2.1. Героїчні образи в піснях про Сігурда
Протягом нашого дослідження, нам неодноразово зустрічалося ім’я Сігурд. Сігурд – Зігфрид (від давньоісландс. і давньонім. “перемога”), в германоскандинавській міфології і епосі – герой. Подвиги Сігурда оспівані у ряді пісень “Старшої Едди” (“Пророцтво Грипира”, “Речі Регина”, Речі Фафніра”, “Речі Сігр дриви”. Про його смерть розповідається в “Уривку про Сігурда”, “Першій пісні Гудрун”, “Короткій пісні про Сігурда” та ін. Зігфрид – є центральним героєм першої частини німецької “Пісні про Нібелунгів”, його ім’я зустрічається середньоверхнєнімецькій епічній поезії. Однак в жодній з цих пісень не ставиться ясною послідовність подій його життя.
Міфи і сказання, які складають сюжет епосу, виникли на континенті, а тільки потім потрапили на північ, де були перероблені. Тому скандинавські і німецькі епічні твори дають різні варіанти легенди про Сігурда і відображають різні етапи її формування в усній традиції при зміні культурних і соціальних умов [16,c.10]. Між окремими версіями існують розбіжності. Але все ж, на думку М.І. Стебліна-Каменського, - його життя – це досить визначений період – від народження до смерті [16,с.54]. Сігурд і всі інші основні персонажі героїчних пісень об’єднані в один генеалогічний ланцюжок.
Неодноразово вченими були зроблені спроби знайти історичну основу сказань про Сігурда (шляхом ідентифікації його з древньонімецьким героєм Армінієм), але це, на думку А.Я. Гуревича, непереконливо [5,с.17].
Характерним для міфологічного героя є вже неясність його походження. В більшості версій він називається сином Сигмунда, сина Вёльсунга. Але в “Речах Фавніра”, Сігурд, на питання переможеного ним чудовиська, відповідає: “Я звір благородний, був я все життя сином без матері; немає в мене і батька, як у людей, завжди самітній я”. Правда потім він зізнається, що батьком його є Сигмунд. Однак, як показав Є.М. Мелетинський, який досліджував це питання за багатьма джерелами, в заяві Сігурда про свою самітність можна бачити релікт уявлень про богатиря, який став засновником роду людського, першої людини, він походить від [12,с.255].
Характерним для Пісень про Сігурда є однакові принципи побудови сюжету: протиставлення героя та його суперника, зачини та кінцівки, розгорнуті описові моменти.
В героїчних піснях, слава героя, дуже часто, не є набутою їм у результаті тих чи інших подвигів, а є чимось внутрішнім, що закладено в нього з народження. Тому розповідається в героїчних піснях про героя, іноді у деякому протиріччі з його славою.
Так, герой, про якого більш за інших розповідається в Піснях (Сігурд) отримав свою славу ще до того, як він що-небудь героїчного здійснив. Свою славу він набув у пророцтві Грипира. Виходячи з того, що Сігурд мам прізвисько Фавни-бійця, вбивство Дракона було його самим славним подвигом. Але як це видно з “Речей Фавнира”, це вбивство вимагало тільки фізичної сили, а не потребувало сили духу: Сігурд вбив дракона не в бою, а із засади, сховавшись у ямі, де повинен був проповзати, нічого не підозрюючий дракон. Єдиним мотивом Сігурда при вбивстві дракона, було бажання заволодіти його золотом. При цьому вбивство дракона супроводжувалося зрадництвом: після того, як Сігурд вбив дракона, він вбив Регина, з яким обіцяв поділитися золотом.
В піснях розповідається також, що Сігурд вбив синів Хундинга і тим помстився за свого батька. Ці та інші “подвиги” Сігурда мало говорять про силу духу.
Характерним для Пісень є те, що героєм може виступати не тільки чоловік, але й жінка.
Жіночі образи проходять через усі пісні. Центральним образом цілої низки пісень є Гудрун. У першій і другій “Пісні про Гудрун – це образ жінки, яка скорбує за своїм чоловіком; у Третій пісні Гудрун” – жінки, яку звинуватили у зраді чоловікові; в “Пісні про Атлі” і “Речах Атлі” – жінки, яка мстить за своїх братів[17,с.154].
З одного боку, Гудрун проклинає своїх братів за смерть чоловіка, але нічого не робить, щоб помститися братам, бо братів вбивати не можна!, з іншого – вона мстить за братів, бо така помста – святий обов’язок, а його здійснення – подвиг. Тобто Гудрун виступає в піснях як героїчна постать. Характерним для героїнь (Гудрун, Брюнхільд, Оддрун) є те, що вони виявляють силу духу чи силу почуттів, виконуючи те, що вони вважають своїм обов’язком, а чоловіки – тільки своїм презирством до смерті. Однак при цьому, як підкреслює М.І. Стеблін-Каменський, своє презирство до смерті вони виявляють, не стільки виконуючи свій обов’язок по відношенню до кого-небудь, тобто захищаючи чи рятуючи кого-небудь, скільки тому, що по іншому герой поступити не може 17,c157].
Ті, хто складав, чи співав героїчні пісні не ставили перед собою за ціль доказати моральне перевищення жінок над чоловіками, і тим самим розвінчати чоловіків, навпроти, вони відчували захоплення перед своїми героями, яких вони оспівували. Тому можна зробити висновок, що героїчні пісні, це не ідеалізація дійсності, а її художнє узагальнення, але узагальнення стихійне, архаїчне. Героїчні пісні – це художня видумка, але вона сприймалася як дійсність.
0 комментариев