Геліоцентрична філософія

2. Геліоцентрична філософія

Якщо не гнатися за інтуїтивною і математичною простотою, то вибір між Коперником і Птолемєєм все-таки залишається невизначеним. Тоді отчого ж така важлива виявилася для людства гіпотеза Коперника?

Як вважає А.Ф. Лосев, справа тут зовсім не в математиці і не в механіці, а тільки в найінтенсивнішому афекті, що примушував в що б то ні стало вирватися за межі возрожденчески цільної особи і преклонятися перед нескінченними пустками простору і часу.

Революційне відкриття Коперника потрактує філософом таким чином: «Не математичні і механічні докази привели Коперника до його геліоцентризму; а, навпаки, спочатку йому пристрасно хотілося, щоб рухалася саме Земля, а не Сонце, а вже потім він пристосував астрономію до свого антивозрожденческому естетичного афекту».^[1][11]

До здійснення перевороту в астрономії Коперника подвигла філософія, а не дані експериментів. Спочатку була ідея, а потім доказ. Те, що Коперник зрозумів інтуїтивно, потім вже він спробував обгрунтувати математично.

Т. Кун указує, що коперниканское навчання придбало лише небагато прихильників протягом майже цілого сторіччя після смерті Коперника, і прихильники, як правило, керувалися зовсім не математичними міркуваннями. Так, культ сонця, який допомагав Кеплеру стати коперниканцем, лежать повністю зовні сфери науки.^[1][12]

По суті, Коперник всього лише поруйнував освячене століттями пояснення руху Землі, не замінивши його іншим. Спочатку була гіпотеза, потім – докази, причому докази з'явилися вже після смерті мислителя.

Так, Коперник припустив, що планети повинні бути подібний Землі, що Венера повинна мати фази і що Всесвіт повинен бути набагато більше, ніж раніше передбачалося. В результаті, коли через 60 років після його смерті за допомогою телескопа несподівано були знайдені гори на Місяці, фази Венери і величезну кількість зірок, про існування яких раніше не підозрювали, то ці спостереження переконали в справедливості нової теорії велику кількість учених, особливо серед неастрономов.

Яким же чином Коперник прийшов до своєї системи, якщо докази (тобто досвідчений шлях) були вторинні?

А.Ф. Лосев вважає, що Ренесанс виступив в історії європейської культури як епоха звеличення людської особи, як період віри в людину, в його нескінченні можливості і в його оволодіння природою. Але Коперник і Бруно перетворили землю на якусь нікчемну піщинку всесвіту, а разом з тим і людина виявилася незрівнянною, несумірним з нескінченним простором, темним і холодним, в якому лише подекуди виявлялися дрібні небесні тіла, теж незрівнянні за своїми розмірами з нескінченністю миру.^[13]

Відродженець любив споглядати природу разом з нерухомою землею і вічно рухомим небесним зведенням. Але тепер виявилося, що Земля – ця якась нікчемність, а ніякого неба і взагалі не існує. Возрожденчеській людина проповідувала могутність людської особи і свій зв'язок з природою, яка була для нього зразком його творінь, а сам він теж старався в своїй творчості наслідувати природі і її творцю – Великому Художнику. Але разом з великими відкриттями Коперника, Галілея, Кеплера вся ця могутність людини звалилася і розсипалася в прах.

В новій, геліоцентричній системі, особа настільки далеко виходила за свої власні межі, що перед лицем знов відкритого нескінченного космічного буття вона стала відчувати себе нікчемністю, мехзанически залежним від цих божевільних і ні з чим не порівнянних просторів і часів, холодних і чорних, перебуваючим перед особою ні з чим не порівнянних відстаней і божевільних тимчасових процесів, божевільних, тому що пізнаваних ледь-ледь.

З володаря і художника природи відродженець став всього тільки її нікчемним рабом. І це цілком зрозуміло навіть матеріально і економічно: про механізми і машини Леонардо тільки ще мріяв, тому що механізм, машинне виробництво – це не возрожденческая реальність; але коли в подальші століття механізмам і машинам буде даний повний хід, то людська особа тут же виявиться рабом машин і втратить свою свободу, ставши гвинтом в світовому механізмі. Іншими словами, якщо возрожденческий людина розчулювалася перед красою природи, то перед нескінченним холодним і порожнім Всесвітом він міг переживати тільки почуття жаху.^[1][14]

Проте чому ж саме Коперника вважають автором геліоцентричної моделі і найбільшим революціонером у відносинах неба і Землі? Чому, якщо неначебто така ж схема існувала у Аристарха вісімнадцять століть назад, а ліквідація Землі як уселенського центру в ідейному плані була успішно проведена Миколою Кузанськім?

Заслуга Коперника не може зрозуміти ні в чисто астрономічному, ні в чисто філософському плані без урахування тісного переплетення цих проекцій, в реальному розвитку пізнання. Будь-яка гіпотеза починає широко завойовувати розум, тобто стає соціально значущим культурним чинником, тоді і тільки тоді, коли її конкретне втілення і загальне ідейне обгрунтовування взаємно усилюють один одного. В цьому випадку гіпотеза має шанс увійти до системи уявлень, іменованої картиною миру, і навіть перенормировать, зрозуміло, з часом, весь світогляд. Такі ефекти посилення і виникли в зв'язці Арістотельовой філософії і моделі Птолемея, а пізніше в тандемі Кузанца і Коперника.

Астрономічні праці Кеплера, його закони руху дозволили коперниковской моделі восторжествувати, і по справедливості було слід би говорити про систему Коперника – Кеплера, саме їх сукупна модель по-справжньому відривається від античної традиції.

Висновок

Якщо не гнатися за інтуїтивною і математичною простотою, то вибір між Коперником і Птолемєєм все-таки залишається невизначеним. Тому і у Коперника доведено не стільки рух Землі навкруги Сонця, скільки дана більш проста картина співвідношення руху Сонця і Землі – і навіть це береться під сумнів деякими дослідниками.

Тоді в що ж заслуга Коперника?

Математично бездоказова модель виявилася прогнозом, в якому відчувалася необхідність. Подальші дослідження показали, що Коперник не зовсім мав рацію в математичному обґрунтовуванні. Але в тому, що Земля обертається навкруги Сонця, Коперник виявився прав.

Йому вдалося змістити координати відліку. Не випадково Лютер говорив: «Цей дурень хоче перевернути все астрономічне мистецтво…».

І тут має місце не просто кількісна, а корена якісна різниця: коли ми говоримо «система Коперника», то ми можемо мати на увазі і теорію, створену великим польським астрономом, і саму сонячну систему, як вона існувала до і незалежно від чиїх би то ні було теоретичних уявлень про неї. Ми, правда, розрізняємо те і інше, але істотної різниці тим часом і іншим за змістом ми абсолютно не помічаємо: система Коперника, як теорія Коперника, – це і є що стала «прозорою» для нас сонячна система. Це не один з равновозможних варіантів системного представлення нашої сонячної системи, а сама ця система, що розвернулася перед нами завдяки генію Коперника.^[15]

Головна заслуга Коперника укладена зовсім не в його моделі, яка математично по багатьох пунктах помилкова. Головне, що він стронул-таки Землю з місця, і майбутнє підтвердило його правоту. Нововведення Коперника не було просто вказівкою на рух Землі. Швидше, воно складало цілком новий спосіб бачення проблем фізики і астрономії.

Список джерел і літератури

1. Амбарцумян В.А. Коперник і сучасна астрономія // Микола Коперник. До 500-річчя з дня народження (1473-1973). М., 1973.

2. Білий Ю.А., Веселовській І.А. Николай Коперник (1473-1543). М., 1974.

3. Бронштен В.А. Клавдий Птолемей, II вік н.е. М., 1961.

4. Гребеников Е.А. Николай Коперник. М., 1982.

5. Чудові учені / Під ред. З.П. Капіци. М., 1980.

6. Клайн М. Математика: пошук істини. М., 1998.

7. Коперник Микола. Про обертання небесних сфер. Малий коментар. Послання проти Вернера. Упсальськая запис. М., 1964.

8. Кун Т. Структура наукових революцій. М., 1981.

9. Лосев А.Ф. Эстетика Відродження. М., 1978.

10. Марєєв З.Н. Принцип системності і детермінізму // Школа Ільенкова. М., 1999.

11. Міхайлов А.А. Николай Коперник і розвиток астрономії // Микола Коперник. До 500-річчя з дня народження (1473-1973). М., 1973.

12. Нейгебауєр О. Точние науки в старовині. М., 1968.

13. Фок В.А. Система Коперника і система Птоломея в світлі загальної теорії відносності // Микола Коперник. Збірка статі до 400-річчя з дня смерті. М. – Л., 1947

Примітки

^[1] Белый Ю.А., Веселовский И.А. Николай Коперник (1473-1543). М., 1974. С. 18.

^[2] Кун Т. Структура научных революций. М., 1981. С. 144.

^[3] Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1978. С. 547-551.

^[4]Михайлов А.А. Николай Коперник и развитие астрономии // Николай Коперник. К 500-летию со дня рождения (1473-1973). М., 1973. С. 56.

^[5] Амбарцумян В.А. Коперник и современная астрономия // Николай Коперник. К 500-летию со дня рождения (1473-1973). М., 1973. С. 44.

^[6] Фок В.А. Система Коперника и система Птоломея в свете общей теории относительности // Николай Коперник. Сборник статей к 400-летию со дня смерти. М. – Л., 1947. С. 180-181.

^[7] Кун Т. Указ. соч. С. 146.

^[8] Бронштэн В.А. Указ. соч. С. 29.

^[9] Нейгебауер О. Указ. соч. С. 196 – 197.

^[10] Клайн М. Математика: поиск истины. М., 1998. С. 83 – 84.

^[11] Лосев А.Ф. Указ. соч. С. 547.

^[12] Кун Т. Указ. соч. С. 145 – 146.

^[13] Лосев А.Ф. Указ. соч. С. 548.

^[14] Там же. С. 549.

^[15] Мареев С.Н. Принцип системности и детерминизма // Школа Ильенкова. М. , 1999. С. 131-139