Розвиток ковальства ХІХ –ХХІст

2.4 Розвиток ковальства ХІХ –ХХІст.

Міське ремесло XVIІІ — XIX ст. досягло високого художнього рівня, зазнаючи впливів мистецьких. стилів (ренесанс, барокко, рококо, модерн). Часто ковалі виконували замовлення за ескізами архітекторів чи художників, використовуючи прийоми народного ковальства, творчо переосмислюючи західноєвропейські взірці.

Ажурні композиції: балконних решіток, віконних ґрат, брами, дверні замки і висячі колодки, садові і присадибні огорожі, флюгери і металеві шпилі збагачували пластику окремих житлових і-адміністративних будипків та цілих ансамблів. Інтер'єр прикрашали сходові клітки, свічники і скрині [[12]].

Особливої уваги заслуговує сільське ковальство. В кожному селі краіі дороги стояла кузня, де коваль кував плуги, підкови, коси і багато інших потрібних в господарстві залізних речей. Нелегке ремесло переходило переважно від батька до сина. Передавали не тільки інструменти обладнання і кузню, а й професійні секрети: технологію виробництва, техніку обробки металу, окремі ремісничі тонкощі. Щоб стати добрим ковалем, учні навчалися не в одного, а у двох, трьох майстрів, переймаючи в кожного його секрети.

Класицизм проникає в Україну з деяким запізненням. В кінці XVІІІ – першій половині XIX ст. активізується будівнича діяльність, пов'язана з розширенням номенклатури будинків, великий об’єм будівництва сприяє розповсюдженню типового будівництва. Реалізує цей процес класицизм. Типове будівництво уніфікувало архітектурні деталі, використовуючи які архітектори мали безкінечне число композиційних варіантів, зберігаючи при цьому стильові особливості архітектури. Питома вага художнього металу в композиціях фасадів значно зросла. Окремі його типологічні різновиди, характерні для барокової архітектури (флюгери, кругла скульптура з металу) не використовуються.. На фасадах будинків з'являються балкони, піднавіси, світильники. Садиби будинків огороджуються металевими решітками, що є своєрідним новаторством у порівнянні з попереднім періодом. Характерними особливостями композиції класицистичних решіток балконів і огорож стають: використання вертикальної дзеркальної симетрії, просте геометричне повторення, статичність композиції, тричастинне горизонтальне членування з рівними за висотою верхнім і нижнім фризом, або з перевищенням в декілька разів розмірів одного з них.

В композиціях решіток середини XIX ст. помітний вплив стильових форм готики, що відтворюється у використанні вертикальних розчленувань, стрілчастих арок, трьох-чотирьох листків в колі, графічність малюнку і лінійність кожної форми "[5, с.14–15]. На відміну від великих європейських центрів, де з розповсюдженням чавунного лиття кований метал практично пропадає з фасадів в класицистичній архітектурі України лиття знаходить застосування в державних, громадських спорудах і особняках аристократії, розташованих в центральних частинах міст. В цьому полягає одна із причин збереження традиційного ковальського мистецтва і його розквіт в останні десятиліття XIX ст. та на початку ХХ ст., що підтверджується низкою високохудожніх виробів художнього ковальства, яка збереглася на фасадах міських будівель другої половини XIX – поч. XX ст.

В художньому ковальстві другої половини ХІХ ст. нові роботи багато втратили перш за все в техніці обробки матеріалу в порівнянні з попередніми взірцями різних стильових епох. В техніку ремесла проникли нові досягнення, які використовували для досягнення і прискорення роботи. Замість зварювання використовували пайку, товсті прути з'єднували грубим клепанням, декоративне листя не кували, а просто вирізали з відповідної товщини листа, гравірували по поверхні і припаювали [5, с.118–119]. Форми і декоративні елементи довільно змінювались, в одному виробі змішувались стилі різних часів. Серйозним конкурентом ковальству залишалось ливарне мистецтво. Європейське художнє ковальство другої половини ХІХ ст. пережило кризу, але перші ознаки нової хвилі інтересу до використання художніх ремесел, в тому числі ковальства, з'явилися вже наприкінці XIX століття.

В останній чверті XIX ст. міста розбудовувались особливо інтенсивно. І в українських містах будувались прибуткові будинки, промислові заклади, корпуси навчальних закладів, театри, лікарні, особняки. Роботи по благоустрою поставили перед архітекторами і художниками завдання пошуку відповідних засобів художньої виразності, які відповідали б образу і функціональним особливостям новозбудованих споруд. Зодчі знаходять вихід в зверненні до форми історичних архітектурних стилів минулого. В забудовах міст цього періоду зустрічаються споруди у формах романської, готичної архітектури, пізнього класицизму і російського зодчества допетровського часу, італійського і французького ренесансу, бароко. В Києві перевагу здобули форми пізнього класицизму і французького мистецтва XVII ст. і так званого “цегляного” стилю. Металу відводиться роль декору і композиційного акценту фасаду [4, с. 16].

В композиціях більшості решіток зберігається характерне для цього періоду тричастинне розчленування. Відмінність полягає в статичності, меншій прозорості та важковагових формах нижніх ярусів, в той час як верхні – динамічні, легкі та прозорі. Активно застосовуються елементи центральної симетрії. В ритмічних побудовах продовжує переважати лінійний ритм. На відміну від металу класичного періоду, повністю підпорядкованому стильовим формам архітектури, в побудовах другої половини XIX ст. використання металевих елементів і форм нерідко використовується за принципом декоративного вбрання фасаду, який перетворює їх в основну ланку загального декору. Набувають поширення мотиви кілець, спіралі, арабесок, квітів з шістьма, восьма пелюстками, бутонів листків, гілок, грон винограду, які ускладнювались завитками еліпсоїдних медальйонів з многогранниками. Частіше зустрічаються мотиви “плетінки”, “зарослого” хреста, який застосовували в сакральних будинках або спорудах, включених в храмово-монастирські ансамблі. В останній роки XIX ст. в композицію ґрат почали вводити геометричний орнамент.

У другій половині XIX ст. лиття залишається переважною технікою, але при цьому спостерігається тенденція збільшення об’єму кованого металу в фасадах будівель. В художньому литті і ковальстві, які розвивалися десятиліттями, відчувається значний вплив українського народного мистецтва (обробка металу, вишивка, ткацтво), з яких запозичувались окремі принципи композиції, форми декору, технологічні прийоми обробки кованого металу.

Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Серед гуцулів поширеним були бляхарство — виготовлення прикрас та інших дрібних побутових речей із кольорових металів. Українські ковалі вміли плавити мідь та інші благородні метали, володіли майстерністю не тільки загартування металів із відпуском, а й цементації та зварювання. Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них

бачили захисників від нечистої сили, "ковалів людської долі". Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом. Ковальський промисел на Україні існував аж до середини ХХ століття.

За час свого існування професія коваля ручного кування зазнала значних змін.Скоротилась частка ручної праці. Використання газових печей та механічних молотів значно полегшили роботу коваля. В сучасних ковальсько-пресових цехах застосовуються засоби виробництва, які виключають важку ручну працю на таких роботах, як посадка і видача

металу із нагрівальної печі, подання заготовки на бойок кувальної машини, маніпуляції при куванні під молотом і пресом, управління молотом вільного кування. Поруч з цим високохудожні ковані вироби виготовляються як і раніше із використанням ручного молотка, кліщів, ковадла і горна.

В ХХІ ст. професія коваля знову стала престижною. Вироби ковалів ручного кування користуються великим попитом, а майстри цієї древньої професії шаною серед людей.

Професія коваля на сьогоднішній день є модною серед юнаків, адже хлопці завжди любили працювати з металом, а здобуті в процесі навчання знання та вміння допомагають отримати непоганий матеріальний стимул для розвитку творчості[13].

У загальному обсязі художніх виробів з металу значну частину продукції становлять настінні прикраси, викопані техніками карбування та гальванопластики, що нерідко поєднуються з протравлюванням. Для кращих зразків карбованих настінних прикрас характерне романтичне, піднесене звучання, вдале композиційне рішення, технічна довершність.З кожним роком збільшується кількість майстрів, що працюють з металом, помітно зростає рівень їх художньої майстерності. Дальший розвиток та запорука успіхів металообробного художнього промислу полягає у зверненні до народних традицій обробки й оздоблення металу, їх вивченні і творчому відродженні в сучасних умовах.

Висновки

Коваль – одна з найшановніших і найдавніших професій. Коваля у добу середньовіччя ототожнювали з чародієм, магом, чаклуном, а його діяльність пов'язували з чарами, заклинанням і участю божественних сил. Спілкування з вогнем, плавлення, лиття і кування металу – справді чародійство. Для багатьох ці процеси були незрозумілими та загадковими. Прадавній коваль умів усе: він був і митцем, і виконавцем своїх задумів.

Перше залізо, яке потрапило до рук людини, мало космічне походження. Метеоритне залізо – рідкість, хоч на поверхню нашої планети щороку падає до тисячі тонн металу. Вміст заліза в метеоритах складає близько 90%, але кується воно тільки в холодному стані, бо при нагріванні стає крихким. Метеоритне залізо цінувалося в старовину дуже високо й коштувало вп'ятеро дорожче за золото, в 20 разів дорожче за срібло і в 6400 разів дорожче за мідь.

Створюючи художні твори, майстри відштовхувались від існуючих у даній місцевості традиція в інших видах народної творчості — вишивці, ткацтві, різаній, випалюванні по дереву та ін.

Багатовікові надбання художнього карбування і народного ковальства сьогодні з успіхом використовують у своїй творчості художники-професіонали, яких приваблює своєрідна пластика заліза, його декоративні особливості і технологічні властивості, які дають багаті можливості відтворення художніх композицій. Інтер'єри сучасних адміністративних та громадських споруд прикрашають ковані світильники і настінні бра, декоративні решітки і вази, просторові композиції, виконані сучасними митцями.

Декоративні решітки, брами можна побачити в районах сучасних житлових ансамблів, в дитячих містечках та на реконструйованих старих спорудах міст.

Ковані художні твори стали вже постійними експонатами на сучасних виставочних стендах. Звернувся до художнього кування, використовуючи народні традиції ковальського ремесла і сучасні технічні можливості обробки чорного металу, київський художник В. II. Миловзоров, творчо працює О. Т. Дідик в Чернівцях, М. І. Сабов в Ужгороді, В. І. Качмар у Львові.

У Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша вже багато років існує відділ художньої обробки металу. При відділі є майстерня-кузня, де учні мають можливість безпосередньо па практиці пізнавати тонкощі ковальського ремесла. Під керівництвом О. П. Лучинського учні знайомляться з традиціями художнього ковальства. Дипломні роботи випускників училища знаходять застосування на практиці.

Важливим осередком художнього кування на Україні є ковальські цехи при реставраційних майстернях Києва, Львова, Харкова та інших міст. В них працюють ковалі, архітектори,художники. Вони відтворюють образи споруд минулих віків, їх стильові особливості. Художнє ковальство на сучасному етапі переживає своє відродження в нових формах і образах, спираючись на кращі традиції минулих поколінь.

Список використаних джерел

1.  Антонович Є.А. , Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво.–Львів: Світ, 1993.–С.89-94.

2.  Археологія Української РСР.— К.: Наук, думка, 1971, т. 2,—409 с.

3.  Білецький С. Т. Розвиток ремесла і промислів у Львові в середині XVIII ст.— В кн.: З історії західноукраїнських земель. К. : Вид-во АН УРСР, 1957, вип. 2, – С. 5—32.

4.  Боньковська С. М. Ковальство на Україні (ХІХ початок ХХ ст.). – К.: Наукова думка,2003. – 184

5.  Будзан А. Ф. Українські народні скрині.— В кн.: Матеріали з етнографії та мистецтвознавства.– К.: Наук, думка, 1975, с. 112—117.

6.  Гвоздьова К. Життя за плином всесвіту / Ковальська майстерня. – 2006. – № 1. – С. 79 –82.

7.  Головатий М. Будували повітову раду // Західний кур’єр. – 1996. – № 5. – С. 4.

8.  Енциклопедія козацтва http://www.zsu.zp.ua/euk/

9.  Жіллет А. Нове мистецтво як світова естетика // Кур’єр Юнеско. – 1990. – № 10. – С. 10.

10.  Жолтовський П. М. Художній метал.— К. :Мистецтво, 1972.— 112 с.

11.  Жолтовський II. М. Хуложнє лиття на Україні XVI—XVIII ст.— К.: Наук, думка. 1973.— 132 с.

12.  Жолтовський II. М.. Художні металеві вироби західних областей Української РСР (XVI—XIX ст.).— К.: Внд-во АН УРСР, 1959,— 29 с. іл.

13.  Крип'яксвич І.. Боротьба пецеховнх ремісників проти цехів у Львові (1590—1630).— З історії західноукраїнських земель. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957, вин. 1, с. 5-42.

14.  М.: Машиностроение, 1982. –232 с.

15.  Маланчук В. А. Інтер'єр українського народного житла.— К.: Т-во «Знання» УРСР, 1973, -48 с, іл.

16.  Мінжулін О. Подарунок богів / Ковальська майстерня. – 2006. – № 1. – С. 27 – 32

17.  Могилевский В. Ю. Художественный металл в архитектуре Киева середины XVII – начала XX ст. / Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. искусствоведения. – М., 1990. – 21 с.

18.  Народні художні промисли УРСР/ відп.ред. Захарчук-Чугай Р.В.–К.: Наукова думка, 1986.–140с.

19.  Петренко М. 3. Українське золотарство XVI—XVIII ст.— К. : Наук, думка, 1970.— 207 с.

20.  Петриченко О. М. Художнє литво.— К. : «Знання» УРСР, 1970.—48 с.

21.  Суха Л. М. Художні металеві вироби українців Східних Карпат другої половини XIX— XX ст.— К. : Внд-во АН УРСР, 1959.— 104 с.

22.  Тищенко О.Р.Історія декоративно0-прикладного мистецтва України (13-18 ст.) –К.Либідь, 1992.–192с.

23.  Флеров А. Художественная обработка металлов .— М.1978.— 224 с.

24.  Ясиєвич В. Е. Архитектура Украины на рубеже ХІХ – ХХ веков. – К., 1988.

Додаток1

Приклади ковальських виробів

Вивіска ковальського цеху. Метал. Кування, лиття. М. Львів. Початок XIX ст.

В. О. Миловзоров. Підсвічник. Метал, кування. Київське творчо-виробниче об'єднання «Художник». 1982 р.

Додаток 2

Таблиця температури нагріву сталі та відповідні кольори

Температура, град.	Кольори каління
1600	Сліпуче біло-блакитний
1400	Яскраво-білий
1200	Жовто-білий
1100	Ясно-білий
1000	Лимонно-жовтий
950	Яскраво-червоний
900	Червоний
850	Світло-червоний
800	Світло-вишневий
750	Вишнево-червоний
600	Середньо-вишневий
550	Темно-вишневий
500	Темно-червоний
400	Дуже темно-червоний (видимий у темряві)

[1] Могилевский В. Ю. Художественный металл в архитектуре Киева середины XVII –начала XX ст. / Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. искусствоведения. – М., 1990. – 21 с.

[2] Гвоздьова К. Життя за плином всесвіту / Ковальська майстерня. – 2006. – № 1. – С. 79 –82.

[3] Петраускас А.В. Про розвиток залізоробного виробництва на давньоруських пам`ятках Середнього Подніпров`я // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип.13. - С.93-102.

[4] Петриченко О. М. Художнє литво.— К. : «Знання» УРСР, 1970.—48 с.

[5] Боньковська С. М. Ковальство на Україні (ХІХ початок ХХ ст.). – К.: Наукова думка,1991. – с.12

[6] Могилевский В. Ю. Художественный металл в архитектуре Киева середины XVII –начала XX ст. / Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. искусствоведения. – М., 1990. – 21 с.

[7] Енциклопедія козацтва http://www.zsu.zp.ua/euk/

[8] Жолтовський II. М. Хуложнє лиття на Україні XVI—XVIII ст.— К.: Наук, думка. 1973.— 132 с.

[9] Семерак Г., Богман К. Художественная ковка и слесарное искусство / Пер. с чешского.

М.: Машиностроение, 1982. –232 с

[10] Жолтовський II. М.. Художні металеві вироби західних областей Української РСР (XVI—XIX ст.).— К.: Внд-во АН УРСР, 1959,— 29 с. іл.

[11] Могилевский В. Ю. Художественный металл в архитектуре Киева середины XVII –

начала XX ст. / Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. искусствоведения. – М., 1990. – 21 с

[12] Суха Л. М. Художні металеві вироби українців Східних Карпат другої половини XIX— XX ст.— К. : Внд-во АН УРСР, 1959.— 104 с.

[13] Жіллет А. Нове мистецтво як світова естетика // Кур’єр Юнеско. – 1990. – № 10. – С. 10.