Навигация
Патрік Віктор Мартіндейл Уайт (1912-1990) (див. Додаток В)
64535
знаков
0
таблиц
0
изображений
3.3 Патрік Віктор Мартіндейл Уайт (1912-1990) (див. Додаток В)
Письменник, чия творчість поклала основу міфу про провінціалізм та континентальну обмеженість австралійської літератури. Народився в забезпеченій сім'ї, здобув освіту в Англії — в привілейованій середній школі-інтернаті для хлопчиків, а згодом в Кембріджському університеті. Перші книги Уайта — збірка віршів і два романи на англійському матеріалі — побачили світло у Великобританії. В роки Другої світової війни Уайт служив в британських ВПС. У 1949 р. повернувся до Австралії, де спочатку займався фермерством, потім вів життя професійного літератора [17]. У романі «Тітчина історія» (1948) провідна тема творчості Уайта — покірність та мужність перед обличчям невідворотньої смерті, страждань людини і життя поза соціальними міфами і самовтіхами — вперше прозвучала в повну силу. Надалі місце дії творів Уайта — романів, розповідей, п'єс — Австралія; а сама дія наповнюється загальнолюдським змістом і знаходить характер притчі. Загублено в австралійській «глибинці» неіснуюче на картах селище Дьюрілгей («Древо людське», 1955). Австралійський «буш» — невинна гущавина лісу і чагарника: там проходить «виховання відчуттів» англійки XIX ст., що потрапила до аборигенів (роман «Пояс соромливості», 1976); туди йде декілька дослідників, які один одного не знають, і нещасних, кожна по-своєму, людей, яких зібрав і повів до загибелі безумець-першопроходець, одержимий ідеєю чи то довести Богові, що здатний його подолати, чи то вселити самому собі віру в те, що він і є Бог (роман «Фосс», 1957). Вигадане середньобуржуазним передмістям Сіднея Сарсапарілла та сам Сідней з романів «Їдуть в колісниці» (1961), «Амулет» (1966), «Вівісектор» (1970), «Око бурі» (1973), збірок розповідей «Обпалені» (1964) і «Какаду» (1974). Для Уайта все це — різні іпостасі того, що він назвав «Великою Австралійською Пустелею», де такі верховні, в очах письменника, форми залучення людини до абсолюту, природі і собі подібним, як любов, праця, мистецтво, віра і здатність творити добро, піддаються випробуванню і нарузі. Носії ідеалу того, що Ф.М.Достоєвський називав «позитивно прекрасною людиною», у книгах Уайта, як правило, наділені якоюсь фізичною або психічною вадою, що робить їх несумісними з каноном, обов'язковим для образу справжнього австралійця в офіційній міфології країни, здорового тілом і (не дуже розвиненим) духом, гарного фізично і що сповідає віру в матеріальне забезпечення. Художня досконалість в розкритті метафізичних проблем буття людини принесла Уайту Нобелівську премію по літературі (1973). Особливості стилю Уайта — співіснування та сплав різнорідних манер і прийомів листа — від майже біблейської патетики до тваринної бурлески, від витонченого внутрішнього монологу до вуличного різноголосся, від вишуканої метафоричної до простонародної мови, від трагічного до смішного в поєднаннях неспівсумісності — високого і низовинного, прекрасного і потворного, життя і смерті, — які створюють гротеск [10, c. 174].
Древо людське (The tree of man. 1955)
Роман про становлення і шляхи австралійського сімейного роду. «У цій книзі я прагнув виразити все різноманіття життя, узявши за основу існування двох звичайних людей», — писав автор. Хроніка праць і днів скватера Стена Паркера і його дружини Емі, їх взаємного відчуття з його приливами і відливами, смертю і відродженням; історії їх дітей — недолугого сина, що загинув в гонитві за «австралійською мрією»; що вийшла за спроможного адвоката, але приреченій на безпліддя дочці — така подієва канва сюжету, що розвивається в хронологічних рамках одній, хоча і довгому людському життю: від дитячих років Стена Паркера до його смерті. Стрижень цього життя — праця, яка для Паркера перетворюється з рутини в ритуал, служіння, в якому вони знаходять свою людську гідність. Роль праці, природних стихій і мови плоті як засобів збагачення світу головними персонажами і їх самовираження тим більше велике, що вони фактично позбавлені можливості виразити себе в мові, слові — і не тільки унаслідок неписемності. Уайт вважав, що звичайне слово не здатне виразити людський досвід у всій його безпосередності і ціліності; що є верховним таїнством буття, абсолютною гармонією, яку людині дано спіткати лише інтуїтивно, шляхом осяяння, бо слова, відчуття і навіть віра тут безсилі. Творчий акт, по Уайту, є ланцюг осяянь, в якому художникові відкривається недоступна звичайним людям істина; він передає її іншим — в цьому його призначення та його виправдання. Надію на відродження роду Паркера, що присікся в їх дітях, письменник пов'язує їх з онуком, хлопчиком, в якому прокидається талант поета [3, c. 20].
3.4 Творча спадщина інших творців австралійської літературної скарбниці
Новелістика звернулася також до історичного минулого Австралії. Декілька книг Прайса Уорунга (псевдонім Уїльяма Естлі, 1855—1911) — «Розповіді про каторгу» (1892), «Розповіді про давню пору» (1894), «Розповіді про острів смерті Норфолке» (1898) та ін. — продовжили викриття страхіття англійської каторги, зроблене в найвідомішому з романів колоніальної епохи, — «Засуджений довічно» Маркуса Кларка. У контексті руху за незалежність похмурі картини, засновані на документальних даних, сприймалися як вагомий доказ жорстокості та непорозуміння англійського правління [20].
Література того часу знаходилася ще на підході до роману, який був би не менш австралійським, ніж розповідь Лоусона. Інерція вікторіанського роману любовної інтриги та колоніальних пригод відчувалася довго, хоча і цей жанр не залишився чужим національно-патріотичним віянням.
Прообразом національного реалістичного роману стала книга Джозефа Ферфі (псевдонім — Том Коллінз, 1843—1912) «Таке життя. Декілька витягань з щоденника Тома Коллінза» (1903), що має значення естетичного маніфесту австралійського реалізму. Ставлячи перед собою завдання правдиво показати австралійське життя в її національній характерності, Ферфі розвінчує колоніальний роман з його любовно-пригодницькими кліше. Він відмовляється від сюжетної інтриги, віддаючи перевагу формі щоденника. Перед нами сім «обраних навмання» днів з життя дрібного чиновника Тома Коллінза, який роз'їжджає по сільському краю, зупиняючись біля табірних костриць і в хатинах об'їждчиків, на фермах і в скваттерских садибах. Фрагментарність імітує природний перебіг життя. Проте за зовнішньою уривчастістю таїться продуманість загальної картини, що відобразила національні та соціальні типи, заняття, вдачі, суспільні суперечності [13, c. 265].
Важлива роль відведена в оповіданні Тому Коллінзу — в його коментарях, численних ілюзіях та обширних відступах на різні теми поміщений історико-філософський сенс. Оповідач, проте, не ідентичний авторові, хоча і схожий на нього — книжник з буша, філософ-самоучка. Проникливий і разом з тим «короткозорий», Том Коллінз намальований з ізюминкою лукавства.
«Дух — демократичний, напрям — зухвало австралійський» — так сам Ферфі в авторецензії визначив суть своєї книги. У конфліктах, що переживаються бушменами і скватерами, він приймає сторону неімущих і вірить, що справедливість все ж таки візьме своє разом з соціалістичними принципами. Соціалізм для Ферфі — втілення християнського гуманізму: «Вихід з труднощів простий — підтвердити закони, дані Богом, добросовісним управлінням, яке відповідатиме їх духу. Що є єдиною метою соціалізму» [7, c. 21].
У творах Лоусона, Ферфі, О’дауда, балладистів і новелістів буша Австралія вперше побачила себе і знайшла власний голос. Вони поклали початок демократичної та реалістичної традиції, яка зробила великий вплив на розвиток літератури країни в першій половині XX ст.
Національне самоствердження, соціальний протест і соціальна утопія домінували в літературі на рубежі століть, але були в ній ще інші тенденції. Джон Шоу Нілсон (1872—1942), хоч і написав немало балад, залишився поетом ліричного складу: оповідний елемент у нього ослаблений, опис імпресіоністичний. З ранніх років Нілсон заробляв свій хліб на фермах, на будівництві, в каменоломнях. Прогресуюча сліпота привела до того, що Нілсон лише задиктовував друзям рядки своїх віршів. Його основні книги вийшли в перші десятиліття: збірка «Серце весни» (1919), «Баладні та ліричні вірші» (1923), «Нові вірші» (1927).
Нілсона називають примітивістом, маючи на увазі безпосередність його сприйняття і природи, і людського життя, що зображуються як цикл дозрівання та в'янення, що вічно повторюється, а також деяку шорсткість і простоту форми (римовані двовірші та чотирьохрядкові строфи переважно коротких віршів). Проте цій простоті супроводять тонкість зображення, суггестія, відчуття неможливості виразити сокровенне [1, c. 65].
Перша світова війна викликала в австралійській літературі хвилю казенно-патріотичних і шовіністських відгуків, яким піддалися і такі поети, як Лоусон і Бреннан. Широко розповсюджувалися у військах поеми і вірші Кларенса Денніса (1876—1938), написані не без впливу Кіплінга, — на жаргоні міських низів, баладним складом, в грубувато-гумористичному стилі, але з відтінком сентиментальності.
Антивоєнна нота міцніла у світі прозріння мас і наростання протесту проти тривалої бійні. Участь Австралії в першій світовій війні стала в становленні нації новою віхою, що утілилося в легенді про хрещення в кривавій купелі, коли австралійці пред'явили незаперечні докази своєї національної самостійності, зберігаючи при цьому імперську лояльність. Насправді уроки першої світової війни, невіддільної від глибоких змін в долях народів, і для Австралії були також соціальними і означали вихід на нові рубежі суспільної свідомості [7, c. 17].
Висновки
У роботі висвітлено питання розгляду становлення та розвитку літератури Австралії та її національних особливостей, особистісного стилю деяких відомих письменників Австралії. Дослідження дало змогу дійти таких висновків:
1. Австралія є досить цікавою країною, що має свою культуру та багату спадщину. Але вона насьогодні, та особливо в перші роки свого становлення, не мала значного успіху серед інших країн. Отож, розглядати культуру Австраліїї необхідно та цікаво саме з погляду на її національні особливості та деяку унікальність. Отож, перегляд основних принципів становлення культури дає змогу глибоко зануритись у розгляд її літератури.
2. Переломними в культурному житті Австралії стали 30-ті роки XX сторіччя, коли в країну на постійне місце проживання переїхала велика кількість емігрантів з Центральної Європи. Після закінчення Другої світової війни еміграція набула масового характеру, що сприяло проникненню на п’ятий континент європейських культурних традицій і надало нового імпульсу культурному розвитку.
3. Літературне багатство Австралії постійно поповнювали своїми плодами письменники, які залишилися літературними титанами в культурі країни. Найяскравіше та найбільш конкретно до національних особливостей в своїх творах зверталися такі письменники, як Генрі Лоусон, Катаріна Сусана Прічард, Патрік Уайт та деякі інші, що вклали не менший відсоток свого таланту у скриньку літературної спадщини Австралії.
4. Необхідно звернути увагу на те, що кожен з творців літературної спадщини мав свої власні особливості та характерні риси, що відрізняли його від усіх інших. Кожен з них мав свій стиль написання. Так, наприклад, чуйність, великодушність, готовність допомогти в біді, глузливий гумор — це якості лоусоновских героїв, простих австралійців, які допомагають їм переносити життєві знегоди. Правдивість, ясність, лірична, публіцистична пристрасність і глибокий демократизм творів властиві власному стилю Катаріни Прічард.
5. Соціальні та ідеологічні процеси стимулювали художнє самовизначення австралійської культури. У формуванні національної думки значну роль зіграли періодичні видання. Австралійський фольклор, що відобразив в жанрових формах ярна (усної розповіді), балад і пісень буша сторінки народного життя та сукупність народних характерів, служив каталізатором розвитку реалістичних тенденцій національної літератури.
6. Відповідно до територіальних особливостей кожного письменника, кожному з них були властиві свої мовні особливості та стилістика. Використовуючи характерну їм лексику, вони старанно та вміло виражали своє відношення до навколишнього світу та інших людей, що їх оточували, вміло вказуючи на національні особливості за допомогою виокремлення тонкощів їх характеру.
Список використаних джерел
1. Австралийская литература: Сб. статей / АН СССР, Ин-т востоковедения; [Отв. Ред. Петриковская А.С.]. – М.: «Наука», 1978. – 176 с.
2. Австралия и Океания. История, география, культура. [Сборник статей. Ответ. ред. Малаховский К.В.]. – М.: «Наука», 1974. – 345 с.
3. Андрева М.Г. Становление национальной австралийской поэзии (жанр баллады): Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук (10.01.05). – М., Изд-во Московского ин-та, 1977. – 24 с.
4. Домбровская Е. В. Основные проблемы и черты трилогии Причард. К. С. — Учен. зап. МОПИ, 1956. т. 45. Труды кафедры зарубежн. лит., вып. 4, с. 97—124 с.
5. Зернецкая О.В. Австралийский социальный роман 1930-х годов: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук (10.01.05). – Киев, 1980. – 24 с.
6. Зернецкая О.В. Вэнс Палмер и австралийский роман. – К.: Наук. думка, 1984. – 278 с.
7. Мартынова Л.С. Проблемы реализма в австралийском рассказе 40-50-х годов ХХ века: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук (10.01.05). – М., 1978. – 24 с.
8. Народы Австралии и Океании. Под ред. С. А. Токарева и С. П. Толстова. – М., 1956. – 297 с.
9. Петриковская А.С. Генри Лоусон и рождение австралийского рассказа. – М.: Наука, 1972. – 372 с.
10. Петриковская А. С. Австралийский роман. (Литература и общество)/ АН СССР. Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1990. – 278 с.
11. Причард К. С. Дитя урагана / Пер. И. Полетаевой, Б. Ростокина. – М.: Прогресс, 1977. – 315 с.
12. Петриковская А. С. Рождение писателя. Иностр. лит., 1970, № 1 – 300 с.
13. Сучасна австралійська повість: Зб. Пер. З англ. / Упоряд., післямова Зернецької О. – К.: Дніпро, 1982. – 399 с.
14. Clark M. A short history of Australia. – London, 1969.
15. James Brian. Australian short stories second series. – London: Oxford University Press, 1963. – 362 p.
16. Moore T. Inglis, Currey John. The Australia Book. – O`Neil Publishers. – Pty Ltd, South Yarra, 1961. – 267 p.
17. Southern festival. A collection of South Australian Writing. – Rigby Adelaide, 1973. – 208 p.
18. Australia. Література. - http://www.aroundaustralia.ru/kultura/literatura
19. www.australiafoto.com/
20. Наследие. Искусство. Величие. Литература Австралии. – http://www.culture.niv.ru/doc/literature/world-encyclopedia
21. История всемирной литературы: В 9 томах. Литературы Австралии и
22. Новой Зеландии [на рубеже XIX и ХХ веков]. Австралийская литература. –
23. www.feb-web.ru/feb/ivl/vl8/vl8-5733.htm
24. www.images.google.com.ua
25. www.images.yandex.ru/yandsearch
26. Википедия: Страницы-сироты. Персоналии по алфавиту. Писатели Австралии. – http://ru.wikipedia.org/wiki
27. www.uadream.com/tourism/Australia_&_Pacific_ocean/Australia
Похожие работы
... повітря та велику кількість опадів. Океанію «перетинає» лінія зміни дат — умовна лінія, що розмежовує області Землі, які мають у той самий момент часу різні календарні дати (різниця в добі). Австралія та Океанія — найвіддаленіший від інших материків Землі регіон. Протягом мільйонів років його рослинний і тваринний світ розвивався ізольовано, тому тут велика кількість ендеміків — видів, поширених ...
... : торгівлю, освіту, санітарію та ін. При цьому їх рішення могли здійснюватися тільки після затвердження імператором або відповідним австрійським міністерством [3, 368]. 1.2 Економічний розвиток західно-українських земель у другій половині ХІХ ст. Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови — гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі ґрунти, великі запаси корисних ...
... іалу. В дослідженнях Ярового В.І., Лаптева Л.П., Бадак А.Н., Войнич И.Е, Волчек Н.М. з нових позицій, з урахуванням нової методологічної бази дається аналіз розвитку слов'янських народів в Австрійській імперії та їх участі в революції 1848-1849 рр. Вони відрізняються більшою об'єктивністю висвітлення подій. Приділяється значна увага аналізу економічних, політичних, національних, навіть релігійних, ...
... негативному сальдо торгівлі, оскільки Японія на експорт виставляє товари високих технологій, а експорт низько передільного металу та сільськогосподарської продукції з України її практично не цікавить. РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ ТА ЯПОНІЄЮ 2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією В табл ...
0 комментариев