Національне відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця». Москвофіли та народовці

3. Національне відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця». Москвофіли та народовці

У західноукраїнських землях в XIX ст. починається процес національного відродження. Панівною в українському суспільстві стає ідея національної самосвідомості. На перший план виходять національна мова, історія, література і фольклор. Речниками ідей національного відродження стало духовенство. Центром церковного життя була митрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 рр. там вийшло 43 книги, написані українською мовою.

Найвиднішим представником старшого покоління національної інтелігенції був Іван Могильницький -- освітній і церковний діяч. Він заснував у Перемишлі дяковчительський інститут, написав 5 підручників. У своїх працях Іван Могильницький доводив самостійність української мови. У 1816 р. І.Могильницький разом з Михайлом Левицьким створює «Клерикальне товариство», метою якого було поширення серед селян спеціально підготовлені нескладні релігійні тексти українською мовою. Відтак, товариство виступало проти ополячення селян і навернення їх до римо-католицької церкви.

Активними учасниками українського відродження були і Йосип Лозинський, Антін Добрянський, Іван Лаврівський. Вони займалися створенням початкових шкіл для місцевого населення, написали граматики української мови. Окрім того, вони були збирачами і видавцями українського фольклору.

У 30-х років XIX ст. авангардом національного руху виступає громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця» (з 1833 p.). Його засновники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький — у той час студенти Львівського університету — розмовляли українською («руською») мовою, звідси й назва об'єднання. Вони боролися проти політичного, соціального, духовного гноблення, за розвиток національної самосвідомості українського народу. За своїм характером «Руська трійця» була демократично-просвітительським гуртком, метою якого було перетворення народної мови на літературну. Це, на думку трійчан, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. З цією метою члени гуртка розпочали велику фольклористично-збиральницьку роботу, під час якої молоді люди відкрили для себе історичну значимість свого народу.

Поступово питання мови з проблеми суто філологічної переросло у політичну. У своїх творах «Трійця» звертала увагу на політичну історію, на докази самостійного політичного існування українського народу в минулому. Період від XIV до XVIII ст. на Україні, зокрема в Галичині, вона характеризувала як час утрати національної незалежності. Члени трійці вбачали в козацтві символ національно-визвольної боротьби народу. Вони першими вказали на соціально-національні причини руху опришків, показали, як свавілля польських панів спричиняло селянські виступи. Висвітлюючи героїчне минуле українського народу, члени трійці показували українській громаді можливий шлях розв'язання національних проблем.

Під впливом загальнослов'янського, у тому числі й загальноукраїнського піднесення, члени трійці вперше в суспільному русі внесли у програмні документи ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації. Україна мала стати соборною державою з двох штатів - Східного (Лівобережжя) і Західного (Правобережжя з Східною Галичиною).

Дії Шашкевича, Вагилевича та Головацького для тогочасного суспільства були нечуваними. Вони викликали проти себе бурю переслідувань. Сміливці неодноразово ризикували життям. Так, наприклад, Шашкевича вистежували, щоб скарати його на смерть за прилюдні виступи українською мовою.

У 1834 році гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику містилися матеріали про Б.Хмельницького, С.Наливайка та опришківський рух. Друк збірника був заборонений Віденською поліцією.

Наприкінці 1836 р. у Будапешті був виданий літературно-науковий альманах «Русалка Дністровая». Альманах започаткував нову українську літературу у Східній Галичині. Хоча в 1837 р. львівська цензура книгу заборонила, альманах залишив слід у розвитку національної свідомості в західноукраїнських землях. У «Русалці Дністровій» друкувались матеріали з історії України, особливо про національно-визвольні рухи та про їх ватажків, і це мало неабияке значення на той час. Написаний галицькою говіркою, альманах показав, що між мовою галичан і східних українців немає суттєвих розбіжностей, отже, вони -- єдиний народ.

Членів «Руської трійці» було притягнуто до суду і передано під нагляд поліції. Але вони не відмовилися ні від своїх ідейних принципів, ні від патріотичної діяльності.

Діяльність «Руської трійці» започаткувала новий етап у роз витку національного руху на західноукраїнських землях, пере хід від культурологічних проблем до соціально-політичних.

Після поразки революції 1848 р. у суспільно-політичному житті Австрійської імперії настав період «бахівської реакції», названої так за ім'ям її провідника, міністра внутрішніх справ Олександра Баха. Ситуація галицьких українців ускладнювалася тим, що провідником «бахівської» політики в Галичині був намісник краю польський граф Агенор-Голуховський. Його правління підготувало ґрунт для домінування польської еліти в політичному житті Галичини.

Верховенство поляків у Галичині після запровадження галицької автономії 1867 р. призвело до розколу в українському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч із сильнішим польським супротивником. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. Із цією метою одна частина (старорусини) покладалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковнослов'янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від полонізації в національно-політичній орієнтації на Російську імперію.

Москвофіли не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Уралу», виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою з боку населення не користувалися.

Народовці представляли національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення. 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А. Вахнянин. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю — засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси.

У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган — Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковину і Закарпаття.

У середині 1870-х pp. у Галичині з'явилася молода інтелігенція, яка критично оцінювала діяльність як народовців, так і москвофілів і прагнула надати українському руху більш радикального характеру. Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські діячі звернулися до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна, течія, її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти соціалістів 1878 p., де серед звинувачених були Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

Попри свою нечисленність галицько-українські радикали відіграли значну роль у зміні ідеологічних засад та організаційних форм національного руху Галичини. Вони вели соціалістичну пропаганду серед українського селянства та робітництва і виступали з різкою критикою греко-католицького духовенства.

У 1890-х pp. змін зазнав і народовський рух. До нього приєдналася нова група молодих діячів — Євген Олесницький, Кость Левицький, Степан Федак. Велике значення для подальшого розвитку українського руху мав приїзд до Львова 1894 р. молодого історика Михайла Грушевського. За рекомендацією свого вчителя В. Антоновича він очолив новостворену українську кафедру історії у Львівському університеті й став головою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, створеного 1897 р.

З огляду на можливу війну Німеччини та Австрії з Росією, бажаючи забезпечити собі міцний тил на випадок воєнних дій, австрійський уряд зробив спробу примирити між собою українців і поляків. 1890 р. старше покоління народовців погодилося на компроміс з польськими депутатами в галицькому сеймі, розпочавши тим самим так звану нову еру у польсько-українських відносинах. За умовами угоди польська сторона зобов'язалася дати згоду на відкриття української кафедри історії у Львівському університеті та ще однієї української гімназії, запровадження двомовності в учительських гімназіях тощо. «Новоерівська» політика не знайшла достатньої підтримки в українському політичному таборі.

Велике значення для зміцнення національної свідомості мали святкування у 1898 р. у Львові 100-річчя української літератури (від часу появи «Енеїди» Івана Котляревського) та 25-річчя літературної діяльності І. Франка. До такого своєрідного 100-річного ювілею національного відродження М. Грушевський підготував і видав перший том своєї праці «Історія України-Руси», яка мала величезне значення для національного самоусвідомлення. Під впливом цих заходів українофільська орієнтація остаточно перемогла в національному русі в Галичині, а термін «русин» поступився терміну «українець».

Висновки

Проблеми українського національно-культурного й державного відродження наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Викликають великий інтерес у науковців, широкої громадськості. Це природно. Дослідження національного відродження цієї доби в історії України, його теоретиків і подвижників української справи мають виняткове значення. І не тільки пізнавальне, що є вкрай важливим, але, головним чином, практичне – для розв’язання тих складних проблем державотворення, відродження й розвою вітчизняної культури, утвердження духовності і національної свідомості нашого народу на сучасному етапі його розвитку.