Особливості розвитку романської архітектури західнослов’янських країн

Вступ

Поява та розвиток романського стилю в архітектурі західнослов’янських країн тiсним образом пов'язані з історією, соціально-економічними умовами, які відбувалися в людському суспільстві. Цей етап романського розвитку цивiлiзацiї знайшов відображення в пам'ятках архітектури. Вони i в наш час приймають участь у формуванні архітектурного силуету рiзних міст.

Об'єкт дослiдження

Пам'ятки архiтектури на захiднослов'янських землях в романський перiод. В роботі подана їх повна характеристика, розглядаються їх конструктивні особливості та проводиться порівняльний аналіз.

Предмет дослiдження

Романська архiтектура захiднослов'янських земель i визначення основних тенденцiй її розвитку.

Межi дослiдження

Хронологiчнi дослiдження X–XIII cтолiття.

Мета дослiдження

Аналiз основних тенденцiй у розвитку романської архiтектури у захiднослов'янських країнах перiоду середньовiччя.

Завдання дослiдження:

– розкрити iсторико-соцiальнi умови розвитку романської архiтектури в захiднослов'янських країнах перiоду середньовiччя;

– прослiдкувати процес розвитку романського стилю;

– узагальнення матеріалів, щодо особливостей романської архітектури та виокремлення конструктивних та декоративних самобутніх рис західнослов’янських країн;

– вивчення стилістичної характеристики та порівняльний аналіз пам’яток архітектури західнослов’янських країн романського періоду.

Методи дослiдження:

– iсторичний та порiвняльний аналiз архiтектури захiднослов'янських країн;

– iсторiографiчний аналiз наукової лiтератури (iсторико-культурологiчної, мистецтвознавчої);

– аналiз пам'яток архiтектури.

Науково-практична цiннiсть роботи.

Результати роботи, якi отримано в процесi дослiдження, можуть бути використанi:

– при подальшому дослiдженнi окремих питань з романської архiтектури захiднослов'янських країн;

– як цiкаве доповнення до вiдповiдних роздiлiв посiбника з iсторiї архiтектури;

– у викладацькiй дiяльностi у курсi лекцiй з iсторiї архiтектури.

Структура курсової роботи

Пiдпорядкована розкриттю мети та завдань дослiдження. Обсяг роботи становить 40 сторінок. Текст курсової роботи містить вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел (39 найменувань). Додатки включають перелік ілюстрацій (38).

1. Романське мистецтво (XI–XII ст.)

Імперія Карла Великого була не довготривалою, перші симптоми її розпаду позначилися ще за життя самого імператора. При найближчих же його наступниках цей процес посилився в ще більшій мірі. До незгод, міжусобиць і безвладдя, що характеризує час царювання сина і внуків Карла, приєднуються з другої половини IX століття безперервні набіги арабів, угорців і особливо грізних норманів. Європа вступає в смугу тривалих майже повсюдних і винятково важких бід. Багато монастирів, міста, замки були розорені, пам'ятники архітектури знищені, твори образотворчого і прикладного мистецтва розграбовані. Художнє життя прийшло в занепад. Кінець IX і X сторіччя є найтемнішим періодом в історії мистецтва західного середньовіччя. Лише в самому кінці першого тисячоліття нашої ери, коли нормани осіли на півночі Франції і небезпека їх набігів минула, Західна Європа вступила знову в смугу більш нормального існування. В більшості країн остаточно оформляються феодальні відносини, наступає економічне пожвавлення, а разом з тим і новий підйом культури. Біля 1000 року оновлення мистецтва в Західній Європі стає більш менш повсюдним. Відкривається нова його фаза. В мистецтвознавчій літературі ця фаза, відповідна часу щонайвищого розвитку феодалізму, одержала назву романського стилю. Термін цей з'явився в XIX столітті, коли були знайдені зв'язки архітектури XI–XII сторіч з давньоримською (зокрема, вживання напівциркульних арок і зведень). Виникле по аналогії з терміном «романські мови» назва «романський стиль» умовно, бо відображає лише одну і притому не головну сторону мистецтва даного періоду, проте воно увійшло у загальний вжиток. В основному романський період припадає на XI–XII сторіччя, причому XI вік розглядається звичайно як час раннього, а XII вік – як час зрілого романського мистецтва. Хронологічні рамки для окремих країн і областей Європи повністю, проте, не співпадають. В Італії і Німеччині панування цього стилю захоплює значну частину XIII століття; навпаки, на північному сході Франції друга половина XII століття належить вже наступному за романським готичному періоду.

Характерні для феодалізму панування натурального господарства, нерозвиненість обміну і самостійність окремих феодалів спричинили за собою відому відособленість явищ культури і мистецтва. Архітектура і мистецтво Європи XI–XII сторіч відрізняються великою кількістю і різноманітністю локальних шкіл. Та все ж мистецтво цієї пори не позбавлене єдності. Саме в цей час вперше виникає загальноєвропейський стиль, який підпорядковує собі місцеві художні традиції.

Єдність європейської культури XI–XII століть обумовлено наявністю набагато ширших контактів між різними областями і країнами, ніж здається на перший погляд. Головна роль в їх здійсненні первинно випала на долю церкви.

В XI–XII століттях церква досягла вершини могутності. Її вплив на духовне життя того часу було безмежне. В її руках зосереджувалися величезні матеріальні засоби. Особливо зросло значення монастирів. До початку другого тисячоліття чернецтво одержало нові організаційні форми. Більшість монастирів була зв'язана в з'єднані загальним статутом конгрегації і підлегла головному монастирю, який визнавав лише владу папи. Так виникли загальноєвропейські монастирські об'єднання, наймогутніше з яких очолювалося в XI столітті бургундським абатством Клюні.

Церква була головним замовником витворів мистецтва. Її величезні багатства відкривали перед нею такі широкі можливості, що змагатися з нею було під силу хіба лише наймогутнішим представникам світської влади. Ведуча роль і в цій області належала монастирям. Їх активність була настільки велика, що романське мистецтво, принаймні у Франції, Англії, Іспанії, Німеччини, може бути названо мистецтвом переважно монастирським. Природно, що широкі загальноєвропейські зв'язки монастирів немало сприяли повсюдному розповсюдженню конструктивних прийомів в архітектурі і нових форм образотворчого мистецтва, що складалися у той час.

Важливим джерелом доходів монастирів і однією з основ їх впливу на народ були «чудотворні» потужності і реліквії святих. XI–XII сторіччя були часом щонайвищого підйому культу святих, що всемірно заохочувався церквою. Колосальний розмах в цей час придбали паломництва до «святих місць» і реліквій, головними з яких були Палестина, Рим і Північна Іспанія. До Палестини і Рима привертали легенди про виникнення християнства і перших християнських мучеників, Іспанія ж стала об'єктом паломництва з IX століття, коли на її північно-західному побережжі була «відкрита» гробниця апостола Якова Старшого, проголошеного покровителем священної війни проти арабів. Шляхи в ці три головні центри найбільш густо перерізували південну Францію і Італію.

Загальновідомо, яку роль зіграли паломництва і хрестові походи – що почалися під кінець XI сторіччя до Палестини – в розвитку європейської економіки і торгівлі. Не меншу роль зіграли вони і в розвитку культури і мистецтва. Разом із строкатим натовпом паломників з міста в місто, з країни в країну слідували будівники, живописці, ремісники. Обмін досвідом сприяв збагаченню традицій і успіхам мистецтва і зумовив ту єдність стилю, яка характеризує, не дивлячись на всі місцеві відмінності, європейську художню культуру XI–XII століть.

Основним видом мистецтва в романський період є архітектура. Виняткова роль, що належала у феодальному суспільстві церкві, і величезні матеріальні засоби, що зосередилися в її руках, привели до того, що романська архітектура є переважно церковною. Прийоми і форми її вплинули і на цивільну архітектуру.

Церковна романська архітектура спиралася на досягнення каролінгського періоду і розвивалася під сильним впливом – залежно від місцевих умов – античного, сірійського, візантійського і арабського мистецтва.

Феодальна роздробленість Європи породила безліч локальних шкіл, що спираються на місцеві архітектурні традиції і залежних від політичних і економічних зв'язків, наявності певних будівельних матеріалів і т. п. При всій відмінності в рішенні архітектурних задач, ці школи мають багато загального, зокрема в плані і конструкціях будівель, рівно як і в характері декоративних форм.

Основною архітектурною задачею було створення кам'яного, здебільшого монастирського храму, що відповідав вимогам церковної служби. Головним його типом є тип базиліки. Але порівнянню з ранніми пам'ятниками базиліка цього часу значно ускладнена в плані і композиції. До числа новинок відноситься збільшення східної частини храму (хору), призначеної для духівництва. Ця частина подовжується, одержує, окрім головної апсиди, ще ряд апсидіол, іноді ускладнюється все її планування (частіше всього у Франції). Поширеною особливістю романських храмів є наявність розташованих під хором перекритих зведенням крипт – невеликих підземних приміщень, що служили місцем зберігання реліквій, а також що використалися для поховань.

Стіни романських будівель відрізняються великою товщиною і створюють враження потужності. Віконні і дверні отвори дуже вузькі. В контурах форм переважають прості вертикальні і горизонтальні лінії, так само як і напівциркульні арки, особливо характерні для романського стилю. Вони застосовуються у вікнах, дверях, аркадах і т. п.

Зовнішній вид романського храму чітко виражає особливості його плану і розчленовування внутрішнього простору. Всі відзначені вище риси придають зовнішньому вигляду храму величавість, строгість і, залежно від декоративних форм, більшу або меншу суворість. Аналогічне враження проводить і інтер'єр романського храму.

Особливості романської архітектури обумовлені в першу чергу вживанням склепінчастих перекриттів і системою

розміщення віконних отворів. В ранніх пам'ятниках центральний неф має плоске перекриття, зведення ж з'являються спочатку в криптах і бічних кораблях. З розвитком будівельної техніки зведення одержали поступово всі частини храму.

Романський напівциркульний хрестовий обвід

Найважливішою конструктивною задачею, що встала перед будівниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралізація їх розпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинути опори, що утворюються. Найпростіше рішення цієї задачі, – максимальне потовщення стін і опор тобто погашення розпору вагою інертної маси каменя. Частково цим пояснюються масивність романських будівель, невелика кількість і невеликі розміри їх отворів. Проте, прагнучи більш економічного рішення, романські архітектори стали розробляти конструкції, в яких нейтралізація розпору досягалася за рахунок взаємодії врівноважуючи один одного сил. (Важливим кроком в цьому напрямі було створення хрестових зведень, утворених перетином двох відрізків напівциркульних зведень рівного радіусу, що перехрещуються під прямим кутом (мал. 1). Таке зведення робить тиск лише на чотири опорні крапки, що дозволяє значно полегшити стіни. До того ж при використанні ряду примикаючих один до одного хрестових зведень для перекриття подовжніх приміщень їх розпір частково нейтралізується за рахунок зустрічного тиску. Романські архітектори широко використовували хрестові зведення напівциркульного перетину. Проте з їх допомогою стали перекривати спочатку лише невеликі прольоти – бічні нефи базилік, крипти, галереї монастирських дворів, – тоді як в широких центральних нефах довгий час зберігалася найпростіша напівциліндрична форма.

Центральний неф з бічними сполучали аркади. При плоских стелях вони спиралися на колони, що чергувалися із стовпами простого прямокутного перетину. Для величезних важких зведень така форма засад виявилася недостатньою, і останні були замінені масивними стовпами з виступаючими напівколонами або пілястрами. В романській архітектурі колона поступово позбавляється свого призначення як одне з головних конструктивних елементів, але разом з тим широко застосовується як декоративний елемент в аркадах, порталах, при розчленовуванні віконних отворів. Слід помітити, що романська колона не знає стійких типів ордерів, надзвичайно різноманітна по пропорціях і відрізняється множинністю форм капітелей. В ранній період була найбільш поширена форма, що наближається до усіченої кулі. В період зрілості романського мистецтва виникає особливий вид скульптурної капітелі.

Серед характерних явищ романської церковної архітектури заслуговують згадки так звані клуатри – які примикали до монастирських церков, прямокутні в плані двори, по сторонах яких тягнулися галереї з багато декорованими аркадами.

В порівнянні з церковним будівництвом світська архітектура романського періоду набагато більш скромна. До цього часу складається тип житла феодала – замок. Звичайно він складався з двору, в центрі якого розташовувалася масивна башта (донжон). Башта ця, що мала декілька поверхів, служила житлом сеньйору і була останнім оплотом у разі облоги. Аналогічний характер мали і зміцнення міст, що обносилися численними баштами, сполученими з високими кам'яними стінами. Будівельні форми відрізнялися простотою. Лише в окремих випадках спостерігалася турбота про декоративне убрання. Для цього використовувалися форми, вироблені церковною архітектурою. Так прикрашалися імператорські пфальці, замки королів і могутніх феодалів, а іноді і багаті міські будинки (частіше всього – єпископські палаци), тоді як житла рядових городян мали скромні розміри. Останні складалися звичайно з двох поверхів: нижній, з аркою, що виходила на вулицю, служив майстернею або лавкою, верхній же призначався для житла.

Форми романської культової архітектури, зокрема велика кількість ділянок, сприяли розповсюдженню монументального живопису, який переживав розквіт вже в XI столітті. В цей же період спостерігається відродження кам'яної монументальної скульптури, теж найтіснішим чином пов'язаної з архітектурою: романська скульптура існує лише у формі рельєфу, розпластаного на площині стіни або покриваючого поверхню архивольтів і капітелей.