Навигация
Державна регіональна політика щодо областей і Автономної Республіки Крим
64287
знаков
0
таблиц
0
изображений
10. Державна регіональна політика щодо областей і Автономної Республіки Крим.
Через систему гарантій і стимулюючих чинників можна посилити позиції регіонів, підвищити їхнє значення для країни в цілому.
На стійкість регіональної економіки впливають й інші дуже важливі конкурентні позиції. Поєднання їх в кожному регіоні різне, що пов'язано з характером реальної участі території в торговельно-економічних зв'язках. Це зумовлено тими ресурсами і виробництвами, які визначають його спеціалізацію та місце в територіальному поділі праці.
За таких умов кожний регіон вступає в партнерський союз лише з регіонами, що характеризуються найбільш надійними спільними позиціями. У цьому разі експертні оцінки виражатимуть сукупність найсильніших і найнадійніших конкурентних позицій, що мають загальнодержавне значення.
Найважливішим критерієм для рангування територіальних пріоритетів є наявність в тому чи іншому регіоні конкретних переваг, що мають значення для економічного розвитку України в цілому і забезпечують нарощування її зовнішньоекономічного потенціалу.
До основних конкурентних переваг окремих регіонів можна віднести:
наявні запаси економічно вигідних окремих мінеральних і паливних ресурсів;
значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості;
використання передових технологій в окремих виробництвах і промисловості, що ґрунтуються на досягненнях фундаментальних та прикладних наук;
відповідні геополітичні умови для розвитку міжнародних торговельно-економічних зв'язків;
наявність висококваліфікованої робочої сили і навчальних закладів для її підготовки;
агроекономічні можливості для нарощування тут у перспективі виробництва продуктів сільського господарства і товарів народного споживання;
великий академічний науковий потенціал з розгалуженою мережею науково-дослідних організацій.
Основою міжрегіональної інтеграції адміністративно-територіальних утворень України може стати вирішення тільки тих проблем, які мають актуальне значення як на стадії виходу з кризового стану, так і в період стабілізації господарських і соціальних процесів.
При оцінюванні конкурентних позицій регіонів надзвичайно важливо враховувати досягнутий рівень економічного розвитку суб'єктів регіональної економіки.
Експертна оцінка може засновуватися на 10-бальній системі. При цьому припускають, що чинники, які знижують надійність і стійкість конкурентних позицій регіонів, нейтралізовано, створені сприятливі умови утвердження ринкових відносин. Таке припущення дає змогу вияснити можливості відхилення від максимальної оцінки в результаті дії чинників, що породжують негативні явища і тенденції.
Досягти 10-бальної оцінки практично нереально, але розрив може бути зменшений за рахунок удосконалення конкурентних позицій завдяки докорінній структурній переорієнтації економіки регіонів, поліпшенню транспортної системи, зниженню екологічної, енергетичної та соціальної напруженості, фінансовому оздоровленню між виробничих зв'язків, а також формуванню ринкової та виробничої інфраструктури, створенню відповідного науково-інформаційного середовища.
При відборі для оцінювання та аналізу важливих конкурентних позицій регіонів як суб'єктів країни доцільно виходити з таких критеріїв:
1) кожна конкурентна позиція має сприяти підвищенню привабливості регіону для формування системи регіональних ринків;
2) усі конкурентні позиції пов'язані між собою і взаємодіють. Це створює економічну зацікавленість суб'єктів ринку в розвитку конку рентного середовища на території тих регіонів, у яких найбільш надійні та стійкі конкурентні позиції;
3) конкурентні позиції регіону динамічні та змінюються під впливом активної структурної політики; посиленого оновлення виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу; розвитку виробничої та ринкової інфраструктури; здійснення активної інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності;
4) конкурентні позиції в кожному регіоні розвивалися неоднаково під впливом багаторічної політики регіонального розвитку відповідно до централізовано-розподільчої системи ведення господарства. У результаті вони не адекватні вимогам розвиненої ринкової економіки, і кожній позиції притаманний свій рівень зрілості та активності.
Експертну оцінку конкурентних позицій регіонів можна здійснити виходячи з зазначених положень, що дають змогу вияснити рівень їхньої зрілості з точки зору сучасних вимог переходу до ринкової економіки.
Відібрані для оцінки найважливіші конкурентні позиції, безумовно, будуть нерівноцінні за їхнім значенням у формуванні можливостей для зайняття достойного місця у ринковому просторі. Одна конкретна позиція в різних регіонах може мати різну оцінку. Оцінки відображають стан конкурентних позицій на певний момент.
З регіональним розвитком продуктивних сил і структурної переорієнтації економіки відбуваються як кількісні, так і якісні зміни у вихідному рівні економічного розвитку регіонів. Змінюються вага кожної конкурентної позиції та її вплив на формування умов для розвитку конкурентного середовища кожного окремого регіону і країни в цілому.
Регіональні відмінності конкурентних позицій слід розглядати в динаміці, з урахуванням просторових зрушень у розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил. Це дає можливість враховувати спеціалізацію кожного регіону і його місце в формуванні конкурентного середовища в країні.
Відповідні відмінності спостерігаються у формуванні елементів ринкової інфраструктури. При цьому темпи становлення ринкових відносин, створення необхідних умов і передумов для переходу до них відрізняються залежно від надійності конкурентних позицій.
У реальній дійсності великий вплив на конкурентоспроможність регіону мають кон'юнктурні ринкові ситуації й стійке становище галузі та її продукції на міжрегіональному та міжнародному ринках. У зв'язку з цим методично виправданим є рангування конкретних позицій регіонів з урахуванням експертної ефективності та участі в міжрегіональних і міжнародних зв'язках.
Узагальненим чинником, що визначає певні позиції регіонів, є процес поділу праці між регіонами та ефективність міжрайонної інтеграції. У регіональній економіці існують об'єктивні суперечності між ринком і виробництвом, а також між попитом і пропозицією, які в умовах гнучкого економічного механізму постійно вирішуються, що є запорукою надійності конкурентних позицій.
Послідовність і результативність розпочатих в Україні економічних реформ залежать від того, наскільки кваліфіковано нові підприємці всіх рангів заповнюють й організовують ринковий простір на різних рівнях, а керівні територіальні органи (обласна й місцеві адміністрації) координують і стимулюють їхню діяльність. Сьогодні до системи ринкових відносин залучено всі без винятку прошарки населення (наймання на роботу, утримання сім'ї) та всі господарські утворення, державні й комерційні.
Кожен регіон має у своєму розпорядженні певні природні, матеріально-технічні, трудові й фінансові ресурси, на основі яких раніше забезпечували повну зайнятість населення і певний життєвий рівень. Ці ресурси залишилися загалом незмінними, але продуктивність їхнього використання внаслідок економічної кризи впала до дуже низького рівня.
Завдання підвищити ступінь використання наявних ресурсів і виробничих потужностей зводиться до пошуку форм і методів підвищення ринкової активності місцевих підприємців і державних структур.
Показниками ринкової активності є обсяг товарообігу, розміри товарної пропозиції й проплатного попиту, індекси цін на товари й послуги. В обсязі товарообігу знаходять своє відображення обсяг збуту й обсяг купівель, а їхня динаміка дає уявлення про пожвавлення або згасання ринкової активності.
Товарна пропозиція завжди більша від показників збуту, тому що останні означають розмір реалізованої пропозиції, а платоспроможний попит завжди більший від обсягу купівель на розмір грошових нагромаджень у населення й у підприємств. Показники товарообігу, попиту й пропозиції можна порахувати, а їхню динаміку й співвідношення вивчити, що дозволяє прогнозувати ринкову активність і стимулювати її. Структуризація цих показників за різними напрямами дозволяє отримати картину впливу найрізноманітніших чинників на стан економіки регіону. Так, їх розгляд, спроектований на розвиток галузей народного господарства, розкриває важливі аспекти інерційності цього розвитку або деградації залежно від фаз економічного циклу: спад - депресія - пожвавлення - піднесення.
Як показує історичний досвід, тенденції в динаміці попиту й пропозиції визначає платоспроможний попит на кінцевий продукт - життєві засоби; ці тенденції знаходять вияв у товарообігові таких галузей, як легка й харчова промисловості, житлове будівництво, комунально-побутові послуги. Короткочасність циклу обігу товарів і послуг у цих галузях дозволяє дуже чуйно реагувати на платоспроможний попит населення й у повній відповідності з ним розширювати або скорочувати попит на товари галузей, безпосередньо поєднаних з ними, і так далі - аж до базових галузей.
Базові галузі, ґрунтовані на досить тривалому циклі відтворення своїх фондів (основного капіталу) і великомасштабного виробництва, працюють з розрахунком на тривалу перспективу, тобто на потреби 5-10-літнього циклу. Наприклад, після видобування руди саме такий період необхідний для виготовлення різних засобів виробництва з цієї руди, поки у формі продукту кінцевого споживання вона не перетвориться на телевізор, холодильник, легковий автомобіль чи іншу споживчу вартість. За різкого скорочення попиту, наприклад, на предмети споживання в металевому виконанні торгівля негайно відмовляється від замовлень на них у відповідних галузях, а останні - послідовно скорочують замовлення, тобто падає попит на продукцію поєднаних з ними інших галузей. Інерція спаду виробництва поступово охоплює одну галузь за іншою. Вихід з економічної кризи пов'язаний з тими ж інерційними процесами, але проходить тривалу й хворобливу стадію депресії та пожвавлення. Рушійними провідниками пожвавлення є виробничі структури, що виробляють предмети споживання з малими витратами й практично не потребують великих інвестицій. До цих структур належать сільськогосподарські підприємства, у тому числі фермерські або підсобні господарства, місцеві промисли, підприємства комунально-побутового обслуговування й виробництва предметів масового попиту. У міру нагромадження капіталу ці структури формують попит на засоби виробництва, й інерція зростання попиту доходить, нарешті, до базових галузей. Особливістю періоду депресії й пожвавлення є зростання платоспроможного попиту населення на предмети споживання й недостатня пропозиція останніх з боку вітчизняних виробників. Виниклий вакуум негайно заповнює пропозиція імпортних товарів, що досить наочно демонструють вітрини державних і муніципальних магазинів і комерційних установ.
Рясноту імпортних товарів не можна вважати позитивним явищем, тому що вітчизняні товари, вироблені за застарілими технологіями, не можуть з ними конкурувати. Вітчизняні товаровиробники не отримують необхідних нагромаджень і тому не спроможні досить швидко модернізувати й розширювати виробництво. Виходить, що грошові нагромадження населення спрямовуються на фінансування (інвестування) іноземних товаровиробників, а не на пожвавлення вітчизняної економіки. Річ у тім, що в ціні імпортних товарів найбільшу частку становлять витрати іноземних товаровиробників, що й компенсують вітчизняні покупці. Посередники під час перепродажу імпортних товарів використовують прибутки на подальше розширення імпорту й частково - на власні потреби. Переведення прибутків населення на придбання імпорту, таким чином, різко скорочує попит на вітчизняні товари, а значить, далі настає скорочення їх виробництва, зниження зайнятості й прибутків населення. Певні обмеження такого імпорту об'єктивно необхідні, при цьому вкрай важливо сприяти розвиткові вітчизняних виробництв.
Структуризація показників ринкової активності за всім переліком вироблених і реалізованих товарів (виробів, послуг, ресурсів тощо) дає уявлення про кон'юнктуру регіонального ринку й дозволяє вживати заходів щодо його збалансованості та запобігання кризовим явищам. У цьому аспекті, як відзначено вище, важливе значення має знаходження оптимальних пропорцій між обсягами пропозиції вітчизняних та імпортних товарів, а також між виробництвом на внутрішній ринок і на експорт.
Особливу увагу привертають кредитно-грошовий і фондовий види ринку. Замикання грошового (у тому числі валютного) обігу всередині кредитно-грошових і фондових структур (без виходу у виробництво або торгівлю) може паралізувати економіку регіону. Спекуляції акціями, валютою та кредитами є засобом маневрування коштами, що мобілізовані з державного бюджету, із нагромаджень підприємств і населення, у суб'єктивних інтересах тримачів цінних паперів і кредитних коштів, що має своїм наслідком штучне скорочення попиту і пропозиції загалом з усіма негативними наслідками.
Первісне нагромадження капіталу - одна з форм вияву ринкової активності, але при цьому слід дотримуватися оптимальних пропорцій між нагромадженням грошового й продуктивного капіталу з пріоритетом останнього. Регіональний ринок є сукупністю ринків усіх територій, що входять до регіону, тобто всіх його районів, міст і селищ. Інформація про товарообіг, можливості пропозиції і попиту дозволяє маневрувати товарними масами в межах регіону й знаходити виходи за його межі. Населення регіональних промислових центрів потребує продовольства, товарів місцевих промислів, а населення сільської місцевості - промислових товарів. Реалізація взаємного інтересу населення міста й села в обміні відповідними товарами, а також інтересу міських і сільських підприємств - необхідна умова підвищення ринкової активності в регіоні. Але його реалізація пов'язана з діяльністю ланки посередників, роль яких на перших етапах становлення сучасного ринкового простору покликані відіграти обласна й місцеві адміністрації, що спроможні отримувати й цілеспрямовано використовувати відповідну інформацію.
Основним завданням регіональної політики у сфері соціального розвитку є забезпечення населення робочими місцями, зниження рівня безробіття та залучення працездатного населення до сфери продуктивної зайнятості. У першу чергу це стосується територій, де реально існує загроза поширення масового безробіття та незайнятості населення: вугільних, металургійних, гірничодобувних центрів Донбасу і Придніпров'я, трудонадлишкових територій Карпатського регіону, монофункціональних територій з нерозвинутою сферою прикладання праці. Необхідно стабілізувати сферу зайнятості населення у сільській місцевості.
Правомірною є постановка питання про орієнтацію працездатного населення на збільшення отримуваних доходів за рахунок власних зусиль і можливостей, що відповідає принципам ринкового господарювання. І в цьому плані важливо підвищити адаптаційні можливості працездатного населення через активну професійну перепідготовку. В Україні щорічно близько 15-18 % незайнятого населення проходить перепідготовку через центри зайнятості, в той час як у розвинутих країнах світу понад 70 % незайнятого населення проходять відповідну перепідготовку чи підвищують кваліфікацію.
Передбачається більш повно задовольнити попит населення на ринку праці, створити умови для запровадження ступеневої освіти та інтегрованих навчальних планів, вирівняти по можливості освітній потенціал різних регіонів, створивши потужні регіональні навчальні заклади. До 2010 р. передбачається функціонування 21,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів; створення у кожному обласному і районному центрі спеціалізованих навчальних закладів для обдарованої молоді.
Необхідною передумовою соціального прогресу та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України, покращання соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціально захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів та послуг. Передбачається у найближчій перспективі досягти зменшення показників смертності населення за рахунок створення безпечних умов праці, оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення медичного обслуговування населення. Очікується, що за межами 2009 р. уповільнюватимуться темпи природного скорочення чисельності населення та відпливу за межі країни.
У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, удосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв'язки. З метою активізації технологічних змін в експортоспроможних галузях (електроенергетика, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, окремі галузі сільського господарства та харчової промисловості) буде вжито додаткових заходів щодо залучення стратегічних інвесторів. Державне інвестування спрямовуватиметься в першу чергу в галузі, які є малопривабливими для приватних інвесторів; через фінансову інфраструктуру до інвестиційної сфери залучатимуться кошти населення.
Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини. Передбачається ефективне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними чинниками районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.
Похожие работы
... , підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення ...
... ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету, рівномірного надходження доходів протягом року і своєчасного фінансування передбачених у бюджеті заходів. При цьому створюються відносно рівні умови для соціально-економічного розвитку кожної адміністративно-територіальної одиниці[35]. Слід зазначити, що, крім програмних витрат, які завжди мають конкретизовані цілі, ...
... призводити і до певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади. 3.Специфіка виконання функцій органами місцевого самоврядування. Практика запровадження місцевих податків протягом 1991—1993 рр. пов'язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування і прокуратури, ...
... ї заробіт-ної плати в Україні. Прогнозуючи лінійній характер мінімальної заробітної плати в Україні, слід очікувати наступний характер зростанні власних доходів місцевого бюджету Петропавлівського району Дніпропетровської області (табл.4.1, рис.4.5): Таблиця 4.2. Прогноз щомісячного рівня власних доходів місцевого бюджету Петропавліського району Дніпропетровської області у 2009 - 2012 роках ...
0 комментариев