Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея

2.2 Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея

У романі майстра про Понтія Пілата присутні такі герої, як Левій Матвій та Іуда з Кіріафа.

Левій Матвій – загадковий персонаж в романі. Дослідники переконані в тому, що його праобразом був євангеліст Матфей. Але більше цього розгадка не продвинулась. Немає пояснення дивному імені Левій, не відомо, що саме, на думку Булгакова виразив цей персонаж у змісті проповідей Ієшуа.

Разом з тим очевидно, що образ Левія Матвія несе в собі велике змістовне навантаження, про що свідчить негативне ставлення до записаного ним на козячому пергаменті не тільки зі сторони Ієшуа, але й одного з головних героїв роману – Воландом.

Левій Матвій був єдиним учнем Ієшуа. Впродовж усіх мук і аж до самої смертіга – Ноцрі, Левій був єдиним свідком. Левій співпереживав муки Ієшуа. Для того, щоб розбавити свого вчителя від страждань. Він украв ніж в хлібній лавці, і хотів зарізати Ієшуа, але страта не дала цього зробити. Крім Левія Матвія, існує ще один не менш важливий образ – Іуди із Кіріафи. Його прототипом був Іуда Іскаріот. Але якщо зрівнювати канонічну релігійну літературу з” Євангеліє від Булгакова”, помітні відродження цілий ряд моментів. По біблійній традиції Іуда Іскаріот, тобто Іуда із Каріота – один із учнів Ісуса. Іуда розкаявся в зробленому – в зраді Спасителя, вернув первосвященикам 30 срібників і сказав: „Згрішив я, зрадив кров невинну”. Першосвященники, взявши гроші, подумали, що було б непристойно покласти ці гроші в церковну казну, тому що це ціна крові, тому вони купили за них землю для поховання диваків (це місце з того дня називається «акелдама», що означає „земля крові”).

„У Булгакова Іуда – стороння людина. В Євангеліє зрада Іуди призвела до того, що він показав воякам Христа. Мабуть в Єрусалимі було багато таких, хто знав Ісуса в лице.

У Булгакова Іуда – провокатор, він діє активно: ховає в себе дома свідків обвинувачення, запалює світильник і домагається від Ієшуа розмови на політичні теми. До того ж, зрадивши, він не розкаюється. Так само цинічно діють усі інші зрадники у творі Булгакова – Ніза, Алоідій Могарич, барон Май гель» [ ; 11].

В біблійній літературі говориться, що душевні муки від скоєного призвели Іуду до самогубства, ганебної смерті.

Автор, в свою чергу, створює іншу фабулу смерті Іуди: його за наказом Пілата заманюють у пастку і там вбивають.

Гетсиманський сад – місце молитви до кровавого поту і душевних страждань Господа перед його смертю, тут був Він зраджений Іудою Іскаріотом первосвященикові – у Булгакова перевтілився цей сад в місце вбивства Іуди із Кіріафа.

Мотиви зради, совісті своє образно пов’язують єршаламіївських героїв Левія Матвея, Понтія Пілата, Іуду. Булгаковський Левій Матвій, як і євангеліст Матфей, був митником (збирач податків), а до митників відносилися, як до зрадників, які працювали на римських завойовників. Під впливом Ієшуа він глибоко покаявся у попередніх гріхах і почав називати себе учнем Ієшуа, який був готовий покарати Іуду за його зраду Ієшуа Га-Ноцрі.

«Левій вдруг приблизился к столу уперся в него обеими руками и, глядя горящими глазами на прокуратора зашипел ему:

- Ты, шемон, знай, что кровь еще будет…

- Это тебе сделать не удастся, ты себя не беспокой. Иуду этой ночью уже зарезали.

Левий отпрыгнул от стола, дико озираясь, и выкрикнул:

- Кто это сделал?

- Не будь ревнив, - скалясь ответил Пилат и потер руки, - я боюсь, ччто были у него поклонники и кроме тебя.

- Кто это сделал? – шепотом повторил Левий.

Пилат ответил ему:

- Это сделал я.

Левий открыл рот, уставился на прокуратора, а тот сказал тихо:

- Это конечно, немного сделано, но все-таки это сделал я.

И прибавил:

- Ну, а теперь возьмешь что-нибудь?

Левий подумал, смягчился и наконец сказал:

- Вели мне дать кусок чистого пергамента» [ 4 ; ].

Але виникає питання: чому Пілат вбиває Іуду?

Приходимо до висновку, що «кров по совісті» - кров зрадника Іуди – не виліковує хвору совість прокуратора, а дає тимчасове фізичне полегшення. Докір сумління, душевні муки продовжує відчувати Понтій Пілат, змушуючись переконати самого себе в тому, що посада змусила відправити на страту безневинну людину.

Іуда у Булгакова, на думку Афранія, начальника служби, дуже гарний: зовнішня краса Іуди із Кіріафа контрастує з важкістю злочину, який він скоїв.

Але ж був мотив зрадництва, заради чого він це зробив? У Іуди велика пристрасть до грошей:

«- Скажите! Характеристику его вы можете мне дать? Фанатик?

- О нет, прокуратор.

- Так, а еще что-нибудь?

- Очень красив.

- А еще? Имеет, может быть, какую-нибудь страсть?

- У него есть одна страсть, прокуратор – Гость сделал короткую паузу – Страсть к деньгам» [4; ].

Для пояснення злочину Іуди Булгаков вважає, що тільки «пристрасть до грошей» - недостатньо.

«Але і тут користолюбство вкінці виявляється лише слідством. Іуда із Кіріафа кохає Нізу і дарма мріє розбагатіти, щоб увести її від збанкрутілого чоловіка. Але в дійсності його кохання виявляється агентом Афранія і сама зраджує того, хто раніше зрадив Ієшуа», - пише Б.Соколов [8; 226]. В підтексті звучить мотив приреченості Іуди вищими силами за його зраду.

Іуда виявився між Каіфою та Пілатом, іграшкою в руках людей, наповнених владою і ненавидящих один одного. Якщо ж перечитати сцену вбивства Іуди, виділивши такі рядки:

«…присел на корточки возле убитого и заглянул ему в лицо. В тени оно представилось смотрящему белым как мел, и каким-то одухотворенно красивым. Через несколько секунд никого из живых на дороге не было. Бездыханное тело лежало с раскинутыми руками. Левая ступня попала в лунное пятно, так что отчетливо был виден каждый ремешок сандалии. Весь Гефсиманский сад в это время гремел соловьиным пением» [4; ].

Цікаві замітки Г.Лєсскіса: «…оно представилось смотрящему … каким-то одухотворенно красивым». – Ми бачимо, що в лиці «всесвітнього ворога» (так називав Іуду Пушкін) Булгаков не відмітив жодної злочинної риси. У всьому епізоді вбивства Іуда (якщо тільки не знати, що це за людина) просто наївний у своєму коханні та довірі до зрадившої його жінки, і смерть його викликає не почуття задоволення справедливої помсти, а жалість до убитого і осуд до самого вбивства. В «Майстрі та Маргариті» дано багато сцен смерті, але лише вбивство Іуди описано так мирно і овіяне якоюсь печаллю.

Більш за все, справа тут в «точці зору» - насамперед, вбивство барона Майгеля описане з точки зору Воланда – і смерть барона не викликає ніякого співчуття, а в зображенні Фагота та Бегемота – навіть смішна.

Але зрадник Іуда вбитий агентами таємної служби за наказом Пілата, дії цих агентів огидні, а вчинок Пілата ніяк не знімає з нього вини, не приближує його до Ієшуа, а навпаки – віддаляє. І вбивство в романі майстра подано якби з точки зору Ієшуа [7; 18].

Але можна засумніватись в однозначності такого коментаря, якщо віднестись уважно до художньої деталі: а саме у тіні Афранію здається «божественно гарне» лице Іуди. А тінь – підвладна Воланду, нагадує про страшний гріх Іуди.

Булгаковський символ – лейтмотив місяця вносить нові відтінки для зрозуміння образу Іуди. Мабуть, існує якийсь внутрішній, філософсько-духовний зміст булгаковської місячної плями на сандалі Іуди.

Образ Іуди у Михайла Булгакова з однієї сторони дійсно далекий від релігійного канону і культурно-релігійної традиції, з нашої сторони, він створений в більшості у ритуалі пошуку Срібного віку, письменникові і художникові ХХ століття.

З релігійної точки зору образ Іуди створений в єретичному ракурсі, гностичного міркування християнства. По православним канонам, любов до себе повинна приносити в жертву любов до ближнього; а любов до себе і ближніх повинна приносити в жертву любов до Бога.