Специфіка неповних речень у творах Юрія Мушкетика

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття про неповне речення

1.1. Класифікація неповних речень

Розділ ІІ. Типи неповних речень у творах Юрія Мушкетика

2.1. Контекстуальні та ситуативні неповні речення в романі "Яса"

2.2. Специфіка еліптичних неповних речень в творах Юрія Мушкетика

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Мова – найбільше багатство і нації, і кожної людини зокрема. Без мови немає народу. Мислення і мова виділили людину з тваринного світу. Мова забезпечує поступальний розвиток і людини, і народу, і людства в цілому.

«Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ яко національність…»(Іван Огієнко) [16;4].

Щоб якнайефективніше користуватися мовою, її треба знати і відчувати, розуміти її структуру і, внутрішні закономірності та закони.

Людина засвоює мову змалку від батьків, оточення, читаючи різноманітну літературу, пізнаючи навколишній світ. Протягом життя людини оволодіває виражальними засобами рідної мови. Це відбувається в основному стихійно.

Але щоб відчувати мову, потрібно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягається вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і, на що слід звернути особливу увагу, різного виду речень, з яких формуються тексти.

Оскільки вагомим способом пізнання людиною дійсності є спілкування з оточуючими людьми, речення є дуже важливим елементом пізнання навколишнього світу, адже несе в собі не лише інформацію про певні факти, але й допомагає людині висловити свій емоційний стан.

Ще в дитячому віці людина вчиться висловлювати свої думки. Спочатку як окремі слова, далі – словосполучення і, врешті-решт, – речення.

Неповні речення є важливою складовою не лише усного мовлення, але й літературної мови нашого народу. Яскраві приклади використання неповних речень в художніх творах можна знайти у творах українського письменника Юрія Михайловича Мушкетика – визнаного майстра сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс.

Саме на прикладах його творів якнайкраще відстежується роль простих речень в українській мові не лише літературній, але й розмовній.

Питання про конструкції, в яких не вжиті необхідні члени речення (головні чи другорядні), упродовж тривалого часу (із середини ХІХ ст.) є предметом особливого інтересу вітчизняних мовознавців.

Об’єктом дослідження курсової роботи є неповне речення як синтаксична одиниця.

Предметом дослідження курсової роботи є неповні речення в творах Ю.Мушкетика.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей неповних речень в Ю.М.Мушкетика.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

–  дослідити поняття неповного речення;

–  охарактеризувати основні типи неповних речень;

–  дослідити специфіку неповних речень на прикладах з творів Ю.Мушкетика.

Розділ І. Поняття про неповне речення

Найменшою одиницею спілкування є речення.

Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. "Це основна граматично оформлена, інтонаційно оформлена комунікативна мовна одиниця, в якій формується й виражається думка, що відображає частинку реальної дійсності і показує різні відношення повідомлюваного змісту до буття" [17;237].

Наприклад, сполучення слів Стояла висока весняна вода [14;360] є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. І тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки).

Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.

Речення, які називають неповними, широко вживаються у сучасній українській мові, особливо в розмовному та художньому стилях.

Неповні речення - це речення, в яких одна з ланок їхньої будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю.

За визначенням О.Д. Пономаріва "неповним називають речення, в яких пропущено, тобто не представлено словом, один із структурно необхідних синтаксичних членів.

Те, що в реченні пропущено необхідний член, можна встановити з наявності членів, синтаксично залежних від пропущеного елемента… Неповне речення — це похідний варіант від повного. Але це не означає, що в тексті повний варіант завжди буде основним. Навпаки, дуже часто саме неповне речення вважається стилістичною нормою…" [17;269].

Термін "неповні речення" належить М.Гречу, який вважав, що неповними є такі конструкції, у яких пропущений будь-який член речення.

Уточнюючи тлумачення неповного речення, Ф.Буслаєв зазначав, що пропущеними можуть бути тільки головні члени речення.

П.Фортунатов трактував речення як вираженя психологічного судження, що за умови вираження обох членів психологічного судження граматичними складами речень речення є неповним.

О.Пєшковський вважав неповним реченнями такі, в яких не вистачає одного або кількох членів. Він виділив кілька типів неповних речень: без підмета, без присудка, без дієслівної (в т.ч. і нульової) зв’язки, з дієслівною зв’язкою, але без предикативного члена тощо.

О.Шахматов розмежовував неповні та односкладні речення. Неповні присудками - "порушеними", з пропущеними складовими частинами підмета чи присудка - "дефектними".

І донині неповні речення трактують по-різному. На думку одних вчених, неповними є такі речення, неповнота яких зумовлюється контекстом чи ситуацією. Інші неповними вважають речення з відсутнім членом, потреба в якому зумовлюється граматичною структурою цього речення тощо.

Різні погляди на неповні речення висловмлювлювали й українські мовознавці. Так, О.Партицький називав їх "догадними реченнями" [22;133], про пропущені члени яких необхідно було здогадуватися.

В.Сімович визначав неповні речення як "промовчані речення" [22;134].

Л.Булаховський неповними реченнями називає такі, які характеризуються відсутністю будь-якого члена, потреба в якому випливає з граматичної структури цього речення.

Також грунтовно дослідив неповні речення в сучасній українській мові П.Дудик.

Неповні речення зумовлені потребами комунікації, бо дають змогу висловлювати думку економно, без зайвих повторень і водночас зрозуміло.

На їх утворення впливають власне мовні та позамовні чинники. Власне мовні чинники грунтуються на формах слів, що своєю роллю вказують на семантику та морфолого-синтаксичні особливості неназиваних членів. Позамовними чинниками є ситуація, умови мовлення, міміка, жести тощо.

Якщо в повних реченнях усі позиції матеріально виражені, то в неповних, що будуються за тією ж моделлю, деякі члени речення формально відсутні, однак утримуються в свідомості, є необхідними складниками і беруть участь в організації неповних речень.

Отже, неповні речення є ущільненими варіантами повних речень. Вони можуть бути двоскладними та односкладними. Наслідком неназваного (неназваних) члена речення є перерваний синтаксичний зв’язок. Наприклад, у конкретній ситуації, зрозумілій для вчителя і учня, цілком природним є використання речень типу: Це твій? (зошит) Це твоя? (книга)Це твоє? (завдання). Викоритання займенників в чоловічому, жіночому та середньому роді зумовлюється потребою його узгодження з неназваним членом у роді, числі, відмінку.

Найчастіше пропускаються головні члени речення, хоча можуть бути й речення з неназваним будь-яким другорядним членом.

Пропущені члени речення можуть встановлюватися:

1. З попередніх і (спорадично) наступних речень, наприклад:

"[Корабель приплив до нього в скрутний час.] Мовби провіщав своєму новому господарю небезпечну плавбу" [13;361]. В наведеному реченні пропущено підмет "корабель", який встановлюється з попереднього речення.

"Місяць заглянув у вправлені в олово шибки вікна. Освітив шмат білої стіни з маленьким килимком" [13;197]. У цьому реченні пропущено підмет "місяць", який встановлюється з попереднього речення.

2. З конкретної обстановки мовлення:

"- Ось зараз візьму барбару та виб'ю з тебе ті думки" [13;236].

В цьому реченні пропущено підмет, виражений особовим займенником "Я".

"Умів скрутити все — підкову, повіддя норовистого коня, потаємний, погрозливий рокіт юрби"[12; 247]. В даному реченні також пропущено підмет, виражений займенником "він".

3. Зі структури та змісту самого неповного речення:

"— Гей, Ониську, — гукнув до корчмаря. — Горілки послу його величності! Аглицької! Вогнистої!" [12;519]. Або: "— Розсідлуйте, хлопці, коней та лаштуйте переобідок" [12;498]. Такі речення називають еліптичними (грец. elleipsis - нестача, пропуск).

Отже, функціонування неповних речень зумовлюється контекстом і ситуацією, а також структурою і змістом самого неповного речення. Саме ці показники взято за основу класифікації неповних речень.