Навигация
Придворно-історичний роман
38645
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Придворно-історичний роман
Провідним, найбільш репрезентативним видом цього жанру в Німеччині стає придворно-історичний роман на сюжети із древньої або біблійної історії. Історичний матеріал у таких романах служить, з одного боку, обґрунтуванням вірогідності дії, а з іншого боку - є своєрідним маскарадом, за яким ховаються реальні події й особи сучасності. Подібні романи перейняті ідеями богопомазаничества королівської влади й прославлянням й ідеалізацією монарха та вищого дворянства. Тому, хоча автори часто іменують свої добутки "любовними історіями", любов у них підпорядковується державним інтересам, і шлюби героїв, якими завершуються романи, - це династичні шлюби.
В основі придворно-історичного роману лежить ідея випробування. Герої, царські особи, демонструють свою споконвічну, ідеальну незмінність, виявляють собою приклад стійкості. Придворно-історичний роман - завжди оповідання від третьої особи. Автор уподібнюється всевидючому й всезнаючому спостерігачеві, який творить світ роману, створюючи спочатку плутанину в дії й персонажах, а потім вносячись в усе ясність. Прийом багаторазового заплутування й наступного розплутування (розшифровки) стає основним прийомом сюжетоскладання [6, 29].
Для "високого" роману характерне прагнення до пізнавальної цінності, яка підсилюється до кінця століття. Наприклад, у романі "Арміній і Туснельда" (1689) Лоенштейна любовні перипетії для автора - лише привід для того, щоб продемонструвати великі відомості по німецькій історії, і цей історичний фактичний матеріал не тільки є обґрунтуванням вірогідності оповідання, але бере на себе функцію філософської моралізації.
Наприкінці XVII ст. виходять романи, автори яких у передмовах прямо заявляють, що "любовна історія", тобто фабула роману, є лише засобом, привабливою оболонкою для показу й опису великих історичних подій, географічних відкриттів і т.п.
Докласичними зразками придворно-історичного роману є вищезгаданий "Арміний і Туснельда" Лоенштейна, "Ясновельможна сирійка Арамена" (1669-1673) і "Римська Октавія" (1685-1707) Антона Ульріха Брауншвейгського, "Азіатська Баніза" (1685) Циглера.
Наприкінці XVII ст. придворно-історичний роман зазнає помітні зміни. Його відгалуженням стає порівняно невеликий за обсягом "галантний" роман. Автори "галантних" романів намагаються поглибити психологічне мотивування вчинків героїв, підсилюють еротичні моменти й, найголовніше, вводять як героїв хоча й ідеально доброчесних, але звичайних дворян або навіть бюргерів, а дію переносять у сучасність.
Ідеологи Раннього німецького Просвітництва високо цінували придворно-історичний роман, особливо його пізні зразки, за пізнавальну цінність і психологічну поглибленість. Вони вважали, що такі романи "витончують розум" і сприяють просвітництву юнацтва, вихованню цивільних цінностей.
Незважаючи на певну обмеженість світоглядних концепцій і класових позицій авторів придворно-історичних романів, їхнє значення в історії німецької літератури полягає в тому, що вони з'явилися першим прозаїчним чисто світським жанром, який відповідає високим етичним й естетичним вимогам епохи. Вони стали невичерпним джерелом мотивів, сюжетних поворотів для романістів XVIII й XIX ст. [6, 32].
3. Йоганн Міхаель Мошерош як видатний німецький сатирик
Інша демократична лінія німецького роману, на формування вплинув іспанський шахрайський роман і французький побутовий роман, іде коріннями в традиції бюргерської й гуманістичної сатири XV-XVI ст. Сатирико-дидактичний напрямок одержує в Німеччині, надзвичайно широке поширення й охоплює майже всі жанри.
Видатним німецьким сатириком XVII ст. є Йоганн Михаель Мошерош (Johann Michael Moscherosch, 1601-1665). Він учився в Страсбурзі, служив різним можновладним князям Німеччини. Його головний добуток - 13 "Бачень" ("Wunderliche und wahrhaftige Gesichte"), які він видавав приблизно в 1640 р. і сам перевидав у виправленому й доповненому виді (1642-1643). Безліч видань його "Gesichte", які з'явилися із чужими вставками, спонукало його знову видати їх, з додатком ще одного "Бачення" (1650, 1665 й 1667) [5, 165-166].
Зразком йому служили "Suenos" іспанця Квеведо, які він читав, як вважають, у французькому перекладі. У ранніх творах строго дотримуючись цього зразка й викриваючи адвокатів, лікарів й ін., він згодом стає цілком самостійним і зображує жалюгідне положення Німеччини в епоху 30-літньої війни: моральне здичавіння, відсутність національної самосвідомості й особливо пристрасть переймати іноземні звичаї (хоча він сам, при вторинному відвідуванні Парижа в 1645 р., щиро дивується розквіту тамтешньої культури). Його "Gesichte" видані під псевдонімом "Philander von Sittewalt". Нові видання належать Диттмару (4 перші "Бачення", з біографією Мошероша) і Бобертагу (обрані місця, в "Deutsche Nationallitteratur", Кюршнера, т. 32, Штуттг., 1884).
У своєму головному добутку "Дивовижні й щирі бачення Філандера фон Зиттенвальда" (1640-1642), перша частина якого є переробкою "Сновидінь" іспанського письменника Франсиско Кеведо, а друга - повністю оригінальною, Мошерош виступає гідним учнем німецьких гуманістів. Він суворо критикує вдачі свого часу.
Його книга побудована як подорож героя по Німеччині часів Тридцятирічної війни. Мандруючи, Філандер попадає навіть у пекло, перед його поглядом проходить низка людських пороків: неправда, беззаконня, казнокрадство, перелюбство, лихослів'я, погоня за іноземною модою й т.д.
Гнівно й жагуче Мошерош виступає проти війни, що несе його батьківщині незлічимі страждання й нещастя. У главі "Солдатське життя" письменник описує, не жалкуючи темних фарб, насильства й бешкетування, які творить розгнуздана солдатня. Бичуючи пороки сучасних німців, Мошерош одночасно прагне розбудити у своїх співвітчизниках почуття національного достоїнства.
Багато старих, традиційних тем під пером сатирика XVII ст. одержують зовсім нове трактування. "Бачення Філандера" підтверджують один з головних принципів мистецтва бароко - принцип "єдності в різноманітті". Весь різнорідний матеріал націлений на одну з основних етичних проблем XVII ст.: "бути" й "здаватися", тобто відповідності або невідповідності суті речей й їхнього зовнішнього прояву. Кожна сатирична тема висвітлює той або інший аспект цієї проблеми. "Бачення Філандера" перейняті відчуттям тлінності, суєтності всього сущого. Дидактична мета книги досягається за допомогою антитези ідеального минулого, де люди й речі відповідали своїй щирій сутності, і суєтного сьогодення, де все поставлено з ніг на голову.
З великою силою малює Мошерош велику трагедію Німеччини. Він уболіває про страждання народу, піднімає свій голос проти жахливої війни, яка розоряє країну, фізично й духовно калічить німецький народ. Викриває він також паразитизм і моральне здичавіння німецького дворянства, нападає на князівський деспотизм, ремствує із приводу того, що багато німців втратили почуття свого національного достоїнства. Відкидаючи мистецтво суєтне, брехливе, улесливе, Мошерош жадає від художників суворої життєвої правди.
Тільки Мошерош у весь голос починає говорити про катастрофу як про факт, який вже відбувся або, у найкращому разі, дуже близький і неминучий. Його пером рухає ненависть до існуючого ладу, який ще так недавно здавався бюргерству цілком розумним і навіть гідним обожнювання. Для Мошероша дворянство, ця основа абсолютизму, - ватага грабіжників, що спустошують країну; князі - деспоти, самоправці, що знекровлюють народ надмірними поборами, податками й ін. Усюди тріумфують пороки, безглузда марнотратність, низькопоклонство, продажність, право сильного. Князівські двори - розсадники зла. Своїм романом Мошерош призиває країну, поки ще не пізно, згорнути на шлях "нормального" життя, фундаментом якого знову стали б ощадливість, мирна праця, "корисна" діяльність бюргерства. Але разом з тим він у сутності не вірить у подібну перспективу. У світі все таке неміцне, таке мінливе. Вища мудрість - "жити так, щоб щогодини бути готовим до смерті", ми ж лише випадкові подорожні на цій тлінній землі ("Viatores sumus") [5, 117].
Відмінність барочної сатири Мошероша від сатири попередньої епохи особливо наочно проявляється в трактуванні популярної теми сатиричного викриття крайностей моди. Погоня за модою, "модний дурман", здобуває у Мошероша космічні масштаби, стає символом й емблемою дійсності, у якій усе здається не тим, яким воно є.
Мошерош, як істинний письменник бароко, виявляє жвавий інтерес до слова, до мінливості, рухливості, невловності його змісту. Гра слів є основною особливістю його стилю. Слова переплітаються, переливаються різними відтінками значень, непомітно переходять із однієї частини мови в іншу.
Важко визначити жанр книги Мошероша. Вона поєднує серйозну проповідь, сатиричний памфлет, сатиричні жанрові замальовки, повчальні притчі, вчений коментар. Завдяки єдиному образу оповідача вона певною мірою близька до жанру роману. Її вплив на формування "низового" роману безсумнівний.
Твори Мошероша й інших передових німецьких письменників першої половини XVII ст. свідчили про те, що серед кращих людей Німеччини жив протест проти мерзених умов німецького життя й насамперед проти спустошливої війни, що ввергнула країну в безодню жорстоких нещасть.
Похожие работы
... переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький. Українські, російські та польські історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів XVII століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні здобувати так багато, маючи так мало. Хмельницький відновлю ...
... релігію (протестантизм або католицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: "Чия влада, того і віра" (лат. Cuius regio, eius religio). Проте до початку XVII століття католицька церква спираючись на підтримку диністії Габсбугів відвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів. Для відсічі католицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імпер ...
... грошову премію імені Василя Симиренка, яку присуджують до Дня Незалежності України діячам літератури і мистецтва за внесок до духовного розвитку нашої Батьківщини. Родина Чикаленків На початку ХХ століття Україна була помежована, поділена кордонами на підавстрійську і підросійську. До того ж обтяжена митом на перевезення, зокрема літератури. Електронних засобів зв’язку тоді не і ...
... проста правдоподібність. Творчістю вважав Брехт гру акторів, для яких абсолютно недостатньо лише «природна поведінка в пропонованих обставинах». Розвиваючи свою естетику, Брехт використовує традиції, віддані забуттю в побутовому, психологічному театрі почала XX століття, він вводить хори і зонги сучасних йому політичних кабаре, ліричні відступи, характерні для поем і філософські трактати. Брехт ...
0 комментариев