Роман Вільяма Голдінга "Володар мух" як літературна притча

Міністерство освіти та науки України

Херсонський державний педагогічний університет

 

Кафедра зарубіжної літератури

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

“Роман Вільяма Голдінга “Володар мух”

як литературна притча.

Виконавець:

 магістрант заочної форми навчання

 факультету іноземної філології

Аркуша О.В.

Херсон-2003
План Притчовий характер прози В.Голдінга. Роман “Володар мух” у контексті творчості В.Голдінга.

3. Система персонажів роману.

 

1. Притчовий характер прози В.Голдінга.

Один із найяскравіших та самобутніх англійських прозаїків ХХ ст Вільям Голдінг за життясприймався як класик. Як зазначає С.Павличко, “проза Голдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовує не людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях та образах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну”.

Свої романи В.Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчею розуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумів письменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільних уявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. В її основі покладено принцип параболи: оповідь ніби віддаляється від конкретного часопростору, рухається по кривій, повертається назад, висвітлюючи у філософсько-естетичному аспекті явище художнього осмислення. У лекції “Притча”, прочитаній у 1926 році у Каліфорнійському університеті, В.Голдінг подав своє бачення основних завдань письменника: “Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків – послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача.”

Перший роман В.Голдінга “Володар мух” (1954) приніс йому визнання і славу. Власне за цей твір В.Голдінгу 1983 році отримав Нобелівську премію. Після того, як критики стали відзначати антиутопічний характер роману, письменник не без іронії згадував: “Я почувався наче той пан, котрий відкрив, що ціле життя говорив прозою. Я був, як виявилося,...антиутопістом. спочатку далекий пейзаж був порожнистим, тоді, звичайно, виник Платон. У полі зору з’явився Томас Мор... Раптом у ноновому світлі заблищали імена – Батлер, Свіфт, Вольтер, Дефо, Шоу, Уеллс, Хакслі, Орвелл...” Будучи за своєю природою моралістом, В.Голдінг протиставляє свої романи антиутопіям і прагне “створити людську мораль, людську істоту, яка не здатна вбивати собі подібних, експлуатувати чи грабувати. Тоді ніхто не матиме потреби писати утопії, сатири чи антиутопії, оскільки ми самі станемо мешканцями утопії”.

Таким чином, В.Голдінг як письменник мораліст ставить на перший план проблему недосконалості людської природи, зумисне оголюючи її беззахистність перед злом,і тим самим робить спробу переконати читача у можливості попередження глобальних помилок.

Роман “Володар мух” у контексті творчості В.Голдінга.

Як відомо, “Володар мух” напочатку писався В.Голдінгом як пародія на роман Р.Баллантайна “Кораловий острів”, у якому йшлося про англійських хлллопчаків, що потерпіли аварію на пароплаві і таким чином опинилися на безлюдному острові. Згуртованість, дружба допомогли цим дітям подолати всі перешкоди, що стояли у них на шляху, і перемогти зле начало, втілене в образах піратів та людожерів. Подія перейшла в полеміку, що в результаті дало життя новому, самостійному художньому творові, який (за Голдінгом) “до чтива для хлопчаків не мав ніякого відношення” Письменник зауважив: “Острів Баллантайна був островом дев’ятнадцятого століття, населений англійськими хлопчиками; мій – мав бути островом двадцятого століття, населений англійськими хлопчиками. Я можу сказати тут, в Америці те, що мені б не хотілося говорити вдома; що я засуджую і не люблю вади моєї країни саме тому, що я так пишаюся багатьма її чеснотами. Один з наших недоліків – віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій націі. Я знаю чому так сталося в Німеччені. Я знаю, це могло трапитись в будь-якій іншій країні. Воно могло трапитись тут.”

Отже, В.Голдінг з точністю до навпаки відтворює колізії роману дикунів. “Дивіться, дивіться, дивіться – ось яка вона, якою я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини,” – зазначив автор.

Здоровий глузд виявився неспроможним урятувати хлопців від озвіріння.

В.Голдінг спростовує загальноприйняту ідею раціоналізму та організованості британців, адже національна приналежність не може визначатипереваги доброго чи злого начала в людині.

На думку англійського письменника, зло сидить всередені кожної особистості і штовхає на страшні, іноді абсурдні вчинки. Звичайно, воно стримується суспільними нормами моралі, але за умов відсутності контролю в людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до до трагічних наслідків. “В людині більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів,” – робить висновок В.Голдінг, і такий скептицизм автора насамперед є первинною дисгармонією людського єства. У “Володарі мух” природа людини зображається як результат роз’єднаності основних її іпостасей: тваринного начала, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Цей трагічний конфлікт і був покладений в основу системи алегоричних персонажів.