Навигация
Початки елліністичного реалізму
40429
знаков
0
таблиц
4
изображения
2.3 Початки елліністичного реалізму
Еллінізм – етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334 – 323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився у 30 р. до н. е. підпорядкуванням Єгипту [15].
Мистецтво епохи еллінізму воскресало новими ідеями загальності і людяності. Очевидний інтерес творців скульптури до життя у всіх його проявах простежується у багатьох творах. Творчий погляд художників, що наситилися героїкою міфів, звертається в натуралізм, що стає не менш важливим, ніж зображення культових статуй.
Складний розвиток різноликих держав еллінізму породив створення багатьох художніх шкіл в скульптурі. І якщо в класичну епоху процвітала афінська школа пластики, то в період еллінізму на передній план виходять нові центри скульптурної творчості – Пергам, Александрія, Родос і Антіохия. Краще всього відомі твори пергамської школи з характерною для неї патетикою і підкресленим драматизмом скульптурних зображень. Так, монументальний фриз Пергамського вівтаря, виконаний в дуже високому рельєфі, передає битву олімпійських богів з повсталими проти них синами Землі – гігантами. Гіганти гинуть, їх фігури виражають відчай, страждання, фігури олімпійців, навпаки, спокійні та надихаючі [18].
Скульпторів еллінізму продовжувала хвилювати жіноча краса. Статуя Афродіти, традиційно звана Венерою Мілоською (див. додаток Г), була знайдена в 1820 році на острові Мелос і відразу здобула всесвітню популярність як досконале творіння грецького мистецтва. Цю високу оцінку не похитнули й знайдені пізніше знахідки грецьких оригіналів – Афродіта Мілоська займає серед них особливе місце. Виконана, мабуть, в II столітті до н.е. скульптором Агесандром або Олександром, як свідчить напис на цоколі, що майже стерся, вона мало схожа на сучасні їй скульптури, що зображають богиню пристрасті. Еллінізм Афродіти найчастіше сходили до типу Афродіти Кнідської Праксителя, роблячи її плотсько-спокусливою, навіть злегка манірної. Афродіта Мілоська оголена тільки наполовину, задрапірована до стегон, строга і піднесено спокійна. Вона втілює не стільки ідеал жіночої краси, скільки ідеал людини в загальному і вищому значенні. Російський письменник Гліб Успенський знайшов вдалий вираз: ідеал «розпрямленої людини», вже одне споглядання якого випрямляє душу. Скульптор, мабуть, слідував більше Фідію, або його учню Алкамену, ніж Праксителю. Можна думати, що він свідомо хотів, піднявшись над сьогоднішнім днем, воскресити дух фідієвської високої класики, не поступаючись тим, що було досягнуте вже після Фідія, – вишуканою обробкою поверхні мармуру, вільною постановкою фігури в просторі. Перемога художника виявилася повною: у його творінні чутний звук божественної еллінської мови, що “замовк”.
Статуя збереглася добре, але у неї відбиті руки. Висловлювалося багато припущень про те, що робили ці руки: чи тримала богиня яблуко? або дзеркало? або вона притримувала край свого одягу? Переконливої реконструкції не знайдено, по суті, в ній і немає потреби. «Безрукість» Афродіти Мілоської з часом стала як би її атрибутом, вона аніскільки не заважає її красі і навіть підсилює враження величавості фігури. І оскільки не збереглося жодної непошкодженої грецької статуї, то саме в такому, частково пошкодженому стані Афродіта предстає перед нами, як «мармурова загадка», загадана нам античністю, як символ далекої Еллади.
В елліністичний період вперше предметом пластики стає дитина зі всіма анатомічними особливостями дитячого віку і зі всією чарівністю, їй властивою. У класичну епоху маленьких дітей якщо і зображали, то швидше як мініатюрних дорослих. Навіть у Праксителя в групі “Гермес з Діоніном” Діоніс мало схожий на немовля по своїй анатомії і пропорціям. Здається, тільки тепер помітили, що дитина – зовсім особлива істота, жвава і лукава, з своїми особливими звичками; помітили і так зачарувалися їм, що самого бога любові Ерота стали представляти дитиною, поклавши початок традиції, що затвердилася на століття. Пухкі кучеряві малюки творців еллінізму зайняті всілякими витівками: катаються на дельфіні, возяться з птахами. Особливою популярністю користувалася статуя хлопчика, що б'ється з гусаком. Такі статуї ставилися в парках, були прикрасою фонтанів, поміщалися в святилищах Асклепія, бога лікування, а іноді використовувалися для надгробків.
Ми бачимо, який різноманітний художній перебіг еллінізму: у одних продовжуються (і часом зводяться на новий ступінь) минулі класичні традиції, в інших беруть початок шукання, які будуть підхоплені тільки в наступні епохи.
Щонайвищим досягненням родоських скульпторів була висічена з єдиного мармурового блоку група “Лaoкоон з синами”. Її сюжет автор черпає з оповідей про Троянську війну, вражаючи висловлений він і в “Енеїді” римського поета Вергілія. Троянський жрець Лаокоон піддався страшному покаранню богів, що були покровителями греків у Троянській війні, за те, що переконував своїх співгромадян не довіряти грекам і не вносити в місто залишеного ними дерев'яного коня (“Бійтеся данайців, що дари приносять!”). За це боги наслали на нього величезних змій, що душили синів Лаокоона і його самого. Скульптура зображає відчайдушні і явно марні, зусилля героя вивільнятися з лещат чудовиськ, які щільними кільцями обвили тіла трьох жертв, здавлюючи їх і кусаючи. Даремність боротьби та невідворотність загибелі очевидні.
Ця найпізніша за часом створення оригінальна скульптура, з усіх тих, що дійшли до нашого часу, була знайдена раніше всіх інших. Її відкопали в Римі на початку XVI ст.., і незабаром вона здобула світову популярність. Великий німецький просвітитель Лессинг у середині XVIІІ ст. присвятив “Лаокоону” спеціальне дослідження, що трактує проблему меж і відмінностей між поезією і пластичними мистецтвами. Лессинг звернув увагу на те, що античний творець, навіть передаючи сильний біль, все ж таки підпорядкував свою статую вимогам краси і показав Лаокоона не кричущим від болі, а лише стогнучим, на відміну від Вергілія, у якого нещасний жрець видає пронизливі крики. Спостереження Лессинга вірне: античне відчуття міри, як і взагалі традиції грецької пластики, зберігаються в групі “Лаокоон”. Але і самий вибір сюжету, і трактування його глибоко песимістичні. Грецьке мистецтво часто зображало загибель героїв, але то була загибель в боротьбі. Тут перед нами не битва, а жорстока страта неповинних: адже Лаокоон не зробив ніякого злочину, навпаки, виконував свій обов'язок, застерігаючи Трою; тим більше ні в чому не винуваті його діти.
До традиційного уявлення греків про владу долі тепер домішується думка про безпорадність людини – іграшки сліпих сил.
Іноді скульптура еллінізму була призначена і дня суспільних споруд. Так, на острові Родос, як повідомляє Пліній Старший, було близько сотні колосів (скульптури, що перевищують людське зростання). Наймасштабнішим був грандіозний Колос Родоський, який став даром покровителю острова, богу Геліосу, що сприяв успішній перемозі флоту і армії Деметрія Поліоркета. Тридцятиметрову статую Геліоса спроектував родосський скульптор Харес. Ноги статуї упиралися в дві скелі, а між ними в гавань могли проходити кораблі. Але через 56 років, надломившися в колінах, статуя звалилася. За словами Плінія Старшого, навіть будучи зруйнованою вона залишалась викликати подив своєю грандіозністю.
Особливо великим був вплив культури еллінізму на римську культуру: у Рим були вивезені багато творів мистецтва, бібліотеки, архіви, що збагатили латинську культуру, Це красномовно підтверджують слова римського поета Горація: “Греція, бранкою ставши, переможців грубих полонила. У Лациум сільський мистецтва внесла”.
В цілому елліністичний період характеризується активним пошуком нових скульптурних форм. Еллінізм став більш високим етапом історичного розвитку народів класичної Греції і стародавнього Сходу, зробивших крок уперед в культурному та суспільно-політичному устрої. Основою прогресивних змін в епоху еллінізму було взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізацій як результат їх безпосередньої взаємодії. що і вплинуло на розвиток скульптури та мистецтва взагалі.
ВИСНОВКИ
Скульптура Стародавньої Греції в своєму розвитку пройшла складний шлях, підготувавши ґрунт для розвитку пластики подальших епох в різних країнах. Розглянувши старогрецьке скульптурне мистецтво впродовж всього періоду античності, ми побачили весь процес становлення, розквіту і занепаду стилів скульптур – весь перехід від строгих, статичних й ідеалізованих форм архаїки до урівноваженої гармонії класичної скульптури та драматичного психологізму статуй еллінізму. Творіння скульпторів Стародавньої Греції по праву вважалася зразком, ідеалом, каноном впродовж багатьох століть і зараз вона не перестає бути визнаним шедевром світової класики. Ні до, ні після не було досягнуто нічого подібного. Всю сучасну скульптуру можна вважати в тому або іншому ступені продовженням традицій Стародавньої Греції.
Відомо, що спочатку античні майстри пластичного мистецтва творили в камені та мармурі, лише згодом вони опанували бронзу, проте саме фактура мармуру з його кольором і декоративністю дозволяла з найбільшою виразністю відтворювати красу людського тіла. М. Алпатов пише, що особлива пристрасть до пластики, до просторових мистецтв завжди була притаманна грекам. Тому найчастіше людське тіло, його будова і податливість, його стрункість і гнучкість привертали до себе увагу греків, вони охоче зображали людське тіло і оголеним, і в легкому прозорому одязі.
На превеликий жаль, в наступний період, що слідував за епохою грецької цивілізації, над збереженням бронзових шедеврів зволіли їх переплавленню на куполи або монети, а згодом на гармати.
У пізніший час традиції, закладені старогрецькими скульптурами, збагатили новими напрацюваннями і досягненнями, античні ж канони послужили необхідною основою, базою для розвитку пластичного мистецтва всіх подальших епох.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Баумгартен Ф. Эллинская культура. – М.: АСТ, 2000. – 507 с.
2. Боннар А. Греческая цивилизация. – Ростов н/Д.: Феникс, 1994. – 448 с.
3. Винкельман И. И. История искусства древности: малые сочинения / изд. подготовил И. Е. Бабанов. – СПб.: Алетейя, 2000. – 770 с.
4. Всеобщая история искусств. Том 1 / Ред. Р.Б.Климов – М.: Государственное издательство “Искусство”, 1956. – 448 с.
5. Квинт Гораций Флак. Оды. – М.: Эксмо, 2007. – 352 с.
6. Гнедич П. П. Всемирная история искусств. – М.: Современник, 1996. – 494
7. Греченко В.А., Чорний І.В. Історія світової та української культури. Підручник для ВНЗ. – К.: Літера, 2000. – 464 с.
8. Дмитриева Н. А., Акимова Л. И. Античное искусство: очерки. – М.: Дет. Лит., 1988. – 256 с.
9. Колпинский Ю. Д. Скульптура Древней Эллады. – М.: “Искусство”, 1963. 420 с.
10.Кузищин В. И и др. История Древней Греции. – М.: Высшая школа, 2003. 399 с.
11.Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., Высшая школа, 1990. – 351 с .
12.Немировский А.И. История Древнего мира. – М.: Феникс, 1994. – 448 с.
13.Ривкин Б.И. Античное искусство. – М.: “Искусство”, 1972. – 172 с.
14.Чумаченко Б. М. Вступ до культурології античності. Стародавня Греція: Навч. посіб. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. – 100 с.
ДОДАТКИ
Додаток А
Гера Самоська. Мармур
Додаток Б
Дискобол. Мирон
Додаток В
Гермес з немовлям Діоніcом. Пракситель
Додаток Г
Венера Мілоська. Агесандр.
Похожие работы
... ст. до н.е. виникає грецький театр. Значну роль у ньому відігравав хор, який заміняв дійових осіб. Із хору поступово стали відокремлюватися актори. Архаїчна культура заклала основи для розквіту класичної культури стародавньої Греції. Після перемоги греків у греко-перських війнах у V ст. до н.е. відбувається подальша консолідація та розвиток грецького полісу. Рабство набуває завершеної класичної ...
... , мислячим і хоробрим народом, що добре надбав історичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час в розвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним. Роль Афін серед інших полісів дуже зросла внаслідок перемог Афін в греко-перських війнах (500-499 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз ...
... скидали в провалля Тайгетського хребта. Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата. Мистецтво Стародавньої Греції Література Особливе місце в історії світової цивілізації займає давньогрецька художня культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройняте ...
... не відрізняється від бронзової і перевершує останню за точністю відтворення оригіналу. За Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» оригінальні вироби скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів вважають культурними цінностями (розд. 1, ст. 1). Методи аналізу культурних цінностей Працівники музею та мистецтвознавці володіють кількома ...
0 комментариев