Навигация
Творча спадщина Леся Мартовича
49237
знаков
0
таблиц
0
изображений
План
ВСТУП
Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Леся Мартовича
Розділ 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича:
2.1 Сатиричне змалювання галицького селянина в оповіданнях «Нечитальник», «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край»
2.2 Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»
2.3 Драматичне зіткнення пана і селянина, обвинуваченого й потерпілого в оповіданнях «За топливо», «За межу»
2.4 Повість «Забобон» – цінний здобуток українського красного письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
У полі зору нашого дослідження галицьке село у художньому зображенні Леся Мартовича.
Актуальність курсової роботи полягає у тому, що твори письменників кінця XIX – початку XX ст. довгий час замовчувалися у зв’язку зі стандартизацією, утиском цензурою тощо. І зараз, коли переосмислюється літературний процес, бачимо, що існує невелика кількість праць, присвячених аналізу творчості письменників цього періоду, а саме, творам Леся Мартовича, які були опубліковані зовсім недавно.
Об’єктом дослідження є творча спадщина Леся Мартовича.
Предметом дослідження є зображення галицького села у творчості письменника.
Мета полягає у всебічному показі галицького села на зламах двох століть, його внутрішнього життя та стосунків між різними прошарками населення у творах Леся Мартовича.
Завдання курсової роботи:
1. Охарактеризувати соціально-політичні та економічні події, що мали вияв у творчості Леся Мартовича.
2. Окреслити особливості змалювання галицького села письменником.
3. Розглянути особливості творення світогляду галицького селянина.
4. Вивчити ті події, які вплинули на політичне життя галицького селянина за повістю «Забобон».
Методи дослідження. Відповідно до сформованої мети і завдань у роботі застосовувався описовий метод, метод аналізу, узагальнення, контекстуального аналізу.
Наукова новизна полягає у спробі осмислення творчої спадщини Леся Мартовича та характеристиці творів, які були опубліковані зовсім недавно; визначаються ті соціально-політичні причини, які надихнули письменника на створення низки творів про галицьке село.
Практичне значення курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані під час проведення семінарських, практичних занять з історії української літератури, при розробці спецкурсів за творчістю Лесі Мартовича, у подальших наукових розвідках.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Другий розділ поділений на підрозділи.
Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.
Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Лесі Мартовича
Лесь Мартович – талановитий український письменник-сатирик і гуморист демократичного напряму. Він жив і творив у кінці XIX та на початку XX ст. у Західній Україні (Східній Галичині), яка тоді була в складі цісарської Австро-Угорщини. Мартович, як і його сучасники – Михайло Павлик, Стефан Ковалів, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, – належав до тої західноукраїнської прогресивної інтелігенції, яка вийшла із трудових мас, групувалася навколо талановитого письменника і видатного критика Івана Франка.
Щирий друг і ровесник Леся Мартовича Василь Стефаник в автобіографічному нарисі «Дід Гриць» так передає суспільні настрої того часу, коли його покоління селянських демократів вступало у свідоме життя: «Де, моспане, тут вже шандарям дати раду... Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчить нас, бо він все знає. Приповідає нам, що як кождий з нас посидить у криміналі за мужицьку справу, то вже ніколи нічого боятися не буде... Земля по містах дудніла під нами, і не оден панцкий вугол утік із свого гнізда... Наші молоді вчені були коло нього такі щасливі і ясні, якби він кожному поклав золоте колісце на голову» [10, 3]. Починаючи з 90 pp. XIX ст., коли вже Лесь Мартович вийшов на літературну дорогу, швидко зростала боротьба народних мас Галичини проти гніту цісаря, австрійських баронів, польської шляхти, уніатської церкви і «своїх» українських визискувачів – цих «домашніх шпіонів», як їх називав Іван Франко.
Західна Україна була в економічному та політичному відношенні дуже відсталою. Все ж і тут розвивається промисловість, особливо нафтова. За рахунок швидкого розорення селян і ремісників зростає кількість трудивників. Розгортається масовий селянський рух. Зростання незадоволення селянських мас відбивалися на розвитку демократичної культури, на творчості письменників. Бурхливі події в Росії і на Східній Україні знаходили живий відгук в народних масах західноукраїнських земель. Тут зростає інтерес до передової російської культури, політичної й художньої літератури. Хоч по річці Збруч та Дністру і пролягав штучний державний кордон, що шматував живе тіло України на дві окремі частини, письменники Наддніпрянської України, яка входила до складу царської Росії, продовжують зміцнювати стосунки із західноукраїнськими діячами літератури. Величезною популярністю в Галичині користуються твори Тараса Шевченка. Там часто друкувалися східноукраїнські письменники: М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, П. Мирний та ін., одночасно виходили твори західноукраїнських письменників на Наддніпрянській Україні. Передові літератори обох частин України спільними зусиллями розвивали літературу й літературну мову, спільно боролися проти буржуазного націоналізму, занепадництва і декадансу в мистецтві.
Такими були умови, коли Лесь Мартович сформувався як письменник. Ще навчаючись у гімназії, він зацікавився творами українських, російських і польських реалістів. Вчителями й порадниками молодого письменника були Іван Франко і Михайло Павлик, а щирими друзями та соратниками – Василь Стефаник і Марко Черемшина. Лесь Мартович часто залишав уроки в гімназії, ішов по селах створювати читальні, виступати з промовами, читати демократичні газети... Він активно включився в радикальний рух, що його розгортав І. Франко.
Після гімназії почалася робота в адвокатських конторах, куди зі своїми болями й скаргами йшла біднота. Виражаючи її настрої, Мартович у творах висвітлював гострі суспільні проблеми, часто писав на «злобу дня». Він мужньо викривав гнобительський державний лад, австрійську «свинську конституцію», буржуазні криваві вибори, показне «народолюбство» експлуататорів та реакційної інтелігенції. В умовах загострення відносин між різними прошарками населення на Галичині соціальна сатира Мартовича відігравала дуже впливову роль. Викриваючи й висміюючи потворність буржуазно-поміщицьких суспільних відносин та моралі, твори сатирика посилювали відвагу трудящих у боротьбі за своє визволення.
Лесь Мартович створив цілу галерею сатиричних образів різних панів Деришкірських і Краньцовських, попів Кабановичів і Тріщиних, лихварів Коропів, куркулів Мудрагелів і Олійників, цісарських урядовців Кривдунських і Мільків... Він показав їх зажерливість, лицемірство і нікчемність. Позитивними у нього виступають образи простих людей, які прагнули до знань і правди, які шукали шляхів до щасливого вільного життя. При цьому письменник гостро висміював селянський консерватизм та індивідуалізм, закликав бідноту до єднання і спільної боротьби проти «паннусів». Сатирик писав свої твори «не для слави, але для людей». Він мріяв про «новий світ», у якому господарем буде «порядний чоловік», «той, що працює, а не злодій і розбійник».
У творчості Мартовича знайшли продовження і розвиток традиції народнопоетичної сатири та гумору, а також традиції І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Салтикова-Щедріна, І. Франка, А. Чехова, Г. Успенського...
Основним джерелом тем і сюжетів письменника було тогочасне життя галицького села, в якому люди стогнали у кабалі панів, куркулів, лихварів.
Через гостру злободенність, яскраво виражену демократичну тенденційність і сатиричну спрямованість твори Мартовича не раз конфіскувала цісарська цензура, а буржуазно-націоналістичні видавці не допускали до друку. Чимало його оповідань загинуло, не дійшовши до читачів. Ті ж твори, які побачили світ, реакційна критика прагнула замовчати, а коли цього зробити не вдавалось, – вона брала під сумнів їх оригінальність та художні якості.
Високо цінували сатиру Леся Мартовича прогресивні діячі обох частин України. І. Франко називав його «чудовим знавцем народного галицького життя». «Його манера, – зауважував І. Франко, – цілком оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону» М Павлик вбачав у Мартовичеві нового Гоголя. М. Коцюбинський називав себе великим прихильником таланту Леся Мартовича і писав про ту радість, яку дають йому твори цього письменника. В. Стефаник вважав, що Лесь Мартович був його «хлоп'ячим сміхом і смаком генія» [16, 18].
Важливо відзначити, що твори Мартовича швидко помітила прогресивна громадськість не тільки Росії, а й інших країн. Після того, як І. Франко у 1898 р. надрукував у «Літературно-науковому віснику» велике оповідання Мартовича «Мужицька смерть», переклад цього твору з'явився у прогресивному російському журналі «Жизнь». Цей журнал, літературним відділом якого керував Максим Горький, тоді почав систематично знайомити російських читачів з творчістю українських письменників. «Мужицьку смерть» переклала на німецьку мову О. Кобилянська [10, 3-8].
В 1910 р. збірник оповідань Леся Мартовича вийшов двома випусками у Москві в книжковому видавництві «Польза». Перекладач і автор передмови О. Назарієв відносив Мартовича до «найвидатніших українських письменників Галичини», який «вражає таким глибоким знанням народного життя, звичаїв і навичок населення, відзначається такою властивістю помітити й передати найдрібніші риси душі мужика, що дає нам право поставити Мартовича в ряді найкращих сучасних побутописців селянства. Перекладач особливо підкреслював оригінальність стилю Мартовича, його талановитість, найщиріший і найглибший демократизм, «тепле, співчутливе ставлення автора до тяжкої трагедії селянського життя». Твори класика української реалістичної сатири й гумору Леся Мартовича знайшли широкий шлях до читачів України, Росії, Чехословаччини та інших країн досить недавно. Вони виходять великими тиражами в перекладах на мови інших народів [4, 14].
Отже, соціально-політичні події на Галичині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. мали бурхливий вияв у творчості Леся Мартовича. В умовах загострення відносин між різними верствами населення на Галичині соціальна сатира письменника відігравала дуже впливову роль. Викриваючи потворність суспільних відносин та моралі, твори сатирика посилювали відвагу галицьких селян за своє визволення.
Розділ 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича
Лесь Мартович писав багато, але до нас дійшла лише частина з його щедрого творчого доробку. Чимало творів загинуло в рукописах. Зараз відомо біля трьох десятків оповідань, велика повість «Забобон», драма «Політична справа», незакінчена повість «Село Підойми» і кілька статей та заміток.
Мартович усе життя був міцно зв'язаний із селом. Там він виріс. Навчаючись у Коломиї та Дрогобичі, Лесь часто «ходив по селах агітувати й створювати читальні». Довгі роки, працюючи в адвокатських конторах, письменник увесь час перебував у гущі бідняцьких мас. До нього приходили селяни із своїми скаргами на панів і багатіїв. Біднота розкривала перед ним свою душу, просила поради й захисту. Коли Лесь Мартович редагував селянські журнали, то одержував багато листів із сел. Він так добре знав життя та мрії селян, що львівські знайомі жартома і до певної міри зневажливо величали його «доктором хлопістики».
Закономірно те, що основною темою творчості Мартовича є показ розшарування різних верств населення у галицькому селі, зубожіння широких мас на зламі двох століть. Про це писав не тільки Лесь Мартович, а і його сучасники – Василь Стефаник, Марко Черемшина та ін [1, 15].
Кожен з цих письменників виробив свій оригінальний стиль. З новел В. Стефаника поставав трагізм життя селян, відтворений коротко, сильно і страшно. Марко Черемшина, пишучи про те саме життя, оповивав його глибоким ліризмом і щедро закосичував перлами фольклору Гуцульщини. Своєрідністю творчої манери Мартовича було вміння про найтрагічніше в житті людей розповісти з гумором. Ясно, що це був «сміх крізь сльози». Письменник сміявся тим «мужицьким сміхом, що тільки голос ніби сміється та й губи стягуються до сміху, але по обличчі зовсім не пізнаєш, що то сміх» («Мужицька смерть») [15, 342]. Трагічне й комічне своєрідно переплітаються в його творах.
В галицькому селі широкі маси селянства страждали від безземелля й малоземелля. Десятки різних податків і поборів заганяли бідноту в кабалу до лихварів, куркулів та інших п'явок. Відбувався болісний процес «розселянення», перетворення дрібних власників у бідноту, які йшли в найми, емігрували в інші країни, вмирали з голоду...
У творах Леся Мартовича відбилося глибоке співчуття до знедолених і палюча ненависть до експлуататорів та їх прислужників. Співчуваючи бідноті, письменник був безпощадним до таких її негативних рис, як роз'єднаність, дрібновласницькі прагнення, індивідуалізм, темрява і затурканість, розпач і невміння постояти за себе. Мартович хотів бачити селянські маси дружними, згуртованими, сміливими й мужніми в боротьбі за свої права.
Зубожіння селян, їхня економічна безвихідність, великі страждання в умовах важкого соціального й національного гніту, робота в наймах, родинно-побутові трагедії, породжені злиднями, – усе це відтворено в оповіданнях «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край», «Мужицька смерть», «За топливо», «За межу», «Ось поси моє», «На торзі», «Стрибожий дарунок», «Народна ноша» та ін.
Похожие работы
... які вписали своє ім’я в історію, поруч з іменам Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини та інших почесне місце займає Лесь Семенович Мартович. Літературний процес тих часів був складним, багатогранним, суперечливим. Посилилась ідейна боротьба між революційно-демократичним напрямом і представниками різних буржуазно- ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... знайде чимало цікавого, запевняв сто років тому анонімний автор рукописного путівника по місту та околицях. Так, справді, у місті є що подивитися, є що вивчати, над чим попрацювати. Адже Дрогобич – старовинне місто, що має багату і цікаву історію, видатних і знаних у всьому світі мистців, літераторів, науковців, величні пам’ятки архітектури, храми тощо. У Дрогобичі збереглися пам’ятки архітектури ...
... Ю. Борєвим, що проводив межу так: «критика, що відкидає і критика, що утверджує свій об’єкт у його сутності – в цьому суть різниці між сатирою і гумором». Розділ 2. Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні Сатирично-гумористичні твори розходяться нині надзвичайно швидко. Веселу книжку люблять всі. Хотілося б вловити в цьому приємний відгомін тих благословенних часів, коли в украї ...
0 комментариев