Образ Енея в поемі Юрія Клена як втілення українського національного характеру

2.2 Образ Енея в поемі Юрія Клена як втілення українського національного характеру

 

Якщо в другій частині поеми "Попіл Імперій" перед читачем розгортається масштабна картина "новітнього пекла", наземного, влаштованого сталінським режимом, то в третій йдеться про другий, так само злочинний режим – фашистську Німеччину. Третя частина поеми містить численні ремінісценції, зберігає тональність і розмір "Енеїди" І.Котляревського. Як і поему І. Котляревського, цю частину написано п’ятистопним ямбом і десятирядкового строфою. Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського властиве уособлення українських національних рис у героях поеми Вергілія. Загальні події розвиваються так, як і в поемі Вергілія. Коли греки зруйнували місто-державу Трою, син троянського царя Анхіза і богині Венери Еней зібрав уцілілих троянців і поплив морем до Італії, де мав за повелінням богів Зевса заснувати місто Рим і могутнє царство. По дорозі троянцям трапляється чимало пригод. Поема І.Котляревського відображає історичну долю українського народу. У мандрах троянців після зруйнування Трої, у спільних перебореннях ними труднощів і небезпек відбились драматичні події недавнього минулого України – блукання й поневіряння запорожців по світу після знищення військами Катерини ІІ Запорозької Січі. Отже, Еней та троянці наділені рисами українців, а сама поема насичена прийомами бурлеску. Поема, таким чином, представляє химерний, точніше сміховинний варіант "Енеїди" Вергілія. Тому при зустрічі з ліричним героєм поеми Юрія Клена Котляревський, "що на пальцях ямби скандував", на запитання "хто ви?" відповів:

 

Пане,

Ви не пізнаєте, бо вже ніч,

Котляревського Івана,

Що Вергілія затяг у Січ

І в козацькій шаровари

Зодягнув троянців і римлян". [с. 225]

Проте прохання оповідача провести його в "геєну Вашу, у яку ходив Еней" Котляревський відмовляється виконати і пропонує йому за провідника Енея. Тут використовується пряме цитування:

 

Але я мого героя

Вам даю, щоб він Вас проводив

По геєні, до якої

Він, сердешний, сам колись ходив

Він же парубок моторний

І хлопчина хоч куди козак. [с. 255]

Спритний, в’юнкий Еней повністю зберігає образні характеристики твору Котляревського:

 

Богу, хтось там, щоб не потонути,

У високі чоботи узутий

Спритно скаче поміж тих баюр

По тих острів очках кучугур...

Обминувши всі ковбані в’юнко,

Раптом ставши, витягся він струнко,

Спритний і обсмалений, як чорт,

І відразу склав мені рапорт:... . [с. 257]

Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського характерна гра зі смертю, що виражається у специфічному нанизуванні смертельних випробувань та в комічному їх потрактуванні. Вже з перших рядків з другої частини поеми Юрія Клена, де описана мандрівка по пеклі фашистських таборів, відчувається ця ж характерна риса. Пекло починається прямо по дорозі, "де ті верби". Його сторожить знову цербер – триголовий лютий пес, але тут він має іншу природу (згадаймо, що у другій частині Цербер уособлював Леніна, Сталіна, Маркса і Енгельса як зображали засновників марксизму-ленінізму на радянських плакатах). Тут три пащі гавкають по-різному (по-німецьки, угорськи і румунськи). Цербер уособлює фашистську імперію. Триголовий пес зустрів на дорозі Енея і Сівілли за Стіксом. У сміховинній традиції поеми його названо Бровком: Еней злякався Бровка і вже хотів "назад тікать":

 

Аж баба хліб Бровку шпурнула

І горло глевтяком заткнула

Навчений "попереднім досвідом" Еней у поемі Юрія Клена не розгубився (тепер вже він провідник знайомими йому шляхами):

 

Але Еней не стратив нервів:

В німецьку пащу, як мастак,

Шпурнув бляшанок п’ять консервів;

В мадярську, вилаявшись так,

Як лаються у нас в Одесі,

Здихнув сигар пачок із десять.

Румунській, що весь час: "гав-гав"

І ні на хвильку не вгавала,

Бо і собі чогось жадала,

Він тільки дулю показав. [с. 260]

Лайка, доброзичливо-недбале ставлення до ворогів, різноманітні розбишацькі витівки і забавки Енея забезпечують сміхову традицію (до речі, у І. Котляревського Еней мандрує пеклом також у третій частині поеми). Еней сам наголошує на своїй сміховинній вдачі, порівнюючи себе з "поважним" Данте:

 

"Була у Данта інша вдача, -

сказав Еней. – Зірками значить

шляхи він. Він носив бурун.

Дант малював на стінах фрески,

А я даю лише гротески,

Бо я – пустотник і жартун." [с. 262]

На подібність сталінського і фашистського пекла автор натякає далі:

 

Та правда тут і там та сама.

Дається тільки різний сос.

Тож відчінімо правді браму! [с. 262]

У другій частині колами пекла були в’язничні камери, кабінети, двори сталінських таборів, у третій – фашистських. Методи і способи тортур повторюються (в’язнів вішають, мордують у багнюці, грають ними у футбол), що помічає ліричний герой:

 

"Бачив я канкан той,

мені – вже показав це Данте.

Невже ті самі тут і там

Методи й спосіб катування

Якими вичавлять зізнання

Так конче хочеться катам? [с. 277]

Різниця проте існує, і її в своєму гумористичному, сміховинному стилі розкриває Еней:

 

"Ріжниця є, хто в тямки візьме, -

мовляв Еней, - Впровадив чорт

гру там в ім'я соціалізму,

а тут вона – веселий спорт.

Все німець переймає швидко,

Бо вже він має п’ятилітку

Та концентраки заснував

Що в нього звуться "Nacht und Nebel" [с. 277]

Українську націю, народ знищували і в радянській країні, і фашистській імперії, різниця тільки в тому, що

 

Більшовики:

"Ліквідували нас як клясу, -

Тут ліквідують нас, як расу" [с. 269]

Попри бурлескну природу, сміхове звучання поеми, у ній повсякчас нанизуються одна на одну картини смерті. Вона поступово наповнюється різними відтінками змісту: як "чорна маса", "чортівський бенкет", на якому замість гопака танцюють чарльстон, страшні картини Де-Сада якого "зуміли тут перевершить" та ін. У "Енеїді" І. Котляревського символічним наповненням відзначається сцена спасення Дідони.

Пекло – це нестерпний вогонь, нелюдська спека. Вогонь, спалення ілюструє ідею реінкарнації, перевтілення. Кремація, як спосіб поховання, відома була ще давнім слов’янам. Дідона у поемі І. Котляревський розводить вогнище з уже готових до спалення стосів очерету, що асоціюється з інквізиційним ритуалом спорудження багать. Подібні мотиви спостерігаємо у поемі Юрія Клена:

 

До клунь замкнувши баб із дітьми,

Солому, складену кругом,

Щоб засвітити їм у пітьмі,

Підпалювали сірничком.

Палахкотіли ті багаття,

І полотіли, мов латаття,

Там полум’янисті язики,

Що даром прискали, як просом

Ревла худоба стоголосо,

Вилущувались кістяки [с. 264-265]

Семантичний ряд поняття "вогонь" наповнюється своєрідним змістом: вогонь – вогнища інквізиції, на яких спалювали ворогів церкви. Проте у поемі Клена спалюють невинних людей – "баб із дітьми", на старовинність звичаю спалювання вказує Еней, посилаючись на героїчний епос:

Вогонь – то є старий звичай,

То не закон жорстоких джунглів.

Частину другу "Нібелунгів"

З років дитячих пригадай. [с.266]

У поемі І. Котляревського, відповідно до бурлескної поетики, смерть змальовується як накопичення розшматованих частин тіла. Мотиви героїки та розчленування тіла в поемі переплітаються й становлять цілісність. Так, наприклад, Ентелл, ідучи на двобій з Даресом заявляє:

 

Я роздавлю тебе, як жабу,

Зітру, зімну, мороз як бабу,

Що тут і зуби ти зітнеш. [45:64]

В іншій батальній сцені "Енеїди" зустрічаємо також накладання описових картин понівеченої плоті:

 

Ось Ретій в бендюхах летить!

Сього Паллант стягнув за ногу,

Ударив, як пузир об дрогу,

Мазка із трупа капотить. [45:200]

Йдеться не просто про загибель когось одного, а про масове явище смерті в бою, яке, втім, потрактовується не героїчно, не пафосно, не трагічно, а у сміховому ключі. Смерть при цьому сприймається як мить життя. У поемі Юрія Клена збережено бурлескну поетику опису смерті як накопичення мертвих тіл:

 

Там скрізь розкидані лежали

Зчорнілі, бляклі стовбури,

І мовив я: "Тут дров чимало,

Їх вистачить на зими три.

Які колоди довжелезні!"

І рік Еней: "Це миттю щезне,

Щоб ліпше оком огорнуть,

Вдягніть-но ваші окуляри.

Не дрова то, а трупи. Зараз

У спільну яму їх шпурнуть. [с. 261]

У іншому місці поеми:

Коли я до Дніпра дотопав,

Побачив я, що під мостом

Повішені гойдались трупи,

Мов продавалися гуртом. [с. 263]

По всіх колах фашистського пекла масово знищували людей: "жидів сто тисячами гнали / з усіх околиць і кошар"; "А то дідів, жінок, дівчат / розстрілювали пачками. / Скидали трупи всі до ями / і долучали немовлят". [с. 266]. Мотив розчленування тіла є наскрізним у цій частині поеми:

 

Від операцій люди мруть;

Для дослідів, як у вивірки,

Їм вирізають мозок, нирки,

І ліки впорскують від ран,

Які утишують печалі... [с. 271]

У фашистів нічого не пропадає даремно, до людських рештків вони відносяться "по-господарськи": зуби, в яких є золото, складають окремо, людські шкури "на вироби піде": "на рукавички, абажури" [с. 271]. Як і у другій частині поеми, тут присутній, як наскрізний мотив, людської голови, відділеної від тіла:

 

Там, де було все голо-пусто

І в жовтих розсипах піски,

Біліли качани капусти.

"Тож то є голови людські!" [с. 275]

У змалюванні цих картин Кленова поема відрізняється від "Енеїди" І.Котляревського: мотиви накопичення мертвих тіл, їх розчленування, масове явище смерті у І. Котляревського органічно поєднане з героїкою бою; у поемі Юрія Клена героїки немає, є просто нищення маси безневинних людей.

Попри гумор, притаманний поемі Юрія Клена, у ній повсякчас звучать трагічні ноти, що зумовлені усвідомленням трагічної долі народу під важким чоботом імперій - чи то сталінської, чи фашистської. "Пустотник і жартун" Еней допоміг знайти героєві поеми "поетну, ніжну, як вербену, / що край дороги розцвіла, / що їй дзвінке ім'я Оксана. / Що зачарована пішла / повз таємничі звабні двері / на дальній і "прекрасний берег, / на клич задимлених вогнів" [с. 278]. Цитування рядків із поезії Олени Теліги вказує, що йдеться саме про неї. Жартівник Еней сумно говорить, вказуючи на в’язницю: " Оце житло її сумне, - / сказав він. – Тут їй казка сниться" [с. 278].

У картині смерті поетки звучить мотив чаші, сповненої вином страждання, який є наскрізним у поетиці Юрія Клена: "Не холодне умирання / послав Господь. Вином страждання / мені налив Він чашу вщерть". [с. 279]. Пустотливий, сміховинний тон Еней втрачає, коли говорить про поетку, її долю і узагальнює:

 

Священних жертв таких немало,

Бо гестапівський однострій

Енкаведисти повдягали;

Гудуть, як той джмелиний рій,

Скрізь українську молодь ловлять,

І вже пішло тут безголов’я [с. 279].

Цікавим у цьому сенсі є семантична пара ловля – безголов’я. І енкаведисти і фашисти ловлять людей, українську молодь, щоб знищити в них живу українську душу, маніпулювати їхньою свідомістю, що в поетиці Юрія Клена виливається в мотив безголовості.

Співіснування страшного і комічного як у поемі І. Котляревського, так і творі Юрія Клена, має свої глибокі корені, що вкладені в українській язичницькій ментальності, оскільки період розваг і жертовного задобрювання покійників-предків не мали в язичництві чіткого розмежування. Тризна могла закінчуватися грищами, в ході свят могли з’явитися образи Смерті та її слуг (у вигляді масок, перевдягання тощо). Елементи таких ігрищ, перевдягань збереглися ще й до сьогодні. І.Котляревський не вигадав сусідства жаху зі сміхом, а лише увиразнив його в своєму гуморі, що Юрій Клен переніс у свою поему, втіливши ці риси в образі Енея.

Мотив подолання смерті, безсмертя людської душі звучить у відправі за померлим, панахиді, поминанні. Так, гостюючи у царя Ацеста, Еней у поемі І. Котляревського раптом згадує про роковини смерті свого батька й починає організовувати поминки, які означають вторгнення потойбіччя в життя троянської ватаги. Поминки стають ще одним аргументом на користь подолання смерті.

У поемі "Попіл імперій" цей мотив втілено у сцені відправлення панахиди, яку в таборі здійснили як могли – мовчанкою:

 

Ввійшли ми в табір. Мертвий спокій

Там панував. Він весь затих.

В задумі начебто глибокій,

Смутні, по камерах своїх

Стояли в’язні і молились.

Суворо очі їх світились,

І пойняла їх глухот.

Слова на дні душі зростали,

Де загорялись, мов опали.

Не ворушилися уста. [с. 280].

Показово, що подолати смерть можуть тільки герої, єпископ, який правив панахиду наголошує на цьому:

 

"Героям слава.

Герой загиб, і я по нім

Мовчазну правив панахиду.

Нікого з спільників не видав,

Себе не зрадив він нічим.... [с. 280].

Це був поет, воїн, лицар, який "уславив" "вік золотий і срібний, і той, що з міді" . [с. 281], який йшов тільки вперед з гаслом "Ні кроку зі шляху, ні думки назад" [с. 281]. У житті, творчості, незламному духові Ольжича поет бачить надію майбутнього відродження України, її перемоги над ворогом:

 

Він знав, що всі мури земного впадуть,

Як серце своє він оберне на сурму,

Що вежі найвищі духовності ждуть

Його необорно-шаленого штурму. [с. 281]

Поетизація смерті в поемі Котляревського вивершується алегоризованою постаттю самої Смерті, яка зустрічає Енея й Сівіллу при вході в пекло. Змальовується вона в оточенні всіх тих лих, що мордують людину протягом життя: чума, війна, холод, голод тощо. Гіперболізовано велика свита смерті є своєрідним продовженням її портретної характеристики. У поемі Юрія Клена Смерть не має традиційно-української характеристики (згадаймо, що в обрядових дійствах вона має гротескний характер – з косою, в темному одязі, у супроводі своєї свити), оскільки її наділено символічною семантикою червоного кольору: "Смерть у пурпурі гряде..." [с. 270]. Хоча свита цієї пурпурової Смерті збережена, та не персоніфікована. Це – тортури, жах, голод, злидні, чума, хвороби тощо. Її споряджено неабиякою свитою "катів людських": Гітлер, Сталін, Ленін, енкаведисти, фашисти і навіть підліток, який вправляється у влучності, стріляючи у в’язнів.

Таким чином постає цілісна картина єдиного пекла, бо на першому етапі – "новітнє пекло", "не давнє звикле", його жахається сам Данте, на другому – "роїлось пекло на землі..." На третьому етапі – "Князь тьми узяв гігантський пензель / відром у пеклі фарб зачерп / і ось на тлі небес малює / якісь жахливі краєвиди". На верховину (вершину дерева життя, в небесний світ, де бороть бою білих і чорних сил подорож закінчується, героя виводить Фауст.

Отже, образ Енея в художній структурі поеми Юрія Клена сприяє організації художнього часу і простору: через нього здійснюється екскурс в час зруйнування Трої, в якому автор знаходить аналогії до української дійсності. Продовжуючи традицію І.Котляревського, Юрій Клен втілює в образі Енея риси українського характеру, про що свідчить характер героя, висловлювання , гумор, намагання крізь сміх сприймати трагічні події сучасності.