цього досить глибокі: у легкій промисловості десятиліттями не обновлялося устаткування, приблизно в 40% діючого в цій галузі устаткування перевищені амортизаційні норми.

В наявності була і явна недооцінка сфери виробництва товарів широкого вжитку. Хоча ця сфера дає 37% всіх нагромаджень нашої країни, у неї направляється тільки 8% капітальних вкладень. Багато товарів широкого вжитку виробляються начебто у великій кількості, але якість їх низька.

Платоспроможний попит населення явно не задовольняється, між цим попитом і його матеріальним покриттям існує серйозний і небезпечний розрив. Але ж виробництво здійснюється заради людей, і посилення соціального розвитку варто розглядати як головний цільовий напрямок «перебудови».

У 80-х роках СРСР вийшов на перше місце у світі як в цілому по обсягу видобутку палива і сировини, так і по багатьох окремих їх видах. У країні за рік добувають більш 5 млрд. т паливних і сировинних копалин, вирубують 2 млн. га лісу при його заготівлі, «перелопачують» 15 млрд. м³ ґрунту. Подібні гігантські масштаби споживання природних ресурсів призводять до скорочення кращих і найбільш дешевих родовищ і джерел сировини. Темп розвитку видобувної промисловості сповільнюється: у 9 п'ятирічці ріст обсягу видобутку палива і сировини досягав 25%, у 11 - приблизно 8%.⁹

З 1975 по 1985 рік зростання продуктивності праці в промисловості знаходилося на рівні 2-3% в рік. Цього було явно недостатньо. Неблагополучною була справа і з фондовіддачею: в середньому щороку вона знижувалася на 3%, що було дуже небажано для стану економіки.¹⁰

Економіка СРСР володіла могутнім науковим потенціалом, держава виділяла на фінансування науки близько 5% національного доходу – більше ніж переважна частина інших розвинутих країн світу. По багатьох галузях науково–технічні розробки відповідали світовому рівню. Але «вузьким місцем» була матеріалізація досягнень науки і техніки, а це залежить, насамперед, від рівня розвитку машинобудування.

У 1985 році було проведено детальне вивчення всього машинобудування СРСР. І з'ясувалося, що необхідно зняти з виробництва 71% машин і устаткування, що випускаються, які не відповідають сучасним вимогам.

Тривалий час в радянській економіці існувала система управління, заснована на адміністративних методах наказового типу, і, незважаючи на те, що вона вже не відповідала новим умовам науково-технічного розвитку, зламати її не вдавалося, хоча деякі спроби для цього робилися. Для цієї системи була характерна наявність перегородок і бар'єрів між відомствами, організаціями, між наукою, конструкторською справою, усе це, в свою чергу, було відділено від виробництва.

Сутність адміністративної системи управління складали три елементи: тверді адміністративно-директивні завдання, централізована система матеріально-технічного постачання, жорстка регламентація діяльності підприємств і організацій.

Керівництво господарством в цілому, кожною його галуззю і кожними підприємством, великим чи невеликим, здійснювалося переважно адміністративними методами за допомогою, насамперед адресних директивних завдань.

Командно-наказова форма управління відчужувала людей і від самої праці, і від її результатів, перетворювала суспільну власність майже в нічию. Цей механізм, ця система персоніфікувалися в особі людей, що проводять її. Бюрократичний апарат усіляко підтримував таку систему, що дозволяла його представникам займати вигідні посади, бути «зверху», незважаючи на фактичний стан справ у народному господарстві.

Негативна спрямованість процесів підсилювалася в міру того, як старіла і втрачала залишки свого потенціалу команда Л.І.Брежнєва. До середини 80-х років сформувався механізм «гальмування», що не дозволяв відповісти на виклик НТР і заблоковував економічний і соціальний прогрес.¹¹

Квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС проголосив нову стратегію – прискорення соціально-економічного розвитку країни.