Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису

1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису

Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.

Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С.А.Антоновича, О.Боряка, В.Горленка, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Станкевич, серед зарубіжних - К.П.Духаніна, В.О.Барадуліна, С.Газаряна, Ф.І.Єгорова, Л.Д.Ронделі, К.М.Сєдова, О.С.Хворостова, Я.Я.Чарнецького, .Я.Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обгрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.

Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення - токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло - виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.

Народні промисли - це колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов'язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції чи бригади (сучасний тип) та максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обов'язковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.

Заснований на таких визначеннях перелік видів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів не має внутрішніх протиріч, а значить, і багатозначності.

Щоб детально охарактеризувати можливості кожного з означених видів діяльності у вдосконаленні трудового навчання, виховання і національно-культурного розвитку школярів, слід встановити критерії дидактичної цінності занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом. Такими критеріями можуть бути:

1. Пізнавальна цінність занять окремим видом народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється дітьми в процесі нової діяльності, а також їх важливістю для повноцінної підготовки молоді до трудового життя, їх зв'язками з системою знань, що формуються під час вивчення предметів загальнонаукового, художньо-естетичного і практично-трудового циклів.

2. Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових трудових операцій, що засвоюються учнями в процесі занять, їх поширенню на виробництві і в побуті.

3. Розвиваюча цінність, котра тісно пов'язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань.

4. Профорієнтаційна цінність, що зумовлюється поширеністю даного виду занять у сучасному виробництві та системі художніх промислів.

5. Художньо-культурна цінність - можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.

6. Відповідність розумовим та фізичним можливостям дітей шкільного віку, відсутність потенційної загрози їх здоров'ю.

7. Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів.

8. Узгодженість з діючими програмами трудового навчання [34,с.20-22].

Розглянемо тепер з цих позицій практичну придатність до використання з навчально-виховною метою декоративного мистецтва художнього петриківського розпису.

Одним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.

Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку - меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.

Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова сторона будинку [52,с.26].

Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого [35,с.87].

У селі Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання.

Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).

Акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими "манійками".

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів слід тренуватися на таких вправах:

Вправа 1 (дод. 1). Мета — навчитись робити "зернятка" майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. "Зернятко" є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — "зернятка", схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик "зернятка" був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2 (дод. 2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — "зернятка", але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3 (дод. 3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик "зернятка" тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4 (дод. 4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять "кривеньке зернятко". Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5 (дод. 5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять "зернятка", розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6 (дод. 6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять "зернятка" з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7 (дод. 7). Обабіч вертикальної лінії наносять "кривенькі зернятка" (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8 (дод. 8). З двох мазків "кривеньке зернятко" роблять напіврозкриту квітку — "пуп'янок". Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати "пуп'янки" на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9 (дод. 9). Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний "пуп'янок" роблять з двох більших "кривеньких зерняток" та двох менших мазків "зерняток", які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

Вправа 10 (дод. 10). Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.

Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають "хвилька", "бігунець", "бігунчик" або "фриз". Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11 (дод. 11). Із спарених "кривих зерняток" (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари "кривих зерняток". Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12 (дод. 12). Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий "бігунець", що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушено.

Вправа 13 (дод. 13). Із спарених "кривеньких зерняток" малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим, що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14 (дод. 14). Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — "зернятка". Під вусиками кожної квітки малюють "зернятка", розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один "бігунець".

Вправа 15 (дод. 15). Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — "зернятка" всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного "кривенького зернятка".

Вправа 16 (дод. 16). Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як "зернятко", "кривеньке зернятко", спаровані "зернятка", а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — "пуп'янок" із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17 (дод. 17). На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — "пуп'янка" (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента.

Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — "пуп'янка" малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — "кривих зерняток".

Вправа 18 (дод. 18). Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них і починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик "зернятка" протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину і квітки створюють з видовжених мазків — "кривих зерняток", що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.

Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19 (дод. 19). Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою "цибулька". Будується "цибулька" з видовжених мазків — "кривих зерняток". Створення жоржини починається з малювання "цибульки".

Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — "пуп'янками" (див. дод. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20 (дод. 20). Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21 (дод. 21). Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.

Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Вправа 22 (дод. 22). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя "папороті", які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

Вправа 23 (дод. 23). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків-"зерняток" видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків-"зерняток", вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. "Зернятка" майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24 (дод. 24). Мета — навчитися робити "перехідний мазок".

На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається і з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітне.

Вправа 25 (дод. 25). Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю [40,с.135-142].

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.

Стрічковий – будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту - будь-який колір на світлому темніє ,а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.

Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.

Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи [14,с.9-12].

Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів [5,с.28-30].

З ритмом нерозривно пов'язане створюване в орнаменті враження руху - статичне, динамічне, пластичне. Композиція, що будується по законам статики - відносної нерухомості, - має центр та осі симетрії і будується на основі дзеркального відображення. Динамічна композиція характеризується направленим рухом. В ній, як правило, композиційний центр зміщений, а рух підкреслюється акцентом, який ставиться для завершення лінійного руху. Ускладнені композиції мають зигзагоподібний рух. Композиція побудована по законам пластики будується на пластичній зміні самої форми. В такій композиції самий простий рух - хвилеподібний. Він проявляється у вигнутих лініях, ковзає по формам, плавно обтікаючи їх, закручуючись в спіралі, різноманітні завитки, і не зупиняється у межах даного формату, а має тенденцію розвиватися у всі сторони від композиційного центру [5,с.64].

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів (в даному випадку — рослинних) у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (дод. ), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих "бігунцях" ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином "бігунець" досить динамічний, цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

Розпис "бігунця" починають з послідовного виконання основних елементів композиції, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього сполучають їх хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — "кривенькими зернятками", утворюючи ними пірчасті листки, билинки [40,с.142].

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (дод. ). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Зверніть увагу, що складові .частини "рушникової" композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту [40,с.143].

Для досконалого оволодіння основами створення петриківського орнаменту необхідні знання законів колористики, а точніше – принципів сумісності та доцільності поєднання кольорових відтінків.

Існує чотири основних кольори: синій, жовтий, червоний і зелений. При зміні їх яскравості та насиченості вони перетворюються у безкінечний ряд кольорів. Кольори об'єднуються по принципу близькості кольорових тонів. Гармонійні сполучення кольорів складають використовуючи їх властивості взаємно доповнювати один одного по принципу контрасту, спорідненого контрасту і спорідненості.

У кольоровому крузі на вертикальних і горизонтальних осях лежать основні елементарні кольори. У кожній чверті круга знаходяться проміжні кольори. Змішуючи між собою елементарні кольори отримаємо:

червоний + жовтий = оранжевий;

жовтий + зелений = салатний;

зелений + синій = синьо-зелений;

синій + червоний = багряний.

Кольори, отримані від змішування кількох різних фарб, називаються похідними або складними. Якщо провести між отриманими кольорами діагоналі, то побачимо, що салатний - доповнення до багряного, оранжевий - до синьо-зеленого. При подальшому змішуванні проміжних парних кольорів з основними отримаємо допоміжні кольори. Вони знаходяться у протилежних зонах кольорового круга [3, с.34-35].

Контрастні сполучення знаходяться на протилежних напрямках. Споріднено-контрастні - на сусідніх кінцях чверті (червоний і жовтий, жовтий і зелений). Якщо вписати в круг квадрат, сполучивши чотири основні споріднено-контрастні кольори, і повертати по колу, знаходимо парні сполучення споріднено-контрастних кольорів. Споріднені сполуки спектральних кольорів отримують із сусідніх один з одним кольорів (3-4 кольори). Для споріднених кольорів характерне поєднання їх спільним кольоровим тоном, але при цьому у сполученні не має бути двох контрастних кольорів.

У кольоровому крузі розрізняють теплі і холодні кольори. Одна сторона круга - з примісом жовтого - теплі, інша - з примісом синього - холодні кольори. Теплі кольори вважаються активними, радісними, холодні - сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети, холодні - віддаляють. При цьому предмети забарвлені в теплі кольори здаються більшими своїх дійсних розмірів, а холодні – меншими [2,с.25-26].

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент "бігунець", підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном. Можна також використати "мальовки" (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр [40,с.143].

Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.

Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо [40,с.143].

Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Крім описаного вище об'єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петриківського розпису початківцям необхідна терплячість і наполегливість під час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.

Похожие работы

Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів

Скачать

127105

1

23

... людського буття, уявлення про красу. Тому з метою духовного розвитку школярів у процесі роботи використовують матеріал українського декоративного мистецтва. Розділ 2. Формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного мистецтва 2.1 Методика експериментального дослідження Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що ...

Використання елементів стилізації форм рослинного і тваринного світу у розвитку навичок декоративно-орнаментального малювання учнів початкових класів

Скачать

153287

1

5

... ічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і символи народнопоетичного осмислення, і сучасні символи, алегорії та емблеми варіативного спрямування тощо. 1.3.     Особливості стилізації форм рослинного і тваринного світу Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприя ...

Використання творів українського народного мистецтва на уроках малювання в початкових класах

Скачать

152025

1

11

... рук, — що закликає туристів та людей, яких цікавить цей надзвичайний вид мистецтва, відвідати музей і поринути у світ прекрасного й неповторного. Витинанки — один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно вирізані ножицями з білого й кольорового паперу [6, 79]. Їх використовували для ...

Особливості методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва

Скачать

132924

3

2

... , щоб з часом навчитися їх розуміти і реалізовувати на практиці.   2.2 Організація і зміст експериментального дослідження З метою перевірки удосконаленої методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва ми провели експериментальне дослідження у 4-х класах Теребовлянської ЗОШ І-ІІ ступенів Тернопільської області. При цьому 4-А клас навчався за удосконаленою ...