Життя східних слов’ян

3.         Життя східних слов’ян

Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов'ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов'янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев'яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання — спалення трупів. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас.

Основними заняттями східних слов'ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов'ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. є. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов'янських земель, — усе це сприяло утворенню східно-слов'янської держави — Київської Русі.

4.         Слов’янські племена

Перед нами малюється вже така етнографічна карта східної Європи, яка усталилася по тих, ближче нам незнаних сторіччях переселенчих хвилювань, припливів та відпливів населення, залежно від того, якими культурно-організаційними силами вони розпоряджали.

Над Ільменським озером на півночі жили словіни, на південь від них, поміж Чудським озером, верхньою Волгою й Дніпром — кривичі, над західною Двиною— полочани, в басейні горішньої Оки — вятичі, на південний захід від них, поміж Дніпром і Сожею — радимичі, на північний захід від них, над Прип’яттю і Березиною — дреговичі.

Всі ті племена стали згодом підніжжям для повстання двох східнослов’янських народів — москалів та білорусів.

На південь від них жили східнослов’янські племена, що з них повстав український народ. Були це: деревляни, що жили поміж Горинню, Припяттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпенню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, в нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случею, в нинішній Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нинішній Галичині, тиверці — поміж Богом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Богом. У нинішній Галичині жили хорвати.

4.1. Поляни

Центральне становище поміж українськими племенами займали поляни. Їх назву виводять від «поля», хоча це зовсім не відповідає природі краю, що його в IX сторіччі заселювали поляни. Поправді, «польова» смуга Полянської землі тяглася тільки поміж р. Россю і Случчю; далі на північ простяглася вже лісова смуга й поволі переходила в непролазні пущі Полісся. Сам полянський Київ лежав «у лісі на горах, над рікою Дніпровською» і «був довкола городу ліс і бір великий». Так і видно, що поляни первісне мешкали в польовій (степовій) смузі Росі й щойно пізніше, може під натиском кочових орд, посунулися на північ, приносячи сюди свою первісну назву.

Полянська територія так само як і кількість полянського племені, були невеликі. В часи розселення займали вони, під тим оглядом, останнє місце поміж українськими племенами та їх територіями. А все ж таки саме полянам припала почесна роль державно-творчого ядра, безспірної колиски української державності.

Перевага полянського племені над іншими тим, що коли інші «жили звірським способом», то поляни «були мудрі й підприємливі» та берегли «тихих і скромних звичаїв своїх предків». Треба підкреслити культурну перевагу полянського племені, яку завдячували вони може не так збереженню старих традицій, як безпосереднім зв’язкам з культурними народами того часу. Осівши над «великим шляхом з варяг до греків» — Дніпром, у місці, де вливаються до нього найбільші притоки — Прип’ять і Десна, маючи за собою захист лісової смуги, вони дуже скоро ввійшли в культурні й торговельні зв’язки, до яких іншим українським племенам не було доступу. Треба сказати, що в полянських руках опинився такий важний осередок, як Київ, що в ньому здана скупчувалася торгівля з норманами від півночі, хозарами, а через них і арабами на сході й нарешті з Візантією, а через неї й цілим культурним світом того часу.

Подібно, як стародавній Єгипет був «дарунком Нілу», Месопотамія завдячувала свій культурний розвиток Євфратові й Тигрові, а велика Римська Імперія своєму положенню над Середземнім морем, так і Полянська земля, що стала зав’язком великої Київської Держави, завдячувала свій розвиток своєму географічному положенню, на перехрестю водних і сухопутних шляхів.

Товар, що спливав до Києва водами Дніпра та його приток, ішов по Прип’яті у привислянські землі, через західну Двину, Ловать й інші ріки до Балтійського моря, а Десною і Сеймом у землі над Окою й Волгою та Доном. У Києві перехрещувалися теж сухопутні шляхи на Галич і Угорщину через Білгород і Василів, на Волинь і Польщу через Білгород і Корчеськ, на Поволжя через Чернігів і Курськ, на Донеччину через Переяслав на південь, до Чорного моря, трьома шляхами — грецьким, соляним та залозним.

Це корисне географічно-господарське положення дало полянській землі провід у Наддніпрянщині, а згодом зробило її осередком великої Української Держави.