Підписання акта документальної перевірки, порядок його реєстрації та зберігання

3. Підписання акта документальної перевірки, порядок його реєстрації та зберігання

 
До підписання акта перевірки враховуються пояснення, надані
посадовими особами в ході перевірки.
При виникненні спірних питань під час здійснення перевірки,
до підписання акта, такі питання виносяться на розгляд постійних
комісій при обласних державних податкових адміністраціях
(державних податкових інспекціях, спеціалізованих державних
податкових інспекціях по роботі з великими платниками податків).
З матеріалами та актом перевірки ознайомлюється та візує їх
начальник відділу (управління) структурного підрозділу, працівник
якого очолював перевірку.

Акт документальної перевірки складається у двох примірниках
та підписується посадовими особами органу державної податкової
служби та інших контролюючих органів, які здійснювали перевірку,
та посадовими особами підприємства.

Після підписання акта перевірки посадовими особами один його
примірник (з додатками) передається керівнику або уповноваженій
особі підприємства, про що на останній сторінці всіх примірників
акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала
акт, із зазначенням його посади, прізвища та ініціалів, а також
дати одержання акта.

При відмові посадової особи підприємства від підпису, що
підтверджує вручення йому акта перевірки, робиться відповідний
запис в акті та один примірник акта перевірки направляється
платнику податків з поштовим повідомленням про одержання. До
другого примірника акта, що зберігається в органі державної
податкової служби, додаються документи, що підтверджують факт
поштового відправлення та вручення акта адресату.
Другий примірник акта після реєстрації та прийняття за ним
відповідного рішення передається до структурного підрозділу, у
якому зберігається справа платника.
У разі відмови посадових осіб підприємства, що перевіряється,
від підписання акта перевірки службовими особами органу державної
податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує
факт такої відмови. Акт підписується не менш як трьома особами.
При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення керівника і
головного бухгалтера підприємства із змістом акта перевірки,
обов'язками, правами і відповідальністю платника податків.
Акт документальної перевірки в день його підписання
(складання акта відмови від підпису) реєструється структурним
підрозділом, який провів перевірку (очолював перевірку), у
спеціальному журналі.
Акт відмови від підписання акта перевірки після його
складання реєструється в органі державної податкової служби у
спеціальному журналі.
Журнали реєстрації актів структурного підрозділу (до функцій
якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції)
прошнуровуються, пронумеровуються та скріплюються печаткою органу
державної податкової служби.
Працівник підрозділу, який очолював перевірку, складає
розрахунки штрафних (фінансових) санкцій, які передбачені чинним
законодавством, у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових
платежів та податкових періодів.
Такий розрахунок не надається підприємству, а
використовується при розгляді матеріалів перевірки керівником
(заступником керівника) органу податкової служби для прийняття
податкового повідомлення-рішення та вжиття відповідних заходів.
Податкове повідомлення-рішення приймається керівником
податкового органу (його заступником) протягом трьох робочих днів
від дня підписання акта документальної перевірки (складання акта
відмови від підпису).

Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

 

Державна контрольно-ревізійна служба:

1) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності,
стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності
обліку і звітності підконтрольних суб’єктів;

2) проводить ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів підконтрольними суб’єктами;

3) проводить ревізії та перевірки правильності витрачання
державних коштів на утримання місцевих органів державної
виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і
фінансуються за рахунок державного бюджету;

4) здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень,
виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

5) розробляє інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

6) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю
підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють
досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед
контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо
удосконалення контролю.

7) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.

 

Права Державної контрольно-ревізійної служби при здійсненні фінансового контролю:

 

1) перевіряти у підконтрольних суб’єктів грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

2) безперешкодного доступу при проведенні ревізій та
перевірок на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що
належать підконтрольним суб’єктам, для їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою; за рішенням суду призупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах у разі, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

3) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб
об'єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з
питань, які виникають у ході ревізій і перевірок;

4) пред'являти керівникам та іншим службовим особам
підконтрольних суб’єктів вимоги щодо усунення виявлених
порушень законодавства з питань збереження і використання
державної власності та фінансів;

5) ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

6) у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти,
одержані підконтрольними суб’єктами за незаконними угодами, без
встановлених законом підстав та з порушенням чинного
законодавства;

7) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами,
на керівників та інших службових осіб підконтрольних суб’єктів адміністративні стягнення;

 
Рахункова палата як суб’єкт здійснення фінансового контролю

 

Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України (ст.98 Конституції України) – основна функція Рахункової палати.

 

Рахункова палата:

1) здійснює контроль за виконанням законів України та
прийнятих Верховною Радою України постанов щодо виконанням Державного бюджету України, а також фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;

2) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України
використання за призначенням органами виконавчої влади коштів
загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і
подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо
можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та
доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших
видатків Державного бюджету України;

3) контролює ефективність управління коштами Державного
бюджету України Державним казначейством України;

4) контролює законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України;

5) здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;

6) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади,

7) перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України
на виконання загальнодержавних програм;

8) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради
України про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам, міжнародним організаціям;

9) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно
до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю
Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб
Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також
витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють
за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;

Повноваження Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю:

1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші
види діяльності, що забезпечують контроль за використанням бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням бюджетних коштів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії підконтрольних суб’єктів:

·  Верховна Рада України,

·  органи виконавчої влади,

·  Національний банк України,

·  Антимонопольний комітет України,

·  Фонд державного майна України,

·  інші державні органи і установи,

·  місцеві державні адміністрації,

·  органи місцевого самоврядування,

·  підприємства, установи, організації, зокрема:

-  фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)

-  господарські товариства,

-  об'єднання громадян,

-  недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

3) перевіряти в органах і на об'єктах, зазначених вище, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани,
кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської
діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з
готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку,
зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що
перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про
фінансово-господарську діяльність;

5) організовувати і проводити оперативний контроль за
використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

6) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по
окремих розділах і статтях Державного бюджету України;

7) проводити експертизу проектів Державного бюджету України,
а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних
договорів України, загальнодержавних програм та інших документів,
що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

8) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень
бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради
України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення
бюджетного законодавства в цілому;

9) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань
Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам
виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного
майна України, підприємствам, установам і організаціям для
розгляду і вжиття необхідних заходів;

10) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом
України, а також органами виконавчої влади клопотання про
притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні
вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано
матеріальної шкоди державі;

11) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та
інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та
обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це
Верховної Ради України.

 
Міністерство фінансів України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Міністерство фінансів України:

1) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим
використанням коштів державного та місцевих бюджетів;

2) бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства;

3) вживає заходів щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів;

4) у разі неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та іншої встановленої звітності утримує в установленому порядку з підприємств, установ і організацій кошти державного бюджету, використані ними не за цільовим призначенням;

5) проводить у міністерствах, інших центральних та місцевих
органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на
підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та
інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та
інших документів щодо зарахування, перерахування і використання
бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають під час перевірки.

Міністерство фінансів України має право:

1) одержувати в установленому порядку матеріали щодо
надходження та використання коштів цільових бюджетних і державних
позабюджетних фондів, їх кошториси та звіти про їх виконання;

2) одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності
дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим
витрачанням коштів, що виділяються з бюджету;

3) одержувати в установленому порядку від установ банків та
інших фінансово-кредитних установ довідки про операції та стан
поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій
усіх форм власності, що використовують кошти державного бюджету і
державних позабюджетних фондів;

 
Національний банк України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р.

Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Повноваження Національного банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:

·  здійснює інспекційні перевірки - кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України (ст.71 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

·  перевірка осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України - Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;

2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.

істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  право застосувати заходи впливу - у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи
визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку(ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

·  перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України "Національний банк України”).

·  інше.

Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

 

Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Головне управління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів - начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.

Державне казначейство:

 

1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

2) здійснює управління наявними коштами державного бюджету,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

3) здійснює фінансування видатків державного бюджету;

4) веде облік касового виконання державного бюджету;

5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;

6) здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;

7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;

9) розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.

Органи Державного казначейства мають право:

1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

Підконтрольні суб’єкти: міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;

2) одержувати від установ банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;

3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;

4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.
 

Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

 

Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

 

Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.

Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

 

Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації.

 

Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.

Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

 

Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України.

 

Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв'язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

 

Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України.

 

Основними завданнями Держмитслужби України є:

 

· забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;

· захист економічних інтересів України;

· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;

· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;

· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:

1) організовує та контролює діяльність митних органів;

2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;

3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;

4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;

5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил

6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.

 
Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

 

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання
на його проведення.

 

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов'язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Висновок аудитора може бути:

·  безумовно позитивним,

·  умовно позитивним (з застереженнями),

·  негативним.

Аудитор може також відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:

-  аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;

-  надана інформація є достатньою для відображення реального
стану суб'єкта перевірки;

-  є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;

-  фінансову документацію складено згідно з прийнятою
суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

-  звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;

-  форма звітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.

Безумовно позитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб'єкта
перевірки.

Безумовно позитивний висновок складають з використанням
формулювань: "відповідає вимогам", "належно", "дає достовірне і
дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".

Якщо під час перевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб'єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:

- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).

Причини незгоди:

- неприйнятність системи або способів обліку;

- розходження у судженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;

- незгода з повнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;

- невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.

Будь-яка невпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).

Невпевненість чи незгода є фундаментальними, якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.

Наявність нефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди - для видання
негативного висновку.

Наявність фундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.

У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і
звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,
кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно
від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно
оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і
звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом
менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться
один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових
комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або
банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до
предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.

Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи
стосовно предмету перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу
аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути
офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі
від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати
від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних
оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції,
щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.

Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:

1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти
стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та
встановленим нормативам;

2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників
про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності;

3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні
аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

4) відповідати перед замовником за порушення умов договору
відповідно до чинних законодавчих актів України;

5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання
аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

Законодавство:

 

1.  Конституція України.

2.  Бюджетний кодекс України.

3.  Закон України "Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

4.  Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами і доповненнями).

5.  Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

6.  Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).

7.  Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

8.  Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

9.  Закон України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.

10.  Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

11.  Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);

12.  Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

13.  Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

14.  Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

15.  Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

16.  Положення про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13.07.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

17.  Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).

18.  Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.).

19.  Наказ ДПА від 16.09.2002 № 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”.

20.  Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р.

21.  Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Тема:

Бюджетне право України

 

Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю.

Правові інститути бюджетного права:

1.  бюджетний устрій;

2.  бюджетний процес.

Бюджетний устрій включає в себе норми щодо

-  організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури,

-  взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Державний бюджет затверджується законом про Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Місцеві бюджети затверджуються рішеннями відповідних місцевих рад.

Предмет бюджетного права:

1.  відносини щодо організації і побудови бюджетної системи;

2.  міжбюджетні відносини;

3.  відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів;

4.  відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням;

5.  відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків.

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Це законодавче визначення.

В економічному розумінні: бюджет – це сукупність грошових відносин між державою та іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки яким держава виконує свої завдання та функції.

За формою прояву бюджет – це основний фінансовий план держави, в якому відображається фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування.

Завдяки бюджету можна встановити:

·  пріоритети держави;

·  функції, що здійснює держава;

·  зміст фінансової політики у різних сферах.

За матеріальним змістом бюджет – це централізований фонд коштів.

Значення бюджету:

1.  юридичне;

2.  політичне;

3.  економічне.

 

Бюджетно-правові норми

 

Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює відносини щодо організації і побудови бюджетної системи, міжбюджетні відносини, відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів, відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням, відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що врегульовує бюджетні правовідносини певного виду.

Бюджетно-правові норма:

1.  вказує на обставини, за наявності яких учасники бюджетних правовідносин набувають прав та обов’язків;

2.  визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин;

3.  передбачає наслідки, що настають в разі виконання/невиконання обов’язків, реалізації прав.

Бюджетні норми поділяються:

За змістом:

·  матеріальні (бюджетна система, принципи побудови бюджетної системи, структура доходів та видатків тощо);

·  процесуальні (бюджетний процес).

За часом дії:

·  постійні (Бюджетний кодекс України);

·  тимчасові (Закон про державний бюджет).

Бюджетні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фондів коштів, що акумульовані бюджетною системою країни.

Особливості бюджетних правовідносин:

1.  суб’єктний склад:

·  фізичні особи не можуть бути учасниками бюджетних правовідносин;

·  основна роль відводиться органам державної влади (затвердження та виконання бюджету).

2.  значна деталізація нормативно-правового регулювання бюджетних відносин.

Об’єкт бюджетних правовідносин – фінансові (бюджетні) операції щодо:

1.  розробки проекту бюджету;

2.  прийняття бюджету;

3.  виконання бюджету;

4.  контролю за виконанням бюджету.

Зміст бюджетних правовідносин – взаємні права та обов’язків учасників бюджетних правовідносин.

 

Бюджетне законодавство:

 

1) Конституція України;

2) Бюджетний Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу та інших законів України;

6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;

7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених вище.

Особливості бюджетного законодавства:

·  при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу та закону про Державний бюджет України.

·  якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

·  розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою, що визначається Бюджетним Кодексом.

 

Бюджетна система

 

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

 

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

·  принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

·  принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

·  принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

·  принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

·  принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

·  принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджеті усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

·  принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевим бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

·  принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

·  принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

·  принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

·  принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

 

Бюджетний процес

 

Ст.1 п.1. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

ст.2 - 11) бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України;

Ознаки:

1.  діяльність;

2.  визначена законом;

3.  діяльність щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

4.  учасниками бюджетного процесу є органи державної влади та їх посадові особи;

5.  фізичні та юридичні особи не можуть бути учасниками бюджетного процесу, але можуть бути одержувачами бюджетних коштів;

6.  строковість – чітко визначені строки, в межах яких повинні вчинятися дії щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

7.  стадійність – поділ бюджетного процесу на певні стадії;

8.  періодичність;

9.  динаміка – одна стадія динамічно змінюється іншою;

10. відповідальність учасників бюджетного процесу в разі вчинення бюджетного правопорушення;

11. державно-владний характер – учасники бюджетного процесу повинні вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України; вони не мають права вибору, а мають лише обов’язок вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України;

33) ст.2 БК України: проект бюджету - проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, який є невід'ємною частиною проекту закону про державний бюджет або проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет;

Стаття 19. п.1. Стадіями бюджетного процесу визнаються:

 

I) складання проектів бюджетів;

II) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

III) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

IV) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються

1.  фінансовий контроль,

2.  аудит,

3.  оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.

Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

Стадія I) складання проектів бюджетів

Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Міністр фінансів України

1.  відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України,

2.  визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає: