4.  Мова як символічний код культури. Культурні сценарії спілкування

Соціальна взаємодія реалізується через різні форми соціальної комунікації — мовної комунікації у світі повсякденності. Мова являє собою знакову систему, що є засобом спілкування і мислення. Мова є засобом пізнання світу, збереження і передачі інформації. Тому знання мов і їхнє практичне використання говорить про культуру особистості. Розвиненість національної мови, тобто її багатомірність, словниковий склад, внутрішня розчленованість на одиниці різних рівнів свідчать про рівень національної культури. Функціонально вона забезпечує вираження певних почуттів, настроїв, емоцій. Ми розглядаємо мову, насамперед, як ту частину культурного менталітету, що складає сферу духу, цінностей і значень. Особистістю стають у процесі праці і спілкування. Особистість у слов'янській православній літературі розуміється як єдність тіла, духу і душі, як феномен визначення культури і релігії: «індуїст — людина, прагнуча до належного, до радості; конфуціанець — людина дії і боргу; християнин — людина допитлива і риторична; мусульманин — людина любовна і діяльна; іудей — прагне знання і мудрості; буддист — самозаглиблений і некорисливий». При цьому зовсім зрозуміло, що «кожна мовна особистість у спілкуванні наділена комунікативними, соціальними і психологічними ролями, сукупність яких створює варіанти мовної поведінки, що втілюються в нескінченній розмаїтості висловлень і текстів». Міжкультурне спілкування є моделлю всякого спілкування, умовами якого є наявність деякої єдності, а також наявність розбіжностей — якби не було розбіжностей між людьми, не виникла б потреба в спілкуванні чи обміні інформацією, почуттями, думками, що супроводжуються оцінкою співрозмовника і самооцінкою.

У науці вже більш двохсот років дискутується питання про співвідношення мови й етносу. І. Гердер і В. Гумбольдт надавали мові провідного значення у формуванні національної специфіки, В. Боас порушував питання про «глибоке вивчення психології народів світу» засобами лінгвістичного аналізу, Е. Сепір вважав модель соціального поводження залежною від специфіки відображення і позначення в знаках мови. Але існували і протилежні точки зору: для Б. Бауера мова була «посередником» між нацією і культурою, Карлаццо-Амарі вважав націю результатом містичної долі, узагалі заперечував будь-яку роль мови у формуванні нації. Функція національної мови полягає в тому, що в мові представлена нація чи народність як цілісність, а в ній — етапи історичного розвитку з культурними традиціями, нормами, системою цінностей, рівнем духовного надбання. Слід зазначити, що в більшості випадків національна мова і національності збігаються. Але існують і протиріччя: за етнічним походженням — людна однієї національності, а по мові й культурі, якою користується — інша. У масштабах суспільств, що формуються з представників різних етносів, постають проблеми асиміляції ряду мов або функціонування двомовності, тримовності як норм демократичного державного правління. Часом питання рівноправності найбільш розповсюджених мов набувають політичного характеру. Практичними соціологічними задачами стають не тільки чисто мовні проблеми, але й освіта, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації в їхньому взаємозв'язку з мовною компетентністю, тобто етнокультурний вигляд нації у всій його повноті.

На межі XX і XXI ст. загострилися проблеми мовної комунікації, вивчення засобів комунікативного впливу, вони стали найбільш актуальними. Змінився «мовний смак епохи»: на зміну «тоталітарній мові» прийшла «вільна» мова засобів масової інформації, спілкування на різних рівнях; зросла роль мовної особистості. Серед сучасних засобів масової комунікації, що творять загальний простір міжкультурного спілкування, формуючи в людей загальні реакції і поширюючи доступну для всіх інформацію, у плані нашого розгляду ми виділяємо раціональну і логічно аргументовану мову. Основними факторами, які визначають ефективність комунікації, виступають:

 адекватність сприйняття переданої інформації; здатність викликати позитивні почуття співпереживання і схвалення;

- установлення тривалих контактів на базі досягнутого взаєморозуміння;

- взаємне збагачення учасників комунікації, збагачення двох культур, що вступають у діалог.

Важливо враховувати, що ефективність комунікації, у першу чергу, пов'язана з успіхом мовної взаємодії, що завжди відбувається в деякому соціальному і культурному контексті, який багато в чому визначає форму і зміст повідомлення. Ці форма і зміст зумовлені тією культурою, у якій відбувається даний процес комунікації. Якщо спілкування здійснюється в Японії, то його супроводжує відповідне культурне середовище, що визначає його рамки і можливості.

Ми звертаємо на те, що мова - це ментальний феномен, що виступає безумовним стрижнем комунікації. Умові закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний життєвий досвід, цілісна картина світу всього соціуму. У процесі комунікації той, хто говорить спрямовує того, хто слухає, до деякої інформації, що зберігається в його голові, що там структурована й організована в глобальну картину світу.

Не викликає сумніву, що саме в національній мові (особливо в її прислів'ях і анекдотах) відбиваються культурні, моральні та естетичні цінності соціуму. Без володіння інформацією про ці цінності та базові уявлення, що утворюють концептуальну картину світу співрозмовника, неможливе розуміння тексту як комплексу вербальної і невербальної інформації, незважаючи на знання семантики мовних одиниць, складових тексту. Наприклад, у різних типах культури превалюють різні тиші асоціативних зв'язків. Так, у вербальному поводженні бурятів різні порівняння (голова кучерявенька... як у барана, чорна... як ніч, розумна... як у собаки, кругла... як земля) будуються на використанні реалій природного характеру (вони флористичні, фауністичні, зодіакальні). Таким чином, мова виступає як функціональна система елементів, пов'язаних визначеними відносинами, а головна його функція — комунікативна. Зрозуміло, що в міжнаціональній комунікації діють загальні закони спілкування. Перш ніж приступати до спілкування, ми дивимося на потенційного співрозмовника, намагаємося визначити, про що ми зможемо з ним говорити, а також наскільки щирою може бути наша розмова. Усі ці питання виникають і в процесі міжкультурної комунікації. Успіх мовної взаємодії між представниками різних культур багато в чому визначений не логічною аргументацією, а ступенем взаємної симпатії та довіри. У результаті вже першого знайомства складається психологічна установка, у рамках якої відбувається все подальше спілкування. Різні люди становлять різний інтерес як партнери по спілкуванню. У різних культурах існують різні критерії вибору партнерів по спілкуванню. Адже не можна не погодитися, що такі характеристики як стать, вік, заняття, освіта, статус, влада, талант і краса можуть приваблювати чи відштовхувати. Причому культура впливає і на вибір теми спілкування, на ступінь його відвертості. Те, що одні культури вважають правильним (розмову про релігію, політику, расові відносини, секс), інші — аморальним. Кожна людина має своє коло проблем і своє коло людей, з якими вона може їх обговорювати. Фінансові питання, наприклад, вона воліє обговорювати з батьками, сексуальні проблеми — тільки з друзями.

Таким чином, можна говорити про систему переваг за трьома параметрами: вибір партнера, вибір теми, а також ступінь відвертості спілкування. Найважливішим фактором вербального спілкування є довіра. Комунікативний ефект від впливу слів людини, яка викликає довіру, принципово відрізняється від ефекту тих же самих слів, але вимовлених іншою людиною. Довіра пов'язана з дотриманням правил комунікації, прийнятих в даній культурі. При спілкуванні між представниками різних культур цих правил не завжди дотримуються, особливо якщо вони різні. Наприклад, у різних культурах прийнято додержуватися різних дистанцій між співрозмовниками. Мінімальна дистанція у арабів і латиноамериканців, максимальна — у північно-американців. Тому для латиноамериканця спілкування на дистанції, до якої звиклі ї їхні північні сусіди, здається надто холодним і надто офіційним, а для північно-американця зона спілкування латиноамериканців здаватиметься надто нав'язливою, агресивною і небезпечною. Офіційна зона спілкування в українців та росіян визначається звичайно довжиною двох рук, простягнених для рукостискання, а зона дружня — довжиною двох зігнутих у лікті рук. Розрізняються два рівні вербального спілкування — інтимний і офіційний. Деякі люди дозволяють іншим довідатися про себе дуже багато чого — вони діляться своїм почуттями і думками, тоді як інші ховають свій внутрішній світ. Вони можуть розмовляти цілком відверто лише на окремі теми, найбільш безпечні для себе, але будуть більш обережними, коли розмова переходить у небезпечну Для них зону. Різні люди не однаково чесні з усіма своїми знайомими, оскільки ступінь нашої зручності залежить від того, з ким ми спілкуємося — з батьками чи незнайомими людьми. Культури, як і люди, відрізняються по ступеню відвертості у спілкуванні, що залежить від теми розмови: єретичні міркування про релігію були заборонені в середині століття так само суворо, як сьогодні в Південній Африці засуджуються розмови про расові проблеми. Для вивчення рівня відвертості використовують таку схему, у якій позначені різні партнери по спілкуванню: Мати, Батько, Друг тієї ж статті, сексуальні - друг протилежної статі, неперевірений знайомий, незнайомий. Мовний етикет — це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування, а стосовно до сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного ділового спілкування. Зрозуміло, що ділове спілкування повинне відповідати ряду вимог. Серед них орієнтація на конструктивний результат, прагнення розв'язати конфлікт, спірне положення, прагнення досягти домовленості, угоди. Альтернативою конструктивного стилю, на наш погляд, виступає деструктивний стиль, що зводить спілкування до конфронтації, конфлікту, міжособистісного протистояння. У діловому спілкуванні ставлення до обговорюваної проблеми не залежить від ставлення до партнера по обговоренню. Це припускає виявлення проблеми в «чистому вигляді», оцінку спірного питання, що виходить з об'єктивних критеріїв, незалежну експертизу ситуації, формулювання висновку, виходячи з принципової рівності, толерантності, допустимості права іншої сторони на власну думку. Мовний етикет у діловому спілкуванні передбачає лояльне, шанобливе ставлення до співрозмовника, використання загальнокультурних норм спілкування, судження, форми вираження. Важливим елементом мовного етикету виступає вітання. З нього починається будь-який вид мовного спілкування, незалежно від того, були до цього представлені один одному співрозмовники у минулому чи ні. Золотим правилом для представників будь-якої нації є те, що вітає, здоровається першим той, хто першим помітив партнера. Вихованість і моральний етикет не вбачають у черговості вітання приниження своєї чи чужої гідності. Однак при зустрічі знайомого, старшого за віком чи положенням, передбачається, що молодший вітає старшого першим. Вербальні форми типу «здорові будьте», «вітаю вас» можуть бути доповнені невеликим уклоном. Рукостискання у вітанні, не будучи обов'язковим, звичайно символізує визначені відносини між людьми. При цьому молодший за віком чи положенням не повинен робити спроби першим простягнути руку. В арабській культурі це представляється крайньою невихованістю. При вході в приміщення, привітавшись за руку з одним, потрібно зробити це і з іншими (у товаристві не можна виділяти людей). Якщо в приміщенні знаходяться незнайомі, потрібно акт вітання супроводити коротким знайомством. При рукостисканні необхідно дивитися в очі тому, кому простягається рука. Непристойно подавати ліву руку, якщо права зайнята, треба звільнити її. Відвідувач, входячи в приміщення, першим вітає присутніх. Це стосується всіх, незалежно від віку чи посадового положення. Присутні в приміщенні, у яке увійшов відвідувач, відповідають не хором, як у класі, а по черзі, починаючи з того, хто ближче чи кому це зручно. Але якщо, припустимо, у нашій культурі люди, зайняті терміновою роботою, віддаючи належне загальному вітанню відвідувача, можуть обмежитися просто кивком голови, що сигналізує про те, що відвідувача помічено і його вітання прийняте, то для носіїв арабської культури таке мінімальне вітання неприпустиме. Відсутність же прояву уваги для представників будь-якої культури до вітання відвідувача — акт зневаги, приниження його гідності, невиконання вимог мовного етикету і в кінцевому підсумку поганий стиль ділового спілкування. Важливим елементом мовного етикету, пов'язаним з початком спілкування, виступає звертання, що виражається в адресації до співрозмовника по імені, по батькові, прізвищу, посадовій чи професійній ознаці. З нашого погляду, звертання має кілька цілей. По-перше, це звичайне вираження ввічливості і виказування поваги до співрозмовника. По-друге, вказівка на те, що конкретна інформація буде адресована тому, кому адресоване дане звертання. По-третє, звертання знімає знеособлювання, тобто надання уваги даній людині показує зацікавленість до особистості як до суб'єкта ділового чи іншого спілкування. По-четверте, звертання викликає позитивні емоції у співрозмовника і відповідно задоволення від них. По-п'яте, звертання формує атракцію (почуття взаємної симпатії, прихильності, залучення). Таке функціональне різноманіття звертання дає підстави трактувати його не просто як елемент мовного етикету, а і як виконання обов'язку ввічливості та психологічний прийом керування спілкуванням. У зв'язку з цим звертання ми трактуємо як «власне ім'я», що містить у собі і звучання власного імені (Д. Карнегі стверджує, що звучання власного імені — найприємніша мелодія для людського вуха), і увагу до особистості, і визнання особистості, і почуття задоволення, і позитивні емоції, і атракцію як взаємну симпатію та прихильність. Своєрідним актом взаємного самовизначення в спілкуванні між людьми, раніше не представленими один одному, виступає знайомство. Як елемент ділового і побутового спілкування та частина мовного етикету, знайомство переслідує кілька основних цілей. У першу чергу це інформація, що дається співрозмовнику (і одержувана відповідно від нього) про ім'я, по батькові та прізвище. Різні контексти спілкування накладають свої обмеження на взаємне знайомство. Службово-адміністративний контекст передбачає повне відрекомендування, а побутовий комунікативний контакт може обмежуватися тими елементами інформації, що вимагаються в цьому контексті. Фактично знайомство виражає прагнення поінформувати співрозмовника з наступних питань: хто, з якою метою, яке місце і які стосунки має з партнером, який рекомендується. У ситуації знайомства ми виділяємо явні і неявні контексти взаємодії. Явні, на нашу думку, припускають відповіді на питання, поставлені в явному вигляді й обговорені раніше. У неявних контекстах знайомство — не просто взаємний обмін обговореною вище інформацією, але і процес формування уявлень про вигляд, характер, імідж людини. Тому в процесі знайомства відіграють роль усі компоненти спілкування: одяг, вимога стилю, смаку, відповідність обстановці та ситуації, досвід поводження, дотримання розмовного етикету, досвід почуттів, коректність. Особливі функції мовного етикету виконує запрошення. Це пропозиція щодо зустрічі, установлення відносин, що виходять за рамки службової субординації, чи ж, навпаки, щодо визначення цих рамок, із кроком назустріч для вирішення конфлікту чи досягнення угоди. Запрошення повинне формулюватися відкрито, без «еківоків», але одночасно не прямолінійно. Прямолінійне запрошення не залишає вибору співрозмовнику, а запрошення, зроблені у витіюватій, вигадливій формі, просто можуть бути не зрозумілими. Особливе функціональне навантаження несе комплімент. Це елемент мовного етикету, у якому міститься деяке перебільшення позитивних якостей людини. По своїй сутності комплімент містить у собі психологічний механізм уселяння, створення атракції, тобто взаємної привабливості. Механізм компліменту містить у собі проголошення приємних слів, що перебільшують якості співрозмовника, викликаючи в нього почуття задоволення, позитивних емоцій, створення позитивного ставлення до себе чи до обговорюваного питання. Найефективнішим буде комплімент, зроблений на тлі анти компліменту собі самому. Такий контрастний метод спонукує співрозмовника до компліменту у відповідь, до прагнення сказати люб'язність, а обмін люб'язностями — гарний початок будь-якої розмови. При усій своїй банальності комплімент містить у собі ряд змістів і визначену технологію, яку не можна порушувати без небезпеки перетворити комплімент у звичайну «шпильку» чи глузування. По-перше, комплімент повинен містити тільки один зміст, уникати якої-небудь багатозначності. По-друге, не повинен перебільшувати можливі протилежні властивості. По-третє, комплімент повинен однозначно спиратися тільки на власну думку. По-четверте, у компліменті не повинно міститися ні грана менторства, дидактики. І, нарешті, по-п'яте, комплімент не повинен містити в собі тієї «ложки дьогтю», що може зіпсувати «бочку меду». Стиль компліменту може бути різним. Він залежить від об'єкта (підлеглий, начальник, відвідувач, жінка), від характеру (комплімент про особисті чи ділові якості), від ситуації і техніки, що передують контексту розмови й у цілому від всієї історичної перемінної даного питання чи специфіки особистих взаємин з об'єктом компліменту.

Елементом етикету мовного спілкування, що містить у собі похвалу, комплімент, вираження заслуг і якостей співрозмовника, як правило, є поздоровлення. Це своєрідне підкреслення позитивних сторін, успіху, згадування про знаменну дату в його житті чи виробничій і творчій біографії. До поздоровлення пред'являються ті ж вимоги, що й до компліменту. Але на відміну від компліменту поздоровлення завжди прив'язане до визначеної події, дати, явища. Тому воно повинно бути, насамперед, своєчасним, доречним. У побутовому і діловому спілкуванні представників різних культур поздоровлення є індикатором того, що особистість, яку поздоровляють, становить інтерес і значення для того, хто робить поздоровлення. Відсутність такого індикатора говорить або про неуважність, черствість, або про те, що у відносинах між ними з'явилися такі сюжети, що ускладнюють використання даного елемента мовного спілкування. Формальне чи службове поздоровлення просто підтверджує наявність сформованих відносин. Вираження формального поздоровлення особі, відносини з якою перейшли на рівень неформальних (дружніх, приятельських), може бути сприйняте як «похолодання» у відносинах. З іншого боку, впровадження в службові відносини немотивованих неформальних виражень симпатії, вдячності чи прихильності може бути неправильно витлумачено. Стосовно особи, що стоїть на більш високій сходинці службової ієрархії, це може бути сприйняте як звичайне підлабузництво чи догідництво, а стосовно підлеглого — як виділення його з рядів колег. Коректна тональність поздоровлення — гарний стиль службової субординації.

Будь-який вид мовного спілкування завершується таким елементом мовного етикету як прощання. Вітання і прощання виступають як спарені види діалогової гри, причому в рамках міжсуб’єктного розуміння. Так само як і у випадку з вітанням, першим прощається той, хто іде, залишає приміщення чи кому це зручніше зробити. Форми прощання, як і форми вітання, можуть бути вербальними («До побачення», «Усього доброго (найкращого)» тощо) і невербальними, пов'язаними з доповненням сказаних слів легким уклоном, жестом руки та ін. Аналогічні вимоги пред'являються і до рукостискання: першим простягає руку старший молодшому, прощальне рукостискання, у якому занадто енергійно демонструється сила, долоня затримується в долоні, — типове порушення етикету. Інша крайність теж недоречна: не варто простягати мляву, безжиттєву долоню «човником»: усе це говорить про недостатню вихованість. Вихід відвідувача зі службового приміщення після рішення того чи іншого ділового питання взагалі не припускає простягання через стіл на прощання руки співрозмовнику. Гарним стилем соціального працівника, який провів бесіду зі старшим за віком чи з жінкою, вважається наступне: коли відвідувач підвівся для прощання і виходу, підвестися, старого відвідувача чи інваліда і жінку потрібно провести до дверей, відкривши їх для полегшення дій співрозмовника. Міжкультурне спілкування — це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур, саме мова являє собою символічний код культури.

Ресурс міжсуб'єктного розуміння забезпечують елементи мовного етикету: звертання, знайомство, запрошення, комплімент і поздоровлення, через які виявляється соціокультурна специфіка партнера в акті комунікації.


Висновок

Незважаючи на нелегку і складну долю українського мистецтва, в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу. Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Однією з актуальних проблем на сьогодні є державна підтримка національної культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським принципам, державна підтримка культур національних меншин - ось один з необхідних напрямів національно-духовного відродження нашої держави. Особливої уваги потребує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не розвиваються в Україні або втратили національну визначеність (телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури.

Таким чином, протягом ХХ ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Проте вона засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів. Сьогодні українська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей. Він відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями і супроводжується духовним піднесенням або ж духовним зламом, що у своїй суперечності і свідчить про повнокровність життя нації.


Список використаної літератури

1. Мистецтво України. Енциклопедія. Том 1. Київ., 1995.

2. Історія української архітектури за ред.. В. Тимофієнка К., «Техніка», 2003

3. Казимир Малевич: художник і теоретик. М., 1990

4. Кулива И. Философия и искусство модернизма. М.,1980

5. Національна культура в сучасній Україні. – К., : Асоціація «Україна», 1996.

6. Энциклопедический словарь по культурологи. – М. : Центр, 1997. .

7. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М. Заковича. – К.: т-во «Знання», КОО, 2001.

8. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977.

9. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства / История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3-


Информация о работе «Морально-естетична культура та спілкування»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 47807
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
23774
0
0

... в різних ситуаціях у кожнім конкретному випадку. Істотним показником зовнішньої культури людини служить знання їм і проходження нормам сучасного етикету. 2. Роль морального самовдосконалення у формуванні культури особистості. Моральне і естетичне самовдосконалення особистості включає точне дотримання правил культури поводження. Воно так само припускає в першу чергу глибока повага людської ...

Скачать
62130
3
0

... і показники, отримані під час дослідно-експериментальної роботи; визначена сфера застосування отриманих висновків. Наукова новизна полягає в тому, що теоретично обґрунтовано методику виховання естетичної культури підлітків, визначено критерії (емоційний, інтелектуальний, мотиваційно-діяльнісний, комунікативний), їхні показники й рівні вихованості естетичної культури старшокласників. Практичне ...

Скачать
55129
1
1

... kontinentu – 2007»], (Praha, 15 prosincщ 2007 roku) – Dнl 8. Pedagogika. Psychologie a sociologie. Hudba a ћivot: Praha, 2007. – С.49-57. АНОТАЦІЇ Алексєєва-Вовк М.І. Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення. – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Національний педагогічний ...

Скачать
32031
0
0

... морального розвитку. Рівень моральної культури особистості виявляється через систему функціонально пов’язаних показників (критеріїв). По-перше, це знання основних норм, правил, принципів, ідеалів. Становлення моральної культури особистості в індивідуальному житті починається саме з уявлень про добро і зло, сприйняття їх, аналізу, відбору, створення ієрархічної системи моральних цінностей – ...

0 комментариев


Наверх