Утворення московської держави

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(XIV — початок XVI ст.)

ПЛАН.

1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.

2. ПРАВЛІННЯ ІВАНА КАЛИТИ.

3. ДРУГИЙ ЕТАП ОБЄДНАННЯ.

4. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД У ЗБОРІ МОСКОВСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ.

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.

Процес об'єднання російських земель в єдину цен­тралізовану державу розпочався в XIV ст.

У другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули фео­дальні усобиці. Великокнязівська влада владимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Схід-ної Русі сформувалися нові князівства, передусім Мос­ковське і Тверське.

Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татар-ського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної

держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи: 1) кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст.; 2)80-ті рр. XIV ст. — 1462 р.; 3) 1462—1533 рр.

Перший етап об'єднання — кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнула­ся боротьба за велике владимирське княжіння між Ря­занським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби по­винне було вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських зе­мель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в госпо­дарському розвитку, а отже, і реальними можливостя­ми стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з' являються суперники, насам­перед Московське князівство.

Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливи­ми, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.

Звичайні для доби середньовіччя політична виверт­кість, зрада союзників, а також готовність піти на при­ниження, уявні виявлення покірності і вірності сфор­мували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.

Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276—1303) не міг роз­раховувати на владимирський стіл за правом старшин­ства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олек­сандрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. — Можайськ у Смоленського.

Так московському князеві підпорядковувалася тери­торія за течією Москви-ріки — важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславльського уділу.

Ставши московським князем після смерті свого бать­ка, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за велико­князівський владимирський стіл, а фактично — за полі­тичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золо-тоординські правителі.

1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра за­гинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Ка­лита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике кня­жіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдав­ши за допомогою ординського загону удар своєму голов­ному суперникові.

2. ПРАВЛІННЯ ІВАНА КАЛИТИ.

Правління Івана Калити (1325—1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав пра­во збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз москов­ської великокнязівської влади з Церквою. Переселен­ня двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а по­тім митрополита Київського — українця Петра — до Мос­кви відіграло велику роль в утворенні єдиної держави.

Іван Калита розширював московські володіння різни­ми способами: військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі — Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Мос­кви в Новгороді. Іван І також купував у інших князів­ствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утвер­джував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за під­тримки Орди, якій справно виплачував данину. Він за­клав основи такої політики в боротьбі зі своїми против­никами, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.

Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини — Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-літній Дмитро Іванович (1359—1389). Водночас ярлик на велике княжіння отри­мав від золотоординського хана суздальсько-нижнього­родський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній, фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.

У роки правління Дмитра Івановича було зведено московський Кремль (1367—1368). Це ще більше зміц­нило позиції Москви в боротьбі з противниками всереди­ні російських земель, а також з Литвою і Ордою, які ви­ступили союзниками Тверського князівства, що поно­вило в кінці 60-х років свої спроби досягти верховенства в російських землях. Дмитро Іванович, спираючись на підтримку численних російських князів, що визнали верховенство московського князя, в 1375 р. примусив Твер підкоритися Москві.

Зі зміцненням становища Московського князівства як "збирача" російських земель, змінювалася його полі­тика щодо Золотої Орди. З 1374 р. Дмитро Іванович припинив виплату їй данини. А у вересні 1380 р., зібрав­ши під свої знамена полки майже всіх російських земель, Дмитро Іванович здобув перемогу в битві з ординцями на Куликовому полі на березі правої притоки Дону — р. Непрядви.

Історичне значення цієї перемоги було величезне. Вона хоч і не визволила від ординського володарюван­ня, але зміцнила авторитет Москви як центру об'єднання розрізнених російських князівств. Поразка, якої зазнали основні сили Золотої Орди, прискорила її розпад. Золо­та Орда зменшила розміри данини і визнала право мос­ковських великих князів передавати велике Владимир­ське княжіння у спадщину.