Питання зовнішньої політики

3. Питання зовнішньої політики

«Артхашастра не відображає наявності єдиної держави, яка територіально співпадала б з сучасним Індійським півостровом, замкнутим з півночі, заходу і зі сходу гірськими системами, а з південних меж омиваного водами Індійського океану. Вірніше буде сказати, що Артхашастра відображає наявність на цьому півострові цілого ряду держав, які були схожі по суспільно-економічному ладу, по становий-кастовому діленню населення і значною мірою зв'язані відносною спільністю релігійних і етичних поглядів, а, можливо, в якійсь мірі і спільністю основних мов.

Існування ряду дрібних і крупних держав, однакових в основному по соціальному ладу, але не однакових по економічних і військових можливостях, суміжних і віддалених один від одного на великі відстані, привело до необхідності вироблення відповідних норм і положень щодо зовнішньої політики і встановлення міжнародного права, що регламентувало взаємини цих держав, а військові конфлікти, що нерідко траплялися, основним змістом яких було прагнення сильнішої держави захопити землі, худобу і багатство іншої країни, в свою чергу привело до розвитку військової справи, військового мистецтва.

У зв'язку з розширенням економічних зв'язків і зовнішньополітичних відносин виникла і затвердилася дипломатія. Дипломатії, судячи з усього, надавалося велике значення, і метою її було політичними засобами і майстерними методами забезпечити інтереси своєї держави, запобігати війні, коли вона була невигідна, укріплювати мир, а при відповідних обставинах забезпечити найбільш сприятливі умови для успішної війни. У цих цілях дипломати повинні були забезпечувати укладення соответствую¬щих договорів з сусідніми і дальніми державами, позиція і інтереси яких відповідали позиції і інтересам даної держави.

«Правила для послів» (дипломатів), викладені в розділі 12 (розділу 16), визначають обов'язки послів, там указується, що «царське послання повинне бути викладене ворогові (розділу іншої держави) так; він відповість так; йому (посол) винен це заперечити (так); таким чином (він винен) над ним узяти верх. Хай він (посол) відправляється (у шлях), вивчаючи ці вказівки. Хай він спілкується з охоронцями лісів і меж і головними особами в містах і в (усій) країні. Місця для розташування своїх військ і військ ворога, для битв і для відступу хай він спостерігає. Хай він дізнається розміри держави і (кількість) фортець і хай збирає відомості про коштовності, засоби до прожитку, про охорону і слабкі місця».

Широкий круг обов'язків дипломата, складні завдання, допустимість застосування таємних засобів — шпигунства, підмов, організація отруєння і вбивств важливих діячів, що впливають на політику даної держави, — все це говорить про те, що дійсно дипломат повинен був володіти вельми різносторонніми якостями.

Міжнародне право, як можна зробити висновок на підставі Артхашастри, вже тоді визнавало недоторканність дипломатичної персони. З «посланців» (дипломатів) навіть люди нижчих каст не можуть бути убиті, тим більше брахмани. Це і зрозуміло, бо найбільш складні питання відносин з іншими державами, від яких залежала доля своєї держави, перш за все повинні були вирішуватися дипломатами. Вони були особливо активні, коли назрівала війна, коли виникала необхідність зміцнення положення своєї держави. Від дипломатів потрібне, щоб вони змогли врегулювати спірні питання і налагодити хороші відносини з іншими державами, коли війна вважалася невигідною або не можна було зберегти нейтралітет, а коли ставала сприятливішою, зуміти використовувати її на користь своєї держави. Таким чином, від дипломатів стародавньої Індії була потрібна велика гнучкість, виверткість і підступність, чому і навчають «Правила для послів», що містяться в Артхашастрі.»[5,549-550]

4. Питання війни та устрою воєнних сил

«Артхашастра є рідкісним документом величезного наукового значення не тільки тому, що в ній розроблені питання політики, науки державного управління, але також і тому, що в ній якнайповніше, з тих, що дісталися в спадок сучасній науці від стародавнього світу літературних пам'ятників, розроблені питання військової політики, будівництва озброєних сил і воєнного мистецтва. Цим питанням присвячена значна частина Артхашастри. Це і зрозуміло, бо одній з найважливіших областей діяльності держав стародавньої Індії була озброєна боротьба.

Озброєна боротьба, війна переслідувала певну мету, а саме: оволодіння кращими землями, запасами зерна, худобою, грошима (розділи 103—107, розділ 4), підрив економічної і військової потужності сусіда (розділи 111 і 112, розділ 6), який може загрожувати даній державі, в ході бойових дій придбати друга, союзника (розділ 116, розділи 9 і 10). Причому у зв'язку з цим указується, що з трьох можливостей — придбання друга, грошей або земельних володінь — придбання земель вважається кращим, оскільки «при придбанні землі отримуються також і друзі і гроші» (там же).

Виробництву зброї в стародавній Індії надавалося величезне значення. Це видно з того, що в державі було створено відомство по нагляду за збройовими складами. Обов'язком цього відомства було: виготовлення бойових машин, створення оборонних споруд, виробництво різних пристосувань для бою, виготовлення оборонних засобів для захисту фортець, засобів для руйнування ворожих укріплених міст і зберігання військових матеріалів в належному місці. На обов'язку цього відомства був також підбір спеціалістів, майстрів і працівників, праця яких оплачувалася грошима (розділ 36, розділ 18).

На чолі військ стояли начальники, які підкорялися головному воєначальникові. Головний воєначальник повинен був бути досвідченим у всіх галузях науки, знати, як керувати всіма пологами військ, знати, як і коли застосовувати ті або інші роду військ, уміти вибирати найбільш вигідне місце для бою, знати, коли починати битву, уміти розчленовувати зімкнуті ряди ворога, знищувати роз'єднаних і крушити зміцнення, уміти збирати розрізнені частини своїх військ, знати, коли слід виступати в похід, тобто уміти перемагати війська ворога. Разом з цим, що говорить про високу військовою культуру, він повинен організувати управління військами: встановити сигнали сурмою, музичними інструментами, прапорами, встановити сигнали, коли слід стояти на місці, наступати і атакувати (розділи 49—51, розділ 33), і в цілому він винен піклуватися про дисципліну своїх військ.

Військо в державі стародавньої Індії було однією з шести основних засад держави разом з самим государем як розділом держави, міністрами, територією (сільською місцевістю), містами і скарбницею.

Перш ніж ухвалити рішення почати військовий похід, докладно вивчали це питання спільно з своїми радниками, міністрами і воєначальниками. З'ясовувалося, куди, в якому напрямі краще, вигідніше завдати удару.

В Артхашастрі розглядаються не тільки наступальні дії, в ній докладно розглядаються і питання оборони. У даному випадку до оборонних дій вдаються не тільки слабкі держави, які прагнуть виграти час або зберегти свою незалежність і свої позиції, але і сильні, якщо вони вважають, що наступальні дії в даний момент їм вести невигідно.

Військове мистецтво, представлене у відповідних главах Артхашастри, знаходилося в стародавній Індії на вельми високому рівні. Це видно з того, що всесторонньо враховувалися як свої сили, так і сили супротивника, ретельно оцінювалася місцевість, по якій повинні проходити війська, і місцевість, на якій повинні були розвернутися бойові дії, розроблявся порядок побудови бойового табору і укріпленої фортеці, тактичні прийоми боротьби (оборони і настання) і широкий розвиток отримали різноманітні бойові порядки, абсолютно безумовно оцінювалося значення резерву, велике значення додавалося маневру, військовій хитрості. Разом з цим було визначено призначення кожного роду військ, а також дана класифікація військ по їх якісному стану.

На закінчення слід зазначити, що висока організація військ, гнучка тактика і розвинена теорія військової справи могли бути досягнуті в результаті тривалих війн, накопичення і узагальнення досвіду бойової діяльності і, звичайно, в результаті наявності крупних військових талантів, до яких поза сумнівом слід віднести і Каутілью.» [6,455-456]

Висновки

«Артхашастра» — це наука про те, як слід набувати і зберігати владу, іншими словами, повчання для правителя. Каутілья не вважав себе творцем цього жанру, він посилається на стародавніх вчителів. Але попередники відомі нам в основному по цитатах Каутільї. Його робота — єдина, така, що дійшла до нас цілком.

Каутілья переконаний, що влади і багатства слід набувати, відстоювати і збільшувати всіма засобами, як хорошими, так і поганими, коли останні виявляються надійнішими або єдино можливими. Це здобуло йому славу індійського Макіавеллі.

Ця робота є дійсно дуже важливим пам’ятником, який дозволяє нам краще уявити та вивчити суспільно-політичні, зовнішньоекономічні та інші сфери стародавньої Індії.

Перелік посилань

1. Артхашастра або наука політики (видання підготував Кальянов В.И.) М., АНСССР, 1959 р.

2. Артхашастра або наука політики (видання підготував Кальянов В.И.) М., АНСССР, 1959 р.

3. Проблеми соціальної структури та права, «Артхашастра» Вагасин А.А.; Самозванцев А.М., М., Наука, 1984 р

4. Проблеми соціальної структури та права, «Артхашастра» Вагасин А.А.; Самозванцев А.М., М., Наука, 1984 р

5. Артхашастра або наука політики (видання підготував Кальянов В.И.) М., АНСССР, 1959 р

6.Історія індійської філософії. Грецька та індійська філософія, М., 1959 р.