Навигация
Розвиток філософії в Україні
45634
знака
0
таблиц
0
изображений
Зміст
Вступ
1. Зародження і ранні етапи розвитку філософії в Україні XI-XV ст.
2. Натурфілософські погляди українських просвітників
3. Філософія в Києво-Могилянській академії
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Українська філософія займає гідне місце у філософії світовій. Сотні років придушена чужою культурою, вона зуміла допомогти українському народові залишитися етнонаціональною окремістю, що здатна при нагоді до суверенного державницького життя.
Найбільш давніми світоглядними уявленнями праукраїнців були первісна релігія та міфологія. З емпіричних знань люди створювали уявлення про те, що їх життя і добробут залежать від сил природи. Фетишизація та персоналізація цих сил привела до віри в існування окремих божеств і надприродних істот, котрі можуть або підтримувати людські наміри, або протидіяти їм. Так міфологізувався взаємозв'язок людини і навколишнього світу. Елементи його надзвичайності закріплювалися в народному епосі та несли в собі певну частку філософського осмислення буття на рівні досвідних знань. Усе це дає підставу для висновку, що первісні уявлення про світ і про себе в ньому сформували у предків українців ті риси, які стали етнічною традицією: загострене відчуття свободи й любові до рідного краю, впевненість у своїх силах, кмітливість і здоровий глузд.
У подальшому на формування світогляду та світовідношення українських слов'янських племен, уже в складі Київської Русі, суттєво вплинула християнсько-православна традиція. Великокняжа влада у формі державності Київської Русі вимагала єдинобожжя. Цим досягалося обожнення влади київського князя і духовно консолідувалося різноплемінне населення. Введення нової релігії в Київській Русі з 988 року привело до значного розвитку культури, освіти, розширення всебічних зв'язків з іншими народами. Значне місце у формуванні духовного життя Київської Русі посіли твори "отців церкви" – патристика. Вона несла в собі крихти філософської думки стародавніх греків, що бачили світ у єдності та розвитку, а людину мудрою. Однак привертає увагу те, що перші оригінальні вітчизняні літературні твори не були копіюванням думок візантійських богословів. Це добре помітно у "Слові про закон і благодать" Іларіона, "Повчанні" Феодосія, "Сказанні про Бориса і Гліба" невідомого автора. Слов'янські філософи розмірковували про бога, людину, призначення людського життя і його смисл на підставі власної світоглядної традиції.
1. Зародження і ранні етапи розвитку філософії України XI-XV ст.
Цікаво, що в ті часи у великій кількості була поширена і світська література із філософським підтекстом. Наприклад, досить значного поширення в XII ст. набули збірки афоризмів, повчань, настанов, приказок і навіть історичних анекдотів під назвою "Бджола" та інші. Вони формували філософсько-етичну свідомість читача, вчили логічному та смисловому мисленню, розширювали кругозір [2, 145].
Такими були перші вітчизняні спроби філософського мислення. на теоретичному рівні. Більш глибокими і завершеними вони виявилися у сфері осмислення життя суспільства. Напрочуд багатої змістовності набули роздуми про державний устрій, суспільні відносини, право та мораль у "Правді руській" Ярослава Мудрого і "Повчанні дітям" Володимира Мономаха. Синтезовані вони у знаменитому "Слові о полку Ігоревім". Ці та подібні їм твори виховували у східних слов'ян любов і повагу до рідної землі, своєї мови, культури, звичаїв. Вони об'єднували народ духовно і забезпечували взаємопідтримку серед населення України у важкі часи.
Монгольська навала, розбрат місцевих князів привели до знищення східнослов'янської державності та розладу духовного життя. У той час, коли поряд, у Західній Європі, розквітла філософія Середньовіччя, а потім набула сили філософська думка епохи Відродження, в Україні вона жевріла лише у глибинах душі народу. Проте могутня духовна традиція зробила український народ невгамовним у збереженні своєї самобутності та власних світоглядних принципів. Простолюдини берегли мову, звичаї, обрядовість, творили епос. А багато українців, з тих, хто навчався в європейських навчальних закладах, несли на Батьківщину із Заходу ідеї Відродження та Просвітництва.
Просвітництво виникло як закономірний результат бурхливого розвитку наукових знань і технічних досягнень. За визначенням І.Канта, сутність Просвітництва полягає в широкому використанні людського розуму для реалізації суспільного прогресу і позбавлення від усіх проявів несвободи. Стрижень Просвітництва – гуманізм. У його основі лежить визнання людини як вищої цінності.
Біля витоків раннього українського Просвітництва стояли вчені, літератори, громадські діячі. Слід зауважити, що вони, розвиваючи освіту, пропагуючи гуманістичні ідеї та підтримуючи національну культуру, збагачували і філософську думку. Так, Юрій Дрогобич (бл. 1450-1494) одним з перших широко розповсюджував гуманістичні ідеї в Україні, а Павло Русин (1517) рішуче виступав на захист простих людей, закликав до суспільної злагоди. Він вважав, що люди мають право на повноцінне життя та свободу совісті. Сильними гуманістичними тенденціями насичена творчість Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566). Історик і публіцист, він першим розпочав полеміку з офіційною церквою, виступаючи за демократизацію її життя, гуманне ставлення до простих людей. У філософії його найбільше цікавили питання етики та політики. У своїх посланнях королеві С. Оріховський закликав до соціальної справедливості, захисту прав усього населення [11, 65].
Відомим захисником інтересів українського народу був Іван Вишенський (бл. 1550-1620), блискучий мислитель, письменник, полеміст. У своїх творах "Книжка", "Кратко-словный ответ Петру Скарге", "Позорище мисленное" та багатьох інших, що широко розповсюджувалися в рукописах, не тільки розкрив тодішній стан суспільних відносин в Україні, але й передбачив її вільне майбутнє.
Засуджуючи ненажерство та лицемірство магнатів, багатіїв і вищого духовенства, І. Вишенський відкрито виступив на захист простих людей. Узагальнену оцінку творчості І. Вишенського дав І. Франко, підкресливши, що той першим у нашім краї різко та сміливо підняв голос в обороні бідного люду. Разом із тим І. Вишенський відзначився як полеміст, що рішуче боровся за збереження православної віри. Від 1569 року, зі створенням Люблінської унії, розпочався відвертий наступ польських можновладців на все українське, особливо на православну церкву. Причиною було те, що в умовах відсутності власної державності саме православна віра з'єднувала і консолідувала український народ на рівні суспільної свідомості. А щоб її викорінити і полонізувати населення України, здійснювалися різноманітні духовні та адміністративні акції.
За рішенням Берестейського собору (1596), навіть багаті українці за належність до православної церкви позбавлялися Дворянства та виборчого права, в них вилучалося майно, і вони оголошувалися холопами. Взагалі ж українське населення було визначене як "нижчий" народ, звалось "мало поляками", а Україна – "Мала Польська". Звичайно, таке ставлення викликало з боку українців спротив не лише у формі полемістики. Відбулося багато повстань, соціальних заворушень. Передові люди вбачали вихід у боротьбі за збереження української мови, культури та філософської думки.
Як зазначав І. Крип'якевич, українські пани вважали за своє право та обов'язок і далі очолювати громадянство, обороняти його культуру, протегувати церкву, освіту, добродійні установи і противитися наступові Польщі. Аристократ Григорій Ходкевич заснував у Заблудові друкарню, а київський воєвода князь Костянтин Острозький створив український культурно-освітній осередок, що складався із школи (1576), яка переросла в колегіум (тодішню вищу школу), друкарні, що надрукувала більше 30 найменувань книг, і гуртка однодумців – визначних учених, письменників, перекладачів, полемістів, котрі були зібрані князем з багатьох країн. В Острозі працювали:
§ українець Дем'ян Наливайко – поет, перекладач, управитель друкарні;
§ польський шляхтич Герасим Смотрицький – письменник, педагог, ректор колегіуму. Він першим здійснив спробу писати мовою, близькою до народної, опублікувавши книжку "Ключ царства небесного";
§ грек ієромонах Кипріян – письменник, викладач;
§ білорус Андрій Римша – вчений, педагог;
§ поляк Лятос Як – доктор філософії й медицини та інші освічені люди [5, 95].
Окрім широкої освітянської, літературної та книговидавничої діяльності, представники Острозького осередку вели полемічну боротьбу із католицькою церквою, що намагалася викорінити православ'я.
За неповними підрахунками, колегіум, котрий князь К. Острозький називав академією, закінчило понад 500 осіб. Серед них – гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, філософ Лаврентій Зизаній, письменник Мелетій Смотрицький та ін. Вихованці Острога зробили вагомий внесок у розвиток національної культури й освіти, їх демократизацію та гуманізацію. Вони значною мірою сприяли розгортанню братського руху по всій Україні, що відіграв важливу роль у духовному та культурному житті.
Братства виникли як національно-релігійні організації православного населення, що мали змогу утримувати лікарні, допомагати незаможним, опікати сиріт. Вони гуртували навколо себе вчених, письменників, філософів, котрі вели полемічну діяльність, писали художні твори, підручники, займались видавничою справою. Багато було зроблено для освіти населення.
Показовою в цьому відношенні була діяльність Львівського Успенського братства. Завдяки йому зміг організувати друкарню Іван Федоров. Зі Львова книги розходились по всій Україні, потрапляли в Росію, Білорусію, на Балкани. Львівська братська школа давала ґрунтовну освіту. В ній вивчали кілька мов, діалектику, риторику, етику, астрономію та музику. У Львівському братстві отримав всебічну підтримку поет, учений, друкар Кирило Транквіліон-Ставровецький (7-1646). У творах "Зерцало богословія", "Євангеліє учительнеє", "Перло многоцінноє" він осмислював вітчизняну культурну спадщину, прокладав шлях для формування ренесансно –гуманістичних ідей в Україні.
Завдяки допомозі Київського братства творив один з перших українських філософів Касіян Сакович (1578-1647). Ним напрацьована власна філософська система, що викладена в "Арістотелевих проблемах..," де аналізується людська діяльність, життя і можливості людини в навколишньому світі, та в "Трактаті про душу..," в якому розглядається духовний світ людини, зміст її душі та основи психічних явищ.
Широку благодійницьку і культурно-освітню діяльність вели братства в інших містах: Рогатині, Луцьку, Вінниці, Шаргороді, Немирові тощо. За останніми дослідженнями, в межах сьогоднішньої Сумщини також налічувалося немало братств. У XVII-XIX ст. вони існували в Білопіллі, Лебедині, Охтирці, в селах Будки, Киріківка та інших, розгортаючи освіту населення, допомагаючи церквам, притулкам для старих і вбогих.
Цікавою була доля та діяльність Хрестовоздвиженського трудового братства, яке організував у 1889 році крупний поміщик, письменник, талановитий педагог Микола Миколайович Неплюєв у селі Воздвиженське, нині Ямпільського району. Життя братчиків будувалося на основі християнської моралі, добра та освіти. Братство мало початкову школу з гуртожитком, чоловічу й –жіночу сільськогосподарські школи. Тут була бібліотека, проводилися літературні та музичні вечори, діяла художня самодіяльність. Братством керувала дума. Воно існувало навіть при радянський владі до 1924 року.
Усі братства потребували різної літератури, особливо підручників для своїх шкіл. Як відгук на ці потреби виник учений гурток при Києво-Печерській лаврі. Він був створений завдяки зусиллям лаврського архімандрита Єлисея Плетенецького. У діяльності гуртка брали участь відомі письменники, богослови, перекладачі, художники, як Захарій Копистенський, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура, Памва Беринда та інші, що були пов'язані з традиціями Острозького осередку. Вони налагодили роботу друкарні, писали полемічні твори, видали значну кількість підручників для шкіл. Наприклад, їх "Часослов" служив десяткам поколінь учнів.
Разом з тим діяльність братств і вченого гуртка заклала підвалини для розвитку теоретичних основ вітчизняної філософії. Захищаючи православ'я, їх представники у своїх полемічних творах виходили з патристики та ареопагітики, що мали в собі елементи вчень Платона, Аристотеля та інших старогрецьких філософів. Так, З. Копистенський у своїй "Книге о въръ" розглядав проблеми сутності та явища, душі й тіла, особистості і свободи волі.
Осмислення процесу зародження та формування української філософської думки вказує на деякі її особливості [8, 52].
По-перше, філософські роздуми насамперед були спрямовані на аналіз суспільного життя, стосунків між людьми і визначення шляхів досягнення соціальної справедливості та рівноправності людей. Це було викликано тим соціальним і політичним гнобленням українців, якого вони зазнавали з боку різних поневолювачів. Тому вже з кінця XV ст. гуманізм став центральною ланкою суспільної думки в Україні, що суттєво вплинуло на національно-визвольний рух, особливо в добу Хмельниччини та козаччини.
По-друге, на відміну від західного Ренесансу, де людина розглядалася як господар власної долі, в Україні це ще довго робилося через християнське вчення. Лише з XVI ст. у творах С. Оріховського, Л. Зизанія, К. Саковича та інших мислителів з'являється визначення людини як вищої цінності, заперечується думка про зіпсованість людей "першородним гріхом", висувається ідея про творення самою людиною свого життєвого шляху.
По-третє, в цей період в Україні сформувалися чіткі погляди на державу та право (в Острозькому осередку, серед діячів братств, у Лаврському гуртку). Особливо багато було зроблено С. Оріховським. Він був чи не першим у Європі, хто заперечив божественне походження держави і підтримував античну думку про суспільний договір в організації життя людей. Ним особливо наголошувалася думка (у "Напученні польському королеві", "Про природне право", у "Хроніках") про суспільне благо: взаємну відповідальність держави і громадян, про рівні права людей та соціальну справедливість. Так формувалася ідея громадянського гуманізму, справедливості державного устрою та відповідальності членів суспільства.
Подібні думки швидко поширювалися серед українського народу, підтримували в нього, за відсутності власної державності, надію на повноцінне історичне майбутнє і закликали до активних соціально-політичних дій.
Похожие работы
... є в тому, що засудивши один авторитарний режим, В. Левинський (і не лише він) змушений був силою обставин погодитися на компроміс у роки війни з іншим тоталітарним режимом. Певний внесок у розвиток політичної думки зробив письменник, публіцист Антін Крушельницький. У ряді своїх статей він виступив опонентом Д. Донцову та іншим представникам чинного націоналізму. Особливо гостро він виступив проти ...
... народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його в книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями. 3. Філософські погляди М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки Величезної цінності вклад у розвиток української філософії другої половини XIX- початку XX ст. зробили М.П.Драгоманов (1841-1895), І.Я.Франко (1856-1916) та Леся Українка (1871-1913). /Найсуттєвішою рисою філософії ...
... йно, а не насправді, воно не могло ставати метою в житті реальних людей. Українські мислителі розглядали проблему "остаточної мети" в житті людини в двох аспектах. Оскільки в Україні у XVII ст. раціоналістичні погляди ще тільки зароджувалися, а віра в Бога залишалася важливим складником ментальності, професори Києво-Могилянської академії розглядали "фізичну" (або "просто останню") і моральну мету ...
... , насамперед для того, щоб затвердитися на рекламному ринку і дістати прибуток, витиснути з ринку реклами закордонних конкурентів займающих ринок по праву приналежним вітчизняним рекламним агентствам. Розвиток рекламних агентств є прибутковою діяльністю для підприємців, підприємств рекламодавців усіх форм власності. Щоб вижити на ринку реклами рекламним агентствам необхідно розвивати нові шляхи ...
0 комментариев