Філософія, її предмет та роль в суспільстві

Міністерство освіти та науки України

Придніпровська державна академія

Будівництва та архітектури

Кафедра філософії та політології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З курсу «Філософія»

На тему: Філософія , її предмет та роль в суспільстві

Виконав: студент гр.III-15Д

А.Н. Налівко

Перевірив: кандидат наук, доцент

кафедри філософії

Т.И. Виперайленко

Днепропетровск 2010 г.

 

ПЛАН

Передмова

1.Філософія, її предмет і роль у суспільстві.

1.1 Об’єкт і предмет філософії.

1.2 Функції філософії.

2. Філософська проблемологія.

2.1 Загальна характеристика теорії проблем.

2.2 Проблема глобальних суперечностей.

2.3 Проблема «людського виміру» дійсності.

3. Роль філософії в житті суспільства і особистості.

3.1 Філософська теорія суспільства (соціальна філософія).

3.2Філософська теорія людини (антропологія) .

Висновок.

Перелік літератури.

 

Передмова

Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного світогляду.

Філософія покликана відповідати на питання, на які не може дати відповідь жодна наука. У своїх теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим вказує на основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно і доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.

 

1.  Філософія, її предмет і роль у суспільстві

 

1.1 Об’єкт і предмет філософії

Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Появу терміна «філософія» пов’язують з іменами двох відомих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами – Геракліта, за іншими – Піфагора. «Філософія» перекладається з грецької мови як «любов до мудрості». За вченням Геракліта, «…мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як таку, що править всім у всьому…Мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і, прислуховуючись до (голосу) природи, чинити згідно з нею»¹. Вся історія розвитку філософії підтверджує той факт, що «любов до мудрості» є їх суттєвою якісною ознакою. Проте у зв’язку зі своїм невизначеним характером, філософія потребує пояснень і наукових тлумачень. Як будь-яке системне знання, вона має об’єкт і предмет свого вивчення та дослідження.

Об’єкт знання у філософії і науці – все те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності.

Предмет знання – певна цілісність, що виокремлюється з об’єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об’єкті можуть мати свій предмет багато наук.

Об’єктом філософії є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом та людиною.

Предмет філософії – історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється, Ці процеси відбувалися за двома основними взаємопов’язаними шляхами: відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і «самовизначенням».

Розуміння предмета філософії як «науки наук» зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст.. видатний французький філософ і математик Р.Декарт стверджував: «Уся філософія подібна до дерева, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура – всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки та етики»¹

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка – це вчення про вічне. Упродовж усієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об’єкт її вивчення невичерпний, Він реалізується у предметі філософії, який, відповідно до сучасних поглядів, включає:

-  онтологію – вчення про буття;

-  гносеологію – вчення про пізнання;

-  аксіологію – вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв’язки різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

-  методологією – вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності;

-  логіку – вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

-  соціальну філософію – вчення про суспільство та особистість;

-  етику – вчення про мораль як форму суспільної свідомості;

-  естетику – вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості – недосконалості, прекрасного – негідного, трагічного – комічного та її художньої діяльності;

-  історію філософії;

-  філософські питання науки взагалі та окремих наук.

Отже, філософія – це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об’єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Філософи народжуються та помирають, а об’єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка завжди виражає потреби часу, впливає на розум і серце сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями ї предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.