Типологія основних діаспорних поселень українців

2. Типологія основних діаспорних поселень українців

Вчені, політики і публіцисти всю українську діаспору поділяють на західну (країни Північної і Південної Америки, Європи, Австралія. Нова Зеландія, Близький і Далекий схід) та східну (держави колишнього СРСР).

З розпадом СРСР і утворенням на його колишній території нових суверенних держав відбулося не тільки різке збільшення чисельності української діаспори, а й досить значні якісні зміни в її середовищі.

Водночас постали непрості проблеми в науковому осмисленні історичного і соціально-політичного явища діаспори. Зокрема, з’ясувалося, що ознаки та критерії, якими описувалося поняття "українська діаспора", насправді повною мірою стосуються тільки поняття "західна українська діаспора" й не в усьому підходять для характеристики того, що отримало назву "східна українська діаспора". Так, західна діаспора впродовж проживання у відповідних країнах кількох поколінь українців розбудувала широку мережу власних етнічних організацій та установ, що створило їй широкі можливості для збереження української ідентичності й продовження свого існування власне як діаспори, незважаючи на свою майже суцільну інтегрованість у суспільне життя країн проживання. Що ж до українців у країнах колишнього СРСР, то вони перейшли на становище зарубіжних практично неорганізованими. Це зумовило великі труднощі не тільки для їх етнічної самоідентифікації, а й для взаємодії з Україною. Адже забезпечення потреб та інтересів діаспори, а також її ефективна взаємодія з країною походження можуть бути забезпечені тільки на груповому рівні, тобто, коли громадські організації діаспори співпрацюють із відповідними громадськими чи державними організаціями та установами України.

Таким чином, українська діаспора, як історичне і соціально-політичне явище, характеризується такими рисами:

• стрижневим моментом поняття "українська діаспора" є фіксація факту перебування частини українського етносу за межами території його ядра України;

• термін "діаспора" підкреслює факт переважно недобровільного розсіяння людей одного етнічного (в нашому випадку — українського) походження;

• за невеликими винятками, вся українська діаспора, враховуючи те, що вона зазнає постійних впливів з боку інших етнічностей, належить до маргінального прошарку українського етносу;

• українська діаспора частково розселена компактно, а частково розсіяно, її походження, з одного боку, автохтонне (оскільки частина українського населення опинилася в складі інших держав унаслідок територіальних поділів і перерозподілів), з іншого — іммігрантське;

• діаспора становить уже інтегральну частину країни поселення, внаслідок чого її члени, на відміну од недавніх іммігрантів, зазвичай є громадянами даної країни, що не мають наміру повертатися на історичну батьківщину, прагнучи водночас одержати від останньої допомогу в збереженні своєї етнокультурної ідентичності;

• українську діаспору можна розглядати як своєрідну форму соціуму; як сукупність людей українського роду, що через історичні обставини опинилася за кордонами України; попри відмінності в традиціях і культурі між різними територіальними гілками діаспори, соціальному походженні, статусі, освіті й вартісних орієнтаціях її представників, вона зберегла певну спільність інтересів та устремлінь;

• в основі процесу утворення української діаспори лежать чотири хвилі переселенського руху з України, які були зумовлені соціально-економічними та політичними факторами;

За типологією українська діаспора поділяється на: східну українську діаспору — нові незалежні держави, що виникли на пострадянському просторі (Російська Федерація, Казахстан, Молдова, Білорусь, країни Середньої Азії, Закавказзя, Балтії); західну українську діаспору — Північна Америка (США, Канада), Південна Америка (Аргентина, Бразилія, інші країни), Австралія, Західна Європа (Великобританія, Німеччина, Франція, Італія тощо), Центральна і Східна Європа (Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія тощо), Азія за межами колишнього СРСР (Китай, Японія, інші країни), Африка (Єгипет, Туніс, інші країни).

Висновки

Таким чином, основна проблема української діаспори полягає в тому, що новоприбулі ще не збагнули потреби та цінності етнічних організацій, не розуміють, наскільки корисною може бути для конкретної особи чи родини їхня підтримка. Це стосується захисту інтересів членів організації, можливості впливу в їхніх інтересах на уряд.

За типологією українська діаспора поділяється на: східну українську діаспору — нові незалежні держави, що виникли на пострадянському просторі (Російська Федерація, Казахстан, Молдова, Білорусь, країни Середньої Азії, Закавказзя, Балтії); західну українську діаспору — Північна Америка (США, Канада), Південна Америка (Аргентина, Бразилія, інші країни), Австралія, Західна Європа (Великобританія, Німеччина, Франція, Італія тощо), Центральна і Східна Європа (Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія тощо), Азія за межами колишнього СРСР (Китай, Японія, інші країни), Африка (Єгипет, Туніс, інші країни).

Список літератури

1.   Антонюк О. Українці в світі // Політика і час. ─ 1993. ─ № 5. ─ С. 22-27

2.   Вівчарик М. Українці в світі: східна і західна діаспора // Український історичний журнал. ─ 1993. ─ № 11, 12. ─ 57-67

3.   Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. ─ К.: Альтернатива, 1999. ─ 352 с.

4.   Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. ─ К.: Либідь, 1997. ─ 274 с.