Лютого у Відень прийшли перші звістки про повалення монархії Луї-Філіпа і встановлення у Франції республіки, про революційні події в

29 лютого у Відень прийшли перші звістки про повалення монархії Луї-Філіпа і встановлення у Франції республіки, про революційні події в

Південно-Західній Німеччині. Французькі події сприймалися у Відні як провісник політичних змін і в Австрії. Невдоволення режимом поєднувало в цей момент дрібну і середню буржуазію, селянство, ремісників і робітників. Тільки землевласницька аристократія і верхівка буржуазії продовжували підтримувати уряд.

Опозиційний рух у Відні наростав. У суспільстві обговорювалися поточні політичні події. Збори стихійно виникали коло будинку, де містився «Політико-юридичний союз читачів». На засіданні цього союзу, що поєднував ліберально налаштовану буржуазію і буржуазну інтелігенцію Відня, читалися газети, що вимагали конституції.

З березня 33 депутата Нижньоавстрійського сейму склали доповідну записку, у якій були висунуто вимоги реформ із метою «врятувати монархію від розкладання». Потім була опублікована «Відозва і програма прогресивної партії Австрії», у якій говорилося: «Стара Австрія йде до своєї загибелі. Слабке будинок тиранії поступово валиться, і на його руїнах неминуче повинна народитися нова Австрія - країна волі, права, освіти».[3;212]

Програма висувала вимоги конституційних перетворень, реформи всієї урядової системи, реорганізації міністерства і скликання об'єднаного сейму, вільної промислової діяльності, реорганізації суду, скасування цензури.

Ці вимоги підтримав «Нижньоавстрійський промисловий союз», що був буржуазною опозицією. Союз склав петицію на ім'я імператора. А 9 березня група представників ліберально-буржуазної інтелігенції, направила сеймові звертання, у якому вказувала на необхідність політичних перетворень «з метою уникнути революційних потрясінь».

Однак уряд відмовлявся йти на будь-які поступки. В офіційному повідомленні, опублікованому 10 березня у «Віденській газеті», говорилося, що імператор буде «припиняти будь-які намагання, спрямовані на скинення законного порядку в країні»[3;210]. Лише 12 березня був публікований урядовий указ про скликання Нижньоавстрійського сейму для «обговорення необхідних питань» і представлення імператорові своїх побажань.

Однак революційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитися незнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня у Відні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики про скинення абсолютистсько-феодального гніта: «Гасло наших паризьких братів - воля, рівність і братерство, повинний стати гаслом і віденських робітників».

Віденські студенти на початку березня утворили «Союз для боротьби за волю». До нього входили студенти різних національностей, що були об'єднані одним прагненням - скинути режим Меттерниха. 9 березня була складена петиція, що вимагала народного представництва, свободи друку і слова, рівноправності релігійних віросповідань. Петиція була затверджена 12 березня на широких зборах в університеті. її підписали більше 2 тис. Студентів. Одночасно в пригороди були послані представники від університету, зі звертанням до народу з'явитися наступного дня у Відень, до будинку Нижньоавстрійського сейму і підтримати вимоги студентів.

Фердинанд І обіцяв «зважити всі обставини справи», але не дав ніякого руху петиції. Розбіжності й інтриги усередині імператорської родини привели до прояву нерішучості урядових кіл перед загрозою революційного руху. Аж до 13 березня уряд ще сподівався на мирне рішення конфлікту.[7;488]

13 березня відкрилися засідання Нижньоавстрійського сейму. Більшість членів сейму вважало, що його основним завданням є вироблення петиції імператорові з вимогою розширення кола виборців і збільшення складу сейму. Народні маси чекали від сейму корінного перетворення існуючого ладу.

13 березня площа перед сеймом з 9 годин ранку була заповнена народом. З промовами виступили видатні діячі ліберальної опозиції. Вони вимагали введення суду присяжних, відповідального міністерства, свободи друку і совісті. Звучали заклики об'єднатися з усіма народами і скинути режим Меттерниха.

Уряд для втихомирення заколоту вирішив використати армію, яка вже чекала наказу. О першій години дня війська з'явилися на центральних вулицях Відня.

Звістки про події в будинку сейму проникли на фабрики і заводи. Населення передмістя Відня рушило до центра столиці. Але за наказом влади міські ворота були зачинені, а на міських стінах виставлені пушки. Однак робітники розбили ворота і прорвалися у місто. Поліція і війська атакували беззбройних повстанців. Робітників активно підтримало студентство.[4;113]

Великі зіткнення відбулися в центрі міста. Тут біля будинку сейму роздалися перші постріли в беззбройну юрбу. Народ відповів військам градом каміння. На вулицях столиці почали виростати барикади. Більше всього їх було в районі імператорського палацу.

Увечері в палаці з'явився Меттерних. Він зажадав від депутатів негайного припинення «безладдя». «Це не безладдя, а революція, у якій беруть участь усі верстви населення!». Було заявлено, що народ вимагає відставки Меттерниха, і буде чекати до 9 годин вечора; якщо до цього часу уряд не прийме рішення, почнеться загальне повстання. Двір змушений був «пожертвувати» Меттернихом.

Увечері того ж дня (13 березня) почалося озброєння студентської молоді за офіційним дозволом уряду «для охорони правопорядка в місті» Так створилася студентська збройна організація під назвою «Академічний легіон», до якого приєдналася група журналістів, поетів, лікарів.

Часткові поступки уряду не задовольнили трудящих. Ранком 14 березня боротьба на вулицях Відня продовжувалася. «Віденська газета» опублікувала повідомлення про відставку Меттерниха. Меттерних пішов, але його «система» збереглася. Повсталий народ як і раніше вимагав видачі зброї і скасування цензури. 14 березня була створена національна гвардія, одночасно з нею було видано указ про свободу друку.

Йдучи на часткові поступки, уряд у той же час вживав рішучих заходів для придушення народного руху. У 3 години дня було підписано наказ про передачу всієї повноти влади у Відні фельдмаршалові князю Виндишгрецу відомому реакціонеру і ворогу будь-яких поступок і реформ. Заклики до боротьби зазвучали з новою силою.

Тисячі робітників направилися до арсеналу і захопили зброю. Уряд був змушений скасувати наказ про введення облогового стану.

Ранком 15 березня було опубліковано урядове повідомлення про скликання не пізніше 3 липня станових зборах в усіх німецьких, слов'янських і італійських областях Австрії. Це розпорядження викликало невдоволення у Відні. «Меттерниха вже немає, але його система залишилася, з обурюванням говорили жителі.— Ми вимагаємо скликання народних представників, а не скликання станів».[3;28]

Населення Відня знову піднялося на боротьбу. З гаслом: «За конституцію» увечері 15 березня сотні робітників, ремісників і студентів осадили імператорський палац і погрожували взяти його штурмом. Загроза нового повстання змусила уряд у той же день обнародувати постанову про скликання зборів для вироблення «конституції батьківщини».

Революційні дні 13—15 березня змусили уряд відступити перед революційними масами. Спроба встановлення військової диктатури провалилася. Шлях для створення конституційного ладу був розчищений. Це було досягнуто спільною боротьбою робітничого класу, дрібної і середньої буржуазії, радикальної інтелігенції. Однак міцність революційних завоювань залежала не тільки від положення в самій столиці, але і від того, як відгукнуться на віденські події інші міста й області імперії.

Але березнева революція залишила невирішеними майже всі соціальні питання. Політична ситуація загострювалася економічною кризою і зростанням безробіття. Порушення торгівельних зв'язків і знецінення паперових грошей викликали серйозну продовольчу кризу. Це сприяло новому підйомові руху робітників і ремісників. Право на працю, 10-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, створення кас взаємодопомоги — такі були вимоги робітників.

17 квітня масові збори ремісників вимагали зниження непрямих податків на 25 %, але міністерство відмовило трудящим. В усіх частинах імперії знову почалося наростання революційного руху. В Угорщині австрійський уряд змушений був піти на поступки і 10 квітня імператор Фердинанд затвердив конституцію, що засновувала особливий угорський парламент і самостійне угорське міністерство. Країна повинна була одержати свободу друку, суд присяжних і рівність всіх громадян перед законом. Угорська мова була проголошена державною мовою.

Важливим наслідком віденських подій було пробудження до боротьби селян. У Нижній Австрії і Верхній Штірії справа дійшла до повстань. 27 березня було видано особливий наказ уряду— «патент», яким надавалися деякі пільги заможній частини селянства. Патент дозволяв селянам продавати або передавати свої наділи з метою викупу феодальних повинностей і панщини, але залишав у силі кріпосну залежність селянства.

В результаті березневих подій австрійська монархія опинилася під загрозою розпаду. Одна за іншою пригноблені національності піднімалися на боротьбу за свою незалежність. Революційні настрої підсилювалися й у самій столиці. Щоб придушити зростання революційного руху, влада вдалася до прийняття ряду репресивних заходів. 1 квітня були опубліковані тимчасові правила про друк, що фактично відновлювали стару цензуру і надавали урядовим чиновникам можливість затримувати вихід будь-якого друкованого видання.[2;211]