Меморіальні музеї Львова: І. Франка та М. Грушевського

5. Меморіальні музеї Львова: І. Франка та М. Грушевського.

Тема 4. Історія музейної справи в Україні

4.1. Розвиток музейної справи в Україні у XIX -- на початку XX ст. [24; 32; 53; 62; 67-69; 73]

На підросійській Україні перші музеї виникли на початку XIX ст. Завдяки діяльності І. Бларамберга, П. Дюбрюкса, І. Стемпковського та інших учених у Північному Причорномор'ї створено ряд археологічних музеїв (найбільший в Одесі), які зосередили пам'ятки античних міст - Ольвії (поблизу Миколаєва), Херсонеса (біля Севастополя), Пантікапея (в Керчі) та інших. У першій половині ХIХ ст. в Україні виникають музеї: при Харківському університеті (1807 р.) - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Образотворчих мистецтв (збірки його стали основою для міського художнього музею); при Київському університеті (1834-1837 рр.) - старожитностей, нумізматики, образотворчих мистецтв, Зоологічний музей.

В другій половині XIX ст. відкриваються історичні музеї: Міський музей у Києві (1899 р.), (меценати - Б.І. Ханенко, М.А. Терещенко, О.О. Бобринський, археологи - В.В. Хвойка. творці - археолог М.Ф. Біляшівський, що понад 20 років був директором музею, етнограф Д.М. Щербаківський); у Чернігові (1909), створеній на базі колекцій В.В. Тарновського та музею Архівної комісії; Херсонеський археологічний музей (1892 р., тепер Національний заповідник "Херсонес Таврійський" у Севастополі); Історичний музей у Катеринославі (1849 р., тепер Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького).

Наприкінці XIX - на початку XX ст. відкривається багато художніх і природничих музеїв. Феодосійська картинна галерея (1880), створена художником І.К. Айвазовським, Катерино славський художній музей (1906-1914). Тоді ж виникають музеї при земствах, губернських архівних комісіях, наукових товариствах і окремих установах: Етнографічний музей Харківського Історико-філологічного товариства (1900), Музей Товариства дослідників Волині в Житомирі (1902) та ін.; у повітових містах і навіть селах: Остерський (1911), Острозький (1913), Вовчанський (1915), Хорольський (1917). М.Ф. Біляшівський створив у 1896 році музей у с. Городку на Волині; природничі музеї: Зоологічний (1865) та Палеонтологічний (1872) музеї Одеського університету, Таврійський природничо-історичний музей у Сімферополі (1899), Акваріум в Севастополі (1896).

Теорія музейної справи була ще у зародковому стані. Лише в провідних музеях Києва закладалися основи охоронної, облікової і наукової роботи, і тільки у найбільших з них практикувалося проведення екскурсій. У більшості музеїв освітня робота ще не провадилася.

4.2. З історії українського музейництва у XX ст. [71]

- Міжвоєнний період. Внаслідок захоплення влади в Україні кримінальними елементами відбувається реорганізація музейної справи відповідно до їх так званих "революційних" уявлень. Вже 1920-1922 рр. на базі збірок мистецьких творів з приватних колекцій Б.І. і В.М. Ханенків, М.А. і Ф.А. Терещенків, О.Г. Гансена, П.Д. Харитоненка та ін. було відкрито Київську картинну галерею, Одеський державний художній музей, Картинну галерею в Полтаві. Порівняно з довоєнним періодом музейна мережа в Україні зросла у 3 рази - з 36 до 100 (наприкінці 20-х років). Першими історико-культурними заповідниками були оголошені стародавнє місто Ольвія на Миколаївщині (1924 р.) і Києво-Печерська лавра (1926 р.), де було Музейне містечко у складі: Музеїв металопластики, станкового малярства, тканин та шитва, українського письма й друку, нумізматичного, порівняльної історії культів, української архітектури тощо.

У 1928-1929 рр. заповідники створено і в інших архітектурних пам'ятках - у фортеці ХІV-ХVІІ ст. в Кам'янці-Подільському, в Кирилівській церкві XII ст. в Києві, у стародавніх храмах Чернігова, Новгорода-Сіверського.

У 20-ті роки в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них -Музей-заповідник на могилі Т.Г. Шевченка в Каневі (1926 р.), Музей-заповідник М.В. Гоголя в селі Великі Сорочинці (1928 р.). Музей В.Г. Короленка в Полтаві (1928 р.).

Основним змістом повоєнного періоду була подальша "боротьба за ідейну чистоту", жертвою якої стали 11 музейних закладів, створених у передвоєнні десятиліття (в т. ч. Самбірський та Яворівський музеї на Львівщині). Формальною причиною їх ліквідації була відсутність в експозиції цитат класиків марксизму-ленінізму тощо. У 1970-1990-i роки, відмічені істотним зростанням кількості музеїв, насамперед у районних центрах. Найзначніші з них - Володимир-Волинський історичний музей, музей "Козацькі могили" (у 1991 р. реформований у Національний заповідник), Самбірський музей "Бойківщина", Збаражський історико-культурний заповідник та ін.

4.3. Видатні діячі музейної справи в Україні у XX ст. [71]

Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940), дослідник Запоріжжя, директор (1902-1934) Дніпропетровського історичного музею, Возницький Борис Григорович (1931 р. нар.), з 1966 р. очолює Львівську галерею мистецтв [14], Сікорський Михайло Іванович (1923 р. нар.). З 1951 р. у Переяславі-Хмельницькому створив історико-культурний заповідник (тепер Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав") з цілим комплексом промислово-технічних музеїв, які за багатством оригінальних експонатів переважають відомі музеї Європи [71].

Тема 5. Музейна справа в сучасній Україні. Провідні музеї