Українські міста в контексті європейської культури

Зміст

Вступ

Розділ 1. Київ-культурна столиця України

Розділ 2. Чернігів — колиска української культури

Розділ 3. Луцьк – культурний центр Волині

Розділ 4. «Українські Афіни». Острозький культурний феномен

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в ХIII ст., польсько-литовська експансія в ХIV - ХVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в ХIХ - ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Саме народній культурі завдячують своїм розвитком українські міста. Київ, Чернігів, Луцьк, Острог — всі ці міста в різні періоди свого існування були провідними і визначними політичними, культурними, духовними, релігійними й економічними центрами України і були знані по всій Європі. Це відображають пам’ятки культури, собори, фортеці, замки, які збереглися до нашого часу і стали національним культурним надбанням. Ці пам’ятки увібрали у себе не тільки свій власний самобутній стиль, але й віяння тогочасної європейської культури, архітектури, художнього мистецтва тощо. Так само вітчизняні традиції та нововведення були часом запозичені європейськими культурними діячами. Тому, розвиток українських міст, таких як Київ, Чернігів, Луцьк, Острог відбувався паралельно з розвитком європейських міст, а деколи, навіть випереджав європейські культурні віяння. Наприклад, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників – К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. – все це дозволило піднести культуру українських міст до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Саме ця відвертість світу і прослідковується в культурі Острога, Києва, Чернігова Луцька та інших українських містах, наприклад, створені в свій час навчальні заклади, такі як Острозька та Києво-Могилянська Академії, Чернігівський колегіум орієнтувались на провідні центри Європи.

Майже тисячолітня історія західноєвропейської україніки, яка так чи інакше стосується вказаних міст, поділяється на багато етапів і періодів, різних за змістом і характером, за превалюючими інтересами і тенденціями. Свій початок вона веде з ХІ-ХII ст., з часів Київської Русі, котра визначилася як передусім європейська держава, включена в контекст європейської історії, а її культура й література — як складова частина розмаїтої культури європейського середньовіччя. Активна участь Київської держави, її культурних та соціально-політичних центрів — Чернігова та Києва, в політичному житті тогочасної Європи зумовила появу значного інтересу до Русі на Заході, який відбився і в літературних пам'ятках, зокрема в історичних хроніках та епічній поезії. Ці різнорідні пам'ятки засвідчують, що в свідомості європейців ХІ-ХII ст. вона існувала як етнополітичне утворення, включене в систему європейських реальностей і відносин. Відповідно західними хроністами й поетами Київ та Чернігів сприймалися не як фантастичний край чудес, а на реалістичний лад, як знана географічно-політична реальність, як міста сильної держави з безпосереднім впливом на політичне життя континенту.

У ХV-ХVI ст. розвиток обізнаності Західної Європи з Україною був тісно пов'язаний з культурним рухом Відродження. Причому переважно з тим аспектом цього руху, який незаслужено залишається в тіні — з великими географічними відкриттями, бурхливим розширенням знань про «земний світ». Не слід забувати, що доба Відродження — це не тільки відкриття давніх манускриптів і освоєння античної культурної спадщини, а й відкриття нових світів та їх вивчення, не тільки Поджо Браччоліні, а й Христофор Колумб. У відповідності з сутністю ренесансно-гуманістичної ідеології це вивчення набувало своєрідного людинознавчо-етнографічного характеру. Стосується сказане й західноєвропейської україніки доби Відродження, в якій найчисленнішу групу пам'яток становлять географічно-етнографічні описи українських земель — Галичини, Волині, Поділля, Києва з Київщиною і Сіверщини. Особливо тій частині пам'яток, які були написані «людьми практики», притаманні ренесансний раціоналізм і емпіризм, прагнення до точної і правдивої фіксації маловідомої країни та життя її народу.

Найбільший інтерес на Заході в ХVI-ХVIII ст. викликала бурхлива соціально-політична історія України, невтомна боротьба «країни козаків» за національне й соціальне визволення. Але поряд з тим у західних джерелах знаходить широке відображення мирне життя українського народу, його хліборобський життєвий уклад і заняття, йогопобут і звичаї. Ці джерела містять багатий етнографічний і соціологічний матеріал, який ще належною мірою не використаний нашою наукою. Починаючи з другої половини XVI ст., в західних джерелах проявляється зацікавлення пам'ятками давньоруської культури, зокрема архітектурою київських соборів і церков. В багатьох західних пам'ятках кінця XVII й XVIII ст. йдеться про «університет у Києві», тобто Києво-Могилянську академію, і зазначається її визначна роль у розвитку української культури й культури всього східнослов'янського реґіону.

Оскільки відомості про особливості соціально-культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька розпорошені по різних джерелах вважаємо доцільним і актуальним створити єдине дослідження по вивченню аспектів соціального та культурного життя цих українських міст в контексті європейської культури. Проблема не втратила своєї актуальності в наш час. Саме на регіональний аспект досліджень направлена нині увага вчених, адже цілісна історія того чи іншого народу, тієї чи іншої країни включає в себе історію окремих населених пунктів, регіонів. Сучасний же стан вітчизняної історіографії виявляє в даному відношенні немало "білих плям". Зокрема, наявні студії далеко не завжди відтворюють у деталях весь комплекс тих процесів і явищ, які мали місце в межах певних регіонів у досліджуваний час. Бракує спеціальних праць, присвячених окремим періодам регіональної культури і історії. Саме з цих позицій привертає увагу обрана автором тема. ЇЇ дослідження дає змоіу розкрити глибинність тих соціально-культурних процесів, які мали місце на Чернігівщині, Київщині, в Острозі та Луцьку в різні етапи їх існування.

Мета дослідження: проаналізувати основні етапи культурного розквіту зазначених українських міст, визначити основні закономірності та тенденції становлення унікальної культури кожного з цих міст, встановити зв’язок соціального та культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька з європейською культурою в давнину та наш час.

Метою продиктовані основні завдання:

·  висвітлити культурно-історичні події та чинники розвитку кожного з зазначених українських міст, як культурних цетрів Європи в різні історичні епохи;

·  охарактеризувати пам’ятки культури європейського рівня міст Острог, Київ, Чернігів Луцьк.

Об'єктом дослідження є культурні особливості життя зазначених українських міст, які вивели їх на провідні місця у Європі. Предмет дослідження становлять зародження та розвиток різних культурних епох в історії Острога, Києва, Чернігова Луцька, створення нових стилів в мистецтві, архітектурі, літературі та інших сферах культурного життя, їх основні характеристики та представники, які прославили ці міста.

Методи дослідження. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію та розвиток культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька в різні історичні періоди та зупинитися на найбільш яскравих. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Історіографія досліджуваного питання досить широка, але вона стосується культури та історії кожного окремого міста, а не в комплексі. Стосовно історії та культури Острога заслуговують на увагу дослідження М.П.Ковальського «Етюди з історії Острога», «Острозькі просвітники XVI—XX ст.». «Острогіана» завжди займала почесне місце в науковому доробку професора. Опубліковано чимало цінних документів, що стосуються історії міста (зокрема його описи з різних років), а також Острозької слов’яно-греко-латинської академії XVI—XVII ст., написано фундаментальну історичну повість про фундаторку академії Гальшку, написано багато статей про краєзнавців Острога, вчителів, інтелігентів, зібраний безцінний іконографічний матеріал. Цінним відомостями про культуру Острога наповнена колективна праця «Матеріали VІІ– ІХ науково-краєзнавчих конференцій «Остріг на порозі 900-річчя» 1996– 1998 роки». – Остріг. – 2000.

Дослідженнями з історії та культури Києва займається О. Русина, історик, науковий працівник Інституту історії України НАН України. Остання книжка – «Студії з історії Києва та Київської землі» (Київ, 2005). Грунтовною працею також є «Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища.» – К. : АртЕк, 2003 р. – 136 с.

Дослідженню культури Чернігова та Черніговщини присвячені колективна праця « Чернігову 1300 лет : сборник документов и материалов. – К. : Наукова думка, 1990 г. – 366 с. та монографія Студьонової Л.В. «Чернігівські князі, полковники, губернатори.» – Чн. : Деснянська правда, 1998 р. – 148 с.

Історіографія культури міста Луцька представлена працями Михайлюка О.Г. «Історія Луцька» / О.Г.Михайлюк, І.В.Кічий. – Львів: Світ, 1991. – 190 с., Кривицького А.Ф. Луцьк у плині віків // Минуле і сучасне Волині: Літописні міста і середньовічна культура: Матеріали VІІІ Волин. обл. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 1998. – С. 3-4., а також Матеріали VІІІ Волинської обласної історично-краєзнавчої конференції.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання положень даної роботи науковцями, викладачами і студентами, а також широким колом читачів, яких цікавить особливості соціокультурного життя Києва, Чернігова, Луцька та Острога в контексті європейської культури.

Розділ 1. Київ-культурна столиця України

Київ називають " матирью городов русских". І не випадково. В ІX ст. він став центром потужної держави — Київської Русі. Тісні культурні зв'язки склалися в Київскій державі з Візантією, звідки на Русь прийшло христіанство. Дружба з Візантійської імперії викликала замилування в тодішньої Європи, а іноземні мандрівники, побувавши в Києві, оголосили його "вторым Царьградом". Красою Києва був вражений онук Батия, коли підійшов до стін міста, щоб розграбувати його скарби. У XІ-XІІ вв. у Києві нараховувалося до 400 церков і вісім ринків; при Софійськ соборі була заснована бібліотека, де зберігалися і писалися литописи; у Києві була складена перший слов`янський літопис "Повесть временных лет". [4, 352-358]

Звичайно, Київ, як осердя східнослов'янських земель, не міг залишитися поза увагою сучасних дослідників. Історія цього міста до певної міри уособлює історію всієї України, з усіма її протиріччями, труднощами і злетами. Саме з Києвом пов'язані найпомітніші події, що траплялися в різні періоди історії нашої держави, саме тут змогли реалізувати себе більшість з тих особистостей, якими ми сьогодні пишаємося.

Київ - cтародавній центр слов'янства, столиця могутньої Київської Русі. Про нього згадують в "Повести временных лет" та в "Слові о полку Ігоревім". Слава про Київ розповсюджувалась у Европі та Азії, у країнах Заходу та Сходу.

На території сучасного Києва людина вперше з'явилася біля 20 тисяч років тому (кінець стародавнього кам'яного віку). Це відома Кирилівська стоянка, що була розташована у північно-західній частині міста (вул. Фрунзе 59-61, колишня Кирилівська).

Відомі також місця поселень епохи мезоліту (10-8 тисяч років тому), неоліту (5-3 тисяч років тому), мідно-бронзового та раннього залізного віків, зокрема, поселення трипільської культури. На значній території сучасного Києва знайдено залишки ранньослов'янських поселень, зокрема, поселень так званої зарубенецької культури.

Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків. За легендою, наприкінці V - початку VI ст. нашої ери три брати Кий, Щек і Хорив та їх сестра Либідь заснували на крутому правому березі річки Дніпро місто та назвали його на честь старшого брата Києвом. Археологічними дослідженнями виявлено на Старокиївській горі житла та господарські будівлі "містечка Кия", датовані V-VI ст. Офіційно прийнято дату заснування Києва - 482 рік. Навколо Стародавнього Києва об'єднались поляни, древляни, угличі, сіверяни, тиверці, і місто Київ стало великим політичним центром східнослов'янських племен. [13, 32]

В 988 р. князь Володимир запровадив в Київській Русі християнство як офіційну релігію. Це сприяло встановленню та розвитку політичних і культурних зв'язків з Візантійською імперією, Болгарією та іншими державами Европи і Ближнього Сходу.

У ХІ ст. Київ стає одним з найвідоміших осередків цивілізації у християнському світі. У місті функціонувало біля 400 церков, 8 ринків, проживало більш ніж 50 000 жителів.

Після смерті князя Володимира Мономаха у 1125 р. почався процес розпаду єдиної держави "Київська Русь". На її території створилося декілька князівств, які самостійно не могли протистояти іноземним вторгненням. Цим скористався монголо-татарський хан Батий, онук Чингиз-хана. У 1240 р. Київ було зруйновано та спустошено його ордами. Це затримало розвиток Києва майже на сторіччя. Збереглися лише дуже скупі відомості про Київ кінця XIII ст. Адміністративний центр у цей час перемістисвя на Поділ. Тут відбудовувались ремісничі квартали, зводились укріплення навколо них. [13, 33]

У XIV ст. Киів почав відроджуватись, почала формуватись українська народність. У 1362 р. військо Великого князя Литовського захопило Київ.

У XV ст. Києву було даровано Магдебурзьке право. Тепер всіма міськими справами керував магістрат. Магдебургське право надавало Києву значно більшу незалежність у справах міжнародної торгівлі. У місті з'явились колонії греків, вірмен, генуезців; мали свої подвір'я турецькі, московські, польські купці. На Подолі з'явилася ринкова площа, яка стала головною площею міста.

У 1569 р. Литва та Польща об'єдналися в єдину державу Річ Посполиту. За Люблінською унією 1569 р. польські феодали почали управляти великою частиною українських земель, у тому числі і Києвом. Почався період жорсткого покатоличення українського населення. Наприкінці XVI ст. та у першій половині XVII ст. відбувалося соціально-культурне визначення українського народу. В цей же час беруть початок повстання українського народу проти поневолення.

У 1648-1654 рр. тривала народно-визвольна війна проти польського гніту. 23 грудня 1648 р. до Києва через Золоті ворота урочисто в'їхав гетьман Богдан Хмельницький на чолі козацького війська. Однак Богдану Хмельницькому приходилося вести війну на кілька фронтів - з поляками та литовцями, з кримським ханом і турецьким султаном. Довелося звернутись за воєнною допомогою до російського царя. У 1654 р. у Переяславі було укладено союз з Росією. Україна надовго підпала під владу Російської імперії.

Незважаючи на величезний тиск з боку царського уряду, у XVII ст. Київ був головним економічним і культурним центром українських земель. Українська культура розвивалась навколо таких центрів, як Києво-Могилянська академія.

У XVIII ст. Київ стає символом православ'я всієї величезної Російської імперії.

Після соціальних реформ 1861 р. (відміни кріпосного права) змінилися на краще культурне та соціальне життя Києва, зросла кількість лікарень, освітніх організацій. Швидко почала розвиватись промисловість. [13, 36-37]

Після Жовтневого перевороту 1917 р. (падіння царизму) влада у Києві змінювалась кілька разів. Між 1917 та 1921 рр. у Києві змінилося три уряди незалежної України, що знаходилася під тягарем Громадянської війни. 22 січня 1918 р. Українська Центральна Рада на чолі з відомим істориком професором Михайлом Грушевським оголосила незалежність України. Радянська Росія однією з перших визнала незалежність України.

У 1919 р. Українська Народна Республіка на чолі з Симоном Петлюрою урочисто об'єдналася з Західною Українською Народною Республікою. Але, на жаль, це було ненадовго. Після поразок Західноукраїнської та Східноукраїнської армій, захвату військом Радянської Росії Києва Україна увійшла до складу Радянського Союзу. За часів Радянської влади, особливо за часів Сталіна, кращі представники української інтелігенції: вчені, письменники, артисти, інженери, військові - загинули у таборах Гулагу.

Під час Другої світової війни Київ був майже повністю зруйнований. 72 дні тривала героїчна оборона Києва у 1941 р. 19 вересня 1941 р. німецько-фашистські війська увійшли в місто. А 29 вересня 1941 р. у Бабиному Яру з розстрілу багатьох тисяч євреїв розпочалася всесвітньо відома трагічна сторінка в історії Києва. Нацисти побудували ще два табори біля міста. За роки війни всього було вбито біля 200 000 осіб, військовополонених та цивільних. 6 листопада 1943 р. місто було звільнено. [13, 41]

У повоєнні роки Київ швидко відбудовувався. Але становище знову стало нестерпним для людей - арешти, доноси, судові показові процеси...

Після смерті Сталіна ситуація дещо пом’якшилася, але за часів Хрущова та Брежнєва головний тиск з боку Кремля припадав на українську мову та культуру. Почалася масова русифікація України.