Навигация
1.2 Трипільські протоміста
Однією з обов’язкових складових трипільської цивілізації є поява протоміст. Дослідження за останні 30 років виявили, що трипільці стали на шлях урбанізації і шли по ньому на протязі майже тисячі років, поки не зникли.
Перш за все треба визначити причини та передумови виникнення протоміст. Важливим елементом існування циклічно-переложної системи землеробства було захоплення чергової ділянки земельних угідь для експлуатації протягом 50-70-річного циклу. На початкових етапах розселення трипільців цей процес регулювався на рівні окремих громад. Власність громад на землю забезпечувалася військово-демографічним потенціалом. У процесі розселення трипільських громад на величезній неосвоєній території, мали набути великого значення адміністративні функції, виникнути прошарок людей, які відповідали за вирішення питань, пов’язаних з аграрними розпорядками та військовими справами.
Також треба сказати, що у трипільців виникла потреба у певних колективних діях, а саме при захопленні земель та їх наступному розподілі, охороні громадських володінь. Зі зростанням масштабів поселень до сфери колективної праці було включено, можливо, будівництво укріплень – «житлових стін» нового поселення.
При кризових ситуаціях, коли не вистачало додаткового продукту чи його зовсім не було, всі зусилля спрямовуються на придбання нових ресурсів, насамперед землі. Вигравали саме ті громади, які ставали на шлях концентрації населення, збільшення військово-демографічного потенціалу, захоплення при цьому значних територій. Таким чином для вирішення цих питань були потрібні саме інтеграція громад у великі поселення і створення з цих поселень протоміст.
Також серед вчених існує думка про наявність зовнішньої загрози, для якої визначено лише два джерела: з боку «степового населення» або зі сторони «трипільських племен». Перша теорія дуже сумнівна, бо по-перше, тоді, коли мала бути найвірогідніше експансія «степового населення» (V тис. до н.е.), трипільське населення розподіляється на локальні варіанти, розміри поселень залишаються сталими, укріплення не будуються; а по-друге, військово-демографічний потенціал трипільців був найвищий серед співіснуючих з Трипіллям-Кукутені археологічних культур. А ось друга, навпаки, освоєння захоплених територій зумовило ускладнення відношень між окремими складовими частинами трипільсько-кукутенської етнокультурної спільності і саме це призвело до протиріч між цими частинами.
Суспільство трипільців мало, на думку деяких вчених, матріріархальний характер, а от на думку С. Бібікова вже на ранньому етапі у трипільців з’явилися патріархально-родові відносини у суспільстві. Характерним був і поділ великої патріархальної сім’ї з 10-14 осіб на малі. Такі малі сім’ї, на думку Бібікова, утворювали родову громаду. Характерна для раннього періоду концентрація невеликих поселень в одному місці скоріш за все відповідає племінній групі. З поширенням Трипілля-Кукутені на схід стала зростати чисельність населення та відбулося формування нових угруповань за територіальним принципом – з’являються поселення площею 40-60 га з населенням 1600-2000 жителів. Регіональні варіанти трипільської культури могли відповідати союзам племен. Поселення середніх розмірів (40-100 будівель) були цілком автономні в економічному відношенні. Такі поселення – поселення-громади – стали важливою суспільною ланкою. Подальше зростання населення та його концентрація у військово-політичних цілях спричинило до появи у V-IV тис. до н.е. протоміст з населенням 5000-14 000 чоловік, які утворилися внаслідок об’єднання кількох поселень-громад.
Пізньотрипільські могильники свідчать про складну суспільну структуру, яка склалася протягом середнього етапу Трипілля, з статево-віковою диференціацією, виділенням родоплемінної верхівки та вождів-жерців. Організація життя протоміст вимагала появи керівних структур і, починаючи вже з середнього етапу, у трипільців існували вождівства – централізованої системи керівництва, яка спирається на ієрархічну систему ватажків різних рангів. Типовими рисами для вождівств є наявність великих поселень, монументальних споруд (культові та поховальні).
Як було сказано вище, на ранньому етапі трипільці жили невеличкими поселеннями. Одне з найдавніших (біля 5300 до н.е.), поселення Бернашівка на Дністрі налічувало 7 будівель і займало площу близько 1,5 га. Геомагнітна зйомка виявила 7 аномальних зон, 6 з яких були розташовані по колу (діаметр – 30 м), а сьоме в центрі цього кола.
Для середнього періоду трипільської культури характерні як малі, так і великі поселення, що налічували вже сотні будівель. Зберігався традиційний план забудови по колу, яке з часом набуває виду витягнутого еліпсу. Саме в цей період з’являються протоміста площею 100-300 га: Веселий Кут, Гордашівка тощо. В їх плануванні з’являються вулиці та квартальна забудова. Яскравими прикладами трипільських протоміст є Тальянки (між селами Тальянки та Легедзине Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 а) та Майданецьке (біля с. Майданець Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 б).
Площа першого складає 450 га. На плані поселення складається з двох овальних структур, вписаних одна в одну, відстань між ними (вважаються вулицями) – 70-100 м. Внутрішній та зовнішній периметри доволі щільні. Центральна частина була забудована нерівномірно. У північно-західній частині простежуються радіальні ряди будівель та кварталоподібні структури. В центрі є взагалі вільний від забудови простір (біля 30 га).
Планування трипільського Майданецького доволі схоже на поселення у Тальянках (ті ж еліптичні структури, квартальна забудова в центральній частині поселення, незабудовані ділянки у центрі поселення). В окремих місцях поселення поодинокі будівлі, площі, «вулиці», в’їзди на поселення. Площа – 260 га, на якій – 1575 жител, розташованих у 4-х еліптичних структурах.
Тип поселень-протоміст проіснував понад 400 р. саме з такою схемою – тисячі жител, об’єднаних в овальні структури, з вулицями та кварталами, складною системою укріплень.
Щодо самих жител, то серед археологів у 30-50-ті рр. XX ст., існувала теорія реконструкції житла, яку висунула Т. Пассек. Суть її в тому, що трипільці на вирівняну поверхню землі вкладали шар дерева, який обмазували зверху сумішшю глини з половою, або чистою глиною, вирівнюючи і згладжуючи поверхню, а потім випалювали розкладеними на поверхні вогнищами. Утворений моноліт – «точок», правив за підлогу. Навколо нього зводили стіни, потім – двосхилий дах (дод. 9 а).
Але у 1964 р. В. Маркевич запропонував власну теорію реконструкції, яка по сей день є загальновизнаною. Він вважав, що «точок» – то не що інше, як рештки міжповерхових і горищних перекриттів будинків та інших споруд; він наголошував на тому, що кожне нашарування обпаленої глини – це перекриття, скільки шарів, стільки і перекриттів, а отже – і поверхів, при чому на першому розташовувалися господарські приміщення (дод. 9 б). Стандартна забудова Майданецького наприклад, складалася з двоповерхових будинків із загальною площею 70-140 м2. Найбільші займали площу понад 300-500 м2, серед яких були будинки, які могли бути громадськими спорудами з глиняними лавами вздовж стін. Також розкопано кілька триповерхових будинків рясно, один до одного споруджених як лінія оборони поселення.
Про зовнішній вигляд давніх будівель свідчать моделі жител, власноруч зроблені трипільцями, що вважаються справжнім скарбом документальних наочних посібників по трипільській архітектурі.
Досліджено також рештки культових споруд. Серед них – центральна споруда поселення в Конівці, де на першому поверсі виявлено два прямокутних вівтарі з глини, навколо яких було розставлено мальований посуд. На вівтарях знайдено багато пластики, глиняні фішки у вигляді конусів з головами тварин та людини тощо. Про існування храмових будівель можуть свідчити деякі глиняні моделі. Цікава серія моделей зібрана нині в колекції С. Платонова (дод. 10).
Похожие работы
... лежало виокремлення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю. 2.Трипільська культура. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV—III тис. до н. є.). її ...
... на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися в глиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до. н. е. Трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. 2. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЗМІСТ НОРМАНСЬКОЇ ТА АНТИНОРМАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ ...
... та Українське[31] Висновки Виконавши дану роботу вдалося дослідити та визначити загальну кількість пам’яток трипільської культури з території Барського району. Зібрано матеріали по десятьох поселеннях: Комарівці, Барське І та ІІ (с. Гайове), Ходаки, Бригидівка, Ялтушків І та ІІ, П’ятківка, Польове та Українське. Поселення котрі вдалося датувати відносяться, як правило, до петренської групи ...
Веселий Кут (Черкащина), Кліщів, Тростянець (Поділля). Велика кількість деревини давала змогу виготовляти ткацькі, кушнірські верстати, хатнє начиння. ТРИПІЛЬСЬКА КЕРАМІКА Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом. Виготовлення глиняного посуду стало чи не найбільшим досягненням наших пращурів. Саме кераміка є однією з найколоритніших сторінок трипільської культури. Попри ...
0 комментариев