Редакції Руської Правди. Поділ Руської Правди на артикули

2. Редакції Руської Правди. Поділ Руської Правди на артикули.

Загалом існують такі редакції:

І. редакція (Академічний список)

II. редакція:

      А. (Синодальній ізвод)

      Б. (Пушкінський ізвод)

      В. (Троїцький ізвод)    (2)    (3)

III. редакція (Карамзінський список)     (2)

IV. редакція (Руська Правда об'єднана з Судебником царя Константина)     (2)

V. редакція (типу списка Оболенського)

Переходимо тепер до питання про поділ тексту Руської Правди на артикули. В попередніх виданнях ми спостерігаємо різну нумерацію. Нумерація Тобіна відзначалася надмірною дрібністю. Калачов у своєму виданні об'єднав багато його артикулів в один артикул. Сергєєвіч у багатьох випадках повернувся до нумерації Тобіна і в кожнім разі дав далеко більше артикулів, ніж Калачов (нзпр., в Акад. списку у нього 50 артикулів проти 43 артикулів Калачова, у Троїцькому списку — 155 проти 115 Калачова).

Поділ Руської Правди на артикули „есть результат толкования содержащихся в ней норм“, як справедливо каже М. А. Дьяконов. Він може мати значення тільки тоді, коли те чи те тлумачення артикулу є цілком незаперечне і не збуджує жадних сумнівів. Тим часом такого незаперечного тлумачення ми не маємо щодо багатьох артикулів.

З другого боку, запропонована нумерація, хоч як обережно не ставився б видавець до пам'ятки, кінець-кінцем, не дає жадної можливості вичерпливо відзначити ту розбивку тексту, що її дає переписувач, чи пишучи кіновар'ю літери, чи якимсь іншим способом. Ми тут не можемо погодитися із Сергєєвічем, що запевняв, ніби поділ рукопису для нас не має значення. Навпаки, цей поділ, хоч як би він не здавався нам недосконалим і мало доцільним, часто показує нам, як розуміли той чи той артикул тоді, коли переписували список, тобто інколи ще в ту добу, коли Руська Правда була чинним джерелом права. Все це начебто зумовлює недоцільність поділу Руської Правди на артикули. Та все ж цілий ряд практичних міркувань спонукує нас зробити такий поділ. Справа в тому, що цитувати Руську Правду за артикулами давно стало вже загальноприйнятим способом; більше того, замість наводити артикул цілком, часто зазначають нумер артикулу відповідного видання. Якщо відмовитися від нумерації артикулів, то це спонукатиме дослідників, що користуються з нашого видання, розшукувати видання Калачова чи Сергєєвіча і вживати їхньої нумерації. Крім того, видаючи текст, ми однаково примушені виділяти окремі норми, відокремлювати їх в окремі абзаци; отож лишається тільки пронумерувати ці абзаци і зробити з них таким способом звичайні артикули.

Але, коли ми примушені з таких міркувань розбити Руську Правду на артикули, то тут неминуче постає питання, якої системи треба нам додержуватись: Тобіна, Калачова, чи Сергєєвіча?

Поділ Тобіна, як зазначено, був незвичайно дрібний; він розривав окрему норму на ряд артикулів; крім того, його мало вживали в літературі; тому не може бути мови, щоб повернутися до цієї системи. Поділ Калачова загалом далеко задовільніший за поділ Тобіна, однак і він не бездоганний. Сергєєвіч у своїх критичних увагах на видання Калачова цілком правдиво відзначив ряд прикладів, де в Калачова невдало проведено поділ. Наприклад, він зазначив, що неправильно поділено текст, поданий в 33 і 34 арт. І редакції; що об'єднано дві норми в одному артикулі: в арт. 15 II редакції, і в арт. 94 II редакції (про відповідальність вітчима, коли він бере на себе права й обов'язки опікуна, і про права молодшого сина в порядку спадкоємства без заповіта), тощо.

Своєю чергою і поділ Сергєєвіча не може не викликати цілого ряду критичних зауважень. Сергєєвіч часто так само, як і Тобін, розриває єдину норму на ряд окремих артикулів, а думка окремого артикулу лишається недоговорена. Наприклад, арт. 14 (І ред.) становить доповнення арт. 13; арт. 18 і 19 (II ред.) — доповнення до арт. 17. Особливо впадає в око те, що він виділив в окремий артикул — обрубаний арт. 14 III ред: „такоже й за бояреск“. Можна навести чимало інших прикладів на те, що Сергєєвіч не завжди виконував свою обіцянку — „держаться того правила, чтобы каждая отдельная мысль должна быть выражена в особой статье“ і „то, что говорится в ее развитие, может войти в эту статью“.

Отже, всі дотеперішні системи поділу Руської Правди на артикули і їхня нумерація мають хиби. Цілком природно, що намагання збутися цих хиб, давно відзначених в літературі, призводить до спроби в виданні УАН дати свою систему, а ця, звичайно, матиме свої хиби і теж буде не бездоганна. Але в кожному разі ми всяк намагалися кожну справді окрему правову норму виділити як окремий артикул, щоб не було обрубаних норм. Разом із тим, в виданні УАН ми пильнували відзначати поділ на артикули, що був прийнятий у переписувачів Руської Правди. Нарешті, ми відзначили в нашому виданні і нумерацію Калачова та Сергєєвіча, бо багато дослідників уже скористувалися з тієї нумерації. Ось чому ті, хто має наше видання, можуть цілком орієнтуватися в системі поділу і Калачова, і Сергєєвіча; їм нема потреби розшукувати ці видання для довідок. Цифра грубим шрифтом визначає артикул за нумерацією Калачова; цифра нормального шрифту — артикул за системою Сергєєвича; цифра грубшим шрифтом ніж нумерація Калачова, визначає нашу нумерацію; коли збігаються нумерації, то попереду йде цифра нашої нумерації, далі цифра нумераці, Калачова і далі — Сергєєвича. Щоб запровадити одноманітність цитування окремих артикулів Руської Правди за нашим виданням, ми пропонуємо такий спосіб цитувати: Р. Пр. Юшк. І, 15 або II, C 16. Римська цифра визначає редакцію, арабська — артикул; літера (С, П, Т) — ізвод (ізводи є тільки у II редакції).

§ 5. Щодо транскрипції видання, то ми намагалися, скільки дозволяли нам це друкарські засоби, не відступати від автентичного тексту. Але тут ми робимо різницю між списками покладеними в основу видання, і списками, що з них наводимо тільки відміни (варіанти) ¹)

При друкуванні перший цивільний шрифт доповнювано такими церковнослов'янськими літерами: ї, ı, є, ѥ, ѡ, ѿ, ъı, ү, ѧ, ѫ ²).

¹) Тільки видаючи основний текст V редакції, ми примушені були спростити правопис, бо текст основного списка належить до кінця XVII в., писано його скорописом і вживання церковно-слов'янськик літер було випадкове, а не закономірне.

²) Наводячи варіанти, ми вважали не тільки за доцільне, а й за потрібне спростити їхню транскрипцію. Бо, коли вважати за варіант вживання чи не вмивання в даному списку церковно-слов'янських літер, то і справжні, найінтересніші з історичного та історично-юридичного погляду відміни розпорошаться у масі суто філологічних. Тому ми не вважаємо за варіант наявність чи відсутність церковно-слов'янської літери, а також „ъ“.

Щоб спростити видання, ми визнали за доцільне відкинути всі надрядкові знаки, що не мають фонетичного значення, а так само розкрити прості й літерні титла.

Щодо знаків розділових, то ми розставили їх за змістом, взявши проте на увагу ті знаки, що їх ставили переписувачі.

Ми примушені були, щоб ущільнити текст нашого видання, вжити цілого ряду умовних знаків та скорочених позначень. Наприклад, друкуючи основний текст, там, де ми текст відбудовуємо і певні, що вставлене слово або речення справді було в тексті, ми ставимо прямі дужки [ ]; коли ж даємо заміну на дефект в основному тексті, ми ставимо круглі дужки ( ), відзначаючи в варіантах те слово або вираз, що його ми вважаємо за дефектні.

Наводячи варіанти ми вживаємо таких знаків: + визначав додаток до тексту основного списка, — відсутність слова або речення, як порівняти з основним списком; дефектність слова й виразу в основному тексті відзначаємо літерою „т.“ (текст); при складніших відмінах тексту вживаємо знака ], що визначає слово „замість“ (найчастіше його вживаємо при перестановках окремих слів).

Киноварь відзначаємо грубим шрифтом.

Ми вживали таких скорочених позначень:

1) Впр. — виправлено; при чому нове слово або літера стоїть попереду „впр.“, а слово або літера, що їх виправлено, — позаду цього скороченого вислову; напр., „о впр. а“ — визначає, що було „а“ і його виправлено на „о“.

2) Зчр. — закреслено.

3) Рзн. пчр. — написано різними почерками, іншою рукою.

4) Нап. в. — написано по витертому, по підчищеному.

5) Рзн. чрн. — написано іншим чорнилом.

6) Над. с. — написано над рядком;

7) || || (слово або речення, що вміщено між подвійними лінейками) написано на берегах.

8) т. = — текст обривається.

9) т. о. — текст поновляється.

10) Сб. — на берегах або вгорі і внизу сторінки.

Література

1.         Історія України. – К. – 2006 р.

2.         РУСЬКА ПРАВДА. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. - проф. С. Юшкою.

3.         Українська енциклопедія.