Навигация
Україна в роки революції 1905-1907 рр
37223
знака
0
таблиц
0
изображений
14.3. Україна в роки революції 1905-1907 рр
Зволікання з вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали основу для стихійного вибуху невдоволення народних мас.
Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна 150-ти тисячна мирна демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. викликало хвилю обурення. Тільки у січні 1905 р. в Російській імперії страйкувало під гаслами «Геть самодержавство!» майже 440 тис. осіб. Держава вступила в добу революції.
За своїм характером революція 1905-1907 рр. була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращення становища робітників.
Революція 1905-1907 рр. мала свої особливості. По-перше , це була перша революція ХХ ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала символом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія не могла в ній грати вирішальну роль, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив’язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичні табори (революційний і контрреволюційний (урядовий), як у Європі, а три, крім зазначених, ще й ліберально-буржуазний табір.
У своєму розвиткові революція пройшла кілька етапів, кожен з яких мав свої характерні риси та особливості.
Перший етап (січень-жовтень 1905 р.) характеризується наростанням масової боротьби, посиленням її політичного характеру, політизацією народних мас, створенням політичних партій і громадських організацій (рад, профспілок тощо), поширенням хвилі заворушень серед селян та армії.
Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких брало участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів імперії, з них в Україні – 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 69 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць в Російській імперії.
Особливо бурхливо розгорталися революційні події в Одесі. 14 червня 1905 р. команда одного з найбільших броненосців “Потьомкін” підняла повстання. Це був перший великий виступ на флоті й у збройних силах імперії в цілому. Більшість матросів корабля складали українці, очолили повстання Г.Вакуленчук і О.Матюшенко. Проти повсталих спрямували всю Чорноморську ескадру, але вона відмовилася стріляти по революційному броненосцю. 25 червня потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.
Масовий робітничий рух у першій половині 1905 р. сприяв активізації боротьби селянства. Якщо на початку 1905 р. виступи селян проходили в окремих селах, то у травні – червні вони поширилися на цілі регіони. Усього протягом першої половини 1905 р. селянські виступи мали місце у половині повітів.
Другий етап (жовтень – грудень 1905 р.) – це період радикалізації революційного руху. Найбільш характерними рисами цього періоду були: різке загострення соціально – політичного напруження; певне розмежування політичних сил в країні; активне формування політичних партій; активізація діяльності і посилення впливу на народні маси крайньо лівих партій – більшовиків та есерів.
Незважаючи на масові виступи, царизм відмовлявся йти на поступки. За цих умов соціально – політичне напруження наростало. Все це привело до загального російського політичного страйку, який почався у перші дні жовтня 1905 р. у Москві і Петербурзі. Вимогами страйкарів були: восьмигодинний робочий день, встановлення демократичних свобод, знищення самодержавства, негайне скликання Установчих зборів.
В Україні страйк підтримали робітники великих міст: Катеринослава, Одеси, Києва, Миколаєва та інших міст. У середині жовтня в Україні страйкувало більше як 120 тис. осіб. Під тиском жовтневого страйку царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, в якому “дарував” населенню громадянські свободи, особисту недоторканність, свободу слова, совісті, зібрань і спілок. Одночасно встановлювалася Державна дума як законодавчий орган Російської імперії. Населення сприйняло Маніфест по – різному: частина сподівалася, що з’явиться конституція і почнеться нова доба в житті імперії, революціонери вважали його перешкодою в боротьбі з урядом; крайньо монархічно налаштоване населення вважало, що Маніфест був проголошений внаслідок насильства над царем і вимагали збереження самодержавства.
В Україні революціонери організували мітинги на яких вимагали цілковитого знищення монархії. У відповідь на це почалися так звані “чорносотенні” (“чорна сотня”) погроми. Оскільки серед активних революціонерів було багато євреїв, чорносотенці оголосили їх винуватцями заворушень у державі. Найбільші погроми пройшли в Одесі, Києві, Катеринославі, містах Донбасу. Причому вони відбувалися здебільшого при невтручанні, а то й при потуранні поліції.
Царський Маніфест 17 жовтня створив умови для легальної політичної діяльності. Цим, передусім, скористалися російські ліберали, які створили Конституційно-демократичну партію (кадети) і “Союз 17 октября” (“октябристи”). Вони вважали, що революція закінчиться і головне – це парламентська боротьба в Державній думі. Чорносотенні організації створили декілька партій, найвпливовішою серед них був “Союз русского народа”. Російські соціал-демократи і соціал-революціонери політичну свободу використали для посилення антиурядової діяльності.
Вплив українських партій на події 1905 р. був незначним. РУП наприкінці 1905 р. змінила назву і стала іменуватися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДПП). УДП і УРП об’єдналися в Українську демократично – радикальну партію (УДРП). Однак, у їх середовищі не було одностайності навіть в питанні: чи виправдане окреме існування українських партій, чи їм краще влитися до складу подібних російських? Так, пізніше, у квітні 1906 р. УСДРП приєдналася на правах окремої національної організації до РСДРП. Тісно співпрацювала з кадетами УДРП.
У час піднесення революції почали виникати масові позапартійні об’єднання громадян. Серед них виділялися ради робітничих депутатів. В Україні перша рада виникла в Катеринославі на початку жовтня 1905 р. Усього в жовтні – листопаді ради виникли більше як у 50 містах і робітничих селищах. Вони своїми рішеннями скорочували до 8 годин тривалість робочого дня, надавали допомогу безробітним тощо.
Одночасно з партіями і радами йшло формування професійних спілок, які брали на себе функції захисту інтересів робітників перед підприємцями. За роки революції в Україні було створено 280 профспілок. Найбільше їх було в Одесі, Києві, Катеринославі, Харкові.
Восени 1905 р. значно активізувалося селянство, яке все ще сподівалося одержати землю. Восени 1905 р. – зимою 1906 р. почастішали напади на поміщицькі маєтки селянських загонів, побиття та вбивства поміщиків тощо. В ході антипоміщицької боротьби створювалися селянські спілки, в деяких районах вони очолювали збройні повстання.
Неспокійно було в армії і на флоті. Найбільш потужним було повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі. Воно розпочалося 11 листопада на крейсері «Очаків» до якого швидко приєдналися ще 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, влада 16 листопада придушила повстання. Керівник повстання лейтенант Л. Шмідт та три його помічники були розстріляні. Збройні виступи відбулися і в інших гарнізонах.
Апогею революційна боротьба досягла в грудні 1905 р. В середині грудня в Донбасі, Харкові, Олександрівську та в інших регіонах України відбулися масові збройні повстання робітників.
Найбільш масштабні заворушення були в Донбасі. Озброєні робітничі загони діяли в Горлівці, Єнакієвому, Луганську та інших містах. Особливо запеклою була боротьба в Горлівці, куди прибули бойові дружини з Гришиного, Ясиноватої та інших міст, усього майже 4 тис. осіб. 17 грудня повстанці напали на армійські казарми. Урядові війська вимушені були відступити, однак, отримавши підкріплення, вони перейшли у наступ. Повстання було придушено, майже 300 дружинників загинуло. Немало учасників було страчено.
Третій етап (січень 1906 р. – червень 1907 р.). В цей час революційний рух пішов на спад. Посилилися репресії з боку царського уряду. Боротьба продовжувалася (страйки, селянські виступи), але помітно зменшилися масштаби та інтенсивність робітничих страйків та селянських виступів, які постійно затухали. Більшість політичних партій вимушені були перейти до нелегальної роботи. Серед радикально налаштованих революціонерів поширилися терористичні форми боротьби. За даними О.Д.Бойко, у 1906-1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, зокрема на голову уряду П.Столипіна було здійснено 10 замахів. Менш радикальна опозиція робила спроби продовжити боротьбу парламентськими методами у Державній думі.
Похожие работы
... ї теми у науковій літературі значною мірою залежало від періоду, у який писалася та чи інша праця. Проте до сьогодні не існує роботи, яка б комплексно розкривала процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст. Також виявлено, систематизовано, класифіковано і проаналізовано джерела з історії українських політичних партій. Джерельна база роботи є досить об’ємною. Внаслідок проведено ...
... всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих. Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в ...
... революційної течій, в Україні існували національні партії ліберального напрямку. Вони були тісно пов’язані з російськими лібералами. Загальне громадське піднесення напередодні революції 1905 р. викликало утворення політичних партій серед українських лібералів. У 1904 році з Загальної української організації, яка була створена Олександром Кониським у 1897 році, виділяється Українська демократична ...
... дві системи: дрібноселянська й поміщицька, у тому числі капіталізоване сільськогосподарське виробництво. Земельна площа України була приблизно порівну розділена між ними. Загальна земельна площа України на початку століття становила 44,1 млн десятин. Із них у приватній власності перебувало 20,6 млн десятин, надільні землі становили 20,1, а казенні, удільні, церковні — 3,4 млн десятин. Як розподі ...
0 комментариев