Аналіз ефективності використання власного капіталу

2.3 Аналіз ефективності використання власного капіталу

Ефективність діяльності підприємства значною мірою характеризується показником ефективності використання капіталу, тобто максимальної його віддачі, яка виражається збільшенням суми прибутку на 1 гривню капіталу.

Ефективність використання власного капіталу характеризується його віддачею, прибутковістю (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми власного капіталу. Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) є одним з найбільш визнаних і широко використовуваних у світовій практиці узагальнюючих показників міри ефективності використання капіталу та ділової активності підприємства.

На основі показника прибутку на власний (акціонерний) капітал роблять висновки про перспективи бізнесу ринкової стійкості, наявності фінансових резервів підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) використовується як інструмент прогнозування прибутку, оскільки він відображає взаємозв’язок передбачуваного щодо одержуваного прибутку із загальним інвестованим капіталом. Саме це робить процес прогнозування більш реальним. Окрім того, цей показник має важливе значення для прийняття інвестиційних рішень, загального і фінансового планування, координації оцінки і контролю за господарською діяльністю та її результатами.

Будучи індикатором якості управління, коефіцієнт прибутковості використовується як показник ефективності управління, інструмент для прийняття рішення.

Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

К_п.в.к. = Чистий прибуток / Середньорічна сума власного капіталу (2.4)

Оскільки протягом 2003–2004 рр. ВАТ функціонувало зі збитком, то розраховувати за ці роки коефіцієнт прибутковості неможливо. У 2005 р. К_п.в.к. = 0,072. Тобто, на 1 гривню капіталу припадає 7,2 гривні чистого прибутку.

У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування. Він обчислюється за формулою:

К_а = Статутний капітал / Валюта балансу (2.5)

У структурі власного капіталу ВАТ «Сумське НВО ім.М.В. Фрунзе» статутний капітал займає досить значну питому вагу (46% у перші два аналізовані роки і 39% у 2005 р.). Тобто, основним джерелом фінансування поточної діяльності підприємства є власні кошти.

Важливим показником ефективності використання власного капіталу є його оборотність, яка тісно пов’язана з його прибутковістю і характеризує інтенсивність використання коштів підприємства та його ділову активність.

Таблиця 2.4. Показники обертання власного капіталу

Показники	2003 рік	2004 рік	2005 рік	Відхилення
Коефіцієнт обертання	0,74	1,15	1,57	0,83
Термін обертання	493	317	233	-260

Як свідчать дані таблиці, швидкість обертання власного капіталу за аналізований період значно покращилася. Так, якщо у 2003 р. власний капітал здійснює 0,74 оберти, то на кінець періоду цей показник збільшився до 1,57. термін обертання зменшився на 260 днів, що є позитивом.

Важливим питанням, що у світовій практиці перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як банків, так і фірм, компаній є достатність власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт капітального покриття обчислюють за формулою:

К_к.п. = Власний капітал / Активи (2.6)

За даними фінансової звітності ВАТ коефіцієнт капітального покриття становить:

2003 р. – 0,65;

2004 р. – 0,55;

2005 р. – 0,46.

Як бачимо, вищевказаний коефіцієнт має тенденцію до зниження. За аналізований період він зменшився на 0,18, тобто зменшилася і достатність власного капіталу у забезпечення нормального функціонування підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу і розраховується відношенням суми власного оборотного капіталу до вартості запасів і затрат підприємства.

На ВАТ «Сумське НВО ім.М.В. Фрунзе» частка запасів, що фінансується за рахунок власного оборотного капіталу є досить низькою. У 2003 р. – 28%, у 2004 р. цей показник взагалі досягає від’ємного значення -0,02. У 2005 р. коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами становить 4%. Отже, фінансовий стан підприємства можна вважати кризовим, оскільки значення коефіцієнта набагато нижче свого нормативного значення (0,6–0,8) і власними джерелами покривається досить низька частка запасів і затрат.

Всі явища і процеси господарської діяльності підприємств знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожне явище можна розглядати як причину і як результат. Результативний показник залежить від багатьох різних факторів і чим більш детально вивчається вплив цих факторів, тим точнішими будуть результати аналізу і оцінка якості роботи підприємства.

Пропонуємо провести аналіз власного капіталу ВАТ за допомогою формули, яка дозволяє визначити зміну рентабельності власного капіталу в залежності від зміни різних факторів:

ROE = (ПК/ВК)*(ВБ/ПК)*(ЧП/ЧД)*(ЧД/ВБ) (2.7)

Таблиця 2.5. Вихідні дані для факторного аналізу власного капіталу

Показники	2004 р.	2005 р.	Відхилення
Валюта балансу, тис. грн.	1557893	1809393	2515500
Власний капітал, тис. грн.	857646	848307	-9339
Чистий прибуток, тис. грн.	(91397)	58517	149914
Чистий дохід, тис. грн.	1036846	1273919	237073
Позиковий капітал, тис. грн.	70615	147004	76389
Коефіцієнт чистої рентабельності діяльності	-0,09	0,05	0,14
Ресурсовіддача	0,67	0,7	0,03
Плече фінансового важеля	0,08	0,17	0,09
Відношення валюти балансу до позикового капіталу	22,06	12,3	-9,76

Із даних, наведених в таблиці, бачимо, що за аналізований період майже всі показники, які характеризують ефективність та результативність діяльності підприємства мають тенденцію до покращення. Проте, певне зменшення спостерігається у структурі власного капіталу (зменшується на 9339 тис. грн.). Як позитив, необхідно відмітити, що підприємство із неприбуткового, неефективно функціонуючого у 2004 р. (збиток 91397 тис. грн.) перетворилося у 2005 р. на прибуткове і як результат – коефіцієнт чистої рентабельності діяльності збільшився на 0,14 (-0,09 у 2004 р. та 0,05 у 2005 р.). Певне покращення спостерігається, також, за показником ресурсовіддачі (збільшився на 0,03).

За допомогою даних, наведених в таблиці 2.4, проведемо аналіз впливу різних факторів на рентабельність власного капіталу:

1). Вплив зміни чистої рентабельності діяльності:

∆ROE₁ = 0,14*0,67*0,08*22,06 = 0,17

2). Зміна рентабельності власного капіталу під дією зміни ресурсовіддачі:

∆ROE₂ = 0,03*0,05*0,08*22,06 = 0,003

3). Зміна рентабельності власного капіталу за рахунок зміни позикового капіталу у структурі валюти балансу:

∆ROE₃ = 0,09*0,05*0,7*22,06 = 0,07

4). Зміна частки позикового капіталу у валюті балансу:

∆ROE₄ = -9,76*0,05*0,7*0,17 = – 0,06

Отже, найбільший вплив на зменшення рентабельності власного капіталу здійснює частка позикового капіталу в загальній сумі активу. Як видно з таблиці, загальна сума активу за аналізований період збільшилася і одночасно збільшилася сума позикового капіталу, проте частка позикового капіталу у валюті балансу зменшилася на 9,76. Це свідчить про те, що підприємство використовує позиковий капітал у недостатньому розмірі.

3. Шляхи оптимізації структури власного капіталу ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» за методом поєднаного ефекту максимізації росту рентабельності власного капіталу та рівня фінансової стійкості

Забезпеченість підприємств необхідними засобами для ефективного та продуктивного ведення ними господарської діяльності є основою фундаменту економічної стабільності країни в цілому. Тому одним із основних завдань створення сприятливих умов для безперервності відтворювального процесу та розвитку суб’єктів господарювання є пошук варіантів оптимального їх забезпечення різними засобами, тобто оптимального формування структури їх капіталу.

Процес оптимізації структури капіталу має здійснюватися на основі формування цільової структури капіталу. Остання являє собою таке співвідношення власних та запозичених фінансових коштів підприємства, яке дозволяє повною мірою забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.

Найбільш детально проблему оптимізації цільової структури капіталу розглянуто І.О. Бланком.

Зокрема, ним виділено:

1).Метод оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу);

2). Метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості;

3). Метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Найбільш раціональним щодо досягнення оптимальності співвідношення структурних елементів капіталу підприємства може бути метод, який ґрунтується на одночасній максимізації зростання рентабельності власного капіталу та рівня фінансової стійкості.

Метод оптимізації цільової структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу) дає можливість розрахунково знайти лише оптимальну величину ефекту фінансового важеля. Якщо використовувати тільки його, то другий аспект достатності власних коштів для нормального функціонування підприємства – його платоспроможність може бути недопустимо заниженим. Тобто оптимально великий рівень ефекту фінансового важеля визначає зростання рентабельності власного капіталу і в той же час, як правило, призводить до погіршення фінансового стану підприємства. А саме – до порушення умов платоспроможності та, як наслідок, до нестачі власних грошових коштів у підприємства.

Щоб фінансовий важіль одночасно позитивно впливав і на рентабельність власного капіталу, і на фінансову стійкість, необхідним є визначення ефективного співвідношення між миттєво ліквідним та іншим майновим забезпеченням зобов’язань підприємства. Тобто потрібен розрахунок рівня фінансового важеля не тільки в структурі джерел фінансування майна підприємства, а й у структурі активів.

Оскільки фінансова стійкість пов’язана з можливістю фінансового забезпечення погашення боргів підприємства, то при визначенні шляхів оптимізації фінансової цільової структури капіталу доцільно поряд із дослідженням особливостей фінансової структури капіталу, яка являє собою співвідношення власного та запозиченого капіталу, оцінити і його майнову структуру. Саме раціональна структура майна підприємства є позитивним чинником зростання рівня фінансової стійкості підприємства.

Розглядаючи можливості регулювання фінансової стійкості підприємства саме з урахуванням дієвості структуризації його капіталу, виділяємо декілька напрямків співвідношення його різнокласифікаційних структурних елементів:

1) у фінансовому аспекті – співвідношення власного та позикового капіталу;

2) у майновому аспекті – співвідношення майна у грошовій та не грошовій його формах.

Виходячи з мотивації формування оптимальної фінансової структури капіталу за критерієм забезпечення фінансової стійкості підприємства, доцільним є не тільки розрахунок значень фінансових важелів за фінансовим та майновими аспектами структуризації капіталу, а й порівняння отриманих значень. Адже фінансова стійкість підприємства забезпечується переважним рівнем фінансового важеля в майновій структурі капіталу порівняно з рівнем фінансового важеля його фінансової структури. [8, с. 73–74].

Фінансова стійкість підприємства забезпечується переважним рівнем фінансового важеля в майновій структурі капіталу підприємства порівняно з фінансовим важелем його фінансової структури. На основі цього твердження ми можемо записати:

ФВ_{ф.стр.к.} < ФВ_{м.стр.к.}, (3.1)

де ФВ_{ф.стр.к.} – фінансовий важіль фінансової структури капіталу;

ФВ_{м.стр.к.} – фінансовий важіль майнової структури капіталу підприємства.

Розрахунок фінансового важеля у фінансовій структурі капіталу підприємства здійснюється за формулою:

ФВ_{ф.стр.к.} =ПК / ВК (3.2)

Визначення рівня фінансового важеля у майновій структурі капіталу підприємства здійснюється за такою формулою:

ФВ_{м.стр.к.} = М_гр.ф. / М_{негр.ф.,} (3.3)

де М_гр.ф. – майно в грошовій формі;

М_негр.ф. – майно в не грошовій формі.

Виходячи із вище наведених формул визначення фінансового важеля як у фінансовій, так і у майновій структурі капіталу, формула (3.1) може бути перетворена у формулу:

ПК /ВК < М_гр.ф. / М_негр.ф. (3.4)

У структурі капіталу ВАТ позиковий капітал становить досить незначну частину порівняно з власним капіталом. Тому для оптимізації структури капіталу необхідно збільшити суму позикового капіталу, що дасть змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини і матеріалів. Розглянемо ситуації при збільшенні позикового капіталу на 50% від основної його суми та на 100%.

Таблиця 3.1. Вплив зростання позикового капіталу на плече фінансового важеля підприємства

Показник	2005 р.	Збільшення ПК на 50%	Збільшення ПК на 100%
Позиковий капітал, тис. грн.	147004	220506	294008
Валюта балансу, тис. грн.	1809393	1956397	2103401
Власний капітал, тис. грн.	848307	848307	848307
Плече фінансового важеля	0,17	0,26	0,35

Вище проведені розрахунки показують, що у 2005 р. плече фінансового важелю дорівнює 0,17, що значно нижче його оптимального значення (0,3–0,5). При збільшенні позикового капіталу на 50% і незмінному обсязі власного капіталу коефіцієнт фінансового важеля зростає до 0,26, в останньому випадку – до 0,35.

Як видно з даних, наведених в додатку Н, на підприємстві досить висока частка оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво. З метою поповнення грошових коштів необхідно зменшити ці запаси на 50% і отриману суму (195883,5 тис. грн.) направити до грошових коштів. Внаслідок такої операції у другому випадку сума майна АТ у грошовій формі з урахуванням кредиту (220506 тис. грн.) становить 427518,5 тис. грн. В останній ситуації – 501020,5 тис. грн. Майно в не грошовій формі в обох випадках становить 1522810,5 тис. грн. Провівши розрахунок фінансового важеля в майновій та фінансовій структурі капіталу маємо наступну ситуацію.

Таблиця 3.2. Фінансовий важіль в майновій та фінансовій структурі

Показник	2005 р.	Збільшення ПК на 50%	Збільшення ПК на 100%
Мгр.ф. / Мнегр.ф.	0,01	0,28	0,33

Отже, найсприятливішою ситуацією для забезпечення ефективного функціонування підприємства є ситуація збільшення позикового капіталу на 50%, оскільки саме в цьому випадку виконується вимога переважання фінансового важелю в майновій структурі над рівнем фінансового важеля у фінансовій структурі (0,26<0,28).

До того ж, у цьому випадку виконується нерівність, яка ще раз підтверджує об’єктивну необхідність збільшення позикового капіталу на 50% від основної його суми:

ПЗ*0,2 ≤ М_гр.ф. ≤ ПЗ*0,5 – 140248,8 ≤ 427518,5 ≤ 350622.

де ПЗ – поточні зобов’язання.

На основі вище викладеного матеріалу можемо скласти певний порядок формування оптимальної цільової структури капіталу за критерієм зростання рівня фінансової стійкості підприємства.

Отже, запропонований порядок розрахунків щодо формування оптимальної цільової структури капіталу дасть змогу не тільки оперативно й оптимально структурувати капітал підприємства у його майновому та фінансовому втіленнях, а й спрогнозувати максимальність зростання рентабельності власного капіталу та фінансової стійкості підприємства на майбутнє, розробити загальні можливі напрями підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому.

Висновки

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним з найістотніших і найважливіших показників. Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства без зазначеного терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж строку його існування за рахунок реінвестованого прибутку та отримані в дарунок.

Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми господарювання. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства та підходи власників і менеджерів.

Перший розділ даної курсової роботи присвячений вивченню теоретичних аспектів управління власним капіталом. Зокрема були з’ясовані питання сутності власного капіталу, його функції, переваги та недоліки, наведені підходи різних науковців до визначення змісту даного поняття. Розглянуті основні форми функціонування власного капіталу: статутний капітал, пайовий, додатковий, резервний, нерозподілений прибуток, вилучений та неоплачений капітал та надана їх характеристика. Детально вивчені питання сутності політики управління власним капіталом як частини загальної стратегії підприємства та її основні завдання. А також наведено механізм оцінювання вартості окремих елементів власного капіталу.

В результаті аналізу фінансової і господарської діяльності ВАТ було встановлено наступне:

1. Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе сьогодні є одним з найкрупніших в Європі виробників як серійних, так і ексклюзивних сучасних технологічних ліній і унікальних комплексів для хімічної, газової та інших галузей промисловості. Товариство має партнерські зв’язки і поставляє свою продукцію більше ніж у 40 країн світу.

2. Основними джерелами фінансування діяльності підприємства є власні кошти, в тому числі нерозподілений прибуток, а також банківські кредити, які використовуються з метою поповнення обігових коштів.

3. При аналізі обсягу, структури та динаміки власного капіталу були виявлені наступні тенденції: за аналізований період відбулося значне зменшення загального капіталу товариства – на 130592 тис. грн. Його зменшення обумовлено, в основному, зменшенням нерозподіленого прибутку – на 91% і на 9,8% – за рахунок зменшення іншого додаткового капіталу. Зменшення відбулося, також, по статті вилучений капітал.

Найбільшу питому вагу у структурі власного капіталу займає власний капітал, який у натуральному вираженні залишається незмінним, проте у відносному вираженні він збільшився на 11,28%.

4. На основі проведеного аналізу фінансової стійкості можна зробити висновок, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства погіршилась. Зокрема, спостерігається зниження значення коефіцієнта автономії, коефіцієнта фінансової стійкості. Значення коефіцієнта фінансування свідчить, що за аналізований період зросла залежність АТ від позикових коштів. Значення коефіцієнта маневрування власного капіталу показує, що можливості підприємства щодо фінансового забезпечення виробничої та інших видів діяльності і проведення ефективних розрахунків з кредиторами значно погіршилися. Отже, можна стверджувати, що фінансовий стан ВАТ є нестійким і має стійку тенденцію до погіршення.

5. При аналізі залишку або нестачі джерел коштів для формування запасів і затрат було виявлено, що дане підприємство знаходиться у кризовому фінансовому стані. Тобто, запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування.

6. Важливим показником ефективності використання власного капіталу є його оборотність, що характеризує інтенсивність використання коштів підприємства та його ділову активність. Швидкість обертання власного капіталу за аналізований період значно покращилася. Так, якщо у 2003 р. власний капітал здійснює 0,74 оберти, то на кінець періоду цей показник збільшився до 1,57. термін обертання зменшився на 260 днів, що є позитивом.

7. В процесі проведення факторного аналізу рентабельності власного капіталу було встановлено, що найбільший вплив на зменшення рентабельності власного капіталу здійснює частка позикового капіталу в загальній сумі активу, яка є досить незначною.

У ІІІ розділі курсової роботи запропоновано інструментарій та методи оптимізації структури капіталу. Остання являє собою таке співвідношення власних та запозичених фінансових коштів підприємства, яке дозволяє повною мірою забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації. Найбільш раціональним щодо досягнення оптимальності співвідношення структурних елементів капіталу підприємства може бути метод, який ґрунтується на одночасній максимізації зростання рентабельності власного капіталу та рівня фінансової стійкості.

У структурі капіталу ВАТ позиковий капітал становить досить незначну частину порівняно з власним капіталом. Тому для оптимізації структури капіталу необхідно збільшити суму позикового капіталу, що дасть змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини і матеріалів.

Проведені розрахунки свідчать, що найсприятливішою ситуацією для забезпечення ефективного функціонування підприємства є ситуація збільшення позикового капіталу на 50%, оскільки саме в цьому випадку виконується вимога переважання фінансового важелю в майновій структурі над рівнем фінансового важеля у фінансовій структурі (0,26<0,28).

До того ж, у цьому випадку виконується нерівність, яка ще раз підтверджує об’єктивну необхідність збільшення позикового капіталу на 50% від основної його суми: ПЗ*0,2 ≤ М_гр.ф. ≤ ПЗ*0,5.

Отже, управління власним капіталом відіграє важливу роль у діяльності суб’єктів господарювання та здійснює значний вплив на їх фінансовий стан. Проведений аналіз свідчить про можливість підвищення ефективності використання власного капіталу на підприємстві, що у свою чергу забезпечить ріст його фінансової стійкості та дозволить покращити показники діяльності підприємства і створить усі передумови для подальшого успішного функціонування.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.

2. Закон України «Про внесення змін до ст. 20 Закону України «Про підприємства в Україні» від 21.09. 2000 р.

3. Господарський кодекс України від 19.01.2003 р.

4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 1. – К.: Ника-Центр, 1999. – 592 с.

5. Бланк И.А. Управление формированием капитала – К.:Ника-Центр, 2000. – 512 с.

6. Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – Київ: Молодь, 1997. – 1000 с.

7. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємств // Фінанси України. – 2002. – №3. – ст. 36–40.

8. Квасницька Р. Інструментарій та методи оптимізації цільової структури капіталу підприємства // Економіст – 2005. – №5. – ст. 73–75.

9. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 с.

10. Мних Є. В. Економічний аналіз: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.

11. Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 388 с.

12. Руденко Л.В. та ін. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. посібник – К.: Укоопспілка, 2000. – 422 с.

13. Савицкая Г.В. Аналіз хозяйственной деятельности предприятия: 2-е узд., перераб. и доп. – Мн.: ИП «Єкоперспектива», 1997. – 498 с.

14. Слав» юк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України – 2005. – №8. – ст. 123–131.

15. Слав» юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 460 с.

16. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів: ЛБІ НБУ, 2000. – 485 с.

17. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: / За ред. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 496 с.

18. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 2005. – 535 с.

19. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с.

20. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во «Перспектива», 1999. – 656 с.

21. www. yandex. ru.